Інтелектуальна власність в епоху Інтернету

     Так, п. 4 ст. 40 Закону чітко визначено, що оператори, провайдери телекомунікацій  не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами.

     А згідно з п. 427 та п. 428 Правил оператори, провайдери телекомунікацій не мають  права контролювати зміст інформації, що передається або приймається споживачем (абонентом), а відповідальність і ризики за використання інформаційних ресурсів Інтернет несе споживач (абонент). 

     Таким чином, за умови наявності на Інтернет-ресурсах операторів, провайдерів телекомунікацій  інформації (матеріалів), що порушують права інтелектуальної власності третіх осіб, відповідальність за таке розміщення будуть нести особи, які розміщували такі матеріали. А в більшості випадків такими особами є саме користувачі (споживачі) Інтернет-ресурсів.

     Проте 07 вересня 2005 року Верховною Радою  України було ратифіковано Конвенцію  про кіберзлочинність, підписану від імені України 23 листопада 2001 року в м. Будапешті (надалі – ”Конвенція”).

     У відповідності до ст. 10 Конвенції  кожна сторона Конвенції вживає такі законодавчі та інші заходи, які  можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за порушення авторських прав та суміжних прав.

     Повноваження  внутрішніх органів щодо усунення порушень прав інтелектуальної власності  в Інтернеті

     На  виконання вимог п. 3 ст. 19 Конвенції  Україна, в особі її уповноважених  органів, може вживати такі законодавчі  та інші заходи, які можуть бути необхідними  для надання своїм компетентним органам повноважень арештовувати або вчиняти подібні дії щодо комп'ютерних даних. Такі заходи включатимуть повноваження на:

     a. арешт або подібні дії щодо комп'ютерної системи або її частини або комп'ютерного носія інформації;

     b. копіювання і збереження копії таких комп'ютерних даних;

     c. збереження цілісності відповідних збережених комп'ютерних даних;

     d. заборону доступу або вилучення цих комп'ютерних даних з комп'ютерної системи, до якої здійснювався доступ.

     Отже, уповноважені органи, керуючись положеннями  Конвенції, мають право здійснювати  заходи по усуненню правопорушень, що посягають на права інтелектуальної  власності третіх осіб, в т. ч. арешт  або подібні дії щодо комп'ютерної  системи або її частини або  комп'ютерного носія інформації. 

     Враховуючи, що інформація (матеріали), яка містить  ознаки посягання на об’єкти інтелектуальної  власності третіх осіб і яка передаються  користувачами (споживачами) мережею  Інтернет зберігається на комп’ютерному носії (сервері) оператора або проавайдера, уповноважені органи мають достатньо підстав для арешту комп'ютерної системи або комп'ютерного носія інформації. Звісно ж оператора або провайдера не притягнуть до відповідальності за розміщення користувачами (споживачами) інформації (матеріалів), що посягають на інтелектуальну власність, проте його комп’ютерна система або носій (сервер) можуть бути вилучені уповноваженими органами до встановлення осіб, винних у скоєні правопорушення. 

     Відповідальність  за порушення прав власності в Інтернеті

     Таким чином, з одного боку, маємо ситуацію, коли оператори та провайдери не несуть відповідальності за дії користувачів (споживачів), а з іншого – саме оператори та провайдери можуть постраждати  за розміщення користувачами (споживачами) інформації (матеріалів), що посягають на прав інтелектуальної власності третіх осіб.

     Виходом з цієї ситуації, на нашу думку, може бути лише прийняття нормативного акту, який би чітко прописував механізм реалізації протидії правопорушенням, що здійснюються за допомогою мережі Інтернет, та взаємодію операторів і провайдерів телекомунікацій  з уповноваженими компетентними  органами. 
 

     Актуальність  даної теми полягає в тому, що зараз ми маємо багато проблем, пов’язаних з порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності в Інтернеті. Причиною є полегшення доступу до цих об’єктів через поширення комп’ютерних комунікацій. Це могло б бути виключно позитивним явищем, тому що надало нові можливості для поліпшення освіти, духовного, культурного та інтелектуального розвитку. Але багато хто зловживає цими можливостями.  

     Розгляданням  проблеми захисту об’єктів інтелектуальної  власності в Інтернеті займались  Арданов О., Гуменюк О., Денисюк  М. та інші. Але незважаючи на достатній  об’єм досліджень, ця проблема й досі залишається невирішеною.

     Юридична  основа для захисту авторських прав в Інтернеті на міжнародному рівні  була закладена ще в 1996 році на дипломатичній  конвенції Всесвітньої організації  інтелектуальної власності. Саме тоді були прийняті Договори з авторського права та виконання фонограм з метою забезпечення відповідних прав і можливостей власників щодо використання ефективної охорони при розповсюдженні їх творів через  Інтернет шляхом електронної торгівлі. Проте для ефективної реалізації Інтернет-договорів необхідні відповідні заходи на національному рівні кожної з держав [1, С. 10].  

     Але законодавче регулювання цієї сфери та судовий захист прав порушених з використанням Інтернету, ускладнюється їх анонімністю, та технічною складністю, що і створює можливості для уникнення відповідальності за порушення авторського права. 

     Особливу  увагу вважаємо за необхідне приділити  такому порушенню авторського права, як плагіат. Найвагомішою передумовою  поширення плагіату можна виділити розвиток Інтернету, що спричиняє неконтрольований рух інформації, обсяги якої постійно збільшуються.  
 

     Таким чином, проникнення  комерційних відносин у мережу Інтернет породжує якісно нові проблеми, пов'язані  з охороною прав на об'єкти інтелектуальної  власності. Це зумовлює необхідність перегляду  традиційних підходів до охорони та захисту цих прав, усвідомлення того, що інституційне середовище функціонування інтелектуальної власності в індустріальну епоху стало непридатним для інформаційного суспільства, в якому все більш актуальними стають проблеми охорони авторського і суміжних прав у цифровому просторі; охорони ділових методів та недопущення порушення прав щодо засобів індивідуалізації недобросовісної конкуренції в електронній торгівлі.

     Вирішенням проблем охорони та захисту об’єктів інтелектуальної власності в Інтернеті може стати, на думку науковців, по-перше, спеціалізоване законодавче регулювання держави. Тоді б автори не боялись таких негативних явищ, як плагіат, піратство, а електронні бібліотеки могли б повноправно працювати належним чином, не ставлячи під загрозу чиїсь права. В такому випадку користувачі зможуть знаходити необхідну їм інформацію в зручний для них спосіб і не порушуючи закон, а автори будуть у спокої за свої авторські права.  

     Література:

1. Базилевич В.Д.Інтелектуальна власність –  http://pidruchniki.com.ua/17810409/ekonomika/intelektualna_vlasnist_-_bazilevich_vd
2. Галінська С. Існування електронних бібліотек в Україні: сучасність та перспективи // Інтелектуальна власність. – 2009. -  № 11. – С. 17-22.
3. Гуменюк О., Арданов О. Плагіат та інші актуальні проблеми реалізації авторського права у діяльності засобів масової інформації // Інтелектуальна власність. – 2009. - № 5. – С. 13-21.
4. Денисюк М. Інтелектуальна власність та Інтернет: нові можливості чи нові проблеми? // Інтелектуальна власність. – 2009. - № 6. – С. 9-12.
5. Найда Є. Правовий аналіз чинного законодавства щодо захисту інтелектуальної власності в Інтернеті – http://dominion.in.ua/uk/articles/15-intellectual-property/45-intellectual-property-in-internet
6. Передерій А.О. Проблеми захисту об’єктів інтелектуальної власності в Інтернеті – http://www.rusnauka.com/31_PRNT_2010/Pravo/74041.doc.htm
7. Штепа О.О. Порушення права інтелектуальної власності в мережі Інтернет: поняття та проблема доказування – http://www.rusnauka.com/1_NIO_2011/Pravo/77946.doc.htm
8. Якубовський Р. В. Деякі аспекти охорони прав інтелектуальної власності в інтернеті. –  http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=124