Цивілньо-правовий договір

Зміст

Вступ...............................................................................................................3

1. Поняття, значення та функції договору в цивільному праві. Свобода договору....................................................................................................................5

2. Система цивільно-правових договорів..................................................16

3. Зміст і тлумачення договору..................................................................22

4.Порядок укладення, зміна і розірвання договору.................................30

Висновок......................................................................................................42

Список використаних джерел....................................................................44

 

 

Вступ

Актуальність  теми дослідження. На основі норм зобов'язального права за допомогою певних юридичних фактів виникає зобов'язання, під яким розуміють право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вид цивільного право відношення, зобов'язання мають свої особливості, що найбільш яскраво відслідковуються при порівнянні їх з речовими правами. Відмінності вбачаються як у характері економічних відносин, так і в правових ознаках.

За своїм  змістом зобов'язальні правовідносини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Речові права, у свою чергу, опосередковують присвоєння, приналежність майнових благ, тобто статику відносин. На відміну від речового правовідношення, в якому праву однієї особи відповідає обов'язок усіх громадян взагалі без конкретизації, у зобов'язальному правовідношенні встановлюється повна визначеність осіб, які беруть участь у ньому. Зобов'язальні правовідношення тісно пов'язані з правом власності, тобто речовим правом. Так, реалізація власником своїх прав призводить до виникнення зобов'язальних правовідносин, а виконання зобов'призводить   до  виникнення, зміни або припинення права власності.

Однією з  найпоширеніших підстав виникнення зобов'язання закон називає договір. Поняття договору розкривається через поняття угоди (правочину), бо договір є одним з видів угод. Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

У договірному  процесі первинна автономна воля учасників цивільних відносин до настання певних правових наслідків трансформується в їхню спільну консолідовану волю, яка висловлюється шляхом взаємоузгодженого волевиявлення. Актом такого волевиявлення, що легітимізує та певною мірою навіть сакралізує його, є цивільно-правовий договір.

Укладення договору повинно мати добровільний характер та базуватися виключно на взаємній вільній  згоді його рівноправних сторін. Забезпечення сутності договору як домовленості сторін та свободи їхнього волевиявлення  від диктату третіх осіб, зокрема  органів публічної влади, є основною функцією однієї з фундаментальних засад сучасного цивільного права – принципу свободи договору.

Таким, чином, все викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, зокрема та його частина, яка регламентує цивільно-правові  та зобов'язальні відносини.

Предметом дослідження  є поняття, значення та функції договору в цивільному праві.

Метою курсової роботи є дослідження поняття, значення та функцій договору в цивільному праві.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- визначити  теоретичні засади дослідження  поняття договору в цивільному  праві;

- здійснити аналіз цивільно-правового  договору як підстави виникнення  зобов'язань;

- розкрити систему цивільно-правових договорів;

- дослідити порядок укладення, зміна і розірвання договору.

Методологічну основу курсової роботи складають діалектико-матеріалістичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи наукового пізнання.

Курсова робота складається  з вступу, чотирьох розділів, висновків, та списку використаних джерел.

1. Поняття, значення  та функції договору в цивільному  праві. Свобода договору.

Категорія договору широко використовується в усіх без виключення сферах економіки, соціального та культурного життя. Договір використовується і є юридичною категорією в багатьох галузях права: міжнародного, адміністративного,  трудового, сімейного.

Однак, особливе місце він займає саме в цивільному праві. Таким чином,  термін  «договір»  може використовуватися як в широкому,  так і вузькому розумінні, зокрема, у цивілістичному.

Важливо зазначити, що на сучасному етапі розвитку доктрини договірного права відсутнє єдине  визначення сентенції договору. Так, цивільно-правовий договір є узагальнюючим поняттям, до якого належать різні договірні типи (купівля-продаж, поставка, перевезення, оренда, підряд на капітальне будівництво тощо) із схожими принципами нормативно-правової регламентації. Дослідження цивільно-правового договору полягає у встановленні спільних ознак, властивих кожному з названих та невизначених договірних типів у чинному законодавстві. Доктрина цивільного права України визначає та вивчає сукупність правил, що стосуються всіх видів договорів і загалом становлять "договірне право". Відомо, що і римське право не знало теорії договору (контракту), а визначало її як "теорію договорів", відповідно до якої правила, що регулюють укладення і дію договору, залежать від змісту, виду чи форми його вираження.

Універсальність договору обумовлена його сутністю, яка полягає в тому, що в основі договору як правового явища лежить сукупність волевиявлення його сторін, реалізована у взаємній домовленості з метою реалізації власних інтересів. Договір є одним із правових засобів, у межах якого інтерес кожної сторони в принципі може бути задоволеним лише через задоволення інтересу іншої сторони. Це породжує загальний інтерес сторін до укладення договору та його належного виконання.[17, c. 43]

Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатен забезпечити організацію, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо досягти за допомогою найжорсткіших адміністративно-правових засобів.

У більшості випадків цивільно-правовий договір визначають як угоду двох або декількох сторін, що направлена на досягнення певного правового результату шляхом здійснення дій правомірного характеру

Договір у широкому розумінні – це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну чи припинення відповідних прав і обов’язків [20 с.232].

У вузькому, галузевому розумінні –  це цивільно-правове поняття,  в якому і знаходиться методологічна основа науково-правового вивчення договору,  оскільки найбільш широко оперує поняттям «договір» цивільне право [15, с.20].

В словнику В.І. Даля договір розуміється як взаємна домовленість,  умова,  зобов’язання.  Термін  «договір» має глибоке значення і виходить від спілкування між людьми,  яке має своїм результатом досягнення певної домовленості між ними. 

На думку М.І. Брагінського, основне призначення договору зводиться до регулювання в рамках закону поведінки людей шляхом вказівки на межі їх можливої та належної поведінки [7, с.15].

В законодавстві  та доктрині країн континентального права цивільно-правовий договір - угода двох і більше осіб, за допомогою якої встановлюються певні права і обов’язки. 

Видатний французький  юрист Потье в «Трактаті про зобов’язання» (Traité des obligations, 1801р.) визначає договір як угоду двох чи декількох осіб,  що спрямована на встановлення між ними зобов’язань.

Французький цивільний кодекс  (Кодекс Наполеона),  прийнятий в 1804  році, що є чинним і нині з внесеними до нього змінами і доповненнями,  дає наступне визначення договору: «Договір є угодою,  за допомогою якого одна або декілька осіб зобов’язуються перед іншою особою або перед декількома особами дати будь-що, зробити будь-що або не робити будь-що (ст.1101)».

Цивільний кодекс Нідерландів  в ст.213 визначає договір, як «багатосторонню угоду, в якій одна чи декілька сторін приймає на себе зобов’язання по відношенню однієї чи декількох інших сторін».  Аналогічне розуміння договору міститься і в ст.1378 Цивільного кодексу провінції Квебек. Німецьке цивільне уложення містить поняття договору як юридичного факту, що раз і назавжди відомий і не потребує пояснення.

В цілому, можна говорити, що континентальна система права визначає договір в декількох значеннях,  а саме як:

1)  угоду,  що виникла, як результат волевиявлення сторін;

2)  підставу виникнення зобов’язань;

3)  правовідносини, що виникли з цієї підстави.

Відповідно до класичної концепції договору в англійському праві він є обіцянкою або одностороннім виявленням волі особи, виконання якого забезпечується правом [18, с. 319].

В кінці XIX - на початку XX сторіччя вченими Холмсом, Поллоком, Мейтлендом у ряді робіт договір розглядався як обіцянка або ряд обіцянок, виконання яких забезпечується правом.  Вони підкреслювали,  що основою договору є волевиявлення зобов’язаної сторони.

Єдиний торговий кодекс США (Uniform Commercial Code) 1962 р., який не є федеральний законом, але широко застосовується в судовій практиці, в статті 1-201 визначає договір як правове зобов’язання,  що в цілому випливає із угоди сторін у відповідності з цим законом і іншими, належними до застосування нормами права.

У вітчизняній  цивільно-правовій доктрині пропонуються різні підходи до визначення поняття договору,  що,  зокрема,  обумовлюється його багатоаспектним змістом і недостатністю юридичних ознак,  закладених у цивільне законодавство. Можна навести погляди деяких вчених на концепцію цивільно-правового договору в дореволюційний період.

Д.І.  Мейер вважав,  що договір являє собою домовленість двох або декількох осіб, яка породжує право на чужу дію,  яка має майновий інтерес.

Г.Ф. Шершеневич наводить таке визначення поняття  «договору»: «…погодження волі двох або більше осіб,  направлене на встановлення, зміну чи припинення юридичних відносин».  Він також вважав,  що  «сфера договору»  виходить за межі зобов’язальних правовідносин [19, с.68].

Цивільний Кодекс УРСР 1963 р. не містив легального визначення договору.  Доктринально його визначали, виходячи з редакції ст.41 вказаного законодавчого акту,  яка розкривала поняття угоди як дію громадян чи організацій,  що спрямовувалась на встановлення,  зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно договорами називалися дво-  чи багатосторонні угоди.

Закондавство України не надає загального визначення договору, однак, аналіз його положень свідчить про відсутність загального підходу стосовно розуміння договору. Через таку невизначеність на сьогодні у правовій науці чітко виокремлюються чотири основні теорії договору, які намагаються розкрити сутність означеної юридичної конструкції: угодницька (правочинна), обіцянки, зобов'язальницька, актова.

Розглянемо  кожну з теорій по порядку. Відповідно до угодницької теорії (яка заснована на положеннях цивільного права): договір - це угода сторін про встановлення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Це підтверджується ст. 626 ЦК України, за якою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як бачимо за правочинною теорією договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто домовленість (угоду) щодо всіх його істотних умов. В окремих випадках для виникнення договірних зобов'язань недостатньо одного факту укладення договору. Так, сторони можуть поставити виникнення прав та обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, з'явиться вона чи не з'явиться. Права та обов'язки в момент укладення договору з відкладальною (суспензивною) умовою виникають умовно, а починають безумовно належати стороні тільки після наступу певної обставини, що передбачена відкладальною умовою.

Іншою теорією  є теорія обіцянки (promise) за якою договір - це обіцянка або набір обіцянок, на які може покластися контрагент. Слід зазначити, що відмінності між «угодницькою теорією» і «теорією обіцянки» не мають принципового характеру. «Теорія обіцянки» так само, як і «угодницька теорія», виходить з розмежування договору як обіцянки та зобов'язань, які виникають на його підставі. За теорією обіцянки договір визначається як узгоджений обмін обіцянками, виконання яких закон визначає як обов'язок, та за порушення яких він наділяє постраждалу сторону засобами захисту. Сама обіцянка розглядається як заява про намір (прояв наміру) діяти або утриматися від відповідних дій, зроблена будь-якою особою за проханням іншої особи. Обіцянку може бути зроблено як в усній, так і в письмовій формі, утім про її вчинення може свідчити й сама поведінка особи. За загальними правилами обіцянка об'єктивується у формі акцептованої оферти (оферта може стати обіцянкою тільки після її акцепту, і не є обіцянкою, доки вона не акцептована). Принциповою ж різницею є те що угоду може бути виконано в момент укладення, а обіцянка «дивиться» на виконання у майбутньому.

За зобов'язальницькою теорією договір ототожнюється  з договірними зобов'язаннями. Передбачено можливість визнання недійсними зобов'язання, яке укладено учасниками договірних відносин з порушенням хоча б одним із них компетенції, а також окремих умов зобов'язання. Окремі представники сучасного українського правознавства, переконані, що саме зобов'язальницька концепція договору має стати домінуючою й наполягають на зміні на її користь цивілістичної доктрини договору. Так, О.А. Беляневич пропонує тлумачити договір як засноване на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов'язання між суб'єктами господарювання, суб'єктами організаційно-господарських повноважень, негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов'язки.[6, с.61-62].