Підстави виникнення цивільної відповідальності

Загалом серед дослідників немає  одностайності  з приводу  поняття державного примусу. Переважна більшість дослідників  оптимальним називає визначення примусу як фактичного стану, який виключає  рішення  людини з  ланцюга детермінації, бо примус, для того, кого примушують, виключає вибір між виконанням і невиконанням обов’язку.      

Одним з видів заходів примусу  є цивільно-правова відповідальність. У цьому розумінні примусовий обов'язок заподіювача з відшкодування  шкоди можна розглядати як вид  цивільно-правової деліктної відповідальності. В зазначеному аспекті цивільно-правова  деліктна відповідальність являє собою  оснований на імперативній нормі  цивільного права новий (поряд з  порушеним або замість нього) суб’єктивний відносний обов’язок правопорушника (заподіювача) перетерпіти міри державного примусу, що включають у себе осудження його поведінки або стимулювання його до соціально необхідних дій у вигляді позбавлення благ особистого чи майнового характеру з метою поновлення порушених абсолютних правовідносин чи поновлення майнового стану потерпілого за наявності умов, зазначених у законі.[9]

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 1166 ЦК України). Необхідні  елементи скл       аду такі: шкода, протиправна поведінка, причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати. Встановлений ст. 1166 склад    цивільного правопорушення поширюється на всі норми, що   входять до глави 82 ЦК України, тією мірою, в якій його не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави.

Шкода — зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою). Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається у грошах. Моральною є шкода, яка не має економічного змісту. У судовій практиці моральна шкода визначається як моральні або фізичні страждання,  заподіяні внаслідок порушення особистих немай нових прав громадянина або  організації чи їхніх майнових прав (постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 p.). Необхідно зазначити, що характер шкоди не визначається об'єктом, якому вона завдається. Майнова і моральна шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ. Наприклад, заподіяння каліцтва, що спричинило зниження працездатності, призводить до зменшення заробітної плати. Привласнення чужого авторства позбавляє автора одержати авторський гонорар. У наведених прикладах майнова шкода є наслідком порушення особистих немайнових благ. У зв’язку з цим знищення фотографії близької людини спричиняє певні душевні страждання (моральну шкоду), проте майнової шкоди немає.[6]

Вказуючи на шкоду як елемент  цивільного правопорушення, ст. 1166 ЦК України передбачає майнову шкоду, внаслідок якої до складу правопорушення входить лише майнова шкода. Її відсутність виключає кваліфікацію поведінки як цивільного правопорушення. Разом з тим до складу правопорушення входить і моральна шкода (ст. 1167 ЦК). Хоч вона, на відміну від майнової, не визначає розмір її відшкодування, суд виносить рішення про відшкодування у грошовій або іншій матеріальній формі моральної шкоди.[7]

Стаття 1166 ЦК України визначає зміст юридичного обов’язку встановленням заборони, що виражена в її диспозиції: не завдавати шкоди особі громадянина, його майну, майну організацї. Юридичний обов'язок, який покладається у даному випадку на суб'єктів абсолютних правовідносин, є пасивним, виконання його здійснюється утриманням від вчинення заборонених дій. Виражена у ст.1166ЦК України заборона є загальною, особливість її полягає в тому, що вона не перелічує дій, які не можна вчиняти; вона лише встановлює видову або родову характеристику, пов'язуючи її з негативним результатом. Ця стаття не може передбачити і перелічити дії, якими можна заподіяти шкоду. Тому вона забороняє будь-яку подібну дію. Порушення заборони, тобто вчинення дії, що завдала шкоду іншій особі, є протиправною дією. Вчинення протиправної дії завжди призводить до порушення суб'єктивного права і блага (матеріального чи особистого), на яке існує суб'єктивне право.[6]

Отже підстава позадоговірної відповідальності — це цивільне правопорушення, структурними елементами якого є шкода, протиправність поведінки, причинний зв’язок та вина.[9]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, після проведення дослідження  можна зробити висновки, що цивільний кодекс України встановлює такий перелік юридичних фактів, які породжують (цивільні права і обов'язки) правовідносини:

• договори та інші правочини;
• створення творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної праці;
• заподіяння шкоди іншій особі (делікти);
• набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;
• публічне обіцяння нагороди без оголошення конкурсу;
• публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу;
• вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;
• рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;
• створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Правомірні юридичні акти-дії  — це діяння, що відповідають вимогам  законодавства. До них, зокрема, належать:

Юридичні акти — правомірні діяння суб'єктів з метою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, наприклад, правочин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого  самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших  результатів інтелектуальної, творчої  діяльності, рішення суду;

Юридичні вчинки — правомірні дії суб'єктів, з якими закон  пов'язує певні юридичні наслідки незалежно  від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового  результату, чи ні, наприклад, скарб, знахідка тощо.

Неправомірні юридичні акти-дії  — це діяння, що порушують приписи  законодавства, наприклад, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, порушення договірних зобов'язань, безпідставне збагачення, зловживання  правом тощо.

Деліктне зобов’язання –  це зобов’язання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла  шкоду особистості громадянина  або його майну, зобов’язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування  заподіяної шкоди у повному обсязі. Деліктне зобов’язання –це різновид  цивільно-правових зобов’язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов’язання. Такими структурними елементами є суб’єкт, об’єкт та зміст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс Укриїни : станом на 16 вересня 2011 р. – Х. : Право, 2011. – 432 с.
2. Цивільне та сімейне право України : підруч. / За ред. Харитонова Є. О., Голубевої Н. Ю. - К.: Правова єдність, 2009" - 968 с.
3. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. 58 кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін. ; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - X. : Право, 2011. -Т. 1. - 656 с.
4. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзер Ц58                                                                                                                                                            (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзер, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інте 2004. — Кн. 2. — 640 с.
5. Шевчук Г.Г. Обєкт зобов’язання юр. об.// Форум права. -2006. -№ 8. –С.6 [Електронний ресурс]. – Посилання: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08aggttp.pdf
6. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. — К. Істина, 2005. — 312 с.
7. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. – К. Істина, 2005. – 312 с.
8. Харитонов Є.О., Харитонова О.І., Старцев О.В. Цивільне право України : Підручник. – Вид.2, перероб. і доп. – К.: Істина, 2009. – 816 с.
9. Харитонова О. І. Рецепція ідеї дихотомії права II Актуальні проблеми держави і права; 36. наук, праць. — Вип. 13. — С. 67 -70 .