Держава: поняття, ознаки, функції, апарат держави

5) екологічна - забезпечення  екологічної безпеки і підтримання  екологічної рівноваги на території  держави; охорона і раціональне  використання природних ресурсів; збереження генофонду народу;

6) культурна  (духовна) - консолідація нації, розвиток  національної самосвідомості; сприяння  розвитку самобутності усіх корінних  народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку  культури, науки; охорона культурної  спадщини;

7) інформаційна - організація і забезпечення  системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна  - забезпечення охорони конституційного  ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих  правом усіх суспільних відносин.

     Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні  та правоохоронні.

Зовнішні функції - забезпечують зовнішню політику держави:

1) політична  (дипломатична) - встановлення і підтримання  дипломатичних зносин з іноземними  державами відповідно до загальновизнаних  норм і принципів міжнародного  права;

2) економічна - встановлення  і підтримання торгово-еконо-мічних  відносин з іноземними державами;  розвиток ділового партнерства  і співробітництва в економічній  сфері з усіма державами, незалежно  від їх соціального ладу та  рівня розвитку; інтеграція до  світової економіки;

3) екологічна - підтримання  екологічного виживання на планеті;

4) культурна  (гуманітарна) - підтримання і розвиток  культурних і наукових зв'язків  з іноземними державами; забезпечення  збереження історичних пам'ятників  та інших об'єктів, що мають  культурну цінність; вжиття заходів  щодо повернення культурних цінностей  свого народу, які знаходяться  за кордоном;

5) інформаційна - участь у розвитку світового  інформаційного простору, встановлення  режиму використання інформаційних  ресурсів на основі рівноправного  співробітництва з іншими державами;

6) оборона держави  - захист державного суверенітету  від зовнішніх посягань як  економічними, дипломатичними, так  і воєнними засобами;

7) підтримання  світового правопорядку — участь  у врегулюванні міжнаціональних  і міждержавних конфліктів; боротьба  з міжнародними злочинами.

У зовнішніх  функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і  зовнішньоекономічна діяльність.

     Особливості класових функцій експлуататорської  держави

• Внутрішні
• Зовнішні

   1. Функція  придушення пригноблених класів. 2. Функція охорони приватної власності  експлуататорів на засоби виробництва. 3. Функція ідеологічного придушення  своїх класових і політичних  супротивників.

   1. Функція  захоплення чужих територій. 2. Функція  придушення визвольних рухів.

   3. Функція  охорони інтересів пануючих класів  від посягання на них ззовні.

   Не  можна ототожнювати функції держави  з формами їх реалізації - правовими  та організаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, придушення).

   Основні правові форми здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контрольно-наглядова.

   Конкретна функція держави являє собою  єдність змісту, форм і методів  здійснення державної влади у  певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю.

   Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій  держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад, протягом періоду становлення буржуазної держави економічна функція була слабко розвинутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнах Західної Європи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, так і за обсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери суспільних відносин спрямоване на забезпечення політики "повної зайнятості" населення і запобігання економічним кризам. Західні країни вдаються до допомоги системи планування (у тому числі довгострокового), створення спеціальних відомств з прогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс вплив на приватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю - політики цін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, державних замовлень, кредитної політики тощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватного сектора в економіці, не створює умов для його розвитку.

   На  відміну від західних буржуазних країн у СРСР, до складу якого  входила радянська Україна, приватний  сектор був дозволений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулювання  економічних відносин відігравало  пануючу роль. Держава була монополістом у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сфері перейняла  на себе буквально все - від встановлення рівня інвестицій у ту чи іншу галузь економіки до найменування продуктів  і цін на них.

   У незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції  держави (у порівнянні з СРСР) істотно  змінюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться до державного сектора економіки, для втручання  держави в приватний сектор економіки  встановлюються межі.

   Із  визначенням курсу на побудову соціальної правової держави розширюються зміст  і значення політичної, правоохоронної та інших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція - створення державою умов, що забезпечують гідне життя людини  

Апарат  держави: поняття  та структура 

     Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим  елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами.

     Разом із удосконаленням суспільства ускладнюється  процес управління та удосконалюється  діяльність державного апарату. Від  простого примітивного панування держави  він розвивається до різних форм —  до законодавчої, адміністративної, судової, поліцейської, фіскальної, фінансової, культурної діяльності.

     В основу побудови та функціонування державного апарату будь-якої країни покладаються об'єктивні та суб'єктивні фактори. Саме вони визначають особливості внутрішньої  структури, характер, завдання, форми  та методи діяльності апарату. При цьому  необхідно зазначити, що апарат держави  є не простим об'єднанням різноманітних  структур, а упорядкованою, єдиною, чітко організованою системою.

     До  факторів, що забезпечують функціонування державного апарату як системи, слід віднести: єдність економічної основи функціонування держави; єдність політичної основи функціонування суспільства; наявність  єдиних принципів побудови і функціонування органів; спільність мети і завдань, що здійснюють органи держави; єдність  підходів до розуміння соціальної основи суспільства; забезпечення діяльності апарату єдиними організаційними, фінансовими та правовими засобами; відображення у діяльності апарату  єдиної волі всього суспільства, держави  чи певної соціальної групи.

     Категорія «державний апарат» має самостійне значення і визначається як окреме юридичне поняття. При цьому повинно  враховуватися і те, що, будучи структурним  елементом механізму держави  у широкому значенні даного поняття, апарат держави характеризують ті ж  ознаки, що і механізм. Однак, ототожнюючи  категорії «механізм» і «апарат» в рамках вузького розуміння механізму держави та зважаючи на самостійне значення категорії «апарат держави», можемо визначити наступні особливі його ознаки:

— це система  створених державою структур, що мають  форму органу держави;

— наявність  виключно владних повноважень, які  визначають функціональне призначення  органу;

— наявність  чиновників, що реалізують повноваження від імені держави на професійній  основі;

— наявність  нормативно закріпленої структури  та законодавчо визначених повноважень (компетенції);

— зв'язаність з  державою, оскільки всі рішення відображають її волю та приймаються від її імені;

— фінансування з бюджету;

— забезпечення реалізації державних функцій і  завдань з управління суспільством;

— система органів, розподілених за принципом поділу влади  на законодавчу, виконавчу та судову;

— система органів, наділених матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію повноважень.

Таким чином, наведені ознаки категорії «апарат держави» надають можливість відокремити  її від таких категорій, як: 

 

     Особливості розуміння характерних ознак  та визначення основних з них зумовлюють відсутність єдиного розуміння  апарату держави в сучасній юридичній  літературі. Так, на думку проф. О. В. Петришина, державний апарат — це «сукупність державних органів, їх ланок та підрозділів, уповноважених  здійснювати державну владу та управління, які спираються на можливість застосування примусу»; професор О. Ф. Скакун характеризує апарат держави у вузькому значенні як апарат виконавчої влади та широкому — як сукупність владних структур, збройних сил, міліції, дипломатичних  представництв тощо; проф. М. Н. Марченко визначає його як систему органів, що здійснюють державну владу; а проф. В. Авер'янов характеризує державний  апарат як сукупність органів, за допомогою  яких практично здійснюється державна влада. Деякі підручники взагалі  не вміщують поняття державного апарату, замінюючи його механізмом держави.

     На  мою думку, апарат держави — це конституційно передбачена система державно-владних структур, наділених визначеними повноваженнями представницького, управлінського та судового характеру.

     Апарат  держави є структурованою категорією. Структура апарату являє собою  його внутрішню будову, порядок взаємодії  та співвідношення складових елементів  апарату. Основними серед них  є: система органів державної  влади; система органів державного управління; система судових органів. Кожна з цих систем — носій  відповідної державної влади.

     Необхідно зазначити, що у юридичній літературі до органів державного апарату відносять  також систему органів прокуратури, главу держави, збройні сили, міліцію, дипломатичні представництва за кордоном, правоохоронні органи, установчу владу та контрольну владу. На нашу думку, ці елементи суттєво розширюють поняття апарату держави і не забезпечують можливості відокремлення категорій «апарат» та «механізм держави».

     Основним  призначенням органів законодавчої влади є законодавча діяльність. У демократичних державах вони займають центральне місце у апараті держави. Представницькі органи поділяють на вищі та місцеві. До вищих належать парламенти, однією з функцій яких є прийняття законів. Однак у  деяких випадках парламент передає  частину повноважень іншим структурам. Виникаюча при цьому система  актів іменується делегованим законодавством.

     Обсяг повноважень парламенту залежить від  належності держави до певного виду за формою правління. У парламентських країнах вищий законодавчий орган  перебуває під значним впливом  уряду. Іноді уряд наділяється законодавчою ініціативою і значно впливає  на всі напрями діяльності парламенту.

     У президентських республіках парламент  у формально-юридичному значенні є  більш незалежним. Законодавча ініціатива належить депутатам, парламент не може бути розпущений президентом, хоча виконавча  влада має багато шляхів впливу на парламент. Наприклад, відповідно до Конституції  США президент володіє правом вето на акти, що приймаються Конгресом, є ініціатором скликання спеціальних  сесій Конгресу. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент  — Верховна Рада України (ст. 75 Конституції). Вона працює сесійно та реалізує повноваження стосовно внесення змін і доповнень  до Конституції України, призначення  всеукраїнського референдуму, прийняття  законів, затвердження Державного бюджету  України, надання згоди на призначення  Президентом Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України; призначення  Голови Рахункової палати; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо (ст. 85 Конституції). На конституційному  рівні встановлено коло питань, які  визначаються виключно законами України  та встановлюються виключно законами України (ст. 92).