Цивільне законодавство України

Зобов‘язання поділяються  за підставами виникнення на договірні  і позадоговірні. Договірні зобов‘язання – це зобов‘язання, які виникають  з договору. Позадоговірні зобов‘язання виникають з наступних юридичних  фактів: 1) адміністративних актів; 2) із нанесення шкоди; 3) із рятування  або збереження чужого майна; 4) з  публічного обіцяння винагороди та оголошення конкурсу; 5) з інших правомірних  і неправомірних дій. (ЦК позадоговірні  зобов‘язання) [8,14c.].

Договір – це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну і припинення цивільних  правовідносин. Умовами дійсності  договору є: 1) законність дії; 2) волевиявлення, вільне та усвідомлене, сторін; 3) дотримання встановленої законом форми договору; 4) правоздатність і дієздатність сторін.

Формами заміни сторін в  зобов‘язанні є уступка вимоги і  переведення боргу. Уступка вимоги – це заміна кредитора у зобов‘язанні. Вона відбувається у формі цесії (укладення нового договору між боржником і новим кредитором). Згоди боржника на уступку вимоги не вимагається. Якщо попередній кредитор вчасно не повідомив боржника про появу нового кредитора, і боржник виконав зобов‘язання попередньому кредитору, то вважається, що він виконав зобов‘язання належному кредитору. Переведення боргу – це заміна боржника в зобов‘язанні. На це вимагається згода кредитора. Положення про уступку вимоги та переведення боргу містяться в ЦК України. В кінці 98р. указом Президента України заборонено використовування права уступки вимоги та переведення боргу (ця відміна є грубим порушенням правил цивільного законодавства).

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди по всім істотним умовам і належним чином  її оформили. Для ряду договорів  їх істотні умови визначені законодавством України, зокрема це договір лізингу (ЗУ «Про лізинг») договір оренди (ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», приватне майно – у вільному режимі). У процесі укладення договору відрізняються дві послідовні стадії: 1) пропозиція укласти договір (оферта); 2) прийняття пропозиції (акцепт).[23, c. 19-21]

За договором купівлі-продажу  продавець зобов‘язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов‘язується прийняти майно і сплатити за нього певну  грошову суму. Істотними умовами  цього договору є майно (визначення товару) і ціна. Товаром може бути будь-яке майно, яке не вилучене з  цивільного обігу [4, ст. 10].

Різновидом договорів  майнового найму є:

1. договір оренди. Оренда – це строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Оренда державного майна регламентується ЗУ «Про оренду державного і комунального майна».
2. договір побутового прокату – це передача в тимчасове оплатне користування предметів домашнього вжитку, спортивного інвентарю, іншого майна.
3. лізинг (ЗУ «Про лізинг») – майнове право володіння і користування чужим майном. Оперативний лізинг і оренда не відрізняються суттєво, суттєві відмінності має фінансовий лізинг (ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»).

За договором підряду  підрядник зобов‘язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням  замовника з його або з власних  матеріалів, а замовник зобов‘язується прийняти і оплатити виконану роботу. Предметом договору підряду є готовий результат роботи, який має бути переданий замовникові. Ціна визначається угодою сторін.

За договором доручення  одна сторона (повірений) зобов‘язується виконати від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Довіритель зобов‘язаний виплатити повіреному винагороду лише в тому випадку, коли вона передбачена договором. Повірений зобов‘язаний виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя, та зробити це особисто.

За договором схову  одна сторона (охоронець) зобов‘язується зберігати майно, передане їй іншою  стороною, і повернути це майно  в належному стані. в договорі схову між юридичними особами  може бути передбачений обов‘язок  охоронця прийняти на схов майно, яке  буде передане йому іншою стороною. Як правило неоплатний, якщо інше не встановлено договором[35, c. 38-31].

За договором довічного  утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров‘я (відчужувач) передає у власність іншій стороні (набувачеві майна) будинок, або його частину, взамін чого набувач майна зобов‘язується надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідченим. Відчуження будинку набувачем за життя відчувача не допускається.

Договір про спільну діяльність є формою ведення господарської  підприємницької діяльності без  створення юридичної особи. За договором  про спільну діяльність сторони  зобов‘язуються діяти для досягнення спільної господарської мети [6,36c.].

До позадоговірних зобов‘язань  згідно ЦК відносяться: 1) зобов‘язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу); 2) зобов‘язання, що виникають внаслідок рятування  чужого майна; 3) зобов‘язання, що виникають  внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої  особи без достатніх підстав; 4) зобов‘язання, що виникають із заподіяння шкоди. Позадоговірні зобов‘язання виникають без взаємної згоди  сторін, між якими складаються  вказані правовідносини. Деякі з них виникають за одностороннім волевиявленням, як наприклад зобов‘язання, що виникають внаслідок оголошення конкурсу або рятування чужого майна. Підставою виникнення позадоговірних зобов‘язань є не договір, а юридично значимі дії. Такі дії можуть бути як правомірними так і неправомірними.

Спадкування – це перехід майна  померлого до інших осіб. Спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після  смерті його власника, називається  спадкоємцями [3, с.293 ].

Порядок реалізації авторських та суміжних прав регулюються ЗУ «Про авторське  право та суміжні права». Авторське  право – сукупність прав, які  виникають та належать автору або  його правонаступникам у зв‘язку  із створенням або використанням  твору літератури, науки, мистецтва.

Суміжні права – це права виконавців на результати своєї творчої діяльності, права виробників фонограм, та організацій  мовлення. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання прав авторів  виконуваних творів. Виробники фонограм та організації мовлення повинні  дотримуватися прав авторів і  виконавців.

2.3 Завдання, що стоять  перед наукою Цивільного права  України

Сучасна Україна відновлює  і розвиває приватно - правові традиції, засновані на положеннях римського права, з обліком сучасного світового досвіду. Яскраве тому свідчення – проект нового Цивільного кодексу України, що закріпив і розвив у своїх правилах найбільш прогресивні постулати цивілістики [15,145c.].

Радикальні економічні й політичні  перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент  складають різноманітні форми власності  відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності [16,25c.].

Посилюється роль цивільно-правового  договору в самостійній організації  господарської діяльності суб'єктів  товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі  і визначає його місце в системі  правових галузей. Сучасне право  поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод правового регулювання і функції даної галузі.

В Україні відбувається складний процес формування нового законодавства. Справа не тільки в тому, що створюються  і приймаються нові закони, а в  тому, що процес їх формування і відтворення  відбувається на тлі процесів швидкої  зміни економіки і суспільного  життя, і ці процеси — зміна  економіки і суспільного життя, з одного боку, і прийняття нового законодавства — з другого, далеко не завжди адекватні, взаємодіють, збігаються і приносять позитивні наслідки[35, c.40-43]

Ідея необхідності ідеологізації суспільства, в тому числі створення правової ідеології, так чи інакше притаманна нашому суспільству, і з цих позицій у багатьох випадках розглядається і відповідно оцінюється розвиток законодавства, включаючи й цивільне.

Від такого стану неможливо  відмахнутися чи його не помітити, тому на даний час доводиться констатувати, що загальна обстановка в суспільстві  поки що об'єктивно не сприяє складанню  української системи права —  незаідеологізованої, на тих міжнародних засадах, які вироблені, зокрема, 00Н в Міжнародній декларації прав людини. На жаль, треба визнати, що існує ще схиляння до принципів формування правової системи за типом, притаманним авторитарним державам [2,25c.].

 Така невизначеність таїть у собі велику небезпеку. По-перше, це свідчить про те, що українське суспільство не порвало з можливістю утвердити правову ідеологію як основу, як базу правової системи; по-друге, це свідчить про те, що людина як окрема особистість, як індивід ще не стала тим притягальним центром, до якого мають звертатися різні види правового регулювання; по-третє, це свідчить про те, що в суспільстві відсутня домінуюча засада для створення правової системи [6,147c.].

Сам історичний розвиток українського суспільства, коли тоталітарна система  права ламалася, а місце законів, які були уособленням комуністичної  правової ідеології, займали інші нормативні акти (закони в тому числі), не відповідав економічному і соціально-політичному  розвитку, який існував на той час. По суті кажучи, нові правові норми  у своїй переважній більшості  не оформлювали ті економічні відносини, що вже фактично склалися або складаються, вони виконували іншу функцію —  давали лише поштовх до утворення  нових фактичних економічних  відносин. По суті, це означало, що нові закони, які містили нові правові  норми, фактично з'являлися на пустому  місці. Це можна сказати і про  Закон «Про підприємства в Україні», і про Закон «Про власність», не кажучи вже про Закон «Про господарські товариства». Подібних тим суспільним відносинам, які викликали ці закони, просто не існувало[8,236c.].

Становлення нової правової системи в Україні вже з самого початку несло в собі зерна істотних суперечностей, рихлості, відсутності єдиного стрижневого напрямку, що не могло не позначитися на системі формування дозволів і заборон, які складають власне клітинки права. Дозволи почали набирати в українському суспільстві все більшого значення, проте сформована раніше система жорсткої правової регламентації стала на заваді формуванню поведінки людини як вільної і самостійної особистості. Особливо це виявилося при формуванні так званого « ринкового законодавства « , яке в галузі акціонерних товариств, фондової біржі, цінних паперів тощо зазнає багато невиправданої правової регламентації при одночасній наявності немалих прогалин.

2.4 Джерела цивільного  права України

Термін «джерело права» прийшов  у сучасне правознавство з  римського права. У теоретичній  літературі відзначається його багатозначність. У даному випадку мова йде про  форму вираження правових норм, що має загальнообов'язковий характер. Установлення чи визнання державою того чи іншого джерела (форми) права має  важливе юридичне, у тому числі  правозастосовче, значення. Адже тільки виражені в такому джерелі норми права можуть застосовуватися для регулювання відповідних відносин. Формально не визнане джерело права, як і правила, що містяться в ньому, поводження, не має юридичного (загальнообов'язкового) значення[12, c. 21-23].

Активне включення сучасної України у світову економіку  зажадало більш повного, чим раніше, урахування в її національному законодавстві  міжнародно-правових положень. Відповідно до Конституції України загальновизнані  принципи і норми міжнародного права  і міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи. Вони, отже, повинні також враховуватися як джерела її права

У сфері майнового обороту  в силу його складності й інших  особливостей відому роль завжди зберігає звичай. Яскравим свідченням цього  є правове оформлення міжнародного торгового обороту, у якому для  регулювання взаємозв'язків учасників  широко застосовуються різні міжнародні торговельні порядки і звичаї.

До числа джерел цивільного права варто відносити як законодавство (нормативні акти), так і міжнародні договори, а також торговельні порядки (а в країнах «загального права» — насамперед судовий прецедент). Ця обставина характеризує особливе розуміння джерела права в цивільно-правовій сфері [18,254c.].

Однак у цивільному законодавстві  мається і значна кількість загальнообов'язкових, імперативних норм, що не допускають ніяких відступів від свого змісту (особливо при визначенні статусу суб'єктів  і режиму об'єктів цивільних правовідносин, а також змісту речових і виключних  прав). Більш того, у випадку сумніву  в юридичній природі конкретної цивільно-правової норми варто виходити з її імперативного характеру, тому що диспозитивность повинна бути прямо, недвозначно виражена в ній, будучи все-таки особливістю, а не загальним правилом правового, у тому числі цивільно-правового, регулювання.

Вхідні в цивільне законодавство  нормативні акти складають дуже значний  по обсягу законодавчий масив. Їхній  неминучий достаток викликаний широтою  і складністю самого предмета цивільно-правового  регулювання. Разом з тим ця обставина  утрудняє ознайомлення з діючим цивільним  правом і значно ускладнює встановлення необхідних взаємозв'язків між складовими його різними актами. Тому саме для  цивільного законодавства першорядне значення має рішення проблеми його систематизації й упорядкування [15,49c.].