Міжнародні договори та пенсійне забеспечення

   Усього  на цей час діє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими державами щодо пенсійного забезпечення. Цими договорами передбачено спеціальні умови пенсійного забезпечення громадян держав, які підписали відповідні договори, відмінні від загальних  правил, встановлених національним законодавством.

   Порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України  встановлений Законом "Про міжнародні договори України", котрий застосовується до всіх міжнародних договорів України, незалежно від їх форми та найменування. Міжнародні договори України укладаються  з іноземними державами та в рамках міжнародних організацій від  імені держави, уряду, міністерств  та інших органів центральної  виконавчої влади. Зокрема, від імені  України укладаються міжнародні договори, які стосуються: прав та свобод людини; участі України у міжнародних  організаціях (об'єднаннях); договори, котрим за згодою сторін надається  міждержавний характер.

   Законом України "Про міжнародні договори України" передбачено, що міжнародні договори, які стосуються прав та свобод людини і громадянина, щодо участі у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), виконання яких зумовлює зміну чинних чи прийняття нових законів України, підлягають ратифікації. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється ВР України шляхом прийняття спеціального закону щодо ратифікації. Якщо на ратифікацію поданий міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових законів України, проекти законів щодо ратифікації і Щодо зміни у законодавчих актах подаються на розгляд ВР України разом і повинні прийматися одночасно.1

   Затвердження  міжнародних договорів України, котрі не потребують ратифікації, здійснюється Президентом України шляхом прийняття  відповідного указу — стосовно договорів, що укладаються від імені України; Урядом у формі постанови —  стосовно договорів, що укладаються  від імені Уряду; міністерствами і відомствами — стосовно договорів  міжвідомчого характеру.

   Міжнародні  договори (угода , конвенція, пакт, протокол, обмін листами або нотами, інші форми і найменування міжнародних  договорів) бувають: міждержавними (міжурядовими і міжвідомчими), регульованими нормами  міжнародного права, двосторонніми  або такими, що мають багатосторонній  характер. Прикладом двостороннього договору є договір між Україною та Республікою Болгарія про соціальне  забезпечення. Він ратифікований  ВР України, тому має силу закону. Прикладом  багатостороннього договору є Міжнародний  Пакт про економічні, соціальні та культурні права, що ухвалений Генеральною  Асамблеєю Організації Об'єднаних  Націй 16 грудня 1966 р. та набрав чинності 3 січня 1976 р. (ратифікований Українською  РСР 19 жовтня 1973 року).

   Прикладом багатосторонніх договорів є  конвенції та рекомендації Міжнародної  Організації Праці (МОП). МОП є  єдиною в своєму роді спеціалізованою  міжнародною установою, в законодавчому  органі якої від країн-членів представлені на тристоронній основі уряди, працедавці та профспілки. Вона заснована з  метою міжнародного співробітництва  для забезпечення тривалого соціального  миру і усунення соціальної несправедливості. МОП була заснована у 1919 р. згідно з Версальським мирним договором у рамках Ліги націй. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна стала членом МОП у 1954 р. Штаб-квартира МОП знаходиться в м. Женева (Швейцарія). Основними органами МОП є: Міжнародна конференція праці (законодавчий орган), Адміністративна Рада (виконавчий орган), Міжнародне Бюро Праці (постійний секретаріат).

   Серед конвенцій МОП, які мають важливе  значення для галузі пенсійного забезпечення, є Конвенція № 102 "Про мінімальні норми соціального забезпечення (1952), Конвенція № 128 "Про допомоги по інвалідності, по старості і у  зв'язку з втратою годувальника" (1967), Конвенція № 118 "Рівноправність у галузі соціального забезпечення" (1962), Конвенція № 157 "Збереження прав у галузі соціального забезпечення" (1982).

   Рекомендації  МОП ратифікації не підлягають, але  вони мають втілюватися у життя  країнами-членами через прийняття  відповідного національного законодавства.

   Важливими міжнародно-правовими договорами, ухваленими Радою Європи, є Європейська соціальна  хартія (1961), підписана Україною 2 травня 1996 р. (поки що не ратифікована), та переглянута  Європейська соціальна хартія (1999), підписана Україною 7 травня 1999 р. (не ратифікована), а також Європейський кодекс соціального забезпечення від 16 квітня 1964 р. Останній є найбільш змістовним документом, котрий охоплює регулювання  питань медичної допомоги, матеріальної допомоги у разі хвороби, допомоги по безробіттю, по старості, у разі виробничої травми, допомоги сім'ям з дітьми, по вагітності та пологах, допомоги по інвалідності, допомоги у разі смерті годувальника. Європейський кодекс соціального забезпечення є основоположним документом у розвитку національних систем соціального забезпечення країн-членів Європейського Союзу, що з огляду на стратегічну перспективу  нашої країни щодо членства в останньому набуває важливого значення для  розбудови соціального законодавства  України.

   Станом  на січень 2006 р. питання пенсійного забезпечення в Україні регулюються  міжнародними договорами (угодами), укладеними з 20 країнами. Зазначені договори (угоди) поділяються на два види:

   а). Договори, що базуються на територіальному принципі, за якими витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає утримувач: 

   б). Договори, що базуються на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони. 

   Висновки 

   Необхідно згадати ще один документ — Тимчасову  Угоду між Урядом України і  Урядом Російської Федерації про  гарантії прав громадян, які працювали  в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів  Крайньої Півночі, у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 р. Зазначена  Угода не повністю враховує інтереси нашої країни, тому, на мою думку, вона потребує термінового перегляду або денонсації.

   Також варто згадати, що виключно законами України регулюються питання щодо запровадження видів пенсійного забезпечення, умов участі особи в пенсійній системі чи її рівнях, пенсійного віку для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умов, норм та порядку пенсійного забезпечення, організації та порядку здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Таким чином, зазначені питання не можуть регулюватися ніякими іншими законодавчими чи підзаконними актами (постановами Уряду, указами Президента тощо), крім законів.

   Питання працевлаштування громадян України  за кордоном регулюється двосторонніми  міжнародними договорами, укладеними з Азербайджанською Республікою, Республікою  Білорусь, Соціалістичною Республікою  В'єтнам, Республікою Вірменія, Латвійською  Республікою, Литовською Республікою, Великою Соціалістичною Народною Лівійською Джамагирією, Республікою Молдова, Республікою Польща, Португальською Республікою, Російською Федерацією. 
 
 
 
 
 
 
 

   Список  використаної літератури 

1.   Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України; Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 615 с. - (Вища освіта XXI століття).
2.   Бойко М.Д. Право пенсійного забезпечення в Україні: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, випр. і доп. -К.: Атіка, 2006.-356 с.
3. Сіра І.В. Пенсійне право: Конспект лекцій для студентів спеціальності «Соціальна робота» усіх форм навчання. – Чернігів: ЧДІЕУ, 2008. – 132 с.
4.   Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9 липня 2003 № 1058-ІУ //Відомості Верховної Ради України. - 2003.-№ 49-51. - Ст. 376.
5. Угода в галузі пенсійного забезпечення між державами-учасницями СНД (підписана 13 березня 1992 р.).
6. Угода між Україною та Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян (підписана 7 жовтня 1996 р., ратифікована 17 грудня 1997 р., набула чинності 27 березня 1998 р.).
7. Договір між Україною і Латвійською республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення (підписаний 26 лютого 1998 р., ратифікований 19 березня 1999 р., набув чинності 11 червня 1999 р.).
8. Угода між урядом України та урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення (підписана 28 липня 1995 р., ратифікована 7 травня 1996 р., набула чинності 2 листопада 1996 р.).
9. Угода між урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення (підписана 14 грудня 1995 р., набула чинності 11 лютого 1997 р.).
10. Угода між урядом України та урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення (з Підсумковим протоколом) (підписана 29 серпня 1995 р., ратифікована 29 жовтня 1996 р., набула чинності 19 грудня 1996 р.).
11.   Договір між Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення громадян (підписаний 5 грудня 2000 р., ратифікований 20 вересня 2001 р.).