Токсикологія рослин,що накопичують нітрил- або ціанглікозиди

У важких випадках отруєнь відзначають утруднене  дихання, занепокоєння тварин, погану роботу серця, судороги, спад температури тіла. Слизові оболонки синюшного кольору. Спостерігається втрата шкірної чутливості, відсутність реакції на навколишнє середовище. Смерть тварини наступає протягом декількох   годин і навіть хвилин.

Для більше легких отруєнь характерне збудження тварини, хитка хода, блювота, прискорене напружене дихання. У таких випадках хвороба закінчується видужанням тварин. Отруєння наступає через 30-40 хв після прийому корму, що містить ціаногенні глікозиди.

У коней першими ознаками отруєння є сильне занепокоєння, лякливість, м'язове тремтіння, тонічні судороги, очні яблука різко випуклі. Дихання прискорене (55-60 дихальних рухів в 1 хв), пульс прискорений, пізніше нитковидний. Венозна кров має вишнево-червоне забарвлення. У коней при отруєнні синильною кислотою спостерігають хитку ходу, тахікардію, тахіпное. Тварини сліпнуть. Подих стає поверхневим. Слабшає перистальтика. Розвивається симптомокомплекс "кольки",

тремтіння й  клонічні судороги. На відміну від  інших видів тварин у коней видимі слизові оболонки жовтушні. Перед смертю в коней наступає сильна депресія, що переходить у колапс і гострий набряк легень.

У великої рогатої  худоби й овець, як і в коней, пригнічений  стан, очні яблука збільшені. Час від  часу тварини мукають. Відзначають підвищене потовиділення, м'язове тремтіння, судороги. Вагітні самки абортують .Дихання різко прискорене, пульс також прискорений, а потім стає нитковидним. Венозна кров міняє своє забарвлення із червоного на вишнево-червоний.

У птахів при цьому відзначаються сильна задушливість, пінисті витікання з рота, судороги, пізніше параліч і летальний результат (через тихорєцьку гіпоксію).

У свиней найчастіше спостерігають отруєння конюшиною. Воно проявляється через 3-5г посля  початку випасу по посівах конюшини. Перші ознаки отруєння-блювота, утруднене дихання, загальна м'язова слабість, хиткість ходи, а пізніше атаксія. Дихання на короткий час стає досить утрудненим, а серцева діяльність значно слабшає. У деяких тварин може з'явитися розлад травлення з діареєю різного ступеня виразності. Загибель наступає швидко (за 1-2г) внаслідок паралічу дихального центра, грудної мускулатури й діафрагми, а також у результаті тканевої гіпоксії. Тканинне кисневе голодування обумовлене дією аніона CN, що зв'язує тривалентне залізо в складі ферменту цитохромоксидази й інгібірує дію ферменту каталази.

Блоковані ферменти придушують окисні процеси в клітинах, у результаті чого виникають порушення  в обміні кальцію й вуглеводів, накопичується молочна кислота  й скорочується лужний резерв. Одночасно накопичується в нервовій тканині, що обумовлює його токсичний вплив. У результаті наступають функціональні й морфологічні зміни, про що свідчать клінічні ознаки. . При отруєннях спостерігається короткочасна слинотеча, метеоризм, занепокоєння тварини, хворобливість при пальпації в ділянці живота, твердий і аритмічний пульс. При найменших пересуваннях з'являються задишка, бурхлива перистальтика, тони серця з металевим відтінком, іноді випадає другий тон.      

Надгострий (блискавичний) перебіг отруєння характеризується короткочасним сильним порушенням з наступним падінням на землю й судорогами, під час яких зупиняється подих.

Звичайно ж  через 15-30 хв після поїдання корму  у великої рогатої худоби відзначається  лякливість, занепокоєння, загальне порушення, салівація, сильна сльозотеча, потім хитка хода, слабість і задишка. Внаслідок наростаючого розвитку ядухи тварини приймають неприродні пози, що полегшують акт дихання, супроводжується ослабленням серцевої діяльності, атонією предшлунків і атаксією. Після падіння на землю починаються приступи клонічних судорог, які закінчуються коматозним станом і втратою чутливості.

У коней крім перерахованих симптомів відзначають  кольки й рясне потовиділення.

При тривалому  згодовуванні зеленої маси з наявністю-ціанглікозидів у невеликих кількостях буває хронічне отруєння, що проявляється дерматитами, конъюнктивітами, рясною салівацією, виділеннями з носа, діареєю, зниженням молочної продуктивності й маси тіла.

 

 

 

Патолого-анатомічні зміни

Катаральне запалення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Іноді відмічаються гангренозно-запальні ділянки в товстому відділі кишечнику. У легенях - венозний застій. У деяких випадках крововиливу в печінці й нирках.

При розтині  у всіх випадках знаходять червонувате пінисте витікання з ніздрів, синюшність видимих слизових оболонок, густий, пінистий уміст у трахеї й бронхах, желеподібні жовті інфільтрати в окремих місцях легенів; у грудній порожнині й серцевій сорочці - значна кількість інфільтрату (до 4-7 л), блідість й дряблість м'яза серця.

При розтині  трупів курей знаходили катаральне запалення слизової оболонки кишечнику, блідість серцевого м'яза, атрофію  кістякової мускулатури.

 

 

Діагностика

Діагноз ставлять на підставі обліку особливостей клінічного перебігу отруєння, характеру вмісту шлунка (рубця), досліджуваного при розкритті загинувших тварин, наявності в трупі специфічного запаху синильної кислоти, зіставлення умов годівлі й утримання тварин і всієї обстановки, у якій виникли й розвивалися отруєння. Діагноз стає зовсім ясним при позитивних результатах хімічного дослідження вмісту шлунка або корму, який отримували тварини в момент

виникнення отруєнь.

          Проба з пікратним папірцем

Готують пікратний  папір: смужки фільтрувального паперу 1*5см просочують 1% водним розчином пікринової кислоти, висушують, просочують 10% розчином натрію гідрокарбонату і знову висушують. Папір набирає лимонно –жовтого забарвлення. Зберігають у герметичній банці в сухому місці.

     У  колбу вмішують наважку із  середньої проби вмістимого травного  каналу чи подрібнених кормів масою 10-15г і заливають дистильованою водою до кашкоподібної консистенції, додають 2-8мл 10% виннокам’яної кислоти. Колбу закривають корком, вставивши між ним і горлом смужку нітратного паперу та ставлять термостат на 1-2год. При наявності ціанглікозидів (синильної кислоти) пік ратний папір зафарбовується в оранжево – червоний колір.

          Визначення синильної кислоти  (ціанглікозидів) у сорго

   На різних  ділянках поля відбирають по 2-3 рослини сорго, зрізавши їх  під корінь.

Скальпелем чи лезом виготовляють тоненькі поперечні зрізи, які обробляють розчином йоду (1г йоду 2гкалію йодиду в 50млводи) та продивляються неозброєним оком чи під лупою. При наявності крохмалю на зрізах з’явиться синє чи чорне забарвлення. Якщо синє забарвлення не проявлятиметься то в рослині відсутня синильна кислота, оскільки при значному вмісті синильної кислоти в рослинах наявний крохмаль і навпаки-при нормальному розвитку рослин у них крохмалю дуже мало.

 

Лікування

З появою ознак  отруєння синильною кислотою в тварини повинна бути негайно зроблена заміна корму.

Як і при  інших отруєннях, терапія отруєнь  синильною кислотою повинна бути спрямована до швидкої нейтралізації  синильної кислоти, що надійшла в  організм тварини, і до боротьби з  тими явищами, які викликані нею. При ослабленні або зупинці дихання намагаються відновити його призначенням збуджуючих засобів (лобелін під шкіру, цітітон, при можливості - штучне дихання, дача кисню, обливання холодною водою, розтирання).

Детоксикація  синильної кислоти може бути досягнута швидким введенням (у вену) розчинів речовин, що переводять синильну  кислоту в неотруйні сполуки   або утворюючі з гемоглобіном крові сполуку (метгемоглобін), що жадібно віднімають синильну  кислоту від тканин.  Практично виправдало себе призначення внутрівенно наступних засобів: 1%-ного розчину . азотистокислого натрію (великій  рогатій худобі 200—400 мл, дрібній рогатій худобі 10—20 мл), 1%-ного розчину метиленової сині (великій рогатій худобі  100—200 мл), 25%-ного розчину глюкози в дозі 500—600 мл великій рогатій худобі (роль цукру полягає не тільки в антитоксичній дії, але й у стимулюючому впливі на внутрішньоклітинне дихання і на стан серцевосудинного апарату),   комбінованого   розчину тіосульфату натрію й азотистокислого натрію (коням і великій рогатій худобі вводять 10 мл 20%-ного розчину азотистокислого натрію й, не виймаючи голки, 40—50 мл 20%-ного розчину тіосульфату натрію, вівцям — 10 мл 10%-ного розчину азотистокислого натрію й 20 мл 10%-ного розчину тіосульфату натрію; якщо ознаки отруєння відновляються,   препарати вводять знову). при важких отруєннях звичайно неефективно. Лише у випадку більше тривалого перебігу хвороби вдаються до лікувальної допомоги, яку потрібно робити якомога швидше. При цьому як протиотруту використають 5-10%-і водяні розчини тіосульфату натрію. Його вводять внутрівенно з розрахунку 1-2 мл на 1 кг маси тварини. Можна застосувати внутрішньовенно й 0,5-1%-і водяні розчини метиленової сині й нітриту натрію в кількості 1-2 мл на 1 кг маси. Крім того, призначають серцеві засоби й препарати, що збуджують дихання (лобелін підшкірно й ін.) і внутрівенно глюкозу. Після введення протиотрут звільняють шлунок від умісту, промивають його слабким розчином перекису водню, марганцевокислого калію. . Необхідно промити шлунок водою або призначити усередину 0,5%-ний розчин таніну з розрахунку 3—4л на велику тварину, підшкірно ввести 1 % -ний розчин атропіну в кількості 2—3мл великій тварині, підшкірно.

 

Лошаті

Rp.: Carbonis activati  450.0

        Tanini   150.0

        Magnesii oxydi   250.0

        M.f. pulvis

        D. S. Внутрішне. Розвести у восьми літрах води і промити шлунок

                                  #

Корові

Rp.: Carbonis activati  200.0

        D.S. Внутрішнє у трьох літрах води через зонд

                          #

Коню

Rp.: Sol. Kalii permanganatis 1% - 700ml

        D.S. Всередину. На один прийом.

                         #

 

 

 

Корові

Rp.: Sol. Acidi ascorbinici 5% - 2.0

       D.t.d. № 30 in amp.

       S. Внутрішньовенно. На одну ін’єкцію.

                         Корові

Rp.: Solutionis Coffeini – natrii bensoatis 20% - 10 ml

       D.t.d. № 14 in amp.

       S. Підшкірно. По дві ампули на одну інєкцію, через кожні 8 годин.

                      #

Корові 

 

Rp.: Sol. Мethylehi coerulei 1 % pro injectionibus 70 ml

       D. S. Внутрішньо.

                      #

Корові 

 

Rp.: Sol. Glucosi 40 % - 20.0

       D.t.d. № 10 in amp.

       S. Внутрішньовенно. На одну ін’єкцію.

          

 

          

 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

Профілактика

Якщо для  випасу худоби використаються пасовища соргові або в травостої яких є багато рослин, здатних утворювати синильну кислоту, необхідно дотримувати наступних правил обережності: не випасати худобу на таких пасовищах доти, поки висота рослини не досягне 50-60см (зокрема сорго); не випасати на них тварин у період посухи або відразу ж після неї.

Найзручнішим  і найдешевшим методом профілактики й боротьби з токсикозами є  введення в раціон ентеросорбентів, що дозволяє нейтралізувати дію екзотоксинів (токсичних речовин зовнішнього  походження), а також виводити з організму ендотоксини (токсичні речовини внутрішнього походження). Характерним для ентеросорбентів є наявність мікропор, велика рухливість молекул і обмінних катіонів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Глікозиди - це ефіроподібні органічні речовини, що складаються із цукристої частини (глікона) і нецукристої (аглікона), що спричинює характер дії на організм людини й тварин. У якості глікона буває одна або кілька молекул глюкози, фруктози, галактози, мальтози, рамнози, дигітоксози або інших вуглеводів. За допомогою глікозидного зв'язку вони з'єднані з агліконом і служать свого роду провідником, забезпечуючи більш швидке усмоктування глікозидів слизовими оболонками й проникнення їх через клітинні мембрани.

 

Отруєння синильною  кислотою можуть протікати досить швидко. Часто тварини гинуть протягом декількох годин, навіть хвилин.

 

 Відповідальна  підготовка кормів, місц для випасання  і вигулів, для тварин і використання  ентеросорбентів можуть запобігти  отруенню, і збереженню життя  і здоров*я продуктивних тварин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури:

 

1. Хмельницкий Г. А. Терапия животных при отравлениях./Справочник. – К.: „Урожай”, 1990 – С. 132-140.
2. Ветеринарная токсикология: Учебное пособие/ О. А. Малинин, Г.А. Хмельницкий, А.Т. Куцан,  - Корсунь-Шевченковский: ЧП Майдаченко, - 464 с.
3. Ветеринария №12 1991г, С. 54-56 В.Г. Грибан, В.А. Баранченко, С.С. Касьян, С.В. Верлос „Использование гидрогумата для корекции естественной резистентности организма коров при алементарной интоксикации” .
4. Основи загальної, екологічної та харчової токсикології. Посібник/О.І. Цисаненко, І.Т. Матасар, В.Ф. Торбін. – К.: Чорнобильінтерінформ, 1998.
5. Гусынин И.А. Токсикология ядовитых растений. – М.: Сеьхозиздат, 1962, - 624с.
6. Вильнер А.М. Кормовые отравления. – Л.: „Колос”, 1974. – 408с.
7. Ветеринария 1984 №2 А.И. Тишков „ О диагностике отравлений животных” С. 66-67.
8. Справочник ветеринарного врача / Н.М. Алтухов, В.И. Афанасьев, Б.А. Баликиров и др. – 2-е изд.,  - М.: Колос, 1996. – 623с.
9. Вет.токсикология Жуленко В.Н., Рабинович М.И., Таланов Г.А. 2011г
10. Ветеринарная токсикология с основами экологии: Аргунов М.Н. (ред.) Лань: 2007: 416с
11. Токсикология ядовитых растений. Фито-токсикология Гусынин И.А ОГИЗ – Сельхозгиз 1947г
12. Ветеринарная токсикология: Хмельницкий Г.А., Локтионов В.Н.,

Полоз Д.Д. 319с

13,Вильнер А. М. Кормовые  отравления. – Ленинград: Колос, 1974. – 156 с.

14,Левченко В. І., Кондрахін  І. П., Влізло В. В. та ін. Внутрішні  хвороби тварин. – Біла Церква, ВАТ „Білоцерківська книжкова  фабрика”, 2001. – Ч.2. – 554 с.

15,Лабораторные исследования в ветеринарии. Справочник . Химико - токсикологические методы. Под ред. Антонова Б. И. – М:. Агропромиздат, 1989. – 320 с.