Доверенность

Представництво добровільне  виникає в силу угоди між особою, яку представляють і представником.

Найбільш поширеною й  універсальною підставою добровільного  представництва є договір доручення. Регулюючи внутрішні відносини  особи, яку представляють і представника, він одночасно служить тим  юридичним фактом, що призводить до виникнення представництва.

Договір доручення є правовою підставою для виникнення відносин представництва. Він є одним із багатьох можливих підстав представництва, хоча представництвом дії повіреного ніколи не вичерпуються.

Відносини з третіми особами, перед якими повірений виступає від імені довірителя, нормами  про договір доручення не зачіпаються. Норми ЦК про договір доручення  розглядають представництво як зовнішню ціль договору доручення. Тому договір  доручення варто розглядати лише як одну з підстав представництва. Підставою добровільного представництва може бути й інший договір, коли він  містить доручення.

Окремі автори відносять  договір про спільну діяльність до підстав виникнення добровільного  представництва. Але усе ж більш  правильною здається точка зору Є.Л. Невзгодіної, яка вважає, що договір про спільну діяльність сам по собі не породжує відносин представництва, тому що кожний учасник цього договору приймає особисту участь у веденні загальних справ. У тих випадках, коли керівництво спільною діяльністю поручається одному з учасників договору з видачею йому для цих цілей доручення, підписаного іншими членами, у наявності договір доручення.

Ведення спільного господарства припускає, що треті особи, які вступають  у правовідносини з об’єднаннями громадян, повинні мати справу з  їхніми представниками, що могли б  виражати волю осіб, яких представляють. Як правило, підставою для представництва від імені інших учасників  спільної власності є спільне  їхнє волевиявлення. Це волевиявлення, приймаючи форму цивільно-правової угоди, є похідним від договору спільної діяльності, не співпадаючи із ним, тобто є договором доручення.

При добровільному представництві коло повноважень представника визначається особою, яку представляють. Коло повноважень  представника або міститься у  дорученні, що видається особою, яку  представляють, або випливає із самої  обстановки діяльності певної категорії  робітників (магазини роздрібної торгівлі).

Дорученням називається  односторонній правочин, у силу якого  одна особа (довіритель) уповноважує  іншу особу (повіреного) чинити від  імені довірителя дії, що безпосередньо  встановлюють права й обов’язки  довірителя.

Доручення може бути видане особисто або за посередництвом представника, якщо право на передоручення входить  у зміст його повноваження.

У результаті передоручення  особа, що одержала доручення від  початкового представника, стає представником.

Доручення на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а  також на вчинення дій відносно громадських  організацій повинно бути нотаріально  засвідчено, за винятком випадків, передбачених у Цивільному Кодексі України, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма доручення. В інших випадках доручення складається  в простій письмовій формі.

У залежності від змісту й обсягу повноважень, зазначених у  дорученнях, розрізняють три їхні види.

Спільне доручення уповноважує  представника на вчинення різноманітних  правочинів та інших юридичних дій.

Спеціальне доручення  уповноважує представника на вчинення необмеженого ряду односторонніх і  двосторонніх правочинів або інших  юридичних дій у певній галузі.

Разове доручення уповноважує  представника на вчинення одного правочину  або іншої одиничної юридичної  дії.

На відміну від повноваження, що міститься у дорученні, мовчазне повноваження (повноваження, що витікає  з обстановки ) не містить у собі явно вираженої волі особи, яку представляють. Вона виявляється з існуючих відносин між особою, яку представляють, і  представником або із самих дій  особи, яку представляють.

*Представництво без повноважень. "Перевищення повноваження" - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками того, кого представляють, або нормами права. Угода, вчинена від імені іншої особи особою, не уповноваженою на вчинення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права й обов’язки для особи, яку представляють, лише у випадку наступного схвалення угоди цією особою.

Перевищення повноваження має  місце, коли представник чинить дію, передбачену його повноваженням, але  з тими або іншими відхиленнями від  останнього. Якщо ж, маючи повноваження на вчинення юридичної дії, представник  чинить іншу юридичну дію, у наявності  не перевищення повноваження, а дія  при відсутності такого. Перевищення  меж повноваження може стосуватися  меж його змісту або відсутності.

Перевищення меж змісту повноваження може виражатися в перевищенні його якісних або кількісних показників.

 

Перевищення якісних показників повноваження може стосуватися:

1. Властивостей предмета  правочину (сорту, властивості  речі, виду послуг).

2. Вибору контрагента  (договір укладається не з тією  особою, що зазначена довірителем  у якості контрагента).

3. Юридичної природи правочину  (замість умовного правочину укладений  терміновий, замість безоплатного - оплатний).

4. Способу виконання або  забезпечення виконання укладеного  представником правочину. 

 

* .       Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. - Х.: Одісей, 2003. ст  241.

Перевищення меж, установлених для здійснення повноваження, у наявності, коли представник: 1) використовує повноваження в протиріччі з його призначенням (зловживає повноваженням), порушуючи  тим самим загальний для всіх уповноважених суб’єктів обов’язок  використовувати приналежні їм права  належним чином; 2) порушує суб’єктні  межі здійснення повноваження (може мати місце як при наявності, так і  при відсутності зловживання  повноваженням).

Правочин, вчинений без повноваження або з перевищенням повноваження, не породжуючи в момент його укладення  тих юридичних наслідків, на які  він спрямований, юридично не байдужий. Вона встановлює правовий зв’язок  між особою, яку представляють, і  третьою особою, аналогічний тому, що виникає в силу оферти: представник  управі схвалити правочин і тоді він  буде вважатися дійсним з моменту  його укладення, а третя особа  пов’язана схваленням.

Схвалення – дія, спрямована на виникнення певного наслідку (одностороній правочин), і повинна бути позитивно  виражена зовні із доведенням її до відома третіх осіб. Якщо останні не знали і не повинні були знати  про схвалення, вони управі вважати  його таким, що не відбулося. По своїй  юридичній природі наступне схвалення  угоди є односторонньою угодою, яке  було зроблено на власний розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди  може бути виражено як у письмовій  формі, наприклад у виді листа, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних  дій, наприклад прийняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п.. Важливо лише, щоб із дій особи, яку представляють, однозначно випливало  пряме схвалення угоди. Схвалення  угоди особою, яку представляють, діє з оберненою силою, тобто  робить угоду дійсної з моменту  її вчинення.

У законі не зазначений строк  для схвалення правочину, вчиненого  представником без повноваження або з перевищенням його.Схвалення  повинно відбутися протягом нормально  необхідного строку. Оскільки укладення  правочину з перевищенням повноваження доручає правовий зв’язок, аналогічний  тому, що виникає в силу оферти, при  визначенні нормально необхідного  строку для схвалення доречна  аналогія закону – застосовуються статті про строки для акцепту. Третя  особа може встановити термін для  схвалення (який не може бути менше  нормально необхідного), по закінченні якого вона управі вважати схвалення  таким, що не відбулося. Вона може звернутися до особи, яку представляють усно з вимогою про схвалення й  управі вважати його таким, що не відбулося, якщо особа, яку представляють, негайно  не заявляє їй схвалення правочину.

Як свідчить судова та арбітражна практика непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди  з перевищенням наданих їм повноважень  або взагалі не маючи повноважень. В таких випадках неуповноваженого представника, якщо його дії носили свідомий протиправний і винний характер, він може бути в притягнутий третьою  особою до відповідальності за заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання  практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена представником  юридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або  з перевищенням цих повноважень  вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала  або повинна була знати про  відсутність у представника юридичної  особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Іноді угоди укладаються  представником, але в них не згадується ім’я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії  банку від свого імені). Розглядаючи  спір, який виникає з приводу такої  угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз’яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав  відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної  особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною  від імені юридичної особи.

Закон прямо передбачає два  випадки, коли представник може вийти  за межі повноваження: 1) по обставинах справи це необхідно в інтересах  довірителя і 2) повірений не міг  попередньо запросити довірителя або  не одержав своєчасної відповіді  на свій запит. При наявності зазначених умов незалежно від виду перевищення  повноваження дії представника обов’язкові  для особи, яку представляють.

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Поняття довіреності.

 

Одним із видів представництва є представництво за довіреністю.

Згідно із ч.3 ст. 244 ЦК України  довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність на вчинення правочину  представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо  третій особі.

За своєю юридичною  природою довіреність являє собою  односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає  згоди представника, а прийняття  довіреності або відмова від  неї є правом представника. Довіреність  адресована третім особам та засвідчує  повноваження представника перед третіми  особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним правилом, довіреність  може видаватися тільки дієздатними  громадянами. Неповнолітні громадяни  можуть самостійно видавати довіреності  в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.

*Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

 

*.           Цивільне право України. М.І. Панченко : Навч посіб. - К.: Знання, 2005.-583 с.

Оскільки довіреність  є односторонньою цивільно-правовою угодою, вона має відповідати загальним  умовам дійсності, яким повинні задовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіреності. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій формі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності обов’язковою має бути зазначена особа, якій вона видана.

За змістом та обсягом  повноважень, що їх отримує представник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (загальні), спеціальні та разові.

Генеральна довіреність  видасться на вчинення широкого кола угод та юридичних лій (наприклад, генеральною  є довіреність, яка видається  керівникові філії юридичної  особи). Генеральна довіреність уповноважує  особу на виконання не якоїсь окремої  угоди чи якихось певних категорій  угод, а на укладання будь-яких угод. Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кордон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа може мати право: укладати всі дозволені законом угоди щодо управління та розпорядження майном; купувати, продавати, дарувати, приймати в дар, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; проводити розрахунки по укладених угодах, приймати спадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та організацій, у тому числі з відділень банків, інших кредитних установ, установ зв’язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, телеграфну та всіляку іншу кореспонденцію, в тому числі грошову чи посилочну, вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом повної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду, пред’явлення виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.