Управління видатками місцевих бюджетів

3. Третя група поєднує витрати, що забезпечують гарантовані соціальні послуги деяким категоріям населення, а також програми, потреба в яких існує у всіх регіонах, і фінансуються з бюджетів АРК і обласних бюджетів.

Дамо характеристику кожній групі витрат.

До першої групи витрат належать витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживача.

Ці витрати здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст і призначені для фінансування:

а) органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

б) дошкільної і загальної середньої освіти;

в) первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги (дільничних лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів);

г) сільських, селищних і міських палаців культури, клубів і бібліотек.

До витрат, віднесених до другої групи, відносяться витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України, і здійснюються з бюджетів міст республіканського значення, міст обласного значення і районних бюджетів.

Ця група здійснює витрати за такими напрямами:

1. Державне керування:

а) фінансування органів місцевого самоврядування, міст республіканського й обласного значення;

б) органів місцевого самоврядування районного значення.

2. Освіта:

а) дошкільну освіту (у містах Автономної Республіки Крим і містах обласного значення);

б) загальну середню освіту, загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі школи, дитячі сади (для міст Автономної Республіки Крим і міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, вечірні школи і так далі;

в) навчальні заклади для громадян, що вимагають соціальної допомоги і реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав; дитячі будинки ( у випадку якщо не менш 70 % кількості учнів цих установ формується на території відповідного міста або району); дитячі будинки сімейного типу, а також допомога дітям які знаходяться під опікою;

г) інші державні просвітницькі програми.

3. Охорона здоров'я:

а) первинна медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна і стаціонарна допомога (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої допомоги, поліклініки й амбулаторії, стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські і районні центри здоров'я).

4. Соціальний захист і соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення, притулки для неповнолітніх (у випадку, якщо не менш 70% кількості дітей, що перебувають у цих навчальних закладах, формуються на території відповідного регіону або міста), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога родинам з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд деяких категорій громадян;

в) державні програми підтримки будівництва житла для деяких категорій громадян;

г) районні і міські програми і заходи щодо реалізації державної політики щодо дітей, молоді, материнства і родини.

5. Державні культосвітні і театральні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинку культури, школи естетичного виховання дітей).

6. Державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання і науково-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл Автономної Республіки Крим і шкіл обласного значення), заходи щодо фізичної культури і спорту і фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруджень місцевого значення.

До третьої за ліком групи, належать витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для деяких категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує у всіх регіонах, і здійснюється з бюджету Автономної Республіки Крим і обласні бюджети.

До цієї групи належать витрати за такими напрямами:

1. Керування регіоном:

а) фінансування представницької і виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

б) фінансування обласних рад.

2. Освіта:

а) загальну середню освіту для громадян, що вимагають реабілітації, а також спецшколи для розумово і фізично відсталих дітей, санаторні школи інтернати;

б) ПТУ, що знаходяться у власності Автономної Республіки Крим або областей і виконують державне замовлення;

в) ВНЗ І, II, ІІІ и IV рівня акредитації, що належать області або Автономній Республіці Крим;

г) післядипломну освіту: інститути підвищення кваліфікації соціально-культурної сфери й агропромислового комплексу.

3. Охорона здоров'я:

а) лікарні обласного значення;

4. Соціальний захист і соціальне забезпечення:

а) державна програма по захисту інвалідів I і II групи, що вимагають догляду за собою. Адресна допомога бідним, дитячі будинки, працевлаштування інвалідів, будинків престарілих і так далі;

б) програми соціального захисту в регіоні.

5. Культура і мистецтво:

а) обласні бібліотеки, музеї і виставки;

б) філармонії, театри, ансамблі і так далі.

6. Фізкультура і спорт :

а) дитячо-юнацькі спортивні школи всіх типів;

б) інвалідний спорт.

Усі ці витрати, тобто витрати I, ІІ и III груп фінансуються і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

До витрат місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, відносяться витрати на :

1. Місцеву пожежну охорону.

2. Позашкільну освіту.

3. Соціальний захист і соціальне забезпечення:

а) місцеву програму соціального захисту дітей, молоді, жінок, родини;

б) місцеву програму соціального захисту деяких категорій населення;

4. Місцеву програму розвитку житлово-комунального господарства і благоустрою населених пунктів;

5. Культурно-освітню програму місцевого значення;

6. Програму підтримки кінематографії і масових видань місцевого значення;

7. Місцеву програму розвитку фізичної культури і спорту;

8. Типове проектування, реставрацію й охорону пам'ятників архітектури місцевого значення;

9. Транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішенням органів місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення;

в) будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання доріг місцевого значення;

10. Заходи для організації порятунку на воді;

11. Обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12. Програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13. Керування комунальною власністю;

14. Регулювання земельних відносин;

15. Інші програми.

Специфіка напрямків витрат залежить від таких показників:

а) рівня місцевого бюджету;

б) особливостей інфраструктури;

в) фінансових можливостей адміністративно-територіальної одиниці;

г) участі адміністративно-територіальної одиниці в загальнодержавних, регіональних програмах;

д) необхідності рішення актуальних місцевих проблем;

е) інших факторів (природоохоронні, зайнятість населення тощо) [8].

Починаючи з 2001 року, бюджет набув наступної особливості: вперше був застосований формульний підхід при поділі витрат і визначенні трансфертів для міст обласного підпорядкування і районів.

Для непередбачених витрат був сформований резервний фонд, що не може перевищувати 1% обсягу витрат загального фонду відповідного місцевого бюджету. У випадку його створення і використання Рада міністрів АРК і виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісяця звітують перед відповідними радами про витрату засобів бюджету.

 Статтею 93 Бюджетного кодексу України визначені наступні правила передачі видатків на виконання делегованих державних повноважень:

 1. Передача прав на здійснення видатків на виконання делегованих державних повноважень до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань може здійснюватися за рішеннями районної або міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим чи міст обласного значення) ради з відповідними коштами у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень міській (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) чи районній раді з відповідними коштами у вигляді міжбюджетного трансферту. Ця передача здійснюється на підставі рішень відповідних рад і укладення договору.

  2. Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) ради можуть передати частину видатків  
на виконання делегованих державних повноважень районній раді з відповідними коштами районному бюджету у вигляді міжбюджетного  
трансферту. Районні ради можуть передавати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень міській раді (міста  
республіканського Автономної Республіки Крим та міста обласного значення) з відповідними коштами міському бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Ця передача здійснюється на підставі спільних рішень відповідних рад і укладення договору.

  3. Якщо інше не визначено договором, розмір переданих коштів на виконання делегованих державних повноважень має бути пропорційний частці користувачів зазначеними послугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості для органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, який передає ці повноваження.

Проте, потребує практичного розв'язання проблема фінансування делегованих повноважень органів державної влади органам місцевого самоврядування.

Закон "Про місцеве самоврядування", визначив 26 видів таких повноважень. Частину з них делеговано виконавчим комітетам сільських, селищних та міських рад (міст районного підпорядкування). Вони отримали 7 видів таких повноважень. Ряд повноважень, що були передані, передбачають не тільки контрольні функції, а й обов'язки щодо прямих фінансових витрат. Так, зокрема, це стосується завдань з вирішення питань соціального забезпечення населення, ведення державного земельного кадастру та інших.

 

Розділ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

 

3.1. Нові підходи до планування видатків місцевих Бюджетів з прийняттям Бюджетного кодексу

 

Однією з проблем розвитку місцевого самоврядування в Україні є обмежений фінансовий ресурс, який не повною мірою забезпечує виконання повноважень, делегованих державою місцевим органам влади. Окрім необхідності перегляду податкової бази для збільшення власних доходів місцевих бюджетів, існує потреба у підвищенні ефективності та результативності використання тих бюджетних ресурсів, які існують на сьогодні. Зокрема, це стосується фінансування бюджетних установ. Метод планування бюджету на один рік, який використовують нині, стримує ефективне управління бюджетом та прийняття стратегічних рішень щодо розвитку міста.

З прийняттям Бюджетного кодексу стає обов'язковою необхідність складання прогнозу на три наступні бюджетні періоди на відміну від попереднього планування, яке здійснювалось на один рік. Точкою відліку при розробленні прогнозу має бути оцінка запланованої стратегії діяльності з урахуванням програм та рішень місцевих органів влади та існуючої економічної ситуації в регіоні. Прогнози є інструментом фінансового управління, які здатні оцінити майбутній фінансовий вплив поточної політики регіональних економічних тенденцій.

Фінансове прогнозування - це процес складання органами місцевого самоврядування прогнозу доходів і видатків майбутніх років, що базується на економічних припущеннях і специфічних припущеннях з фінансової політики. Прогнози є інструментами фінансового управління, що можуть припустити майбутній фінансовий вплив поточної політики, економічних тенденцій і припущень. Застосовані поза річним бюджетом прогнози пов'язують річний дохід із іншою, більш довготерміновою роботою по місцевому плануванню і розвитку. Фінансові прогнози доходів і видатків пов'язують річний дохід із капітальним бюджетуванням, борговим плануванням та соціально-економічним розвитком.