Нафта та нафтопереробка

Маркування: нафтопереробною  промисловістю виробляється кілька марок мазутів, які використовуються як паливо: флотські Ф-5 і Ф-12, топкові 40 і 100. Цифри, що входять у марки (5, 12, 40, 100), вказують на максимальну в'язкість  при температурі 50°С в одиницях умовної  в'язкості. Мазути Ф-5 і Ф-12 (легке  паливо) застосовуються в суднових котлових установках, 40 (середнє паливо) і 100 (важке паливо) — як масове паливо у всіх котлових і нагрівальних установках загального призначення. Мазути марок 40 і 100 за вмістом сірки підрозділяються на малосірчисті, сірчисті і високосірчисті.

Паливо для мартенівських  печей поставляється марок МП — малосірчисте і МПС — сірчисте. Газотурбінне паливо виробляється двох марок: ТГ — звичайне і ТГВК — вищої категорії якості, а паливо пічне побутове випускається марки ТПБ.

2.3 УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ  І ТРАНСПОРТУВАННЯ РІДКОГО ПАЛИВА 

Рідке паливо відвантажується  споживачам партіями, які супроводжуються  єдиним документом (паспортом) про якість. У документі зазначається: найменування підприємства-постачальника, вид нафтопродукту, марка, номер партії і транспортної одиниці, а також показники якості даної продукції, нормовані встановленим стандартом, і результати випробування даного нафтопродукту. Рідке паливо перевозять усіма видами транспорту: трубопровідним, річковим, залізничним, автомобільним і, в особливих випадках, повітряним. На ємностях ставлять попереджувальні написи: «Вогненебезпечно», «Етиловий бензин» — для світлих нафтопродуктів і «Отрута» — для отрутних нафтопродуктів.

Приймання рідкого палива здійснюється за масою чи зважуванням за об'ємом і щільністю. При відсутності паспорта на паливо, що надійшло, вантажоодержувач зобов'язаний визначити його якість у лабораторії.

Для зберігання палива використовують металеві чи залізобетонні резервуари, горизонтальні чи вертикальні, підземного чи надземного типу. Заповнення резервуару повинно бути максимальним для зменшення витрат на випар. Заправлення повинно здійснюватись тільки закритим способом (через шланг).

Гарантійні терміни зберігання для автомобільного бензину і  дизельного палива — 5 років, авіаційного бензину — 2 роки з дня виготовлення, а після закінчення цього терміну варто знову перевірити якість нафтопродукту на відповідність вимогам стандартів. Бензин, мазут та інші рідкі палива є вибухонебезпечними, легкозаймистими пальними рідинами, їхні пари отруйні для людини. Тому в місцях їхнього зберігання потрібно суворе дотримання правил безпеки. До роботи з рідким паливом допускаються тільки особи, що пройшли інструктаж з техніки безпеки. Нафтобази і склади повинні мати справну і безпечну електропроводку й бути обладнані необхідними засобами пожежогасіння, резервуари для зберігання повинні бути заземлені. На їх території категорично забороняється палити, користуватися відкритим вогнем чи інструментом, що дає при ударі іскру. При низьких температурах в'язкість рідкого палива значно зростає, тому перекачування його з ємностей по трубопроводах вимагає підігріву. [6]

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ НАФТОГАЗОВОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ДО ЇХ РОЗВЯЗАННЯ

Зробимо огляд сучасного  стану нафтогазової галузі України, дослідимо найгостріших проблем  галузі, виробимо і обґрунтуємо можливих варіантів подолання проблем  галузі.

Хотілося б також довести  реальну конкурентоспроможність українського нафтогазового сектору на місцевому  рівні, на рівні Євроазійського нафтогазового  коридору, що зараз активно формується на основі стрижня Каспій - Західна  Європа, а також у розрізі глобальних світових тенденцій ринку нафти  і газу.

Нафтогазова галузь зараз  є потенційно надзвичайно конкурентоспроможною, але вже на даний час втрачено великі можливості по реалізації цієї переваги і якщо не вжити кардинальних заходів, то за зовсім невеликий час  ми втратимо всі конкурентні переваги. Хоча це твердження виглядає надто  неконкретним, але будуть наведені конкретні факти в підтримку  цієї думки.

Серед основних проблем  нафтогазової галузі можна виділити такі основні:

1. Питання ефективної  диверсифікації газо- та нафтопостачання  в Україну. 

2. Скорочення загального  видобування нафти і газу в  Україні. 

3. Розвиток і підтримання  працездатності газо- та нафтотранспортної  системи України. 

4. Необхідність загального  скорочення споживання природного  газу в Україні. 

5. Створення сприятливого  інвестиційного клімату в галузі.

6. Неповна завантаженість  вітчизняних нафтопереробних заводів  (НПЗ).

7. Криза неплатежів, особливо  в газовому секторі. 

Розглянемо окремо кожну  з вищенаведених проблем:

1. Питання ефективної  диверсифікації газо- та нафтопостачання  в Україну. 

Обсяги імпорту нафтосировини  в Україну складають 82,5% від споживання, причому майже весь обсяг забезпечується поставками з Росії (56%) і Казахстану (18,25%). Також треба врахувати специфічне географічне положення України, якій надзвичайно; важко імпортувати сировину не з Росії. Це - обмеження імпорту нафтосировини з Близького Сходу внаслідок лімітування проходження танкерів через турецькі протоки. Імпорт з Каспію в обхід Росії на даний момент майже неможливий внаслідок незавершеного будівництва відповідного транспортного коридору. З Заходу (Британія, Норвегія) купляти нафтосировину невигідно внаслідок надзвичайно високої вхідної ціни на кордоні України і відсутності відповідної транспортної мережі.

Понад три четверті обсягу природного газу, який споживається в  Україні, постачається трубопроводами з Росії. Інша чверть припадає на власний  газ і невеликі поставки з Туркменістану. Тобто ми маємо ситуацію, коли диверсифікація надзвичайно незначна.

2. Скорочення загального  видобування нафти і газу в  Україні. 

З початку 2000 року в Україні  видобуто 3692,5 тис. т нафти разом  з газовим конденсатом і 18044,1 млн. куб. м газу, що у порівнянні з  відповідним періодом минулого року на 2,9 відсотка менше по нафті з  конденсатом (на 108,7 тис. т), а по газу - на 0,4 відсотка, тобто на 72,1 млн. куб. м менше ніж у минулому році. Падіння обсягів видобутку нафти  і газового конденсату по підприємствах  нафтогазової галузі з року в рік  зумовлюється вичерпністю основних родовищ, що забезпечують видобуток: відсутністю  крупних нових родовищ, підготовлених  для введення в експлуатацію, ненадходженням передбачених субсидій та капітальних  вкладень

3. Розвиток і  підтримання працездатності газо- та нафтотранспортної системи  України. 

Ця проблема полягає скоріше  в ефективному використанні наявної  транспортної системи, що передбачає своєчасний демонтаж непотрібних гілок газо- та нафтопроводів, екологічний аспект функціонування системи, забезпечення оптимального навантаження трубопроводів, пошук нових транспортних маршрутів.

Щодо працездатності і  обслуговування трубопроводів, то тут  проблеми менші. Підприємства, що відповідають за транспортну систему: ДК "Укртрансгаз" (природний газ), нафтотранспортне підприємство "Дружба" і ДП "Придніпровські магістральні нафтопроводи", - є прибутковими (незважаючи на те, що держава забирає  більшість прибутків від транспортування  нафти і газу до бюджету) і пріоритетним їх завданням є саме обслуговування трубопроводів.

Найбільшою проблемою  є збільшення (принаймні збереження на тому ж рівні) транзиту нафти і  газу територією України і вчасне забезпечення сировиною вітчизняні НПЗ. Ця проблема доторкається геополітики. Зараз ми забезпечуємо 93-95% експорту російського газу до країн Центральної  і Західної Європи, а також до Туреччини. Обсяги транзитного транспортування  нафти - 50 млн. т (в порівнянні з 3,7 млн. т видобутку на території України. Зрозуміло, що таким чином транспортна  система не може ефективно функціонувати  без транзиту і питання про  обсяги транзиту синонімічне питанню про функціонування нафто- і газопроводів. Зараз запущена перша черга нафтопроводу Одеса-Броди і терміналу "Південний", працює і може збільшити пропускну спроможність трансбалканська газомагістраль (відома як Газтранзит), і питання загруженості цих трубопроводів є надзвичайно важливим, адже саме газо- і нафтотранспортна системи і є одними з найважливіших вимірників конкурентоспроможності України в галузі нафти і газу.

4. Необхідність  загального скорочення споживання  природного газу в Україні. 

Ця проблема ґрунтується  на аспекти енергозбереження і ґрунтується  на залученні інших джерел паливно-енергетичних ресурсів. Така проблеми виникла внаслідок  глибокої кризи неплатежів за спожитий газ в Україні.

5. Створення сприятливого  інвестиційного клімату в галузі.

існує декілька фундаментальних  структурних перешкод, які стримують  інвестиційні потоки в галузь:

1. Реструктуризація та  приватизація державних нафтогазових  компаній з повним відокремленням  функцій виробництва, транспортування  і продажу. 

2. Створення незалежної  системи регулювання, у тому  числі ліцензійних органів, які  б мали відповідні повноваження.

3. Розвиток конкурентного  ринку нафти і газу, включаючи  надання права постачання газу  в регіони на конкурентній  основі.

4. Лібералізація цін на  газ, включаючи право вітчизняних  виробників конкурувати на рівних  з імпортерами; надання відкритого  доступу до транспортних трубопроводів  та лібералізація цін для кінцевих  споживачів.

6. Неповна завантаженість  вітчизняних нафтопереробних заводів  (НПЗ).

За виробничими потужностями і кількістю НПЗ Україна є  однією з провідних держав в Європі (візьмемо хоча б факт, що Лисичанський НПЗ - найбільший в Європі). При цьому  обсяг поставок на вітчизняні НПЗ  зменшився на 30,7% лише за один 2000 рік (у порівнянні з попереднім). За рахунок  давальницьких схем переробки нафти  майже кожен з НПЗ не мав  коштів, щоб проводити модернізацію обладнання. При цьому кожен рік  світові вимоги до якості нафтопродуктів підвищуються (наприклад, щодо дуже низького вмісту сірки, не більше 0,0035%). Таким  чином, питання конкурентоспроможності України в експорті нафтопродуктів натикається на необхідність модернізації НПЗ.

7. Криза неплатежів, особливо в газовому секторі. 

Фактичну ситуацію покажемо на основі рівня оплати за спожитий газ. На початок 2000 року маємо такі дані: житловий сектор(після виплати субсидій та пільгових тарифів) - 57%, бюджетні організації - 20%, комунальні ТЕЦ - 10%, промислові підприємства - 9%. Аналіз проблеми привів до таких особливостей, не враховуючи соціальні, політичні та інші коріння проблеми:

■ нестача газових лічильників;

■ нестача розрахунків  і, в цілому, нестача тиску на покупця  з метою змусити його платити;

■ нестача надійної системи  збору платежів;

■ нестача контактів між  газовою компанією і споживачем, при наявності яких газова компанія могла б запропонувати споживачу  оптимальне рішення у разі складностей;

■ нестача санкцій у  разі неплатежів з технічних та юридичних  причин.

Було розглянуто і проаналізовано сім основних проблем, розв'язання яких би призвело до поліпшення стану нафтогазової галузі України і збільшення рівня  конкурентоспроможності на зовнішньому  ринку.

Тепер варто запропонувати  шляхи розв'язання проблемних ситуацій.

Серед нескінченної кількості  проблем і пропозицій до їх розв'язання хотілося б зосередитися на найдієвіших  і найбільш реальних шляхах розв'язання цієї проблематики

Диверсифікація  газо- та нафтопостачання:

1. Реструктуризація заборгованості  за спожитий газ перед Туркменістаном  і нарощування обсягів закупівель  газу з цієї країни.

2. Активна співпраця з  іншими країнами Східної Європи (перш за все із Польщею)  щодо зменшення залежності від  поставок російського газу. Розробка "норвезького варіанту".

3. Збільшення питомої  ваги насамперед каспійської  нафти у споживанні Україною  нафти. 

Транспортна галузь:

1. Наповнення нафтопроводу  Одеса-Броди і терміналу "Південний"  переважно за рахунок каспійської  нафти. 

2. Продовження нафтопроводу  Одеса-Броди до Гданську.

3. Недопущення будівництва  обхідної гілки Суходольна-Родіонівка  нафтопроводу Самара-Лисичанськ-Новоросійськ.

4. Презентація України  державам Каспія як вигідного  партнера в транспортуванні нафти. 

Інші пропозиції:

1. Приватизація НПЗ. 

2. Розв'язання проблеми  прав інвесторів.

3. Збільшити видобуток  нафти і газу за рахунок  Чорноморського шельфу.

Тепер варто вказати на загальні умови підвищення рівня  конкурентоспроможності України у  видобуванні, переробці і транспортуванні  нафти і газу - це здобуття Україною незалежної сильної позиції як на ринку газу так і на ринку нафти. Реалізація вищенаведених проектів дозволить перш за все ефективно  диверсифікувати постачання нафти  і газу в Україну, забезпечити  зростання транзитних потоків вуглеводневої  сировини територією України. Важливим буде збільшення видобування сировини на території України. Чи не найважливішим  здобутком буде те, що ми перестанемо "слухати" Росію, а почнемо з  нею "розмовляти". І Росія припинить  вести діалог "з позиції сили". І ніхто не зможе майже в  односторонньому порядку заборонити експорт тієї чи іншої продукції нафтогазової галузі.