Підстави виникнення цивільної відповідальності

 

Зміст

 

Вступ

1. Поняття та види підстав виникнення цивільних прав та обов’язків
2. Правомірні дії як підстави виникнення цивільних прав та обов’язків
3. Неправомірні дії як підстави виникнення цивільних прав та обов’язків

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У житті кожного правового суспільства підстави виникнення цивільних прав та обов’язків є невид’ємною частиною життя. У наш час кожна людина постійно і неодноразово вступає в цивільні правовідносини, тому що підстави виникнення цих відносин є дуже різноманітними .

Загалом, інститут підстав  виникнення цивільних прав та обов’язків поряд з інститутом власності  посідає одне з найважливіших  місць в системі цивільного права України. У переважній більшості випадків підстави виникнення цивільних прав та обовязків охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв'язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна.

Отже, виходячи зі всього сказаного  вище можна сказати, що роль підстав  виникнення цивільних прав та обовязків  у цивільно-правовому обороті  в будь-якому суспільстві і  на будь-якій стадії його розвитку надзвичайно  велика а разом із цим те, що тема даного дослідження є актуальною для дослідження.

Об’єктом даного дослідження є  цивільні права та цивільні обов’язки.

Предметом курсової роботі є підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.

Мета дослідження являє собою  визначення таких питань: поняття  та види підстав виникнення цивільних  прав та обов’язків, правомірні дії  як підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, неправомірні дії як підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.

Завдання курсової роботи:

1. Розкрити поняття підстав виникнення цивільних прав та обов’язків;
2. Перечислити види підстав виникнення цивільних прав та обов’язків;
3. Охаратеризувати правомірні дії як підстави виникнення цивільних прав та обов’язків;
4. Охарактеризувати неправомірні дії як підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.

Джерельна база. У своїй роботі ми використовували праці таких  видатних вчених як Л.  М.  Баранова, В. І. Борисов, Ю.О. Заіка, Є. О. Харитонов та багатьох інших.

       Структура. Курсова  робота складається з трьох  розділів, вступу, висновків та списку  використаної літератури. Загальний  обсяг роботи  становить 33 сторінки.

Принципи та методи дослідження. В основу всього дослідження були покладені такі принципи: всебічності, історизму, комплексності, об'єктивності, конкретності. Також, відповідно до кожного, окремо поставленого завдання використовувались такі методи дослідження: системно-структурний; порівняльно-правовий; аналіз; синтез та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та види підстав виникнення цивільних прав та обов’язків

 

Статтею 11 Цивільного кодексу  України передбачено, що Цивільні права  та обов'язки виникають із  дій осіб,  що  передбачені актами цивільного законодавства,  а також із дій осіб,  що  не  передбачені  цими  актами,  але  за  аналогією  породжують  цивільні права та обов'язки.

Підставами   виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків,  
зокрема, є:

1) договори та інші правочини; 

2) створення  літературних,  художніх  творів,  винаходів  та  
інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання  майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій  
особі;

4) інші юридичні факти. [1]

А саме цивільний кодекс України встановлює такий перелік юридичних фактів, які породжують (цивільні права і обов'язки) правовідносини:

• договори та інші правочини;
• створення творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної праці;
• заподіяння шкоди іншій особі (делікти);
• набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;
• публічне обіцяння нагороди без оголошення конкурсу;
• публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу;
• вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;
• рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;
• створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. [2]

 

Тобто, підставою виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов’язків є юридичні факти — факти реальної дійсності, з якими законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.[3]

Юридичні факти поділяють  на факти дії та факти події.

Юридичні факти-дії —  такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини внаслідок вольових діянь фізичних та юридичних осіб. За легітимністю юридичні факти-дії поділяють на правомірні та неправомірні.

Юридичні факти-події  — такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини, незалежно від волі фізичних чи юридичних  осіб.[2]

Окремо виділяють також і юридичний склад як сукупність (систему) юридичних фактів, з яким законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.

З огляду на специфіку цивільного права, одним із найпоширеніших юридичних фактів є правочин. Під правочином слід розуміти дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.[4]

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо також  з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених цивільним  законодавством, цивільні права та обов'язки можуть виникати з актів  органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, з рішення суду.

У низці випадків підставою для виникнення таких прав І обов'язків може бути настання або ненастання певної події. Так, внаслідок смерті у спадкоємців виникає право на майно померлого. При настанні передбаченої договором страхування певної події страхова організація зобов'язана здійснити виплату страхової суми чи страхового відшкодування страхувальникові або іншій третій особі. Зупинення перебігу строку позовної давності настає за наявності комплексу юридичних фактів: перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України, переведення їх на воєнний стан.[2]

Цивільний кодекс України встановлює, що цивільні права та обов'язки можуть також виникати і з тих дій осіб, які не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.[4]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Правомірні дії як підстави виникнення цивільних прав та обов’язків

 

Правомірні юридичні акти-дії  — це діяння, що відповідають вимогам  законодавства. До них, зокрема, належать:

• юридичні акти — правомірні діяння суб'єктів з метою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, наприклад, правочин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого  самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших  результатів інтелектуальної, творчої  діяльності, рішення суду;

• юридичні вчинки — правомірні дії суб'єктів, з якими закон  пов'язує певні юридичні наслідки незалежно  від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового  результату, чи ні, наприклад, скарб, знахідка тощо.[5]

Правочин — це правомірна вольова дія. Така позиція переважає в юридичній літературі Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) — вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.[6]

Правочин має такі основні  ознаки:

1) це вольовий акт, тобто  в ньому наявна єдність волі (внутрішнє бажання особи досягти  поставленої мети) та волевиявлення  (зовнішній вияв волі, який може  бути юридично оцінено);

2) це правомірна дія,  що вчинена відповідно до вимог  закону;

3) він спрямований на  виникнення, припинення чи зміну  цивільних правовідносин, внаслідок  вказівки на це в законі.[5]

Залежно від різноманітних ознак, є декілька основних класифікацій правочинів.

1) Залежно від кількості  осіб, вираження волі яких необхідно та достатньо для укладення правочину:

• односторонній — це правочин, для вчинення якого достатньо  волі однієї особи, наприклад, прийняття  спадщини, оголошення конкурсу тощо;

• двосторонній — це правочин, для вчинення якого потрібно узгодження волі двох осіб (зустрічної та такої, що збігається);

• багатосторонній —  це правочин, для вчинення яких потрібно узгодження волі більше ніж двох осіб, наприклад договір про сумісну діяльність.[6]

Двосторонні та багатосторонні правочини називають договорами. Тому кожен договір є правочином, проте не кожен правочин є договором.

2) Залежно від того, чи  має правочин на меті відплатність:

• відплатний — правочин, в якому одна сторона за виконання  нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у  формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо;

• безвідплатний — правочин, в якому майнового відшкодування  або іншого зустрічного надання  за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад договір позички.[4]

3) Залежно від моменту  виникнення правочину:

• консенсуальний — правочин, який вважається укладеним із моменту  досягнення домовленості між сторонами  за всіма істотними умовами, наприклад, купівля-продаж, підряд;

• реальний — правочин, для  якого досягнення домовленості є  недостатнім, моментом його укладення  вважають момент фактичного виконання дій, наприклад, позика, перевезення, дарування.[7]

4) Залежно від значення  підстав правочину для його дійсності:

• каузальний — правочин, із якого чітко зрозуміло, яка  правова мета, і недотримання цієї умови тягне недійсність правочину;

• абстрактний — правочин, в якому його мета (підстава) є юридично не важливою, наприклад вексель.[5]

Окремо слід виділяти також  умовні правочини, за якими виникнення цивільних правовідносин залежить від якої-небудь обставини (дії чи події), що може настати чи не настати в майбутньому. Основною характерною ознакою умовного правочину є невизначеність на момент його укладення того, чи настане вказана обставина, чи ні, та об'єктивна можливість її настання. Правочин може бути укладено з:

• відкладальною умовою, тобто, якщо сторони поставили можливість виникнення правовідносин у залежність від настання умови;

• скасувальною умовою, тобто, якщо сторони поставили можливість припинення правовідносин у залежність від настання умов.[6]

Якщо настанню обставини  недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставину вважають такою, що настала. І навпаки, якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставину вважають такою, що не настала.

Для того, щоб правочин мав  природу юридичного факту, тобто  міг породити той правовий результат, якого прагнули його сторони, потрібно, щоб його було визнано дійсним. При  цьому, закон передбачає презумпцію правомірності правочину, якщо тільки його недійсність прямо не встановлено  законом або якщо його не визнано  судом недійсним.[4]

Умовами дійсності правочину є:

1) законність змісту, тобто  зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) здатність фізичних  та юридичних осіб, що його укладають, до участі в правочині, тобто особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;