Засади планування видаткыв державного бюджету

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ аспекти видатків державного бюджету в україні  

 

1. Економічний зміст, призначення й класифікація видатків державного бюджету

 

 

Видатки бюджету  – це економічні відносини, які виникають  у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

Державні видатки  – це грошові відносини, що складаються  при розподілі і використанні централізованих і децентралізованих  фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб [10, с. 145].

За соціальним призначенням видатки державного бюджету  України поділяються на:

– соціальний захист населення;

– фінансування соціально-культурних закладів, установ;

– фінансування науки, народного господарства і  державних капітальних вкладень;

– фінансування національної оборони;

– правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки  держави;

– утримання  органів законодавчої, виконавчої та судової влади;

– фінансування зовнішньополітичної діяльності;

– заходів, пов’язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення;

– видатки з  обслуговування державного зовнішнього  та внутрішнього боргів та інші видатки [26, с. 137].

Співвідношення  видатків між окремими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає на соціально-культурні  заходи та соціальний захист населення. Це викликано кризою в економіці та необхідністю соціального захисту громадян з невеликим рівнем доходів.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених законом  про державний бюджет.

Видатки усіх бюджетів поділяються на поточні і видатки  розвитку.

Поточні видатки  – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Забороняється використання бюджетних коштів для  фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходження від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших позабюджетних джерел.

Державний бюджет України передбачає видатки на:

– фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання та підвищення життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту;

– фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що має загальнодержавне значення;

– фінансування виробничого і невиробничого  будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних  програм;

– національну  оборону;

– охорону навколишнього природного середовища;

– утримання  правоохоронних і митних органів;

– утримання  органів законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

– здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

– трансферти, що передаються з державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

– виплату усіх видів пенсій, видатків, спрямованих  на захист громадян, які постраждали  від Чорнобильської катастрофи, виплату  допомог з безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

– утворення  державних матеріальних і фінансових резервів;

– обслуговування внутрішнього та зовнішнього державних  боргів та їх повернення;

– інші заходи, що фінансуються з державного бюджету України відповідно до законів України.

У державному бюджеті  України передбачається резервний  фонд Кабінету Міністрів сумою не більше, ніж два відсотки від обсягів  видатків державного бюджету України  для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.

У державному бюджеті  України понад передбачені видатки  утворюється оборотна касова готівка  сумою не більше двох відсотків від загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути поновлена у тому ж році до обсягів, встановлених під час затвердження державного бюджету України.

Створення принципово нового механізму бюджетного фінансування науки, удосконалення державної  системи підготовки і перепідготовки кадрів для народного господарства, використання пільгового податкового  режиму у реалізації нових видів  продукції й інші бюджетні заходи покликані стимулювати наукові відкриття і нові технічні досягнення, скорочувати строки впровадження їх у виробництво, а в кінцевому підсумку – слугувати каталізатором прискорення науково-технічного прогресу.

Видатки характеризуються функціональною структурою, до якої долучаються:

– міжнародна діяльність;

– фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресові;

– правоохоронна  діяльність та забезпечення безпеки  держави;

– державне управління;

– промисловість  та енергетика;

– будівництво;

– сільське господарство, лісове господарство, рибальство і  мисливство;

– транспорт, дорожнє  господарство, зв’язок телекомунікації  й інформатика;

– інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю.

У невиробничій сфері видатки державного бюджету, згідно з бюджетною класифікацією, поділяються за галузями і видами суспільної діяльності. Це видатки на:

– освіту;

– охорону здоров’я;

– соціальний захист і соціальне забезпечення;

– житлово-комунальне господарство;

– культуру і  мистецтво;

– засоби масової інформації;

– фізичну культуру і спорт;

– державне управління;

– судову владу.

Функціональний  поділ видатків дозволяє виявити  пропорції в розподілі бюджетних  коштів і, змінюючи їх, добиватись необхідних зрушень у галузевій структурі  суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує на сьогодні більше коштів спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її росту.

Механізм функціонування державних видатків все активніше сприяє розвиткові внутрішнього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручання держави у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну. Збільшився експорт державного капіталу, ще вагомішим стало його місце в загальному обсязі капіталу, що експортується. Отже, державні видатки стали одним із основних інструментів концентрації та централізації капіталу, збільшення нагромаджень у національній економіці.

Відповідно  до рівня розміщення державних доходів  державні видатки також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані (витрати підприємств державного сектору).

За роллю  у суспільному виробництві розрізняють  поточні видатки і видатки  на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети [7, с. 87].  

 

Рис.1.1. Державні видатки за формами фінансування

Відповідно  до цільового призначення видатки  класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

Кошторисне  фінансування – забезпечення державними грошовими коштами установ і  організацій соціально-культурної сфери, оборони органів державного управління, органів правоохоронної системи і органів безпеки, органів судової влади і прокуратури. Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі фінансових документів – кошторисів.

Державне фінансування інвестицій вміщує в собі державні інвестиції в основні об’єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку має свої особливості. Держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд з бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ. Досвід провідних європейських країн показує, що на період трансформації економіки державі належить вирішальна роль у фінансуванні конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм. Надзвичайно актуальним стає питання якісної оцінки та контролю державних інвестицій у державний сектор [24].

Бюджетні кредити – це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань на поворотній і, як правило, платній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку у формі бюджетної позики в Україні надає Міністерство фінансів на договірних засадах. Державні позики надаються різним галузям на значно м'якших умовах, ніж це робиться комерційними установами. Крім того, державному кредитуванню притаманна більша гнучкість порівняно зі звичайними видатками. Кредитування можна розглядати і як важливий інструмент антициклічної політики, що активно використовується в період спаду ділової активності. Коли ж економічна діяльність повертається до свого нормального ритму, обсяги стимулюючих її позик скорочуються. Операції з кредитування є складовою загального бюджетного курсу уряду з регулювання економіки і впливу на стан фінансового ринку держав [29, с. 234].

Державні дотації  – це форма бюджетного фінансування планово-збиткових підприємств, організацій і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищують ціну продажу.

До субсидій у вузькому значенні належать трансферти підприємствам з боку держави (у грошовій формі або у вигляді послуг, що мають грошову оцінку) на фінансування поточних витрат. До субсидій у широкому значенні відносять всі форми втручання держави в економічну діяльність, унаслідок яких змінюються ціни на товари або фактор виробництва, а отже – і умови конкуренції на користь окремих підприємств або сфер економічної діяльності. Тобто субсидією вважається будь-яка виплата держави на користь суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ця виплата обмежується певною галуззю, певною метою економічної політики, певним регіоном, певним виробничим фактором. В умовах ринкової економіки до субсидій у широкому значенні також належать трансферти, що мають характер субсидій. Це платежі домогосподарствам і приватним організаціям, які суттєво впливають на структуру економіки [26, с. 176].

У дослідженнях Світового банку використовуються поняття «приховані субсидії державним  підприємствам», до яких відносять:

– пільгові кредити;

– багаторазову відстрочку виплати основної суми кредиту  і відсотків з нього, повне списання боргів за кредитами (це перетворює кредит у пряму субсидію);

– заборгованість зі сплати податків, списання податкової заборгованості;

– привілеї в  отриманні державних замовлень;

– привілеї щодо купівлі товарів і послуг у  держави або в інших підприємств за цінами, що є нижчими від ринкових;

– користування державними землями і будівлями  без сплати оренди;

– вигоди від  обов’язкової закупівлі держструктурами  продукції підприємства [31, с. 245].

В останні роки в країнах з перехідною економікою як важливий інструмент стимулювання економіки часто розглядається надання державних гарантій за іноземними кредитами. За умовами погашення зовнішніх зобов’язань кредити під гарантію уряду можна розділити на чотири групи:

1. Так звані  бюджетні кредити. Їх одержують підприємства, але при наданні гарантій щодо цих кредитів відразу передбачається, що їх обслуговування і погашення відбуватимуться за рахунок бюджету без будь-якої участі підприємств, тобто фактично вони є прямими бюджетними витратами, але відкладеними у часі. Надання таких гарантій веде до обмеження можливостей бюджетів у наступні роки.