Перестрахування: сутність та функції

План

 

Вступ

І. Перестрахування.

1. Поняття і сутність  перестрахування

2. Функції перестрахування

3. Методи перестрахування

4. Форми та види  договорів перестрахування

ІІ. Співстрахування

ІІІ. Перестрахування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Вибираючи страхову компанію, клієнтам слід ураховувати багато чинників: репутацію страховика, суми страхових  премій і порядок їхньої сплати, наявність ліцензії, розмір власних  засобів і сплаченої частки статутного капіталу компанії-страховика тощо. Проте не лише це є підґрунтям фінансової стійкості страховиків. Бо коли йдеться про об’єкт страхування, що має високу страхову вартість або пов’язаний з підвищеною небезпекою (космічні, екологічні, великі промислові ризики тощо), один страховик не завжди в змозі забезпечити страхувальникові надійний страховий захист. Тому для створення збалансованого страхового портфеля, підвищення фінансової стійкості і гарантованого виконання всіх своїх зобов’язань він звертається до послуг співстрахування чи перестрахування.

У своїй роботі я спробую  дослідити сутність понять співстрахування  та перестрахування, функцій, методів та форм перестрахування, а також проаналізувати ситуацію на перестраховувальному ринку України.

 

І. Перестрахування

1. Поняття та  сутність

 

Правові засади проведення перестрахування в Україні визначають Закон України «Про страхування» та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування».

У Статті 12 Закону України «Про страхування» зазначено: «Перестрахування - страхування одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика, резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Страховик зобов’язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником. Страховик, який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування».

Перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків та їх надійності, коли:

- страховик бере на себе страхові зобов’язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;

- страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування перевищує 10% суми сплаченого страхового фонду і страхових резервів на останню звітну дату;

- перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об’єктів підвищеного ризику тощо).

Таким чином, страхується підприємницький ризик самого страховика: він укладає договір страхування із страхувальником, за що одержує від нього відповідну страхову премію, і потім «підстраховує» себе на випадок виплати, розділивши ризик з перестраховиком і сплативши перестрахувальну комісію.

Процес передачі ризику в перестрахування називається перестрахувальною цесією. Страховик (страхова компанія), який бере на себе ризик за договором страхування і передає його у перестрахування, іменується перестрахувальником (цедентом), а приймаючий – перестраховиком (цесіонарієм).

Законодавство допускає послідовне укладання двох або кількох  договорів перестрахування: взявши на себе ризик першого страховика - цедента, перестраховик у свою чергу може передати і його іншому перестраховику, і далі по ланцюжку. При цьому кожний перестрахувальник може передавати ризик повністю або частково, залишаючи собі частину ризику - так зване власне утримання.

Подальша передача ризику називається ретроцесією. Відповідно перестраховика, який бере ризик у перестрахування і передає його в подальше перестрахування, іменують ретроцедентом, а приймаючого - ретроцесіонером.

Схематично процес перестрахування можна показати так (див. рис. 1):

Рис. 1. Схематична процедура перестрахування.

 

2. Функції перестрахування

 

1. Вторинний перерозподіл ризику, завдяки чому страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Страховик може якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов’язання завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.

2. Перестрахування дає змогу страхувати дуже дорогі та унікальні ризики.

3. Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.

4. Перестрахування в перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики.

5. Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об’єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це «невидимий» експорт-імпорт.

 

3. Методи перестрахування

 

За методом передавання  ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на: факультативні, облігаторні, факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні.

Факультативний  метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. Головна особливість методу - можливість індивідуальної оцінки ризику. Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не регулярно.

Переваги факультативного  методу полягають у:

- можливості вибору цедентом якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестраховиків, вибір найкращих пропозицій);

- використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.

- можливості регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання (окремо за страховим полісом; за одним або групою ризиків).

Недоліки факультативного  методу:

1) без згоди перестраховика цедент не може змінити умови страхування;

2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;

3) тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;

4) вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику цедента;

5) неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.

Факультативна цесія  здійснюється в усіх галузях страхування, найчастіше - при покритті великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.

Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов’язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору. Перестрахування на облігаторній основі - універсальне і використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу.

Переваги даного методу:

- дає змогу збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у професіональних перестраховиків світу.

- наявний рівномірний  розподіл ризиків.

- автоматичність приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов’язаних з обробкою ризиків, скорочення часу на андеррайтинг.

- можливість розвитку довгострокових відносин між сторонами;

- гарантія підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.

Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови  облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт  відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому факультативному договорі.

У разі факультативно-облігаторного перестрахування компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені договором ризики. Факультативність передбачена для цедента, а облігаторність - для цесіонарія.

Облігаторно-факультатшне перестрахування, навпаки, передбачає обов’язковість для страховика, а факультативність — для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно-факультативним договором перестраховикові надається можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного цедента, оскільки може порушити баланс його страхового портфеля.

 

4. Форми та види договорів перестрахування

 

Розрізняють такі форми  перестрахування:

1. Пропорційна форма  – та, що передбачає часткову  участь сторін у розподілі  відповідальності і відповідно  пропорційний розподіл страхових  премій та збитків. В межах  даної форми виділяють:

а) квотний договір (передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту прийняття ризиків;

б) договір ексцедента суми (перестраховик бере на себе зобов’язання відповідати за полісами, які покривають суми, що перевищують ліміти власної участі страховика в покритті ризику);

в) квотно-ексцедентний договір (портфель перестраховується квотно, а перевищення сум понад ліміт у свою чергу підлягає перестрахуванню на засадах ексцедентного договору.

2. Непропорційна форма – та, за якої відшкодування, що надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми (немає пропорційного розподілу відповідальності страховика за окремим ризиком і премією). Тут виділяють:

а) договір ексцедента збитку (вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку перевищує межу обумовленої суми в разі настання страхового випадку):

- ризиковий ексцедент збитку (в  основі – один великий ризик);

- катастрофічний ексцедент збитку (в основі – кумуляція збитків).

б) договір ексцедента збитковості (перестраховик відшкодовує частину  збитків, якщо збитковість за певний строк перевищує обумовлений  відсоток за певним видом страхування  чи портфелем ризиків).

ІІ. Поняття і сутність співстрахування

 

У Статті 11 Закону України  «Про страхування» зазначається: «Об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування  та  за  згодою  страхувальника  кількома страховиками». 

Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того ж ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці (див. рис. 2)

При цьому договір  має містити умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.

За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

Рис. 2. Схематична процедура співстрахування

 

На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні  в меншій частці, підпорядковується  умовам, узгодженим страховиком, що має  більшу частку. Однак це не зобов’язує його підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

Якщо страхувальник  застрахував об’єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику.

Слід зазначити, що в  науковій літературі дуже мало приділено уваги саме процесам співстрахування. Це пов’язано з тим, що дана процедура за своєю сутністю не є складною. Крім того, співстрахування інколи розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

І це не випадково. Хоча з  юридичного погляду співстрахування та перестрахування різні, за своєю економічною сутністю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.