Перегляд рішень Вищого господарського суду України

Зміст 
 
 
 

1 Право касаційного оскарження судових рішень Вищого господарського суду України 

     Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України. (стаття 111-14 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 № 1798-XII). Відповідно до Конституції України систему судів загальної юрисдикції в Україні утворюють загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Так, згідно із Законом України "Про судоустрій України" Верховний Суд України у межах своїх повноважень здійснює перегляд справ у касаційному порядку у випадках, встановлених законом. Перегляд Верховним Судом України рішень Вищого господарського суду України є різновидом касаційного провадження та має назву "повторна касація". Існування цієї стадії є однією з основних засад судочинства, обумовлених Конституцією України. Ця стадія судового процесу є екстраординарною, виключною. Перегляд справ у порядку повторної касації не тільки створює додаткові та важливі гарантії судового захисту законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, а й надає можливість додаткової перевірки судових актів та виправлення судових помилок. Саме існування судового інституту повторної касації усуває неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, що є однією з підстав створення єдиної судової практики у розгляді спорів та забезпечення суворого та неухильного додержання судами норм матеріального та процесуального права. Забезпечення права на касаційне оскарження рішення відповідно до Основного Закону України також є однією з основних засад судочинства.

     Згідно  з коментованою статтею суб'єктами касаційного оскарження можуть бути:

     сторони у справі: позивачі, відповідачі, які  визнані такими під час розгляду справи судом;

     інші  особи, які беруть участь у справі: треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору;

     Генеральний прокурор України як орган, якому  законом надано право захищати права, свободи та інтереси осіб, згідно з правами, наданими статтями 36-1, 37 Закону України "Про прокуратуру", здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку на будь-якій стадії судового процесу. Повноваження прокурора у господарському процесі визначені законодавцем у ст. 29 цього Кодексу.

     Водночас  законодавець визначив коло судових  актів господарського суду, які можуть бути оскаржені до Верховного Суду України. Так, відповідно до положень цієї статті право касаційного оскарження до Верховного Суду України виникає:

     щодо  постанови Вищого господарського суду України, прийнятої за наслідками перегляду  рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили;

     щодо  постанови Вищого господарського суду України, прийнятої за наслідками перегляду  постанови апеляційного господарського суду;

     щодо  ухвали Вищого господарського суду України  про повернення касаційної скарги (подання). 

2 Підстави для оскарження до Верховного Суду України постанов чи ухвал Вищого господарського суду України 

     Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені (стаття 111-15 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 № 1798-XII):

• з мотивів застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;
• у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;
• у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах;
• з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
• на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

     Винятковість  стадії повторної касації пов'язана  з вичерпним переліком підстав  для провадження у Верховному Суді України з оскарження постанов чи ухвал Вищого господарського суду України. Отже, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України переглядає у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

     1) з мотивів застосування Вищим  господарським судом України  закону чи іншого нормативно-правового  акта, що суперечить Конституції  України. У цьому випадку касаційна  скарга до Верховного Суду  України обов'язково має містити посилання на те, що Вищим господарським судом України при прийнятті постанови або ухвали було застосоване законодавство (закон чи інший нормативно-правовий акт), який не відповідає Основному Закону України. Це зумовлено тим, що згідно зі ст. 8 Конституції України саме Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

     Відповідним доказом того, що закон чи інший  нормативно-правовий акт суперечить Конституції України, є рішення Конституційного Суду України про визнання того чи іншого закону (іншого нормативно-правового акта) таким, що не відповідає нормам та положенням Основного Закону України.

     Слід  зауважити, що Конституційний Суд України  належить до системи судоустрою України та має виключні повноваження визначити відповідність, конституційність певних норм, положень закону. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на підставі Закону України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України", яким визначені підстави (коло суб'єктів звернення) звернення до суду щодо визначення відповідності Конституції України (конституційності) нормативних актів;

     2) у разі їх невідповідності  рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права. У касаційній скарзі, що подається з цієї підстави, має бути зазначене рішення Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації, якому постанова або ухвала, що оскаржується, не відповідає.

     Водночас  існує обмеження. Невідповідність має стосуватися тільки застосування норм матеріального права. Це може полягати у тому, що при прийнятті постанови не був застосований закон, який треба було застосувати, чи застосований помилково іншій, або той, який не набрав чинності чи скасований, судом була неправильно витлумачена матеріальна норма права, тобто неправильно з'ясована її суть;

     3) у зв'язку з виявленням різного  застосування Вищим господарським  судом України одного й того  самого положення закону чи  іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах, тобто коли касаційна скарга містить посилання на наявність неоднакового застосування Вищим господарським судом України однієї й тієї самої норми права або положення закону (іншого нормативно-правового акта).

     Ця  підстава зумовлена дією принципу верховенства права, що закріплений ст. 8 Конституцією України. Згідно із Законом України "Про судоустрій України" завданням суду є здійснення правосуддя на засадах верховенства права, з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, суди повинні у своїй діяльності дотри­муватися судової практики, однаково застосовуючи норми права при розгляді аналогічних справ (спорів). Верховний Суд України як найвищий судовий орган відповідно до ст. 47 Закону України "Про судоустрій України" забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Саме перегляд справ за підставами неоднакового застосування судом (судами) однієї й тієї самої норми права або положення закону (іншого нормативно-правового акта) забезпечує реалізацію цього повноваження Верховного Суду України шляхом можливості додаткової перевірки судових актів;

     3-1) з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Касаційна скарга, що подається з цієї підстави, має містити посилання на ст. 9 Конституції України, згідно з якою чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Водночас має бути зазначений міжнародний договір, якому суперечить прийнята постанова чи ухвала, а також відповідний закон України, яким дана згода на обов'язковість міжнародного договору;

     4) на підставі визнання постанов  чи ухвал міжнародною судовою  установою, юрисдикція якої визнана  Україною, такими, що порушують міжнародні  зобов'язання України. Право особи  на звернення за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, закріплено у ч. 4 ст. 55 Конституції України. Так, міжнародними судовими установами, юрисдикція яких визнана Україною, є Європейський Суд з прав людини, Міжнародний суд ООН, Економічний суд СНД.

     Європейський  Суд з прав людини (European Courton Human Rights) був утворений у 1959 p. відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. як орган, покликаний розглядати індивідуальні скарги громадян та неурядових організацій проти держав-учасниць, які порушили їх права. Конвенція про захист прав людини і основних свобод (далі – Конвенція) є міжнародним договором, що діє в рамках Ради Європи та має на сьогодні 41 державу-учасницю. Україна, ратифікувавши Конвенцію (Закон України від 17 липня 1997 р. "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"), також визнала положення цього міжнародного договору частиною національного законодавства та разом з іншими державами взяла на себе зобов'язання виконувати рішення Європейського Суду з прав людини у кожній справі, стороною якої вона є (ст. 46 Конвенції).

     Право на звернення до Європейського Суду з прав людини може бути реалізовано особою за певних обставин. Конвенцією встановлена певна процедура звернення (обов'язкові вимоги до позивача, відповідача, строку подання, форми та змісту скарги, умов використання всіх національних засобів захисту). Подання скарги до Європейського Суду з прав людини не вимагає оплати судових витрат. Водночас треба зауважити, що Європейський Суд з прав людини не є апеляційною або касаційною інстанцією для судів України та не має повноважень скасовувати їх рішення. Європейський Суд з прав людини ухвалює рішення, у яких визнає факт порушення прав заявника або встановлює, що порушення прав не мало місця.

     Також Верховною Радою України був  прийнятий Закон України від 29 жовтня 2001 р. "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини", на який Президентом України було накладено вето. Щодо Міжнародного суду ООН та Економічного суду СНД, то підвідомчість цих міжнародних судових установ обмежується розглядом спорів між державами як суб'єктами міжнародного публічного права. Ця підстава оскарження зумовлена тим, що законність як один з основних принципів судочинства передбачає: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж встановлені законом України, то застосовуються правила міжнародного договору. Водночас за цих підстав забезпечується право особи на виконання на території України рішень міжнародної судової установи. Слід зауважити, що перелік виняткових обставин, тобто підстав для перегляду адміністративних справ у порядку повторної касації у Верховному Суді України, є вичерпним. 

3 Порядок подання касаційної скарги та внесення касаційного подання на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України 

     Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову  чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше  одного місяця з дня її прийняття (стаття 111-16 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 № 1798-XII).

     У разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного  строку Верховний Суд України  зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження.

     Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову  чи ухвалу Вищого господарського суду України подаються до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України.