Вплив бюджетної політики на інфляційний процес

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………......………3

1 Інфляційні процеси  та їх вплив на економіку  держави…...…....4

2 Бюджетний механізм антиінфляційної  політики...……….….…8

Висновки…………………………………………………………………..13

Список використаної літератури………………………………………...14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Дамо чiтке визначення цьому економiчному процесу.

Пiд iнфляцiєю, як правило, розумiють будь-яке знецiнення  грошовоi одиницi, тобто систематичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликається. Це, звичайно, не означас, що пiдвищуються обов’язково всi цiни. Навiть у перiоди досить швидкого зростання iнфляцiї деякi цiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншi навiть знижуватися.

Iнфляцiя виникас в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов’язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

Боротьба з некерованою  інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова  й банківська політика. З метою  стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику.

До спектру заходів  антиінфляційної політики держави  входить бюджетний механізм боротьби з інфляційними процесами.

Проведення антиінфляційної  політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією і довіри населення країни до уряду.

1 Інфляційні процеси та їх вплив на економіку держави

 

Важливим індикатором  негараздів у економіці є інфляція, яка характеризується загальним  підвищенням цін та зниженням купівельної спроможності грошей. Вона виникає не стихійно, а внаслідок перевищення випуску грошей над виробництвом товарів.

Інфляційні процеси можуть виникати під впливом двох чинників:

• грошових — емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют;
• виробничих (негрошових) — монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратний характер економіки.

Грошові чинники формують інфляцію попиту, яка виявляється в перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту в її класичному вигляді.

За умов перехідної економіки  виникнення інфляційного попиту зумовлюється:

- надмірною емісією грошей у готівковій формі;

- дефіцитом бюджету;

- непродуманою кредитною експансією банків, що призводить до емісії грошей у безготівковій формі;

- високим рівнем непродуктивних державних витрат, зокрема надмірним інвестуванням у важку промисловість та військово-промисловий комплекс.

Усі названі чинники  були характерними для інфляційних процесів в Україні, але головним з них, на думку фахівців, стала неконтрольована грошова емісія.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошової емiсiї є одним з найважливiших чинникiв iнфляцii попиту, оскiльки зростання пропозицii грошей збiльшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Виробничі фактори спричиняють  інфляцію витрат, яку ще називають інфляцією пропозиції. Хоча причиною цієї інфляції також є гроші, але вони відіграють тут пасивну роль. Головним її імпульсом стає збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування.

Класичним прикладом інфляції витрат є спіраль «зарплати — ціни». Якщо в економіці відбувається загальне підвищення цін, то це неминуче призводить до падіння реальних доходів населення. Для збереження їх рівня необхідно збільшувати зарплату, що спричинить зростання виробничих витрат. Унаслідок цього підвищується собівартість продукції, що, у свою чергу, призводить до зростання цін на товари та послуги. Чергове подорожчання потребує чергового збільшення зарплати, і процес починається спочатку.

Наведений приклад інфляційної  спіралі «зарплата — ціни»  свідчить про взаємозв'язок чинників інфляції попиту й витрат. З одного боку, підвищення заробітної плати сприяє зростанню доходів населення, що є чинником підвищення платоспроможного попиту, а з іншого — збільшуючи витрати виробництва, призводить до підвищення цін.

До чинників інфляції витрат належить також підвищення ставок оподаткування, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва й відповідному зростанню цін. Крім того, високі ставки податків обмежують стимули розвитку виробництва, що зменшує пропозицію товарів і відносно збільшує грошову масу.

У цілому інфляція витрат завжди загрожує скороченням товарного забезпечення і, зрештою, породжує спад виробництва і скорочення робочих місць.

Нині інфляція стала  постійним фактором економічного життя  і повна її ліквідація практично  неможлива. По-перше, що нижчим є темп інфляції, то важче її зменшити. По-друге, досвід розвинутих країн свідчить, що помірна, порівняно стабільна та передбачувана інфляція ще не створює великих проблем в економіці. Вона навіть може стимулювати певне пожвавлення виробництва та підвищення зайнятості. Але її неконтрольоване зростання сприяє розвитку негативних процесів в економічному організмі, уражаючи виробництво, розподіл та споживання.

Боротьба з некерованою  інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика — це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією.

Утілення в життя  такої політики потребує від уряду  розробки антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших чинників. Так, завдання боротьби з інфляцією чи обмеження масштабів інфляційних наслідків є різними і потребують різних методів регулювання.

Важливою частиною розробки антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. На практиці до них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат тощо.

Вибір конкретних способів антиінфляційної політики залежить від багатьох чинників, у тому числі, від характеру інфляційних процесів; загальногосподарської кон'юнктури; особливостей теоретичної бази економічного розвитку країни; політичних аспектів, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.

Без огляду на багатофакторність  інфляції, вважають, що способи її подолання мають бути адекватними чинникам, що спричинили цю інфляцію. Тому здебільшого антиінфляційна політика охоплює політику управління чинниками попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції — сферу грошового обігу.

У міжнародній практиці застосовуються такі класичні напрямки антиінфляційної політики:

- дефляційна політика (регулювання попиту);

- політика доходів (регулювання витрат).

Сутність дефляційної  політики полягає у тиску на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як щодо товарів, так і щодо грошей. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, структурно-інвестиційної та бюджетної політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 Бюджетний механізм антиінфляційної політики

 

Експансіоністська  фіскальна  політика держави досить часто стає генератором інфляційних процесів.

Припустимо, що економiчна  система знаходиться у станi рiвноваги  й експерти розраховують на таку стабiльнiсть  у майбутньому.

Але, виходячи iз полiтичних мiркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентських виборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшує збiльшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалiзацiю проектiв для створення нових робочих мiсць. Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробiття, досягнуте адмiнiстрацiєю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборiв. Отже, складається проект нереально розширеного державного бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цi плани почнуть реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне.

Але, вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва  почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати своi очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття.

Інший варіант виникнення інфляції може бути викликаний державними займами в Центральному банку. При достатньо низьких темпах інфляції, наслідки можуть виявитись важкими. На приклад, держава позичає певну суму в Центральному банку, зобов’язавшись повернути повернути її через рік з відсотками та виконує своє зобов’язання. Проте одразу ж звертається в Центральний банк за новим кредитом. Подібна політика продовжується з року в рік, і хоча гроші час від часу повертаються в Центральний банк, кредитна емісія очевидна.

Виникає інфляція і при активних процесах мілітаризації в державі, при високому рівні монополізації ринків, під впливом зовнішніх факторів (ростом світових цін), на чому ми детальніше зупинимось трохи нижче.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнюс доходи бюджету й супроводжусться його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжусться  нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвитку капiталiстичних краiн часiв вiльноi конкуренцii.

Як бачимо, iнфляцiя є дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займає одне з головних мiсць серед засобiв державного регулювання економiки.

Ключовий момент сучасноi iнфляцii розвинутих економічних систем полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя має властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить ii пiдвищитись або впасти.

Бюджетний механізм антиінфляційної  політики спрямовано на скорочення бюджетного дефіциту. Цього можна досягти за рахунок:

- збільшення доходів;

- скорочення державних видатків.

Збільшення надходжень до бюджету можна швидко домогтися за рахунок підвищення податків, що дає позитивний результат у короткостроковому періоді. Але надалі політика посилення податкового пресу призведе до приховування прибутків, руйнування стимулів до праці та інвестування, гальмування економічного розвитку і, як наслідок, до скорочення надходжень у державний бюджет. Тому видається доцільнішим розвивати податкову систему в \ напрямку зниження ставок оподаткування, що може стати дійовим інструментом антиінфляційної політики. Так, зниження ставок податку на прибуток заохочує до інвестування й пожвавлення виробництва, що в перспективі забезпечить збільшення доходів і відповідне зростання надходжень до бюджету від оподаткування.

Зменшення податкових ставок забезпечить також і зростання  доходів населення, які спрямовуються на споживання та заощадження. Збільшення споживання дасть новий імпульс виробництву, що в перспективі також зумовить розширення бази оподаткування. Приріст заощаджень, у свою чергу, витрачатиметься як на фінансування економічного розвитку, так і на покриття дефіциту бюджету.