Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2011 в 01:26, реферат
Цивільне право -- одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.
Якщо
громадянин зникає, його місцеперебування
невідоме, розшуки його не дають позитивних
результатів, а тривала відсутність на
місці проживання робить правовідносини
за його участю невизначеними, громадянин
визнається безвісно відсутнім, а потім
оголошується померлим у порядку, визначеному
чинним законодавством.
4.Основні
ознаки юридичних осіб
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.
Правовими ознаками юридичної особи є:
* організаційна єдність;
* наявність відокремленого майна;
* можливість виступати в цивільному обороті від власного імені;
* здатність самостійно нести майнову відповідальність.
Юридична особа повинна мати: свій статут; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філіали, представництва).
Юридичні особи наділені цивільною право - суб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації.
Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації.
Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою).
Для юридичної особи правосуб'єктність виникає:
* з моменту затвердження статуту або положення;
* з моменту видання компетентним органом постанови про утворення організації;
* з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації.
Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін.
Крім того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги населенню; колгоспи -- колективні виробничі сільськогосподарські підприємства; комерційні та інші організації (торгівлі, харчування, будівництва і т. д.).
Юридична особа утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством (наприклад, Законом України "Про підприємства" від 27 березня 1991 р.). До основних способів утворення юридичних осіб відносять розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.
Правосуб'єктність юридичної особи припиняється:
* з моменту її ліквідації;
* з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєднання).
Діяльність юридичних осіб зазвичай припиняється в такому ж порядку, в якому їх було утворено.
В
окремих випадках суб'єктом цивільних
правовідносин може бути Україна як суверенна
держава. Це можливо, приміром, у правовідносинах
власності (надходження у власність держави
безгосподарного майна, невитребуваних
знахідок, неналежне утримуваного, конфіскованого
майна тощо).
5.Цивільно-правові
договори:
поняття і види
Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.
Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.
Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; правота дієздатності сторін.
Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.
Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору.
Згідно зі ст. 153 ЦК України договір уважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнено згоди з усіх істотних умов.
Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).
Окрім істотних умов, у договорі можуть бути умови звичайні й випадкові.
До звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання договору. Щ умови не обов'язково повинні бути включені до договору. Якщо їх не включено до договору, то діє загальна норма Цивільного кодексу. Якщо ж сторони забажають установити інше місце виконання договору, то це має бути обумовлено в договорі.
Випадковими визначаються такі умови договору, які зазвичай у договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін. Наприклад, винагорода повіреному в договорі доручення за виконання доручених йому дій не передбачається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати її виплати. Отже, і випадкова умова, якщо вона включена до договору, має бути виконана.
У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.
Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо).
Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду, оренди і т. ін.).
Договори, в яких беруть участь більш як дві особи, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл ).
Розрізняють договори реальні і консенсуальні.
Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).
Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).
За формою договори можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.
За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що її укладають. Однак, у ряді випадків закон вимагає, щоб договори було укладено в певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він уважається укладеним, доки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.
Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо іншого не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).
Проста письмова форма застосовується в разі укладення між собою договорів державними, кооперативними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладання. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (скажімо, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк більш як один рік).
Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.
Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне за собою нечинність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Договір уважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили.
У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепт). Цивільний кодекс України визначає, з якого моменту договір уважається укладеним. Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Коли пропозицію укласти договір зроблено усно без зазначення строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір уважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необхідного для цього часу.
Слід мати на увазі: якщо з одержаної з запізненням відповіді про згоду укласти договір випливає, що відповідь було надіслано своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізненням. Тоді відповідь уважається новою пропозицією.
Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції та, водночас, новою пропозицією. Одначе, це правило не поширюється на випадки, коли під час укладання договорів між державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями виникають розбіжності, що підлягають розглядові судом, арбітражем або третейським судом.
Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, із якого договір уважається укладеним, про що прямо зазначають у договорі -- договір набирає чинності з такого-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управління.
Момент
набрання договором чинності має важливе
значення, оскільки з цим моментом пов'язані
певні юридичні наслідки -- перехід права
власності до покупця, ризик випадкової
загибелі речі та ін.
Список
використаної літератури.
1. Цивільне право: навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. А.О. Підопригора, Д.В. Боборова та ін. - К.: Вентурі., 1997р. - 544с.
2. Цивільний Кодекс Української РСР. Затверджений законом від 18 липня 1963 року. Офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 4 березня 1996 року // Кодекс України. - 1996. №2.
3. Цивільне право. Частина перша. К.: Вентурі, 1997р.
4. Калмиков Ю.Х. Вопросьі применения гражданско- правовьіх норм. - Саратов., 1976.
5. Гражданское право. Ч. 1. - М.: Тейс, 1996р.
6. Відомості
Верховної ради України. - 1992.- №20.