Сутність, призначення і роль бюджету держави

Необхідно наголосити на майбутнє, що демократія коштує дорого, а тому державу з високим рівнем матеріального  становища громадян характеризують такі ознаки:

• значні масштаби перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджетну систему;
• соціальний характер видаткової частки бюджетів;
• фінансування інвестицій у людський капітал, тобто в освіту, охорону здоров`я, соціальні компенсації;
• формування бюджетних доходів переважно за рахунок прогресивного прибуткового оподаткування фізичних осіб;
• стримування соціального розшарування на рівні, що забезпечує соціальну стабільність;
• збільшення доходів бюджету шляхом постійного зниження ставок оподаткування;
• бюджетне дотування окремих галузей економіки;
• постійне збільшення обсягів зовнішньої торгівлі.

 

3. Напрями бюджетної політики на сучасному етапі

Бюджетна політика держави  – це діяльність органів державної  влади, державного управління та місцевого  самоврядування з визначення стратегічної мети, напрямів, завдань і пріоритетів  розвитку бюджетних відносин, засобів  бюджетної тактики для їхнього  досягнення, а також застосування цих засобів. Вона тісно пов`язана  з економікою і може впливати на неї як позитивно, так і негативно. У зв`язку з цим держава повинна, формуючи бюджетну політику, дотримуватися таких основних умов:

• урахування вимог всіх об`єктивних економічних законів і закономірностей розвитку суспільства;
• вивчення і врахування попереднього досвіду господарського, фінансового і бюджетного розвитку;
• вивчення і урахування досвіду інших країн;
• врахування конкретного етапу розвитку суспільства;
• дотримання комплексного підходу до розроблення і реалізації заходів бюджетної політики, політики галузі фінансів, ціноутворення, кредиту, заробітної плати тощо.

Утвердження України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю демократичної  правової держави, її інтегрування у  світовий економічний простір потребує нових концептуальних підходів до напрямів реалізації бюджетної політики.

Основна мета стратегії макроекономічної політики, як сказано в Посланні Президента України до Верховної  Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії  економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки», - забезпечення умов стійкого довготривалого зростання, яке сприяло б структурно-інноваційній та соціальній переорієнтації економіки, формування сприятливого  інвестиційного середовища. Це потребує збереження принципу пріоритетності макроекономічної стабілізації. Треба враховувати і зворотній зв`язок – залежність макроекономічної збалансованості від результативності політики економічного зростання. Досвід засвідчує, що надійна фінансова, бюджетна та грошова стабілізація без стабільного реального сектору економіки неможлива, вона може бути лише короткотерміновою.

Тому одним із ключових завдань є трансформація бюджетних  ресурсів у чинник ефективного, соціально  орієнтованого економічного зростання, забезпечення переорієнтації бюджетного механізму. Перетворення його в ефективний інструмент соціально-економічної  стратегії. Незбалансованість та низька ефективність державних фінансів, зокрема  бюджету, що зберігаються і під час  економічного зростання, зумовлені  системними помилками бюджетної  політики, її суто фіскальною спрямованістю.

Слід виходити з того, що основою для вирішення фінансових, у тому числі бюджетних проблем  держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення  фінансів суб`єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств. Практикою доведено, що без цього будь-які дії правового, економічного чи адміністративного характеру бажаного результату не дадуть.

Слід рішуче йти на зниження податкового тиску, посилення захисту  платників податків, максимальне  спрощення процедури оподаткування, запровадження податкових стимулів інноваційної діяльності та накопичення  капіталу.

Для створення сприятливих  умов розвитку внутрішнього ринку та реального сектору економіки  необхідне:

• поглиблення інституційних перетворень, спрямованих на формування в галузях економіки динамічного і конкурентоспроможного приватного сектору, удосконалення системи корпоративного управління;
• фіскальне (податкове)  стимулювання інновацій та експорту високотехнологічної продукції;
• застосування сприятливих митних режимів імпорту технологічного устаткування;
• освоєння механізмів державного довгострокового кредитування;
• удосконалення системи державних замовлень та закупівель;
• максимальне використання інвестиційних інструментів приватизації;
• державне сприяння розвитку фінансового лізингу;
• застосування додаткових стимулів розвитку малого та середнього бізнесу, венчурних (у т. ч. зовнішніх) інвестицій;
• державне сприяння розвитку наукомістких виробництв та галузей, що базуються на використанні інформаційних і  комунікативних технологій.

Інтегрування України  в європейські структури потребує вироблення та реалізації нової моделі взаємовідносин з регіонами, яка  б сприяла створенню умов для  динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій. Бюджетна політика у цьому напрямі має забезпечити:

• формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б гарантувала їх комплексний розвиток;
• запровадження системи бюджетного планування та фінансового вирівнювання з застосуванням об`єктивних критеріїв, гарантованих державою соціальних стандартів, нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості, законодавчо визначеного переліку завдань місцевого значення;
• вирішення спільних регіональних та міжрегіональних проблем розвитку шляхом об`єднання фінансових ресурсів місцевих органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень місцевих органів виконавчої влади й місцевого самоврядування.

Завданнями бюджетної  політики на сучасному етапі є:

• сприяння процесу збалансованості макроекономічної стабілізації та структурній перебудові економіки, подолання інфляційних процесів;
• здійснення податкової політики в напрямі стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників товарів і послуг;
• здійснення структурних реформ за критерієм економічного зростання і підвищення рівня економіки в країні;
• оптимізація рівня бюджетного дефіциту, державного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Бюджетний механізм

2.1. Призначення бюджетного механізму

Бюджетний механізм – це практичне використання бюджету для здійснення фінансової політики в держави. Він включає  форми і методи мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження органів законодавчої й виконавчої влади і їх використання на цілі економічного та соціального розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мобілізація коштів до бюджету  і їх використання  - це єдиний бюджетний  механізм.

Бюджетний механізм є складовою  частиною фінансового механізму  в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише фінансового механізму зокрема, а й економічної системи в  цілому. Специфічність її полягає  в тому, що за допомогою бюджету  визначається кінцевий результат перерозподілу  фінансових ресурсів між верствами  населення, суб`єктами господарювання і територіями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кількісна та якісна характеристики бюджетного механізму визначаються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й витрачається на відповідних  рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження й  витрачання. Тут дуже важливо  правильно вибрати саму техніку  цих процесів, тобто об`єкт і  суб`єкт зосередження і витрачання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто  увесь інструментарій здійснення руху фондів грошових ресурсів.

 

 

 

 

Кожний із цих методів  має свою особливість практичного  застосування. При бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів  фінансування, періодичність передачі коштів, норми певних видів витрат тощо. При кредитуванні визначаються умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність  і ефективність кредитів. При самофінансуванні проводяться розрахунки доцільності й ефективності витрачання власних коштів, форми їх мобілізації тощо.

Проте фінансове забезпечення має й інші аспекти свого здійснення. Для того, щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати й законодавчо вставити форми  мобілізації ресурсів за допомогою  податків, зборів, інших платежів.

Бюджетне регулювання – це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні бюджету. Використовуючи бюджет, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи кошти на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Структура бюджетного  механізму

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Роль бюджетного  механізму у регулюванні соціально-економічних  процесів у державі

Бюджетний механізм – явище  об`єктивне, зумовлене наявністю  бюджету в економічній системі  держави, проте його функціонування значною мірою залежить від того, як владні структури в державі  зуміють його використати для  досягнення поставлених цілей, тобто  для здійснення тієї фінансової політики, яку вони проводять.

Слід враховувати, що бюджетний  механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його складових. Серед  них немає таких, якими можна  було б знехтувати чи застосовувати  без взаємозв`язку з іншими складовими. Водночас деякі складові цього механізму  можна вважати вихідними. Це, зокрема, бюджетне планування й прогнозування. Саме за його допомогою залучаються  інші структурні елементи бюджетного механізму.

У процесі бюджетного планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться  через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також  тих, що будуть у розпорядженні підприємницьких  структур і населення. Проте для  здійснення запланованих показників треба  насамперед вдосконалювати методику й  методологію бюджетного планування та прогнозування.

Бюджетне планування повинно  базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках, таких  як обсяги валового внутрішнього продукту, фонду оплати праці, прибутку, амортизаційних відрахувань, загального обсягу фінансових ресурсів тощо. На сьогодні є підстави стверджувати, що методологія визначення зазначених показників не має достатнього  наукового обґрунтування.

Водночас фактичного виконання  прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що мають хороше юридичне й наукове  підґрунтя. З огляду на це першочергове значення має науково обґрунтована система мобілізації коштів у  розпорядження держави задля  фінансового забезпечення її економічного  й соціального розвитку та здійснення регулятивної функції. Причому регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки за наявних умов набуває особливої актуальності.

На сьогодні очевидним  є й те, що створення ефективної системи доходів – справа дуже складна. Насамперед потрібна науково  обґрунтована політика доходів держави, яка б враховувала сучасне  економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї  Конституцією в галузі економічного й соціального життя.

Основними принципами побудови системи доходів держави є:

• мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об`єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;
• використання непрямих податків лише у формі акцизів із метою обмеження споживання окремих товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;
• застосування при оподаткуванні обґрунтованої  диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;
• ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені цілі;
• надходження повинні бути з багатьох різних джерел – чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;
• зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-яких економічних умов у державі);
• прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп`ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.