Основні риси правопорушення

Зміст

 

  Вступ

 

1. Основні риси правопорушення.

 

2. Поняття правопорушення.

 

3. Структура (склад) правопорушення.

 

4. Юридична відповідальність як метод боротьби проти правопорушень.

 

Висновок

 

Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Правила, що регулюють  поводження людей, дії соціальних  груп,

колективів, організацій, у  своїй сукупності складають соціальні  норми.

Соціальна норма - це правило  соціально значимого поводження членів суспільства. Цілісна, динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства, засобом суспільного керування, організації і функціонування держави, забезпечення погодженої взаємодії людей, прав людини.

 

До соціальних норм відносять  економічні, політичні, правові, моральні, релігійні, естетичні  інші норми.Соціальні норми по своїй

природі означають визначений стандарт поводження. При виділенні різновидів норм враховується спосіб усвідомлення і регулювання поводження, форми санкцій за недотримання норм.

 

Людина, у своєму поводженні може або дотримувати цих норм, або

відступати від них. Однак, недотримання ряду соціальних норм викликає застосування різних санкцій у відношенні особи, що їх порушила. Застосування санкцій регламентується різними документами, прийнятими в даному суспільстві, з урахуванням його особливостей (національних, територіальних і ін.). У нашій країні санкції за порушення правових норм (правопорушення) визначаються Кримінальним Кодексом, Кодексом про

адміністративні правопорушення, Цивільним Кодексом.

 

 

 

 

 

1. Основні риси  правопорушення

Правопорушення, є порушення  права, акт, противний праву, його нормам, закону. Здійснити правопорушення - означає «переступити» право.

 

Кожне окреме правопорушення конкретне: воно здійснюється конкретною особою, у визначеному місці і часі, суперечить діючому правовому порядку, характеризується точно визначеними ознаками. Разом із тим всіантисоціальні явища, мають загальні риси.

 

Соціальні явища, що обумовлюють  правопорушення, називаються причинами  й умовами. Під причиною розуміється явище (чи їхня сукупність), що породжує інше явище, розглянуте, як наслідок. Зв'язок між причиною і наслідком носить закономірний характер, що означає, що дана причина, у відповідних умовах викликає визначений наслідок.

 

Таким чином, правопорушення - це свідомий, вольовий акт суспільно небезпечної протиправної поведінки.

 

Суспільна небезпека, шкідливість  правопорушень характеризує їх як

негативні соціальні явища. Негативної оцінки заслуговує й особа, що зробила правопорушення. [3]

2. Поняття правопорушення

Усяке правопорушення - це діяння, тобто дія чи бездіяльність. Дія  – акт активного поводження (крадіжка, бійка, хабар, пияцтво в робочий  час і т.п.). Воно може складатися в проголошенні визначених слів (наклеп, образа, заклик до насильницьких антигромадських діянь, пропаганда національної ворожнечі і т.п.). Бездіяльність визнається діянням, якщо по службовому  обов‘язку чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (прогул, недбалість посадової особи, безгосподарність керівника держпідприємства, проїзд без квитка в суспільному транспорті,

залишення людини в небезпечному стані без допомоги і т.п.).

 

Будь-яке правопорушення протиправне, являє собою порушення  заборони, зазначеного в  законі чи в підзаконних актах, або невиконання  обов'язку, що випливає з нормативно-правового акта чи  укладеного на його основі трудового чи іншого договору.

 

Законом визначені окремі ситуації, коли діяння формальне підпадає під ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечно і не шкідливо для суспільства і тому вважається правомірним. У карному та в адміністративному  праві передбачені обставини, при  яких особи, що зробили протиправні дії, не підлягають відповідальності. Це «необхідна оборона», обумовлена як «дії...вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів  держави від суспільно

небезпечного посягання  шляхом заподіяння тому, хто посягає  шкоди, необхідної і достатньої в  даній обстановці...» (ст. 36 Кримінального  кодексу України, ст. 19  КпАП України) і «крайня необхідність», тобто «дії...для усунення небезпеки, що загрожує державному або громадському порядку, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими коштами, якщо заподіяна при цьому шкода є менш значною, ніж відвернена шкода» (ст. 18 КпАП України, ст. 39 Кримінального кодексу України). Обставинами, що виключають протиправність деяких діянь, є їхня малозначність, виконання службових чи професійних обов'язків (обов'язків пожежного, лікаря, працівника органів охорони суспільного порядку і т.п.), обґрунтований ризик і інші обставини, зазначені в законодавстві.

 

Правопорушення є винним діянням. Провина - це психічне відношення особи до власного поводження і його результатів, у якому виражене негативне  чи легковажне відношення до права, до інтересів суспільства і держави, до прав і свобод інших осіб. Оскільки право регулює вольове поводження людей, про правопорушення можна  говорити тільки тоді, коли від волі людини залежало - діяти правомірно чи  неправомірно, і обраний другий

варіант на шкоду першому. Відповідно не є правопорушеннями, хоча б і суперечні праву, діяння малолітніх, а також осіб, визнаних несамовитими (тих, хто під час здійснення діяння не могли усвідомлювати свої дії чи керувати ними внаслідок душевної хвороби чи  іншого хворобливого стану). Без свідомості і волі немає діяння ні протиправного, ні правомірного. Не є правопорушенням і так називаний нещасливий випадок - подія, що спричинила шкоду в результаті збігу об'єктивних обставин, що виключають

чиюсь провину.

 

Підставою виникнення обов'язку по відшкодуванню випадково виниклої шкоди служить не правопорушення (його в даному  випадку немає), а подія. До подій, тобто юридичних фактів, що виникають мимо волі і свідомості людей,  варто відносити не тільки  явища природи, нездоланну силу (force major - форс мажор), але також і випадок.

 

Правопорушення - визначене, не тільки чисто зовнішнє, але і внутрішнє -психічне, а саме негативне відношення порушника до правового припису й охоронюваного ним інтересу і, отже, суб'єктивне винне поводження. Протиправність, об'єктивна в тім змісті, що означає порушення норм об'єктивного права. Категорія протиправності суб'єктивна, оскільки застосовна лише до свідомих, вольових вчинків людини. Вона має об'єктивно-суб'єктивний характер, як і деякі інші соціальні категорії. [5]

Отже, якщо протиправність завжди винна, то, отже, відсутність провини свідчить про відсутність протиправності і правопорушення, тобто виключає юридичну відповідальність. Але якщо в нормативному акті встановлена конкретна заборона чи  юридична відповідальність, а за порушення цих приписів ні в даному акті, ні в інших нормах не встановлена міра відповідальності, то порушення закону чи  невиконання обов'язку втрачає характер правопорушення.

 

Шкода - неодмінна ознака кожного правопорушення, Характер шкоди може розрізнятися по об'єкту, розміру й іншим ознакам, але правопорушення завжди має соціальна шкода. Та чи інша характеристика шкоди залежить від видів порушених інтересів, суб'єктивних прав, об'єкта правопорушення. Шкода може мати матеріальний чи моральний характер, бути вимірним чи

невимірним, відновлюваним  чи ні, більш-менш значним, що відчувається окремими громадянами, колективами і суспільством у цілому.

 

Так, якщо об'єктом правопорушення є власність, то шкода буде матеріальною, вимірною, відновлюваним , різного ступеня значимості для потерпілого. При ушкодженні здоров'я може виникнути майнова, вимірна, відновлювана шкода і моральна (невимірна, не відновлювана ). Забруднення навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров'я й інші об'єкти, викликає важко вимірювану матеріальну шкоду. Порушення правил вуличного руху, що не спричинило аварії, не викликає матеріальної шкоди, але створює небезпечні ситуації, порушує суспільний порядок, наносить йому шкоду.

 

Наявність шкоди є необхідною соціальною ознакою всякого правопорушення, що обумовлює всі правопорушення як суспільно небезпечні діяння. Суспільна небезпека злочинів полягає в тому, що вони наносять шкоду правопорядку, суспільним і особистим інтересам. Нешкідливих чи байдужних для держави, суспільства, громадян правопорушень не існує, а отже, не може бути інших злочинів, крім суспільно небезпечних. Правопорушення

різні по ступені шкідливості  і ступеню суспільної небезпеки.

 

Поняття суспільної небезпеки, а виходить, і протиправності, може

поширюватися тільки на свідомі, вольові винні дії людей. Заподіяння шкоди в результаті дій сил природи, несамовитих, недієздатних і них і випадкової (невинної) поведінки можна характеризувати поняттям «небезпеки», а не «суспільної небезпеки».

 

Правопорушення може скласти  тільки акт поводження, зовні виражений правопорушником. Не можна вважати правопорушенням не виявлені через учинки думки, почуття. Розумові процеси не регулюються правом, але їхня поява в поводженні може мати юридичну кваліфікацію. Діяння обумовлене свідомістю й волею людини. Саме внаслідок свідомості дія знаходить

характер людського поводження. Без свідомості й волі немає поводження, учинку, діяння, а, виходить, немає і правопорушення.

 

Правопорушенням є діяння деліктоздатної особи. Деліктоздатністю

називається визнана законом  здатність особи усвідомлювати значення своїх протиправних дій і нести за них юридичну відповідальність. Деліктоздатні всі осудні особи, що досягли визначеного віку (за здійснення деяких злочинів - з 14 років, за інші злочини і за адміністративні провини – з 16 років) (ст. 12, 13 Кодексу про адміністративні правопорушення України

і ст. 22 КК України).

3. Склад Правопорушення

Юридичною наукою розроблене поняття складу правопорушення, яким називається опис ознак правопорушення за схемою: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

 

1. Об'єкт правопорушення - коло суспільних відносин. регульованих і охоронюваних правом, у якому відбулося діяння, що спричинило цим відносинам шкоду. Будь-яке правопорушення, навіть якщо воно і не набуло зримих шкідливих наслідків, наносить шкоду правопорядку, заподіюючи втрату суспільної правосвідомості, вносячи безладдя в урегульовані правом відношення. Особливо шкідливі правопорушення, що залишилися безкарними.

 

2. Об'єктивна сторона - характеристика діяння, способу його здійснення (групою, систематично, повторно, із застосуванням зброї, спеціальних технічних засобів), обставин (під час епідемії, у воєнний час, під час стихійних лих). Для ряду складів правопорушень досить тільки здійснення діяння, хоча б воно і не спричинило наслідків (перевищення водієм установленої швидкості руху, порушення правил охорони праці, збереження вогнепальної зброї без відповідного дозволу і т.п.). Якщо це діяння спричинило шкідливі наслідки, то відповідальність за нього або підсилюється, або здійснюється по іншому складу, що передбачає більш

сувору відповідальність.

 

Інші склади правопорушення включають визначення наслідку діяння і, відповідно, припускають установлення причинного зв'язку діяння і наслідків, що наступили, (заподіяння тілесних ушкоджень, доведення до самогубства, порушення правил дорожнього руху пішоходом, що потягло ушкодження транспортних засобів, порушення правил охорони праці, що стало причиною виробничих травм і т.п.)

 

3. Суб'єкт правопорушення - той, хто зробив правопорушення,

характеристика правопорушника. При здійсненні штрафної, каральної відповідальності якості особи, що здійснила правопорушення, враховуються як обставини, що впливають на ступінь строгості покарання - зм'якшуючі (неповнолітній, вагітна жінка й ін.) чи обтяжуючі (наявність чи судимості не знятого стягнення, стан сп'яніння й ін.). Поруч складівтого стягнення, стан сп'яніння й ін.). Поруч складів правопорушень передбачений спеціальний суб'єкт - посадова особа, військовослужбовець, працівник транспорту, медичний працівник.

 

Суб'єктами деяких правопорушень  можуть бути організації. Підприємства, організації, установи можуть бути притягнуті до відповідальності за порушення правил будівельних робіт, правил охорони природи й ін. За майнові правопорушення відповідають фізичні і юридичні особи. Суб'єктами правопорушень можуть бути органи друку й інші засоби масової інформації, що поширили про кого-небудь неправильні чи такі, що порочать відомості.

 

4. Суб'єктивна сторона  - форми провини. У відношенні складів, де діяння кваліфікується без зв'язку з його наслідками, діє загальний принцип: «Незнання офіційно опублікованого закону не звільняє від

відповідальності за його недотримання».

У складних складах, що містять  опис діяння і його наслідків, поверх того важлива диференціація форм провини. Розрізняються намір і необережність. Правопорушення визнається зробленим навмисне, якщо особа, що його зробила, передбачала його шкідливі чи небезпечні наслідки і бажала їхнього настання (прямий намір) чи свідомо припускала настання цих наслідків (непрямий намір) (ст. 24 КК України). Правопорушення визнається зробленим по необережності, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих чи небезпечних наслідків свого діяння, але без

достатніх до того основ  самовпевнено розраховувало на їхнє запобігання (легкодумство) або не передбачало можливості настання таких наслідків, хоча повинно було і могло їх передбачати (недбалість) (ст. 25 КК України).

 

У законодавстві склади правопорушень  викладаються по-різному. У карному праві детально описані умови застосування кримінальної відповідальності і покарання, ознаки кожного злочину, вид і розміри покарання, якому підлягають ті, хто зробить цей злочин. Наприклад стаття 153 КК РФ говорить: «Підміна дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, - карається позбавленням волі на строк до п'яти років». Аналогічним образом проступки і стягнення визначені в кодексі про адміністративні правопорушення. На відміну від них Кодекс законів про працю детального визначення складів дисциплінарних правопорушень не містить (визначений один склад: прогул без поважних причин, у тому числі поява на роботі в нетверезому стані), але перелічує дисциплінарні