ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ КІНЦЯ 1980-Х – ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ. 4

1.1 Початок вправадження інституту президенства. 4

1.2. Інституалізація президентатури України. 5

РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ТА ПОВНОВАЖЕНЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ. 7

2.1 Початок існування інституту президенства та повноваження Президента україни. 7

2.2. Оновлення конституції України та зміна повноважень Президента України. 9

2.3. Проблематичність правового статусу Президента та її усунення. 11

ВИСНОВОК 15

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 16 

 

     ВСТУП

     Актуальність  дослідження. Нинішній етап реформування правової і політичної системи України пов'язаний з необхідністю покращення функціонування демократичних інститутів. Серед таких інститутів є інститут Президента України, який у сучасній політичній ситуації є не стабільним й тому потребує ефективного реформування.

     У нашій державі пост Президента було запроваджено Законом України «Про заснування поста Президента України» і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) України від 5 липня 1991 р. У Конституції України Президенту присвячено розділ V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання Президента та основи його взаємовідносин з державними органами.

     Згідно  з чинною Конституцією, Президент  України є главою держави і  виступає від її імені. Президент  України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

     Мета роботи полягає у вивченні особливостей еволюційного розвитку правового статусу та повноважень Президента України. Для вивчення цієї проблеми необхідно дослідити особливості становлення інституту президентства в Україні та еволюцію правового статусу президента України; визначити повноваження Президента України, які закріплені в Конституції України.

     Завдання:

1. Проаналізувати процес становлення інституту президенства України.
2. Дослідити основні етапи еволюції правового статусу Президента України.
3. Визначити основні повноваження Президента України., які закріплені в конституції України.

     Предметом даної роботи є становлення інституту президентства в Україні. Еволюція правового статусу Президента України.

     Об'єктом даної роботи є закріплення статусу Президента України, його еволюційний розвиток.

     Теоретичне  і практичне значення дослідження. Теоретичні засади роботи розкривають поняття та сутність інституту глави держави та розвиток правового статусу Президента України, що дозволяє оцінити ступінь реалізації основних повноважень Президента України.

     РОЗДІЛ 1. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА  В УКРАЇНІ КІНЦЯ 1980-Х – ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ.

     1.1 Початок впровадження інституту президентства.

 

     На  рубежі 90-х років науковці та політики, що дотримувалися не лівої орієнтації, були більше схильні до впровадження у нашій країні інституту президентства.  Адже саме в ці роки у межах Радянського Союзу йшов пошук форми правління, яка сприяла б демократичним перетворенням та прискоренню економічних реформ. Процес демократизації і перебудови в СРСР за керівництва М. Горбачова набирав сили і знаходив дедалі ширшу підтримку. Політичне самовизначення Радянської України відбувалося в контексті загальносоюзних процесів,  проте не так динамічно,  як республік Балтії.  Відповідний вплив справило введення посади президента Радянського Союзу,  а також наростання відцентрових рухів та політичне зміцнення сил,  які їх уособлювали, на території всієї держави. М. Горбачов тривалий період не сприймав ідеї запровадження цього інституту, висловлювався за збереження практики радянської системи.  Показово, що ще влітку 1989  р., коли з цією пропозицією привселюдно виступив академік А. Сахаров, генсек її відхилив, а за ним йшла і партійна більшість народних депутатів СРСР [6].

     Для багатьох радянських лідерів періоду  перебудови вагомим аргументом були підходи «вождя всіх народів» Й. Сталіна, який на аналогічну пропозицію до проекту  Конституції 1936  р.  відповів так: «За системою нашої Конституції  в СРСР не повинно бути одноосібного президента,  що обирається всім населенням на рівні з Верховною Радою  і здатного протиставити себе Верховній  Раді.  Президент у СРСР колегіальний,  це – Президія Верховної Ради» [9]. Запізніла поспішність введення в СРСР 15 березня 1990 р. посади президента на з’їзді народних депутатів країни підштовхувала лідерів демократів,  насамперед    Росії,  звернутися до підтримки багатомільйонного корпусу виборців. Одночасно в цей період суверенізація республік зростала.    Після проголошення державного суверенітету Росією народні депутати УРСР 16 липня 1990 р. приймають власну Декларацію про державний суверенітет України. 19 червня 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію з розробки нової Конституції, де в розділі 1 «Засади конституційного ладу» було зазначено, що в майбутньому Основному Законі формою державного правління має бути закріплена президентська республіка [10].

     Навесні 1991 р. у Верховній Раді   України  також проводиться робота з підготовки законопроектів, необхідних для введення посади Президента України. Із самого початку питання запровадження  інституту президентства не одержало однозначної підтримки депутатського  корпусу й тогочасних політичних сил України.  Так,  палкі прихильники  незалежності підтримували ідею інституту  сильного президента. Вони усвідомлювали,  що президентська влада здатна відносно швидко ліквідувати радянську. Наявність  президента, на їхню думку, прискорило б вихід України зі складу Радянського  Союзу [5]. Депутати-комуністи були значно стриманіші:  частина з них розуміла значення всенародно обраного президента – він не буде слухняним в руках політбюро їх партії.  Однак і вони погодилися з цією пропозицією виходячи з партійної дисципліни.  Адже це відповідало положенням проекту концепції Конституції УРСР, внесеному в порядку законодавчої ініціативи Центральним Комітетом КПУ на розгляд Верховної Ради у травні 1991  р. Щоправда,   спочатку    в підходах керівництва компартії переважала позиція про обрання президента Верховною Радою УРСР, який... «є відповідальним перед нею», що його «функції і повноваження, порядок обрання і звільнення з посади в майбутньому визначить Конституція УРСР».  Депутати-ліберали хотіли бачити президента фігурою більше представницького значення,  ніж повновладного і харизматичного [7].

     1.2. Інституалізація президентатури  України.

 

       Інституалізація президентури України  відбулася 5  липня 1991  р.  Із прийняттям Закону «Про  заснування посади Президента  УРСР і внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР» та Закону  «Про вибори Президента України» [2]. Провал серпневого перевороту 1991  р.,  особиста роль уже всенародно обраного президента Росії Б. Єльцина в перемозі над заколотниками спонукали в Україні проголошення незалежності,  а згодом проведення з цього приводу всенародного референдуму і виборів Президента України. В першому ж турі першим Президентом незалежної України було обрано Голову Верховної Ради Л. Кравчука.

     За  час суверенного поступу України  вітчизняний конституційно-правовий статус президентури зазнав відчутної  трансформації. Практично кожного разу ті чи інші зміни обґрунтовувалися необхідністю поглиблення демократії та врахування європейського досвіду. Саме тому вельми цікавим та необхідним є аналіз еволюції цього вітчизняного владного інституту в даному контексті. Цей підхід має не тільки суто академічне, але і практичне значення. Знання механізму, системи влади в Україні дозволить більш точно говорити про можливості ефективного впливу цього інституту на всю політичну систему та на вироблення і проведення державного курсу. 

     Інакше  кажучи, саме компаративний підхід спроможний сприяти конструктивному  розгляду цієї проблематики. Адже з’ясувавши особливості функціонування цього  інституту у країнах розвиненої демократії та політичної трансформації  країн східноєвропейського регіону  і зокрема України легше визначити  сутнісні характеристики модернізації політичної системи держав молодої  демократії в контексті розкриття  місця та ролі інституту президента в системі державної влади.

     Актуальність  розгляду зазначеної проблематики зростає  через перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми  державного правління, з огляду на потреби  підвищення ефективності владних інститутів.  Нині зростає важливість теоретичного аналізу і висвітлення значущості в політичному житті країни інституту  президента як дієвого суб’єкта державної  влади.  Потреби практики державно-правового  будівництва України,  прагнення  інтегруватися до євроатлантичного цивілізаційного простору зумовлюють необхідність врахування європейського  досвіду, зокрема країн молодої  демократії стосовно розвитку президентури як більш-менш оптимальної конституційної моделі в перехідний період. Модернізація політичної системи, конституційні  зміни вимагають формування на рівні  Основного Закону статусу Президента на довгострокову перспективу[1]. 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО  СТАТУСУ ТА ПОВНОВАЖЕНЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ.

     2.1 Початок існування інституту  президентства та повноваження Президента України.

 

     У новітній історії України інститут президентства існує з 5  липня 1991 р., коли Верховна Рада Української  РСР прийняла Закон «Про заснування посади Президента Української РСР  і внесення змін та доповнень до Конституції  (Основного Закону)  Української РСР».  Цього дня  було прийнято й Закон «Про Президента Української РСР». Згідно з цим  актом Президент Української  РСР визнавався  «найвищою посадовою  особою Української держави і главою виконавчої влади» [2]. Передбачалося, що Президент «здійснює свої повноваження, спираючись на Кабінет Міністрів Української РСР, може створювати необхідні управлінські і консультативні структури».  Президент мав право вето на закони,  прийняті Верховною Радою (для подолання вето була потрібна лише проста більшість голосів),  міг видавати укази в межах своєї компетенції. Після прийняття 24 серпня 1991 р. Акту про проголошення Незалежності України відповідні норми продовжили діяти, ними регламентувалася діяльність Президента України,  яким 1 грудня 1991 р. був обраний Л. Кравчук. 

     Водночас  складні суспільно-політичні та соціально-економічні умови першого  періоду незалежності,  гострота внутрішньополітичної боротьби,  чинники  зовнішнього характеру засвідчили необхідність коригування конституційних норм щодо розподілу повноважень  між вищими владними інститутами,  наслідком чого було б посилення  Глави держави як гаранта незалежності України та її демократичної  трансформації. Відповідні зміни мали бути зафіксовані  у новій Конституції України  як незалежної держави.

     1 липня 1992 р. Верховна Рада України  прийняла Постанову «Про проект  нової Конституції України», згідно  з якою проект Основного Закону  виносився на всенародне обговорення»[4]. У цьому проекті Конституції передбачався статус Президента як глави держави і глави виконавчої влади,  проте робота над проектом була перервана через політичну кризу, що спричинила дострокові парламентські та президентські вибори.  На останніх перемогу здобув Л. Кучма.

     У подальшому розробка проекту нової  Конституції відбувалася за умов жорсткого протистояння між Президентом  України і Верховною Радою  щодо конституційного обсягу повноважень кожного з цих інститутів влади у державно-політичній системі України.