Видатки на соціальну сферу

ВСТУП

 

Соціальна політика держави  покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім'ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров'я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та сприятливе навколишнє середовище. В умовах ринкової економіки питання забезпечення населення соціальними послугами практично повністю залежить від держави, адже це той напрямок, що практично не приносить прибутку, але є надзвичайно важливим для індивідуального розвитку кожного громадянина та країни  в цілому.

Актуальність даної теми обумовлена тим, що економічний і соціальний розвиток країни значною мірою визначається науковою обґрунтованістю планових показників бюджету та їх збалансованістю. Планування бюджетних видатків на соціальну сферу є складовою загальнодержавного економічного планування видатків та передбачає вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечення виходячи з рівня соціального розвитку на основі ефективного використання наявних бюджетних ресурсів.

Метою даної курсової роботи є з’ясувати суть та чинний порядок планування видатків бюджету на соціальну сферу.

Для досягнення мети курсової роботи поставлені і вирішуються  такі завдання:

• розкрити суть планування бюджетних видатків на соціальну сферу;
• виокремити етапи планування видатків на соціальну сферу;

–  охарактеризувати фінансовий норматив бюджетної забезпеченості;

Об'єктом  дослідження  курсової  роботи  є видатки бюджету на соціальну сферу.

Для вирішення поставлених  у роботі завдань використані різноманітні  загальнонаукові  та  спеціальні  методи  дослідження,  зокрема наукового абстрагування, порівняння, аналізу  та  синтезу, логічний метод  та інші.

РОЗДІЛ 1

Суть та необхідність видатків бюджету на соціальну сферу

 

Однією з функцій, яку покладено на Державний бюджет є задоволення соціальних потреб населення. Соціальна роль держави полягає в забезпеченні гідного рівня й умов життя громадян. Україна, як соціальна держава, формує стандарти матеріального добробуту, освіти, охорони здоров'я та надає соціальну підтримку верствам населення [4, с. 185].

Виконання соціальних потреб держава реалізує через соціальну  політику. Соціальна політика –  це важлива складова внутрішньої  політики держави, яка втілюється в  життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення. Визначальною у цій політиці є діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію і розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію соціальних потреб людини [6, с. 27].

Для реалізації соціальної політики здійснюється перелік видатків з конкретного бюджету. Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом [3, с. 51].

Фінансування соціальної сфери наразі залишається основним пріоритетом державних видатків в Україні, і номінальні обсяги асигнувань, що спрямовуються на соціальні цілі, з кожним роком зростають. Водночас основні соціальні індикатори в  країні не засвідчують одночасно позитивної динаміки, а соціальні гарантії не забезпечують  гідного рівня життя. Це засвідчує недосконалість сучасного механізму фінансового забезпечення соціальної сфери, існування недоліків, що пов’язані з адмініструванням коштів та управлінням бюджетними ресурсами. Зміни, які відбулись в останні вісімнадцять років в Україні, торкнулися докорінних інтересів усього населення, що вимагає невідкладного формування принципово нової соціальної політики та її невід’ємної складової частини – соціального захисту населення, зокрема соціального обслуговування.  Соціальна сфера – багатоаспектне поняття, яке насамперед означає цілісну, динамічну залежно від розвитку держави підсистему суспільства, породжену об’єктивною потребою суспільства у безперервному відтворенні суб’єктів соціального процесу; це стійка сфера людської діяльності соціуму з відтворення свого життя, простір реалізації соціальних функцій суспільства [5, с.38].

Соціальний та економічних  розвиток держави значною мірою  визначається науковою обґрунтованістю планових показників бюджету та їх збалансованістю. Планування бюджетної політики в соціальній сфері є складовою загальнодержавного економічного планування та передбачає вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечення виходячи з рівня соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів.

На підставі узагальнення існуючих визначень бюджетного планування можна зазначити, що планування бюджетних  видатків на соціальну потреби це науково обґрунтований процес визначення напрямів використання бюджетних ресурсів для забезпечення реалізації державою своїх соціальних функцій.

Саме в процесі планування бюджетних видатків на соціальні  потреби визначаються основні напрямки бюджетної політики, що здійснюються органами законодавчої та виконавчої влади в державі.

Бюджетне планування видатків на соціальну сферу полягає  в ефективному розподілі бюджетних  видатків за напрямами та регіонами  з метою забезпечення найбільш ефективного  використання бюджетних ресурсів направлених  на забезпечення задоволення соціальних потреб.

Організація планування бюджетних видатків на соціальну  сферу повинно базуватися на науково-обґрунтованих  принципах:

•         пріоритетних задач та напрямків,
•         доцільності та раціональності,
•         керованості та гнучкості,
•         результативності та ефективності,
•         раціонального співвідношення цілей та способів їх досягнення з ресурсним забезпеченням тощо.

В залежності від рівня  бюджетної системи виділяють  два рівні апарату бюджетного планування - сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють бюджетне планування - загальнодержавний та місцевий.

В загальнодержавному бюджетному плануванні приймають участь міжнародні фінансові інститути, зарубіжні  консультанти, наукові установи України, відповідні комітети Верховної Ради, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство у справах сім'ї та молоді, Міністерство надзвичайних ситуацій та інші міністерства та відомства, депутати та громадські організації.

В місцевому бюджетному планування відповідну участь беруть структурні підрозділи органів законодавчої та виконавчої влади, наукові, громадські діячі, бюджетні установи тощо [7].

Варто зазначити, що видатки на соціальне спрямування є одними з найбільш вагомих, але їх не вистачає для задоволення потреб населення в повному обсязі. Зокрема, в найбільш критичному становищі на сьогодні опинилися такі галузі соціальної сфери як освіта та охорона здоров'я. Нагальна проблема, що постала перед урядом, економістами та науковцями, пошук дієвих методів фінансування освіти та охорони здоров'я, які б надалі забезпечували доступність цих послуг, але й водночас покращили загальний стан їх функціонування, що обумовлює нагальну потребу в ефективному порядку планування видатків бюджету на соціальні послуги .

Отже, на сучасному етапі  розвитку національної економіки значну частину загального обсягу державного бюджету займають видатки на соціальну  сферу, зокрема видатки на соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру, охорону здоров’я та інші.

 

 

РОЗДІЛ 2

Порядок планування видатків бюджету на соціальну сферу

 

Організація процесу  бюджетного планування здійснюється з  урахуванням таких нормативних  актів як конституція, Бюджетний кодекс, закони України, які регулюють окремі питання планування бюджетів, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства надзвичайних ситуацій та інші акти державних та місцевих органів влади .

При бюджетному плануванні використовуються досить різноманітні методи: метод коефіцієнтів, нормативний  метод, балансовий метод, предметно-цільовий метод, які постійно модифікують в історичному плані. Кожен метод бюджетного планування має свої преваги і недоліки та доповнюють один одного. На сьогодні при планування видатків на соціальну потреби використовують відповідні комбінації методів бюджетному планування.

Процес бюджетного планування здійснюється на підставі відповідних нормативно-правових актів, які визначаються цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку, способи їх реалізації.

Програмні та прогнозні документи  в залежності від строку їх дії  мають  довго-, середньо- та короткостроковий характер.

Серед документів довгострокового  характеру можна виділити стратегію  економічного та соціального розвитку України, стратегія розвитку галузей (сфер діяльності), державну стратегія  регіонального розвитку.

Середньостроковий характер носять такі документи, як програма діяльності Кабінету Міністрів, прогноз економічного та соціального розвитку, основні напрямки бюджетної політики та прогноз показників зведеного та державного бюджету, прогноз бюджету на середньостроковий період, державні цільові програми тощо.

До прогнозних та програмних документів  короткострокового характеру  відносяться такі як: основні напрями  соціально-економічної політики України, прогноз економічного та соціального  розвитку, пропозиція Верховної Ради до основних напрямків бюджетної політики, Основні напрямки бюджетної політики, щорічне послання Президента до Верховної Ради, державний бюджет, річні плани роботи центральних органів виконавчої влади та бюджети адміністративно-територіальних одиниць і програми їх соціально-економічного розвитку тощо [7].

Планування видатків на соціальну сферу здійснюється в два етапи. Перший етап – централізований, який реалізовується Міністерством  Фінансів України в розрізі бюджетів областей, районів та міст обласного  підпорядкування відповідно до визначених законодавством форму. Другий етап – децентралізований, який здійснюється відповідними фінансовими органами при плануванні показників конкретного бюджету та розпорядниками бюджетних коштів виходячи з їх потреб та визначених контрольних показників .

Розрахунковий показник обсягу видатків бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, зведеного бюджету м. Києва та м.Севастополя,  міста республіканського  Автономної Республіки Крим і обласного  значення,  району  визначається  на  основі  фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів  до них з розрахунку  на  одну  особу (державне управління,  охорона здоров'я,  культура  і мистецтво,  фізична культура   і   спорт, соціальні програми стосовно дітей,  молоді,  жінок та сім'ї),  на дитину або учня  -  освіта,  на  отримувача  соціальних  послуг  - соціальний захист та соціальне забезпечення [2].

Згідно з бюджетним  кодексом України фінансовий норматив    бюджетної забезпеченості – гарантований державою в межах наявних  бюджетних  коштів  рівень фінансового забезпечення завдань  і  функцій,  які  здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки  Крим,  місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується    для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів. Фінансовий  норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом  ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на  реалізацію бюджетних програм, на кількість населення чи споживачів гарантованих послуг тощо.

Загальний  обсяг  фінансових  ресурсів  за  кожним   видом  видатків,  що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів,  розраховується  на  підставі  державних соціальних стандартів  і  нормативів,  які  встановлюються  законом та іншими нормативно-правовими актами.

  При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості  може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об'єднує  види  видатків на  ті повноваження, встановлення нормативів за якими є недоцільним.

Фінансові нормативи  бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів  коригуються  коефіцієнтами,  що враховують відмінності у вартості надання гарантованих послуг залежно від:

     1) кількості  населення та споживачів гарантованих  послуг;

     2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць [1].

Окремі адміністративно-територіальні  одиниці мають різний податковий потенціал, неоднакову вартість послуг, які надаються місцевими органами влади, що обумовлено рівнем розвитку економіки, станом соціальної і побутової  інфраструктури, відмінностями природно-кліматичних умов, різним екологічним і техногенним станом. Тому нормативи бюджетної забезпеченості застосовуються з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Розміри коригуючих коефіцієнтів встановлюються постановою Кабінету Міністрів України щодо затвердження формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами.

Розрахунковий  показник обсягу видатків місцевих бюджетів обчислюється відповідно до розмежування видатків між державним  та місцевими  бюджетами,  визначеного  у  главі 14 Бюджетного кодексу України.