Обгрунтування економічних параметрів проекту промислового підприємства

   

Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи  необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (для визначення продуктивності праці береться, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Водночас поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами робить таке групування персоналу все умовнішим. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

   

Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників .

   

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

   

До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретар-друкарки, стенографісти тощо. 

   

Робітники - це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.  
 

    

В аналітичних  цілях усіх робітників можна поділити на основних - тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних - тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

   

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

   

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

   

Спеціальність - це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

   

Відповідно до них визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо.

   

Професійний склад  персоналу підприємства залежить від  специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються, від рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців. Так, наприклад, У харчовій промисловості налічується 850 професій та спеціальностей, а з них тільки близько половини є специфічними для цієї галузі.

   

Класифікація  працівників за кваліфікаційним  рівнем базується на їхніх можливостях  виконувати роботи відповідної складності.

   

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

   

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи тій посаді. Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівників із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків        (працівники, що займають відповідні посади. наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).

  

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (табл. Групи робітників за рівнем кваліфікації, виконувані ними роботи  й терміни їхньої підготовки).  
 
 
 
 

Визначаємо плановий бюджет робочого часу одного робітника  за списком на 2005рік. 

5.1Кількість  неробочих днів (КНД): 

КНД = КВ + КС, 

де             КВ – кількість вихідних днів;

                  КС – кількість святкових днів (навести перелік назв святкових днів) 

 
 

5.2 Номінальний  фонд часу робітника (НФч): 

НФч = КФч – КНД, 

де             КФч – календарний фонд часу, днів;

                 КНД – кількість неробочих  днів. 

 
 

5.3 Неявка на  роботу (НР): 

НР = В_чд +В_п+В_у+НВ_х+НВ_о+НВ_ад+П+П_р

де             В_чд – чергові і додаткові відпустки, днів;

                 В_п – відпустки у зв’язку з пологами, днів;

                 В_у – відпустки учнів, днів;

                 НВ_х – невиходи через хворобу, днів;

                 НВ_о – невиходи через виконання державних та громадських обов’язків, днів;

                 НВ_ад – невиходи з дозволу адміністрації (за фактом), днів;

                 П – прогули за фактом, днів;

                 П_р – цілоденні простої (за фактом), днів. 

НР =	13,25	+	0,5	+	0,5	+	6,25	+	0,75
+	0,75	+	0,75	+	0,75	=	23,5	=	24,00	днів

 
 

5.4 Явочний робочий  час (Я_рч): 

Я_рч = (НФ_ч - НР) * Н_т, 

де            НФ_ч – номінальний фонд часу роботи робітника, днів;

                НР – неявка на роботу, днів;

                Н_т – номінальна тривалість робочого дня, год. 

Ярч =    (

250

-

24

)     *

8

=

1808

год

 
 

5.5 Витрати часу  у зв’язку зі скороченням тривалості  робочого дня, год.:

В_ч = В_ш + В_м + В_п + В_вз

 

де            В_ш - витрати часу для зайнятих в шкідливих умовах праці, год.;

                В_м - витрати часу для матерів – годувальниць, год.;

                В_п - витрати часу для підлітків, год.;

                В_вз - внутрішньо змінні простої, год. 
 

 
 
 
 

5.6 Дійсний річний  фонд робочого часу одного  робітника (Фд),год.:

Ф_д = Я_рч – В_ч * НФ_ч

 

де               Я_рч - явочний робочий час, год.;

                   В_ч - витрати часу у зв’язку зі скороченням тривалості робочого дня, год;

                   НФ_ч – номінальний фонд часу роботи робітника, днів. 

 
 

Результати обчислень  заносимо в таблицю 3.

5.7 Визначаємо  кількість основних робочих (Ч_р), чол.: 

Ч_р = t_н * N_шт / (Ф_д * К_в), 

де               t_н – трудомісткість одного виробу, тис. нормо годин;

                  N_шт. – річна програма, шт.;

                  Ф_д – дійсний річний фонд роботи одного робітника, год.;

                 К_в – коефіцієнт виконання норм. 

 
 

5.8 В тому числі  робочих – верстатників (Ч_в): 

Ч_в = t_вн * N_шт. / (Ф_д * К_в), 

де              t_вн – верстатомісткість одного виробу, тис. верстатогодин;

                 N_шт. – річна програма, шт.;

                 Ф_д – дійсний річний фонд роботи одного робітника, год.;

                 К_в – коефіцієнт виконання норм. 

 

      Таблиця 3

Плановий  бюджет робочого часу одного робітника  за списком на 2005рік

 

Основні робітники – це робітники, які  беруть безпосередню участь у створенні  продукції.

Допоміжні – які виконують функції обслуговування основного виробництва. 

5.9 Знаходимо  кількість допоміжних робочих  (Д_р.), чол.: 

Д_р. = К * Ч_р, 

де              К – чисельність допоміжних робочих, % від чисельності основних робочих;

                  Ч_р – чисельність основних робочих, чол. 

 
 

5.10 Загальна  чисельність робочих (З_ч) складає, чол.: 

З_ч = Ч_р + Д_р. 

де               Ч_р – чисельність основних робочих, чол.;

                   Д_р. – чисельність допоміжних робочих, чол. 

 
 

5.11 Знаходимо  кількість інженерно – технічних  працівників (ІТП), чол.: 

ІТП = З_ч * К, 

де               З_ч - загальна чисельність робочих, чол.;

                   К – питома вага ІТП чисельності всіх робочих. 

 
 
 

5.12 Кількість  службовців (С_л), становить, чол.: 

С_л = З_ч * К, 

де               З_ч - загальна чисельність робочих, чол.;

                    К – питома вага службовців  чисельності всіх робочих. 

 
 

Розкриваємо сутність і зміст категорії “службовці”.

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуговування, облік  і контроль. 

5.13 Кількість МОП становить, чол.: 

МОП = З_ч * К, 

де               Зч - загальна чисельність робочих, чол.;

                    К – питома вага МОП чисельності  всіх робочих.

 
 

5.14 Розрахуємо  загальну чисельність працюючих (ЧП), чол.: 

ЧП = З_ч + ІТП + С_л + МОП, 

де              З_ч - загальна чисельність робочих, чол.;

                  ІТП - чисельність інженерно –  технічних працівників, чол.;

                  С_л – чисельність службовців, чол.;

                  МОП – чисельність молодшого  обслуговуючого персоналу, чол. 

 
 

Розкриваємо сутність і зміст факторів та резервів росту продуктивності праці персоналу  підприємства. 

  Продуктивність  праці - це показник, що ефективність і показує здатність працівників кількість продукції за одиницю часу.

  Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

  Рівень  продуктивності праці характеризується показником виробіток, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Існує три методи визначення виробітку:

  1) натуральний (ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

2) вартісний  (ділення обсягу виробленої продукції  в гривнях до

затрат часу, вираженого в середньосписковій  чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

  З) трудовий (ділення обсягу продукції, представленої  в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників).

  Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

  Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях на планову чисельність промислово-виробничого персоналу.

  По  факторний метод  передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

  Розрахунок  планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів. 

1. Обчислення  економії робочої  сили під впливом  техніко-економічних  факторів. Ці факторі згруповані так:
1. Підвищення технічного рівня виробництва
2. Структурні зрушення у виробництві
3. Вдосконалення управління, організації виробництва і праці
4. Зміна обсягу виробництва
5. Галузеві фактори
6. Введення в дію і освоєння нових підприємств (об’єктів)

  Зміна чисельності робітників визначається  як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

2. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді
3. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді загальної величини їх зменшення
4. Розрахунок приросту продуктивності праці.

  Праця на будь-якому підприємстві повинна  бути організована з 

  наукової  точки зору.

  Науковою є така організація праці, яка ґрунтується на досягненнях науки і техніки, передовому досвіді і дозволяє найкращим чином об'єднати в єдиному процесі виробництва техніку і людей, забезпечити ефективне використання ресурсів та збереження здоров'я працівників .

  Наукова організація праці (НОП) має вирішувати три завдання:  

• економічне (ефективне використання ресурсів 1 ріст продуктивності праці);
• психофізіологічне (підвищення працездатності людини без шкоди її здоров'ю);
• соціальне (праця повинна бути задоволенням). Основними напрямками НОП є:
• вдосконалення форм розподілу і кооперування праці;
• вдосконалення нормування праці, її морального і матеріального стимулювання;
• покращення умов праці;
• підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;
• зміцнення трудової дисципліни.

 
 
 
 

6. Визначення  величини фонду заробітної плати (за категоріями  працюючих)

 

 Визначаємо  величину фонду заробітної плати  (за категоріями працюючих).

6.1 Річний  фонд основної заробітної плати  основних робочих (ФОЗПор.) (за  тарифною системою) становить, тис.грн.: 

ФОЗПо.р. = Ч_р * Ф_д * Т_с, 

де            Ч_р – чисельність основних робочих, чол.;

                Ф_д – дійсний річний фонд роботи, год;

                Т_с – тарифна ставка (середня) основних робочих, грн./год. 

 
 

6.2. Річний фонд  основної заробітної плати допоміжних  робочих (ФОЗПдр.) становить, тис.грн.: 

ФОЗПд.р. = Д_р. * Ф_д * Т_с, 

де           Д_р – чисельність допоміжних робочих, чол.;

               Ф_д – дійсний річний фонд роботи, год;

               Т_с – тарифна ставка (середня) допоміжних робочих, грн./год. 

 
 

6.3 Річний фонд  додаткової заробітної плати  основних робочих (ФДЗПо.р.) становить,  тис.грн.: 

ФДЗПо.р. = ФОЗПо.р. * К, 

де         ФОЗПо.р. – фонд основної заробітної плати основних робочих, тис.грн.;

             К – відношення додаткової  заробітної плати до основної. 

 
 

6.4. Річний фонд  додаткової заробітної плати  допоміжних робочих (ФДЗПд.р.) становить, тис.грн.: 

ФДЗПд.р. = ФОЗПд.р. * К, 

де              ФОЗПд.р. – фонд основної заробітної плати допоміжних робочих, тис.грн.;

                  К – відношення додаткової  заробітної плати до основної. 

 
 

6.5. Сумарний  річний фонд заробітної плати  основних робочих(СФЗПо.р.)становить,  тис.грн.: 

СФЗПо.р. = ФОЗПо.р. + ФДЗПо.р., 

де              ФОЗПо.р - фонд основної заробітної плати  основних робочих, тис.грн.;

                  ФДЗПо.р.  - фонд додаткової заробітної плати основних робочих, тис.грн.: 

 
 

6.6. Сумарний  річний фонд заробітної плати  допоміжних робочих(СФЗПд.р.)становить,  тис.грн.: 

СФЗПд.р. = ФОЗПд.р. + ФДЗПд.р. 

де            ФОЗПд.р - фонд основної заробітної плати  допоміжних робочих, тис.грн.;

                ФДЗПд.р. - фонд додаткової заробітної  плати допоміжних робочих, тис.грн.: 

 
 

6.7. Річний фонд заробітної плати ІТП (ФЗПітп), складає, тис.грн.: 

ФЗПітп = ІТП * Соітп * 12, 

де            ІТП – чисельність інженерно  – технічних працівників, чол.;

                Соітп – середньомісячній оклад  ІТП, грн../особу;

                12 – кількість місяців у році. 

 
 

6.8 Річний фонд  заробітної плати службовців (ФЗПсл)  складає, тис.грн.: 

ФЗПсл = Сл * Сосл * 12, 

де            Сл – чисельність службовців, чол.;

                Сосл – середньомісячній оклад службовців, грн../особу;

                12 – кількість місяців у році. 

 
 

6.9. Річний фонд  заробітної плати МОП (ФЗПмоп) складає, тис.грн.: 

ФЗПмоп = МОП * Сомоп * 12, 

де            МОП – чисельність молодшого обслуговуючого персоналу, чол.;

                Сомоп – середньомісячній оклад  МОП, грн../особу;

                12 – кількість місяців у році. 

 
 

     6.10 Обчислюємо річний (сумарний) фонд  заробітної плати всіх працівників (СФЗП) підприємства, тис.грн. (результати обчислення зводимо у таблицю 4)

СФЗП = СФЗПо.р. + СФЗПд.р. + ФЗПітп + ФЗПсл + ФЗПмоп

 

де            СФЗПо.р - сумарний річний фонд заробітної плати основних робочих, тис.грн.

          СФЗПд.р  - сумарний річний фонд заробітної плати допоміжних робочих, тис.грн.

          ФЗПітп - річний фонд заробітної  плати ІТП, тис.грн.

                ФЗПсл - річний фонд заробітної  плати службовців, тис.грн

          ФЗПмоп - річний фонд заробітної  плати МОП, тис.грн. 

 
 

Таблиця 4

Річний  фонд оплати праці  виробничого персоналу

 

*) Приймаємо,  умовно. Що чисельність допоміжних  робітників, зайнятих обслуговуванням  устаткування складає 60% від загальної  чисельності допоміжних робітників, всі інші – 40%.  
 
 

7. Визначення  витрат на утримання  і експлуатацію устаткування

 

Визначаємо витрати  на утримання і експлуатацію устаткування, результати зводимо у таблицю 5.  

Таблиця 5

Кошторис  витрат на утримання  і експлуатацію устаткування

 
 
 

8. Визначення  загально виробничих витрат

 

Визначаємо загально виробничі витрати, результати зводимо  в таблицю 6 

Таблиця 6

Кошторис  загально виробничих витрат

 
 
 
 

9. Визначення витрат на збут (поза виробничі витрати)

 

Визначаємо поза виробничі витрати (ПВт), тис.грн.:

ПВт = ЗВВ * К

де              ЗВВ – загально виробничі витрати, тис.грн.;

                  К – частка поза виробничих  витрат у загально виробничих 

 
 
 
 

10. Визначення  адміністративних (загальногосподарських) витрат

 

Визначаємо загальногосподарські витрати, тис.грн. (результати обчислень  зводимо в таблицю 7) 

Відрахування  у фонди:

10.1 Державний інноваційний фонд (ДІФ): 

ДІФ = ЗВВ * 0,01, 

де             ЗВВ – загально виробничі витрати, тис.грн.;

                 0,01 – відсоток відрахувань. 

 
 

10.2. Фонд конверсії підприємства (ФКП): 

ФКП = ЗВВ * 0,03, 

де             ЗВВ – загально виробничі витрати, тис.грн.;

                 0,03 – відсоток відрахувань. 

 
 

10.3 Відрахування на будову і ремонт автошляхів в місцеві бюджети (ВБА): 

ВБА = ЗВВ * К, 

де             ЗВВ – загально виробничі витрати, тис.грн.;

                 К – відсоток відрахувань 

 
 

10.4. Визначаємо страхову плату за основні фонди (СП), тис.грн.: 

СП = ОФ * 0,03, 

де             ОФ – вартість основних фондів, тис.грн.;

                 0,03 – відсоток відрахувань на страхову плату. 

 
 

10.5. Визначаємо суму відрахувань на науково – дослідні і проектні роботи (ВНД), тис.грн.: 

ВНД = ЗВВ * 0,02. 

де             ЗВВ – загально виробничі витрати, тис.грн.;

                 0,02 – ставка відрахувань на  науково  - дослідні і проектні  роботи. 

 
 
 
 

Таблиця 7

Кошторис  адміністративних (загальногосподарських) витрат 

 

11. Визначення  повної собівартості одиниці продукції  за калькуляційними  статтями

 

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції - виготовлення продукції (надання послуг).

  Поточні витрати чинників виробництва бувають  циклічними та безперервними. Перші  повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

  Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв'язані з виготовленням  продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі - це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Ясна річ, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат.

Тільки  це виправдовує Їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний  принцип діяльності, що його покладено в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати - Випуск» (“”Input – Output””).

  Собівартість  продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництв, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

  Для обчислення собівартості продукції  важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням Їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

- дослідження  ринку та виявлення потреби в продукції;

- підготовку  й освоєння нової продукції; 

- виробництво,  включаючи витрати на сировину, матеріали 

енергію, амортизацію  основних фондів і нематеріальних активів: оплату праці персоналу;

- обслуговування  виробничого процесу та управління ним;

- збут продукції  (пакування, транспортування, реклама,  комісійні 

витрати і т.п.);

- розвідку, використання  й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів); - набір і підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію  виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), 14 крім капітальних витрат.  

  Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва.

  Водночас  є й такі витрати, які включаються  в собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року, та ін.

  Непродуктивні ВІ1Трати підприємства, пов'язані  з виробничою діяльністю (втрати від  браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

  Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін має бути якомога повніше відображення в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Ці міркування стосуються собівартості продукції за умов повного калькулювання витрат. Таке уточнення (пояснення) необхідне з огляду нa те, що на практиці частіше трапляється калькулювання одиниці продукції за неповними витратами.

       
 

     Визначаємо  повну собівартість одиниці продукції  за калькуляційними статтями. Результати зводимо у таблицю 8. 

Таблиця 8

Повна собівартість одного виробу за калькуляційними  статтями

 

      Приводимо і аналізуємо структур  собівартості виробу (у відсотках)  у вигляді кольорової кругової  діаграми і визначаємо фактори  зниження собівартості виробу (продукції).

 

12. визначення витрат  виробництва річного випуску продукції за економічними елементами 

 
 
 

Розрахунок  проведено правильно, якщо величина повної собівартості річного випуску  і кошторису витрат виробництва  річного випуску продукції ( Табл.8, табл. 9) збігаються 

13. Визначення  показників ефективності виробничої діяльності підприємства.

 

13.1Визначаємо  величину прибутку (ПВ) від реалізації  річного обсягу продукції, тис.грн.: 

ПВ = С_б * П/100 * N 

де           Сб – повна собівартість виробу, тис.грн.;

               П – величина прибутку від  реалізації одного виробу у частці собівартості %;

               N – річна програма, шт. 

 
 
 

  13.2 Визначаємо  величину податку на додану  ватісь (ПДВ1), що сплачується постачальником  матеріалів, комплектуючих, палива та енергії, тис.грн.:

 

ПДВ₁ = (Ц_мк + Ц_пе) * С_пдв/100

 

де              Ц_мк – загальні витрати матеріалів і комплектуючих без ПДВ, тис.грн.;

                  Ц_пе – витрати палива та енергії без ПДВ, тис.грн.;

                  С_пдв – величина податку на додну вартість,%  

 
 

13.3 Визначаємо  величину податку на додану  вартість (ПДВ2), що сплачується підприємством  в бюджет, тис.грн. 

ПДВ₂ = С_б * (1 + П/100) * N * С_пдв/100 – ПДВ₁, 

 
 

13.4 Визначаємо  ціну підприємства (виробника) річного  обсягу продукції (Ц), і фактори, що впливають на рівень ціни: 

Ц = С_б * (1 + П/100) * N * (1 + С_пдв/100) 

 
 

13.5 Визначаємо  величину фондовіддачі (Фв) і розкриваємо  зміст цієї категорії: 

Ф_в = Ц/ОВФ, 

де         ОВФ – сумарна балансова вартість основних виробничих фондів, тис.грн. 

 
 

13.6 Визначаємо  продуктивність праці (ПП) через  додану вартість, тис.грн.: 

ПП = ДВ/Ч = ( СФЗП + П/100 * N )/ЧП 

 
 

13.7 Визначаємо  річну суму податку від прибутку (Пп), тис.грн.: 

Пп = П/100 * С_б * N * С_пп/100, 

де        С_пп  - величина податку від прибутку, %. 

 
 
 

14. Визначення  величини сумарного  нормативу оборотних  коштів (оборотного капіталу) та показників ефективності їх використання

 

14.1 Визначаємо  норматив оборотних коштів у  виробничих запасах (Нвз) і розкриваємо зміст категорії “виробничі запаси” 

Запаси створюються  на підприємстві з метою:

• Обслуговування клієнтів;
• Гнучкості виробництва;
• Визначеності виробництва;
• Злагодженю виробництва;
• Отриманню прибутку шляхом реалізації запасів, що залишилися, які підприємству не потрібні.

Норма оборотних  средств включає елементи: транспортний запас, технологічний, складський та гарантійний.  

Н_вз = ЗВТ / Т * Н_з, 

де             Т – кількість днів у році, днів;

                Н_з – кількість днів на які необхідно мати запас, днів. 

 
 

14.2 Визначаємо  норматив оборотних коштів у  незавершеному виробництві (Н_нв)  

Н_нв = Ц / Т * Т_ц * К, 

де                Т_ц – тривалість технологічного циклу, днів;

                    К – коефіцієнт швидкості наростання  незавершеного виробництва. 

 
 

14.3 Визначаємо  норматив оборотних коштів у  витратах майбутніх періодів (Н_вмп)  

Н_вмп = ВМП / 100 * ЗВТ, 

де                ВМП – витрати майбутніх періодів, %

 
 

14.5 Визначаємо  норматив оборотних коштів у готовій продукції (Нгп)  

Готова продукція  – це продукція основного та допоміжного  виробництва, яка є результатом  промислово-виробничої діяльності підприємства; котра пройшла усі стадії обробітки  та прийнята ВТК, котра має документ, що підтверджує якість та придатність та що здана на склад готової продукції. 

Н_гп = Ц / Т * Н_згп, 

де              Н_гзп – кількість днів для підготовки продукції до реалізації, днів. 

 
 

14.5 Визначаємо  сумарний норматив (ліміт) оборотних коштів (оборотного капіталу) і шляхи прискорення оборотності оборотних коштів: 

Н_сум = Н_вз + Н_нв + Н_мп + Н_гп, 

де             Н_вз – норматив оборотних коштів у виробничих запасах, тис.грн.;

                 Н_нв – норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві, тис.грн.;

                Н_мп – норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів, тис.грн.;

                Н_гп - норматив оборотних коштів у готовій продукції, тис.грн. 

14.6 Визначаємо величину коефіцієнта оборотності оборотних коштів, (К_об) і розкриваємо зміст цієї категорії:

К_об = ЗВТ / Н_сум, обертів

 
 

Коефіцієнт оборотності  показує кількість оборотів за рік  і визначається відношенням реалізованої за рік продукції до середньорічного залишку нормативних оборотних засобів. (оборотні фонди і оборотні засоби підприємства) 
 

14.7 Визначаємо  період одного обороту оборотних  коштів (Тоб) 

Т_об = Т / К_об,  днів

 
 
 
 
 

15. Визначення  показників рентабельності, резервів і факторів підвищення рентабельності

 

15.1 Визначаємо  рівень рентабельності виробу (Р_ві), %: 

Р_ві = (П / 100 * С_б) / С_б * 100% 

 
 
 

2. Визначаємо  рівень рентабельності виробництва  в цілому (Рзаг), %:

 

Р_заг = ПВ / (ОВФ + Н_сум) * 100%

 
 

Визначаємо резерви  і фактори підвищення рентабельності. 

16. Визначення  суми прибутку при  різних обсягах виробництва  на основі графіка  беззбитковості

 

16.1 Визначаємо  річну економію (РЕ) на умовно  – постійних витратах (з врахуванням  росту обсягу продукції в наступному  плановому році, що задається завданням), тис.грн.: 

РЕ = N * П_р/100 * С_б*П/100 – N * С_б * П/100 

      де         П_р – щорічний приріст програми, % 

 
 

     16.2 Визначаємо час окупності (Т_ок) задіяного капіталу (інвестицій), років:

    

Т_ок = ОВФ / П/100 * С_б * N 

 
 

    16.3 Визначаємо  суму прибутку з врахуванням  збільшення обсягів виробництва в наступному році і інфляції, що задаються завданням, тис.грн.: 

П = N * (1 + П_р/100) * С_б * П / 100 * (1- І) 

     де         І – величина річної інфляції, % 

 
 

Будуємо графік беззбитковості виробництва згідно одержаних результатів   

 

Визначення  суми прибутку при  різних обсягах виробництва  на основі графіка  беззбитковості  

      Графік беззбитковості дає можливість  надійно обґрунтувати тактику виробництва при зміні ринкових умов господарювання, зокрема при зміні обсягів виробництва продукції. Завдяки графічному методу визначення точки беззбитковості можна дати відповідь на запитання: як впливатиме на величину прибутку збільшення (зменшення) випуску продукції?

      Що станеться якщо випуск збільшиться,  а ціна зменшиться? Які будуть  наслідки, якщо ціна збільшиться,  витрати зменшаться, а випуск  знизиться, і т.д.?

Заштрихований трикутник, що розміщений зліва від  точки В перетину прямої валових  надходжень з прямою сумарних витрат відображає діапазон збитків підприємства. Трикутник справа від точки В беззбитковості відповідає діапазону прибутків (як тільки підприємство переступить межу 51 одиниця товару), кожна наступна одиниця почне приносити зростаючий прибуток. 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок

    В нашому курсовому проекті собівартість одиниці продукції складає 18106,81 тис. грн., рівень рентабельності – 30%. Це говорить про те, що з кожної гривні проданої продукції підприємство отримує 0,30 грн. прибутку. Час окупності інвестицій (задіяного капіталу) надзвичайно малий – майже тиждень, що нехарактерно для цієї капіталомісткої галузі. Зазвичай машинобудівні підприємства окупаються мінімум через 5 років, деякі через 15-20.

      Серед даних статей калькуляції  перше місце займає основна заробітна плата основного персоналу – 40,3%, це найбільша частка собівартості. Тобто видно, що велику частину складає вартість живого труда. На підприємстві потрібно провести модернізацію (модернізувати або купити нове обладнання з більшим ККД та менш трудомістким). В такому разі можливо скоротиться чисельність робітників, обов’язково скоротяться витрати на сировину та матеріали, паливо та енергію. Якщо відбудеться скорочення чисельності працівників, скоротиться основна заробітна плата, як наслідок

    1) скоротиться додаткова заробітна  плата;

    2) скоротяться відрахування у фонди  соціальних заходів;

    3) зменшаться загально виробничі  витрати.

    Тобто наше машинобудівне підприємство має  потребу в модернізації технологічного циклу виробництва, скорочення людської праці та заміна її на машинну. Це обов’язково дуже суттєво зменшить собівартість продукції, що може дати можливість конкурувати не тільки з вітчизняними підприємствами,  а і зі світовими виробниками даної продукції.

  За  недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

  За  порівняно невеликих витрат і  за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання  продуктивності праці, нарощування  виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30-50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

 

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №7 “Основні засоби” від 27 квітня 2000р. №92// Бухгалтерія. – 2001. - №30 (445). – 23 липня. – С. 12-15.
2. Постанова КМ України №134 від 7 лютого 2001р.
3. Класифікатор професій. БЗ –Nд-95.-К:Держстандарт України,1995.
4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №9 “Запаси” від 20.10.1999р.,№246//Бухгалтерія.-2001.-№52/2(467).-27 грудня.-С.51-53.
5. Закон України “О внесении изменений в некоторые законы Украины по вопросам обязательного государственного социального страхования” від 17.01.2002.№2980-ІІІ.
6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №16 “Расходы” №318 від31.12.99/Бухгалтерія.-2001.-№52/2(467), 27 грудня.-С.72-76.
7. Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.-К.:2001-175с.
8. Закон України “Про систему оподаткування” №1251 –ХІІ від 25.06.91 року//Все про бухгалтерський облік.-1999.-№68(371) (Спецвипуск 33), 19 липня.-С. 2-5
9. Економіка підприємства: Підручник.-в 2т./За ред.С.Ф.По кропивного.-К.: Вид-во “Хвиля - Прес”, Донецьк: Мале підприємство “Поиск”,1995.
10. Жидаева В. Экономика предприятия: Учебное пособие.-М.: Инфра – М, 2000.-133с.
11. Зайцев Н. Экономика промышленного предприятия (4-е изд.).-М.: Инфра-М,2002. – 384с.
12. Кулі шов В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навч. Посіб. – К.: Ніка – центр, 2002.-216с.
13. Грузинов В. Экономика предприятия: Учебное пособие(2-е изд.) – М.:ФиС, 2002.-208с.
14. Орлов О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. – К.: СКАРБИ, 2002.-336с.