Місцеве самоврядування у Польщі

Нагляд за діяльністю самоврядування воєводства здійснюють голова Ради міністрів і воєвода, а у сфері фінансових питань – регіональна рахункова палата.

На території воєводства функції виконавчої адміністрації  виконують: воєвода, підлеглі йому керівники  суміщених служб і служб інспекції та охорони, органи необ’єднаної адміністрації, органи територіального самоврядування, а також підзвітні старості керівники повітових служб інспекції та охорони, завдання й компетенції яких визначено законами.

Воєводське самоврядування – це для Польщі цілком нове явище: крім Сілезької автономії та слабкого самоврядування на території Пруссії, воєводського самоврядування на території Польщі не існувало. Територіальне самоврядування у воєводстві, запроваджене 1998 року,  було чимось новим, з точки зору суспільного менталітету. Можна сказати, що це все ще певний цивілізаційний проект, а не ефективно діюче регіональне самоврядування.

На нижчому рівні адміністративного поділу країни – повіті також діють органи урядової необ’єднаної адміністрації. Однак тут вони пов’язані зі старостою повіту, який є органом не урядової адміністрації, а територіального самоврядування.

Мешканці повіту утворюють  на підставі закону місцеве самоврядне співтовариство. Це співтовариство та відповідна територія становлять повіт. Повіт виконує від власного імені й під власну відповідальність передбачені законами публічні завдання. Його самостійність підлягає судовому захисту. Містом на правах повіту є поселення, що налічує понад 100 000 жителів. Повіт має охоплювати по можливості однорідну за поселенською, просторовою структурою та за громадськими економічними зв’язками територію. Він  виконує публічні завдання, що за своїм характером виходять за межі компетенції гмін, у таких сферах: народна освіта, санітарно-просвітня робота й охорона здоров’я, соціальна допомога, сімейна політика, допомога інвалідам, громадський транспорт і дороги, культура.

Мешканці повіту приймають  рішення загальним голосуванням у ході повітових виборів і референдумів чи через органи повіту, якими є повітові ради та правління повіту.

До повноважень  ради повіту належать видання актів  місцевого права, формування та відкликання повітового правління. Повітове правління є виконавчим органом повіту. До його складу входять: староста як голова правління, його заступник і троє-п’ятеро членів правління. Правління повіту виконує рішення повітової ради та завдання повіту, передбачені положеннями закону. Нагляд за діяльністю повіту здійснюють голова Ради міністрів і воєвода, а у сфері фінансових питань – регіональна рахункова палата.

Гміна – це дуже стара назва, яку ми знаходимо в багатьох європейських мовах, хоча, залежно від тієї чи іншої країни, акцентується той чи інший аспект поняття. Поняття гміни містить три основні аспекти: 1) гміна як територія – це основна одиниця територіального поділу країни, 2) гміна як населення – це самокероване місцеве співтовариство; 3) гміна як установа, де кожен громадянин може вирішувати свої питання.

У Польщі налічується  близько 2, 5 тис. гмін. Найменші з них налічують менш як 2,5 тис. осіб, а найбільшою є гміна, яка налічує 1,8 млн. осіб. У середній сільській гміні – 7 тис. жителів, і цієї кількості достатньо, щоб заснувати систему розподілу публічних завдань. Гміна має найсильнішу позицію серед інших самоврядних одиниць, і саме з гмінами пов’язано виконання всіх основних публічних завдань територіального самоврядування.

Законодавством установлено, що мешканці гміни утворюють самоврядне співтовариство. Гміна виконує громадські завдання від свого імені й  під власну відповідальність. Вона також може створювати допоміжні адміністративні одиниці. Компетенція гміни охоплює всі публічні справи місцевого значення, які законом не віднесено до компетенції інших суб’єктів. До завдань гміни належить задоволення потреб відповідного співтовариства. Ці завдання охоплюють, зокрема: благоустрій території, розпорядження земельними площами й охорону середовища, гмінні дороги, вулиці, мости, площі, а також організацію дорожнього руху. До завдань гміни належать також питання водопостачання, підтримання порядку, громадський транспорт, охорона здоров’я та інші.

Мешканці гміни  приймають рішення на основі загального голосування в ході виборів і референдумів чи через органи гміни. Референдум може бути проведений з будь-якого питання, що має важливе значення для гміни. Він проводиться за ініціативою ради гміни або на вимогу 10% мешканців, які мають право голосу. Референдум вважається таким, що відбувся, якщо в ньому взяло участь не менш як 30% мешканців, котрі мають право голосу.

Органом, що приймає  в гміні рішення і здійснює контроль, є гмінна рада. Вона може налічувати від 15 до 100 депутатів. Для здійснення контролю за діяльністю правління гміни рада засновує ревізійну комісію, яка стежить за виконанням гмінного бюджету.

Виконавчим органом  гміни є правління гміни. До складу правління входять війт або бургомістр, чи президент міста як голова, а також члени правління [3].

Необхідно зауважити, що в процесі реформування місцевого  самоврядування в Польщі активно  беруть участь чотири громадські організації (корпорації): Союз польських метрополій, який об’єднує 12 великих міст; Союз польських міст, що об’єднує понад 240 середніх міст; Союз польських містечок, який об’єднує гміни з населенням менш як 40 тис. жителів; Союз сільських гмін, що об’єднує більш як 350 гмін.

Ці організації, котрі уклали угоду про інтелектуальну співпрацю, звертаються до уряду зі спільними заявами з тих чи інших питань (якщо їм удалося дійти відповідної згоди). Мета такого об’єднання – досягнення консенсусу у сфері законодавчих актів, що стосуються місцевого самоврядування. Для перелічених структур особливо актуальними є питання децентралізації публічних фінансів.

Зокрема, міжмуніципальна  корпорація «Зарубіжний досвід»  пропонує безліч варіантів вирішення завдань, що виходять за рамки можливостей одного невеликого муніципального утворення (наприклад, організація міжмуніципального транспортного сполучення або переробки відходів), і для цього не обов’язкове створення так званих надмуніципальних структур.

Практикуються: купівля  послуг «великого муніципалітету»  кількома маленькими (типовою послугою, щодо якої укладаються такі угоди, є  використання притулків та кризових центрів); створення організацій, до керівних органів яких входять представники кількох муніципалітетів (типовим прикладом є компанії з надання транспортних послуг); партнерство кількох муніципалітетів з реалізації великих проектів (наприклад, будівництво станцій з переробки відходів).

За роки перетворень  місцевої влади стало можливим створення  територіальних органів самоврядування і проведення виборів до структур місцевого самоврядування на основі багатопартійності. Однак при цьому  гмінам не вдалося позбавитися централізованого управління, а також домогтися  проведення реформ, які дали б змогу  затвердити їхнє майнове право. Досі 90 відсотків фінансових коштів Польщі перебувають у віданні держави, що є слабким місцем у реформуванні інституту місцевого самоврядування.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що Польща пройшла дві основні фази реформ: політичну, пов’язану зі створенням інституційних умов демократизації муніципальної сфери, й адміністративну, що стосується перебудови її структурних і процедурних елементів.

Загалом діяльність органів  місцевого самоврядування в Польщі регулюється Конституційним актом 1992 року та постійно вдосконалюється. Велику роль у цій роботі відіграє Інститут демократії Східної Європи, головна штаб-квартира якого розташована у Варшаві.

Після серйозних політичних і системних змін у Польщі, які відбулися після 1990 року, зміна адміністративно-територіального поділу країни диктувалася не лише потребою проведення ефективнішої територіальної економічної політики, а й міжнародними чинниками. Інтеграція на рівні регіонів у рамках Європейського Союзу зумовила необхідність приведення адміністративно-територіальної системи країни у відповідність до загальноєвропейських стандартів, тобто спричинила укрупнення адміністративних одиниць.

Наостанок слід зазначити, що польський досвід реформування місцевого  самоврядування може бути успішно використаний в Україні, особливо в аспекті  вдосконалення територіальної основи місцевого самоврядування, що є нагальною  проблемою сучасного стану вітчизняного політико-правового розвитку.

 
Джерела

1. Евдокимов В. Б., Старцев Я. Ю. Местные органы  власти зарубежных стран: правовые  аспекты. – М.: Спарк, 2001.

2. Конституция Польской  Республики от 2 апреля 1997 года.

3. Органы местного  управления в зарубежных странах:  сравнительное исследование. – М., 1994. – С. 16. a4. Samorz№d terytorialny. Zbior aktow prawnych (wedіug stanu na dzieс 30 maja 2001 r.). – Katowice-Kielce, 2001. – S. 108. 
 
 

Польща

Конституцію було прийнято Народними зборами і  затверджено референдумом 1997 року.

Ініціатива  перегляду. Проект змін до Конституції можуть внести щонайменше 1/5 конституційного числа депутатів, Сенат або Президент Республіки.

Процедура перегляду. Існує дві процедури внесення змін: 1) Зміна Конституції оформлюється у вигляді закону, ухваленого в одній редакції Сеймом, а у термін, який не перевищує 60 днів – сенатом. Сейм приймає більшістю не менше 2/3 голосів у присутності щонайменше половини складу депутатів, а Сенат – абсолютною більшістю голосів у присутності щонайменше половини складу сенаторів. 2) Перегляд розділів I, II чи XII здійснюєтсья Сеймом не раніше 45 днів від моменту першого читання законопроекту. 1/5 законного складу депутатів, Сенат чи Президент Республіки можуть протягом 45 днів із дня прийняття Сенатом Закону про внесення змін до Конституції вимагаит проведення референдуму, який підтвердить легітимність внесених змін.

Польща

Конституцію було прийнято Народними зборами і  затверджено референдумом 1997 року.

Ініціатива  перегляду. Проект змін до Конституції можуть внести щонайменше 1/5 конституційного числа депутатів, Сенат або Президент Республіки.

Процедура перегляду. Існує дві процедури внесення змін: 1) Зміна Конституції оформлюється у вигляді закону, ухваленого в одній редакції Сеймом, а у термін, який не перевищує 60 днів – сенатом. Сейм приймає більшістю не менше 2/3 голосів у присутності щонайменше половини складу депутатів, а Сенат – абсолютною більшістю голосів у присутності щонайменше половини складу сенаторів. 2) Перегляд розділів I, II чи XII здійснюєтсья Сеймом не раніше 45 днів від моменту першого читання законопроекту. 1/5 законного складу депутатів, Сенат чи Президент Республіки можуть протягом 45 днів із дня прийняття Сенатом Закону про внесення змін до Конституції вимагаит проведення референдуму, який підтвердить легітимність внесених змін.