Склад витрат підрозділів і порядок їх планування

Склад витрат підрозділів  і порядок їх планування

Витрати внутрішньогосподарського підрозділу підприємства утворюються  в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але  в загальному їх можна поділити на інвестиційні та поточні (операційні) витрати.

Інвестиційні витрати, чи просто інвестиції, спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів  або соціальних благ.

Поточні витрати - це пов’язані  з виробництвом витрати, що є циклічними або безперервними. Вони повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (основні матеріали, технологічна енергія, зарплата виробничих робітників і тощо) або потрібні постійно для

управління і підтримання  виробничої системи в стані готовності (зарплата управлінського персоналу, орендна  плата, амортизація основних засобів  та ін.).

Поточні витрати формують собівартість продукції і таким  чином безпосередньо впливають  на розмір прибутку. На рівні внутрішньогосподарських  підрозділів, що є центрами витрат і  не формують власного прибутку, витрати  є основним показником ефективності їх діяльності (у зіставленні з  обсягом виготовленої продукції  чи виконаної роботи).

Враховуючи важливість рівня  витрат для виробничої та іншої діяльності, їх формуванням слід управляти, у  тому числі планувати за місцями  виникнення, видами і носіями.

Планування витрат за місцями  здійснюється для контролю за їх формуванням  та для організації відповідальності за досягнутий рівень витрат через  порівняння фактичних і планових показників. Цей аспект планування витрат стосується безпосередньо підрозділів  підприємства, які з точки зору центрального апарату управління підприємством  є концентрованими місцями витрат і

центрами відповідальності за їх рівень.

Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості продукції  і виявлення резервів її зниження.

Елементи витрат - це економічно однорідні витрати, згруповані за їх видами і призначенням у діяльності підприємства.

Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати»  виділяють такі елементи операційних  витрат:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні  заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Це загальна номенклатура елементів витрат, властива всім рівням управління на підприємстві. В окремих  підрозділах у їх складі є певна  специфіка. Так, до складу витрат внутрішньогосподарських  виробничих підрозділів вводиться  додатковий елемент — послуги

власних підрозділів (ремонтного, інструментального, транспортного  цехів тощо).

Планування витрат за носіями  дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції підрозділів, що є необхідною умовою організації  внутрішньоекономічних відносин між ними, визначення рентабельності виробів підприємства й обґрунтування його цінової політики.

Оскільки при плануванні йдеться про витрати у майбутньому  періоді, тобто очікувані витрати, їх величина є певною мірою ймовірною, хоча й обчисленою на обґрунтованій  нормативній базі. Ряд чинників обумовлює  відхилення фактичного рівня витрат від

запланованого. Це зміни  в обсязі виробництва, цінах на ресурси, інші не передбачені в плані чинники  впливу на виробничий процес. Такі відхилення докладно аналізуються і є підставою  для прийняття відповідних управлінських  рішень.

При плануванні витрат підрозділів  важливе значення має їх класифікація. Класифікація витрат - це групування витрат за технологічним призначенням і  економічним змістом, яке дає  змогу управляти формуванням  собівартості продукції (робіт,

послуг). За способом включення  до собівартості витрати поділяють  на прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо  відносять на собівартість певного  виду продукції (заробітна плата  виробничих робітників, сировина і  матеріали, паливно-енергетичні ресурси  та ін.).

Непрямі витрати не відносять  прямо на собівартість того або іншого виду продукції, оскільки вони мають  загальне призначення (наприклад, витрати  на виробничу електроенергію, амортизаційні  відрахування на устаткування та ін.). Об’єктом їх формування є місце  витрат або, точніше, певний підрозділ  як центр відповідальності.

За принципом зв’язку  з технологічним процесом витрати  поділяють на змінні, постійні та умовно-змінні.

Змінними називаються  витрати, розмір яких прямо залежить від обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) (сировина і матеріали, паливо, енергія та ін.).

Постійними називають  витрати, розмір яких не залежить від  обсягу виробництва продукції (робіт, послуг), це загальновиробничі і  загальногосподарські витрати. Умовно-постійні - це витрати, розмір яких залежить частково від обсягів виробництва

продукції (робіт, послуг) і  частково від інших джерел нагромадження  коштів. Заробітна плата робітників нараховується частково за рахунок  витрат виробництва і частково за рахунок коштів фондів стимулювання.

Такий поділ витрат стосовно кожного підрозділу і підприємства в цілому дає змогу складати гнучкі бюджети щодо різних варіантів обсягу продукції, оперативно перераховувати планові витрати на фактичний  обсяг продукції при оцінці діяльності підрозділів, аналізувати залежність прибутку від операційної активності підприємства.

За технологічним призначенням витрати поділяють на спеціальні (технологічні) і накладні (по обслуговуванню виробництва та управління).

До спеціальних відносять  витрати, безпосередньо пов’язані  з технологічним процесом. Це насамперед витрати на сировину, основні матеріали, зарплату виробничих робітників, тобто  прямі витрати. Складом цих спеціальних  витрат в більшості випадків і  обмежуються. Але є ще витрати, які  за їх сутністю теж можна віднести до спеціальних, але цього не роблять  для спрощення

зазначеного поділу, бо вони належать до непрямих (витрати на технологічний  інструмент, електроенергію для приведення в дію машин і устаткування та ін.).

До накладних належать витрати на обслуговування виробничого  процесу й управління, їх поділяють  на виробничі та невиробничі накладні витрати.

Виробничі накладні витрати  — це витрати виробничих підрозділів, які не мають безпосереднього  зв’язку з виробничим процесом, а пов’язані лише з його обслуговуванням  і створенням для нього необхідних умов (амортизаційні відрахування з  вартості виробничих основних фондів, орендна плата, утримання апарату  управління підрозділу тощо). Для спрощення

цього поділу сюди відносять  непрямі витрати виробничого  призначення, які за своєю сутністю належать до основних.

До невиробничих накладних  витрат належать витрати на утримання  центрального апарату управління підприємством (адміністративні витрати), загальнозаводську  виробничу інфраструктуру, комерційні та деякі інші витрати. Приблизно  їм відповідають загальногосподарські та позавиробничі витрати за традиційною вітчизняною номенклатурою

витрат.

Відповідно до наведеного поділу витрат собівартість продукції  підрозділу називають виробничою собівартістю, яка містить основні (прямі) і  виробничі накладні витрати.

Плановий склад витрат підрозділу залежить від специфіки  його діяльності й місця у структурі  підприємства. Найбільш повний і розгорнутий  склад витрат властивий відносно самостійним підрозділам, що випускають готову продукцію на ринок. Він наближається до складу витрат підприємства в цілому. Для підрозділу центру витрат цей  склад обмежується цеховими

прямими (основними) й непрямими (виробничими накладними) витратами. Виробничим дільницям і обслуговуючим  підрозділам плануються, як правило, окремі елементи витрат, що залежать від  їх роботи (витрати на матеріали, енергію, інструмент та ін.).

План витрат у складі показників бюджету підрозділу (собівартості продукції) і планових калькуляцій продукції  розробляється на основі виробничої програми підрозділу і норм витрат ресурсів. Загальна схема цієї процедури  показана на рис. 8.1.

рисунок

Для кращого сприйняття схема  істотно спрощена, на ній не показано взаємозв’язків між підрозділами в  процесі розроблення плану й  особливо між основними і допоміжними  структурними одиницями. Одним із проявів  таких зв’язків є метод формування внутрішніх витрат, а саме напівфабрикатний і безнапівфабрикатний.

У першому випадку до складу витрат підрозділів входить вартість напівфабрикатів і продукції, виготовленої іншими підрозділами підприємства. Такий  порядок обов’язковий, коли між  підрозділами існують справжні чи умовні ринкові відносини.

За безнапівфабрикатного методу, який найбільш поширений у вітчизняній промисловості, вартість напівфабрикатів власного виробництва не заноситься до собівартості продукції виробничих підрозділів, їх передання за технологічним маршрутом контролюється системою не бухгалтерського, а оперативного обліку. У цьому випадку сума витрат основних виробничих підрозділів дорівнює витратам підприємства, оскільки внутрішній оборот тут не враховується.

При цьому треба мати на увазі, що вартість продукції і послуг допоміжних і обслуговуючих підрозділів  завжди входить до собівартості продукції  основних підрозділів. Для цього  здійснюється розподіл витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів  між основними підрозділами пропорційно  обсягу наданих ними послуг.

Рис. 8.2. Спрощена схема складання плану  витрат підприємстваОтже, планування витрат, як і їх фактичне формування, здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального бюджету підприємства і визначенням собівартості продукції. Схематично це показано на рис. 8.2. При цьому слід враховувати, як відшкодовуються витрати на утримання апарату

управління, загальних відділів і служб: відносяться на собівартість продукції (калькулювання за повними  витратами) чи розглядаються як витрати  періоду і повністю відшкодовуються  в розрахунковому періоді безпосереднім  відніманням їх суми від виручки  періоду. Перший варіант був традиційним  для нашої промисловості. Другий упроваджується з 2000 р. згідно з новими

положеннями бухгалтерського  обліку, що відповідають міжнародним  стандартам.

6.2. Склад витрат  за всіма видами діяльності  підприємств

У процесі господарської  діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському  обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, а також дотримання однакових  підходів до визначення складу витрат і віднесення їх на собівартість продукції  в 2000 р. прийнято Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 16 «Витрати», в якому названі  питання знайшли своє відображення і врегулювання.  
В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з вказаним стандартом, визнаються або як зменшення активів, або як збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати, які несуть підприємства в процесі здійснення всіх видів  своєї діяльності, є надзвичайно  різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі  витрати можна поділити на такі групи:

операційні витрати, що виникають  в процесі операційної діяльності підприємства;

фінансові витрати;

витрати, що виникають в  процесі звичайної діяльності і  не є операційними та фінансовими;

надзвичайні витрати.

Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі  вони включаються до виробничої собівартості продукції (рис. 6.1).

<!--[if !vml]--> <!--[endif]-->

Рис. 6.1. Склад операційних  витрат

До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо  віднесені до конкретного об’єкта  витрат (продукції, робіт, послуг або  виду діяльності підприємства). У промисловості  — це сировина й основні матеріали, що утворюють основу виробленої продукції, купівельні напівфабрикати, допоміжні  матеріали тощо. В сільськогосподарському виробництві — це вартість насіння, кормів, добрив, отрутохімікатів, пального тощо.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну  плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим на виробництві  продукції (виконанні робіт, наданні  послуг), які можуть бути прямо віднесені  до конкретного об’єкта витрат.

До інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Найбільш важливими серед них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата  за майно і за земельні ділянки, амортизація  основних засобів, відрахування на соціальні  заходи. В промисловості до цих  витрат, крім останніх двох видів витрат, відносять витрати від браку, які становлять вартість остаточно  забракованої продукції, та витрати  на виправлення браку за вирахуванням остаточно забракованої продукції  за справедливою вартістю тощо.

Загальновиробничі витрати  охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і  медичне страхування вказаного  апарату, витрати на службові відрядження  персоналу цехів, бригад тощо), амортизацію  основних засобів загальновиробничого  призначення, орендну плату за основні  засоби та інші необоротні активи зазначеного  призначення, витрати на вдосконалення  технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень  і деякі інші витрати. Загальновиробничі  витрати між окремими об’єктами  витрат розподіляються пропорційно  до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини).