Господарський договір

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Февраля 2012 в 00:14, реферат

Описание работы

Актуальність обраної теми обумовлена тим, що на сьогодні господарський договір є основним діючим регулятором усіх господарських відносин, а договірна форма ведення господарювання займає провідне місце у формуванні та забезпеченні належного регулювання сучасних господарських та підприємницьких відносин в економіці України.

Содержание

План
Вступ
Поняття господарського договору.
Класифікація і система господарського договору.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ

Работа содержит 1 файл

господарське право.docx

— 46.58 Кб (Скачать)

     За  регулятивними функціями розрізняють:

  • попередні й основні господарські договори. Попередній договір визначає умови на яких сторони зобов'язуються у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір («договір про договір») на умовах, передбачених попереднім договором. Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта). Попередній договір містить умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору;
  • генеральні й поточні господарські договори. Перший укладається на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності.

     Поточні (разові) договори укладаються на підставі генерального договору як такі, що розраховані  на певні (короткі) проміжки часу. Поточні  договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий (окремий) договір.

     У чинному законодавстві (статті 10 і 11 Господарського процесуального кодексу  України), судовій практиці і літературі використовуються поняття "господарський  договір" або "комерційний договір".

     На  жаль, сутність цих понять не розкривається. До характерних рис господарського договору відносять:

     1) особливий суб'єктний склад –  обома сторонами цього договору  або хоч би однією з них  є суб’єкт господарювання;

     2) плановий характер договору, зумовлений  тим, що підставою його укладення  є планове завдання (акт), яке обов'язкове  для обох чи однієї із сторін;

     3) договір спрямовується на безпосереднє  обслуговування основної діяльності  господарюючого суб'єкта. Господарськими  вважалися і непланові договори, якщо вони були однотипні з  плановими і підпорядковувалися  такому ж законодавчому режимові (поставка, перевезення вантажу тощо) або якщо вступ у договірні  відносини прямо був передбачений  законом (наприклад, укладення  договору на експлуатацію залізничних  під'їзних колій).

     У господарському договорі поєднуються  як загальні ознаки, властиві цивільно-правовому  договору, так і особливі риси:

     1) суб'єктами цього договору є  юридичні або фізичні особи,  зареєстровані у встановленому  порядку як суб'єкти підприємницької  діяльності;

     2) зміст господарського договору  становлять умови, за якими  передаються товари, виконуються  роботи або надаються послуги  з метою здійснення підприємницької  діяльності або для інших цілей,  не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Прикладом  такого договору може бути  договір міжнародної купівлі-продажу  товарів. За Віденською конвенцією  ООН 1980 р. про договори міжнародної  купівлі-продажу товарів (статті 1 і 2) ця конвенція застосовується  до договорів купівлі-продажу  між сторонами, комерційні підприємства  яких містяться в різних державах, коли ці держави є учасниками  конвенції або коли згідно  з нормами міжнародного приватного  права до них застосовується  право держави, що домовляється. Проте ця конвенція не застосовується  до продажу товарів, які набуваються  для особистого, сімейного або  домашнього використання, за винятком, якщо продавець у будь-який  час до чи у момент укладення  договору не знав і не повинен  був знати, що товари набуваються  для такого використання;

     3) для деяких видів господарських  договорів, зокрема зовнішньоекономічних  контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий  порядок їх укладення (підписання), обліку та реєстрації (Указ Президента  України "Про облік окремих  видів зовнішньоекономічних договорів  (контрактів)" від 7 листопада 1994 p.);

     4) певними особливостями можуть  характеризуватися порядок виконання  або умови відповідальності сторін  за господарським договором (наприклад,  відповідальність підприємця незалежно  від його вини в порушенні  зобов'язання).

     Враховуючи  наведені ознаки, господарським слід вважати такий цивільно-правовий договір, сторонами якого є юридичні чи фізичні особи – суб’єкти господарювання і за яким передається  майно, виконуються роботи або надаються  послуги з метою здійснення підприємницької  діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

     Якщо  ж у нормах Цивільного кодексу  або спеціальних нормативних  актах не відображені особливості  тих чи інших видів підприємницьких  договорів, до них застосовуються загальні положення зобов'язального і договірного  права, закріплені у Цивільному кодексі  та інших актах цивільного законодавства. 

     2. Поняття та класифікація системи господарських договорів.

     Різноманітність господарської діяльності обумовлює  широке коло господарських договорів. Кожному господарському договору властиві і загальні риси цієї правової категорії, і ознаки, притаманні саме цьому виду господарських договорів. Тому для їхнього розмежування застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських договорів, основою яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.

     Особливе  місце в системі господарських  договорів займають організаційні. У ст. 186 Господарського кодексу України організаційний господарський договір визначається як договірне оформлення учасниками господарських відносин на основі вільного волевиявлення сторін або на підставі примірних договорів відповідно до положень нормативно-правових актів. Вони не породжують конкретних зобов’язань майнового характеру. В той же час з постачання продукції, виконання робіт чи надання послуг вони визначають умови і порядок виникнення зобов’язань. Подібні договори встановлюються, як правило, при тривалій співпраці, а також виробничо-технічному взаємозв’язку. Як приклад можна назвати договір про організацію систематичних перевезень, які складаються між суб’єктами, якими перевозяться вантажі, і самими власниками вантажів, за необхідності їх систематичних перевезень. Між оптовими постачальниками і постійними організаціями-споживачами достатньо часто складаються договори на організацію постачань матеріальних ресурсів. У даних випадках конкретні зобов’язання постачальника і покупця виникають при оформленні замовлення. Пріоритетність організаційних договорів полягає в тому, що сторони звільняються від необхідності погодження на весь комплекс питань, пов’язаних з виконанням зобов’язань, по кожні торговельній операції, і мають можливість визначати додаткові умови тривалої гарантованої співпраці.

     Господарські  договори класифікуються за критеріями, які подані у таблиці нижче.

Класифікація  господарських договорів
1.За  суб’єктним складом. - двосторонні  договори. Прикладом договорів є  поставка продукції (сторони –  постачальник і покупець, ст. 712 Цивільного  кодексу України).

- багатосторонні  договори. Прикладом цього договору  є перевезення вантажів: у ньому  беруть участь перевізник, вантажовідправник  і вантажоодержувач – особа,  уповноважена на одержання вантажу  (ст. 908 Цивільного кодексу України).

2.Залежно  від юридичної підстави укладення  договору. – господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст  яких повинен відповідати цим  замовленням. Ці господарські договори визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні властивості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне господарських договорів. Особливою їхньою ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами, а також те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. Виконавці державного контракту забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюється та централізовано розподіляється державою;

– господарські договори, які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання  послуг на підставі господарських намірів  сторін, юридично виражених суттєвими  умовами договорів (регульовані  договори). Залежно від способу  виникнення розрізняють формальні, реальні і консенсуальні господарські договори. Для укладання формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі – об’єкта договору. Консенсуальні договори – це такі господарські договори, які виникають в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму.

3.За  способом оферти і визначення  змісту. – договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається або  прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування  тощо);

– договори, зміст яких сторони визначають при  їх укладанні.

4.За  змістом істотних умов. – прості господарські договори. Вони мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення  і т. ін.

 – складні  господарські договори. У цих  господарських договорах поєднуються  майнові елементи двох і більше  договорів. Наприклад, у договорі  підряду на капітальне будівництво  – поставка, підряд, майновий найм.

5.За  регулятивними функціями. – попередні  господарські договори. Цей договір  визначає умови, на яких сторони зобов’язуються у певний строк укласти господарський  договір (“договір про договір”, протокол про наміри). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об’єкта).

– основні  господарські договори.

– генеральні господарські договори. Цей договір  укладається на весь період діяльності, яка регулюється. Він визначає суттєві  умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної  діяльності.

– поточні (разові) господарські договори укладаються  на підставі генерального договору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу. Такі договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був  би новий (окремий) договір.

 

     На  практиці використовується нормативна класифікація господарських договорів, яка здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, які є предметом відповідних договорів. Їх систему дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські договори, який систематизує господарські договори разом із цивільними.

     За  предметною ознакою закон розрізняє господарські договори на передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове оплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

     Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій. Функції господарського договору – це передбачені або санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.

     Господарському  договору властиві загальні договірні і специфічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:

     – ініціативна (договір як акт вияву  ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);

     – програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їхніх дій відповідно до економіч­них інтересів і намірів);

     – інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в  себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках – юрисдикційним органам, третім особам);

     – гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові  гарантії виконання договірних зобов’язань, як неустойка, завдаток, застава);

     – правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в  межах якої забезпечується примусове  виконан­ня зобов’язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів  оперативного впливу). Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

     – правового забезпечення економічних  потреб стосовно тих споживачів, потреби  яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський договір, як державний контракт;

     – правового засобу реалізації державних  замовлень. Державні замовлення – це обов’язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів (державних контрактів) між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом реалізації державного замовлення;

     – правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності. Детально ця функція врегульована ст. 11 Господарського кодексу України. Законність і дієвість договорів оцінюються, виходячи з норм цивільного законодавства про дійсність операцій. Договір є пра­вомірним і має юридичну силу, якщо кожна із сторін має статус суб’єкта договірних зобов’язань. Юридична особа діє в рамках спе­ціальної дієздатності, а особа, яка підписала договір,

     – діє в межах наданих їй повноважень. При недотриманні вказаних вимог, в  за­лежності від ступеня порушення, договір визнається недійсним. При  значніших порушеннях закону можуть наступити серйозні наслідки – наприклад, штраф в прибуток іншої сторони  чи бюджет держави. Посадові особи, які  порушили при укладені договорів  чинне законодавство можуть притягуватися  до матеріальної, дис­циплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

     На  сьогоднішній день договори в Україні регулюються таким чином:

     а) загальними статтями Господарського кодексу  України про зобов’язання, що випливають з договорів (ст. ст. 179–188 Господарського кодексу України);

     б) спеціальними статтями Господарського кодексу України про майнові  відносини між суб’єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема, відносини: стосовно поставок продукції (товарів); закупівлі сільськогосподарської  продукції у това­ровиробників; капітального будівництва; перевезення  вантажів та ін. (ст. ст. 263–294 Господарського кодексу України).

     А також, ці договори регулюються загальними законами про господарюючі суб’єкти. Зокрема, згідно зі ст. 179 Господарського кодексу України господарські відносини (а це предмет господарського договору) підприємства з іншими підприємствами і організа­ціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Тут йде мова про господарські договори. Господарські договори регулюються також законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну, транспортну, зовнішньо­економічну тощо.

Информация о работе Господарський договір