інститут неустойки

Вступ

Ця праця має за мету дослідити сучасні положення  одного із інститутів цивільного права - інституту неустойки.

 

 В нинішніх умовах  докорінної перебудови економіки  учасники цивільного і торгового  обігу зацікавлені в застосуванні  різного роду гарантій виконання зобов'язань, значення яких непомірно зростає. Для чого в практиці сучасного обігу розроблено складну і багатоманітну систему забезпечення виконання зобов’язань. Виконання цивільноправових обов'язків - це та договірна дисципліна, яка необхідна не лише для економіки, а й для суспільства в цілому. Власне за допомогою їх виконання створюються атмосфера поваги до вимог законодавства, прав та інтересів громадян, організацій. Неустойка є одним із найпоширеніших способів забезпечення виконання зобов’язань і її функціональне призначення у ринковій економіці важко переоцінити. Саме цей момент, а також та мала увага, яка приділялась інституту неустойки, порівняно з ведучими інститутами цивільного права (як, наприклад, юридичних осіб чи державної власності), вплинули на вибір теми серед запропонованих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 549. Поняття  неустойки

 

1. Неустойкою (штрафом,  пенею) є грошова сума або  інше майно, які боржник повинен  передати кредиторові у разі  порушення боржником зобов'язання.

 

2. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання.

 

3. Пенею є неустойка,  що обчислюється у відсотках  від суми несвоєчасно виконаного  грошового зобов'язання за кожен  день прострочення виконання.

 

1. Неустойка — це  один із традиційних, найбільш поширених видів забезпечення виконання зобов'язань у цивільному праві. Стаття, що коментується, містить легальне визначення терміна "неустойка", а саме: неустойкою визнається грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

 

Привабливість неустойки, її широке застосування в цілях забезпечення договірних зобов'язань пояснюється  перш за все тим, що вона являє собою  зручний засіб спрощеної компенсації  втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов'язків. У цьому розумінні неустойці притаманні такі риси:

 

— можливість стягнення  неустойки за сам факт порушення  зобов'язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір (докладніше про співвідношення збитків та неустойки дивись коментар до ст. ст. 550, 552 ЦК);

 

— можливість для сторін за своїм розумінням сформулювати умови  договору про неустойку [за винятком так званої законної неустойки (див. ст. 550 ЦК та коментар до неї)], у тому числі в частині її розміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.

 

Стаття 549 ЦК, а слід за нею й інші статті § 2 глави 49 ЦК, містять низку новел цивільного права, які є нетрадиційними не тільки для радянського та пострадянскьго законодавства України, але й для сучасної цивілістичної доктрини взагалі.

 

Перш за все це стосується предмета неустойки. На відміну від  ЦК 1963 р. та інших нормативно-правових актів більше раннього періоду ЦК передбачає, що неустойкою може бути не тільки грошова сума (як це закріплювалось ст. 179 ЦК 1963 р.), але й інше майно. Такій підхід до визначення поняття неустойки існував у дореволюційній російській цивілістиці, але ж ніколи не знаходив свого безпосереднього законодавчого закріплення. До речі в ту добу висловлювались думки про визнання неустойкою не тільки майна, а крім того й дій, що можуть мати певну цінність.

 

Відповідно до змісту ст. 551 ЦК, під майном, яке може бути предметом того виду забезпечення виконання зобов'язань, що аналізується, слід розуміти рухоме та нерухоме майно (тобто майнові права неустойкою не визнаються).

 

Механізм стягнення  з боржника неустойки у вигляді  майна на практиці уявляється досить складним, оскільки не зрозуміло, до якого виду неустойки воно належить (види ми розглянемо далі), а звідси — як воно має обчислюватися та встановлюватися у договорі чи законі.

 

Частина перша статті, що коментується, вводить у доктрину цивільного права новий інститут — альтернативна неустойка. Це випливає з того, що боржник у разі порушення ним зобов'язання повинен передати кредиторові грошову суму або інше майно. Виконання альтернативної неустойки здійснюється за розсудом боржника відповідно до ст. 539 ЦК (див коментар до вказаної статті).

 

2-3. ЦК дає визначення традиційним різновидам неустойки — штрафу та пені. Відповідно до ст. 549 ЦК, штраф може по суті встановлюватися за будь-яке порушення зобов'язання, в той час як пеня — на випадок прострочення виконання зобов'язань, тобто вона покликана забезпечити лише своєчасне виконання обов'язків боржника. Пеня є тривалою неустойкою, яка стягується за кожний подальший період (наприклад, за кожний день) прострочення невиконаного в строк (певний термін) зобов'язання.

 

Новелою цивільного законодавства  є правила обчислення неустойки. Якщо раніше такі правила були відсутні у законодавстві, і відповідно до звичаїв ділового обігу вона обчислювалась  або 1) у вигляді відсотків від  суми договору або його невиконаної частини, або 2) в кратному відношенні до суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання, або 3) в твердій вираженій в грошових одиницях сумі, то згідно зі ст. 549 ЦК штраф та пеня обчислюється лише у відсотках. Норма, яка встановлює таке положення, не є диспозитивною, тобто сторони не в змозі змінити її положення та встановити у договорі штраф або пеню у вигляді твердої суми або в кратному відношенні до суми зобов'язання.

 

Неустойка за своєю юридичною  природою є не тільки видом (способом) забезпечення виконання зобов'язань, а, як правило, також одною з форм цивільно-правової відповідальності. Тому багато положень, що регулюють її застосування, знаходяться в главі 51 ЦК "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання". Відповідно до ст. 611 ЦК неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Згідно зі ст. 614 ЦК стягнення неустойки з боржника проводиться у випадку винності його поведінки.

 

 

 

Стаття 550. Підстави виникнення права на неустойку

 

1. Право на неустойку  виникає незалежно від наявності  у кредитора збитків, завданих  невиконанням або неналежним  виконанням зобов'язання.

 

2.   Проценти на  неустойку не нараховуються.

 

3. Кредитор не має  права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

 

1. Стаття, що коментується, закріплює правило, згідно з  яким стягнення неустойки може  мати місце незалежно від наявності  збитків (щодо їх визначення  дивись ст. 22 ЦК та коментар до неї).

 

Ця новела цивільного права позначає, що неустойка не завжди виступає санкцією за порушення  зобов'язання. Випливає це з наступного: у науці цивільного права виділяють  такі умови цивільно-правової відповідальності (склад цивільного правопорушення):

 

1) протиправне порушення  особою покладених на неї обов'язків  та суб'єктивних прав інших  осіб;

 

2) наявність шкоди  або збитків;

 

3) причинний зв'язок  між протиправною поведінкою  правопорушника та насталими  шкідливими наслідками;

 

4) вина правопорушника.

 

Наявність сукупності всіх зазначених вище умов за загальним  правилом дає змогу притягнути особу  до цивільно-правової відповідальності. Відсутність збитків (шкоди) як наслідку дії особи не дає можливість характеризувати  її поведінку як цивільне правопорушення. Але, не дивлячись на таке, неустойка підлягає все ж таки сплаті у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. При цьому вона повинна вважатися не мірою відповідальності (санкцією), а лише правовим наслідком порушення зобов'язання (ст. 611 ЦК). (Слід відзначити, що тлумачення глави 51 ЦК дає змогу вважати, що законодавець відрізняє поняття "правові наслідки порушення зобов'язань" та "відповідальність за порушення зобов'язань". Це випливає навіть із назви вказаної глави.)

 

2. Пунктом другим статті, що коментується, закріплене правило, згідно з яким проценти на неустойку не нараховуються. Це стосується, перш за все, грошової неустойки, оскільки проценти відповідно до норм ЦК (ст. ст. 536, 625) сплачуються або за користування чужими грошима, або — при простроченні виконання грошового зобов'язання. Тобто стаття 550 ЦК встановлює, що, по-перше, грошове забезпечувальне зобов'язання щодо сплати неустойки не може саме бути забезпеченим неустойкою, а по-друге, за користування грошовою неустойкою сплата процентів, передбачених за користування чужими грошима, не здійснюється.

 

3. Частина третя ст. 550 ЦК встановлює, що кредитор  не має права на неустойку,  якщо боржник на підставі ст. 617 ЦК не відповідає за порушення  зобов'язання.

 

Стаття 617 ЦК встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На жаль, новий цивільний кодекс не дає легального визначення понять "випадок" та "непереборна сила", хоча й неодноразово використовує їх.

 

У науці цивільного права  під випадком розуміють подію, яка  могла бути, але не була відверненою  боржником виключно тому, що він  не міг її передбачити та відвернути у зв'язку із раптовістю настання. Під непереборною силою (форс-мажорними обставинами) розуміють подію, яку боржник не зміг би відвернути засобами, які він мав у цей момент, навіть якщо зміг би її передбачити.

 

Слід звернути увагу, що кредитор не має права на неустойку  тільки в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання внаслідок випадку або непереборної сили. Це правило є новим для цивільного права України, оскільки ст. 179 ЦК 1963 р. передбачалось, що неустойка не підлягала сплаті внаслідок винної поведінки кредитора. За ЦК вина кредитора не є підставою для неможливості стягнення неустойки. Ст. 616 ЦК прямо закріплює, що при порушенні зобов'язання з вини кредитора розмір неустойки відповідно зменшується судом.

 

Оскільки неустойка  не завжди є відповідальністю за цивільне порушення, як це зазначалося у пункті першому цього коментарю, то й застосування пункту третього ст. 550 ЦК не може здійснюватися, коли порушення зобов'язання не спричинило збитків (шкоди) кредитору. Це випливає з того, що у даному випадку мова взагалі не йде про відповідальність боржника. Але ж тільки неможливість останньої є підставою для втрати кредитором права на отримання неустойки. Таким чином, якщо порушення зобов'язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили, але ж не заподіяло для кредитора збитків, він все одно отримує право на неустойку, адже вона при цьому буде вважатися правовим наслідком порушення зобов'язання, а не санкцією за цивільне правопорушення.

 

Слід пам'ятати, що стягнення  неустойки в примусовому судовому порядку може здійснюватися в скорочений термін. Це випливає із ст. 258 ЦК, якою встановлено позовну давність відносно стягнення неустойки в один рік. Оскільки пред'явити позов про виконання основного зобов'язання в натурі, у тому числі і про сплату грошей, можна протягом трьох років (ст. 257 цього Кодексу), то вимога про стягнення неустойки може бути висунена відносно останнього року невиконання основного боргу у межах загальної позовної давності.

 

 

 

Стаття 551. Предмет неустойки

 

1.   Предметом неустойки  може бути грошова сума, рухоме  і нерухоме майно.

 

2. Якщо предметом неустойки  є грошова сума, її розмір встановлюється  договором або актом цивільного  законодавства.

 

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

 

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

 

3. Розмір неустойки  може бути зменшений за рішенням  суду, якщо він значно перевищує  розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

 

1. Як уже вказувалося  в коментарі до ст. 549 ЦК, новелою  цивільного законодавства є можливість  встановлення неустойки у вигляді  не тільки традиційної грошової  суми, але й рухомого та нерухомого  майна

 

На жаль, механізм встановлення та сплати неустойки у вигляді  майна не закріплений належним чином  у ЦК. Уявляється, що це самостійний  вид неустойки (який можна назвати "майнова неустойка"), адже він  не може бути обчислений у відсотках, а тому не підпадає ані під штраф, ані під пеню, передбачені ст. 549 ЦК. Вказівка на майнову неустойку в правочині (цивільно-правовими актами вона поки що не передбачається) може бути зроблена шляхом стислого опису її предмета. У випадку, коли неустойкою стає рухоме майно, це можуть бути як індивідуально визначені речі, так і речі, що мають родові ознаки.

 

Разом із тим, майнова  неустойка стає дуже привабливою, оскільки є набагато спрощеною порівняно  із заставою, яка зазвичай опосередковувала забезпечення виконання зобов'язання певним, заздалегідь визначеним майном, тому що не потребує реєстрації чи нотаріальної форми, навіть якщо предметом неустойки є нерухоме майно, має спрощену процедуру стягнення, адже воно проводиться шляхом простого передання майна кредиторові і не потребує реалізації предмета, як це передбачено ст. 591 ЦК для застави.

 

У законодавстві та судовій  практиці звичайно виділяють так  звані договірну та законну неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, і, як правило, її розмір, умови застосування і т. п. визначається виключно на їх розсуд.

 

Разом із тим у цивільному законодавстві України існують  випадки, які певною мірою обмежують  сторони при встановленні договірної неустойки. Так, згідно з Законом  України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 р., за прострочення грошових зобов'язань, суб'єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, боржники сплачують кредиторам пеню в розмірі, що встановлюється за договором та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Законом України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за послуги зв'язку" від 4 лютого 1999 р. тимчасово забороняється нараховувати та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення плати за послуги зв'язку.