Роль бюджету у фінансовому забезпеченні

Найважливіше  значення в перерозподілі національного  доходу, що відбувається в інтересах  монополій, належить державному бюджету. Це його основна функція.

Перерозподіл  національного  доходу  поряд  із соціальним має також економічне значення. Бюджет служить важливим інструментом централізації в руках держави сукупного суспільного капіталу, мобілізації через податки й позики коштів трудящих і доходів інших верств суспільства й використання їх з метою втручання в господарське життя країни.

З метою досягнення цілісності бюджетних  категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями  і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України  затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету; 

2) класифікація видатків (у тому  числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету; 

4) класифікація боргу. 

Відповідно  до статті 9 Бюджетного Кодексу України  доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження; 

2) неподаткові надходження; 

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві  податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі,  доходи від некомерційного та  побічного продажу; 

3) надходження від штрафів та  фінансових санкцій; 

4) інші неподаткові надходження. 

Трансферти - це кошти, одержані від  інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім  тих, що призначені для зарахування  до спеціального фонду; 

2) всі видатки бюджету за рахунок  надходжень до загального фонду  бюджету; 

3) фінансування загального фонду  бюджету. 

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному  обрахунку), одержані розпорядниками  бюджетних коштів на конкретну  мету;

3) різницю між доходами і видатками  спеціального фонду бюджету. 

Розподіл бюджету на загальний  та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Підставою для рішення відповідної  ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.

Передача коштів між загальним  та спеціальним фондами бюджету  дозволяється тільки в межах бюджетних  призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України  чи рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду  здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади  Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

Відповідно до статті 29 Бюджетного Кодексу України 

Доходи  Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що закріплені  за місцевими бюджетами), що отримуються  відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні  трансферти з місцевих бюджетів.

Державна політика доходів полягає в перерозподілі доходів через держбюджет шляхом диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат населенню. При цьому значна частка національного доходу переходить від шарів населення з високими доходами до шарів з низькими доходами.

Держава, організовуючи через бюджет перерозподіл доходів, вирішує проблему підвищення доходів незаможних шарів  населення, створює умови для нормального відтворення робочої сили, сприяє ослабленню соціальної напруженості і т.д. Ступінь впливу держави на процес перерозподілу доходів можна вимірити обсягом і динамікою витрат на соціальні цілі за рахунок центрального і місцевого бюджетів, а також розміром оподатковування доходів.

Можливості держави в перерозподілі  доходів багато в чому обмежуються  бюджетними надходженнями. Нарощування  частки соціальних витрат понад податкові  надходження веде до перетворення їх у могутній фактор росту бюджетного дефіциту й інфляції. Збільшення соціальних витрат держбюджету навіть у межах отриманих доходів веде до надмірного росту податків, здатному підірвати ринкові стимули.

Доходи бюджету утворюються  за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України.

Основним джерелом доходів бюджету  є податкові доходи, а в податкових доходах - податок на добавлену вартість, податок на прибуток, акцизний збір, податки з населення тощо.

Бюджетні доходи можна класифікувати  за кількома підставами. Наприклад, за соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи від  господарської діяльності, від зовнішньоекономічної діяльності, від використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі, збори та інші неподаткові платежі тощо. За порядком зарахування до бюджету доходи поділяються на власні, закріплені та регулюючі. Порядок зарахування доходів визначають Бюджетний кодекс, Закон про Державний бюджет та поточні акти про бюджет місцевих органів влади. 
Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надходжень від власних джерел. Конституція України, закони України "Про місцеве самоврядування" та "Про власність" створюють правову базу для формування власних доходів місцевих бюджетів, основаних, у першу чергу, на комунальній власності територіальних громад. Бюджетне законодавство у свою чергу конкретизує загальні норми вищезазначених нормативно-правових актів. Зокрема, згідно зі ст. 69 БК України до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать: 
- місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування; 
- надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; 
- надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; 
- плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету; 
- кошти від відчуження майна, що перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення; 
- плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності; 
- податок на прибуток підприємств комунальної власності; 
- платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення та інші. 
Закріплені доходи - це доходи, віднесення яких до певного рівня бюджету здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України на довготривалій основі у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі. Наприклад, закріпленим доходом бюджетів міст Києва та Севастополя є 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, належать плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад, плата за торговельний патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності тощо. Закон про Державний бюджет щороку передбачає склад закріплених доходів державного бюджету в повному або процентному відрахуванні від надходжень. Зокрема, останніми роками податок на додану вартість у повному обсязі надходить до державного бюджету. 
Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких до бюджетів нижчих рівнів щорічно визначає Верховна Рада України або представницький орган місцевої влади при затвердженні своїх актів про бюджет. Юридичною підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого рівня є правовий акт про бюджет вищого рівня, тобто зарахування регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бюджетів АРК, міст Києва та Севастополя здійснюється на підставі Закону про Державний бюджет. Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі рішення про районний бюджет.

         За юридичною формою доходи  бюджетної системи поділяються  на податкові та неподаткові.  Оскільки за своєю природою  саме податкові платежі більшою  мірою відповідають ринковій  економіці, формування доходної  частини бюджетів в основному  зорієнтовано на податкові доходи.

        Важливе значення має постійне  вдосконалення системи мобілізації  доходів бюджету, краще використання  матеріальних, трудових і фінансових  ресурсів. Чинна в Україні система  взаємовідносин господарських суб'єктів  з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власників транспортних засобів, вивізне мито, митний дохід, плату за воду, відрахування на геологорозвідувальні роботи та ряд інших обов'язкових платежів. Ці платежі відповідають загальним вимогам оподаткування, проте через недосконалість порядку обчислення і стягнення не виконують належних функцій. 
3.Характеристика Бюджетного кодексу України.

Бюджет   складається   з   двох   взаємопов'язаних   частин: доходної, яка містить в собі перелік  коштів, що надходять до неї,  та видаткової, що об'єднує всі види видатків.

Щороку Верховна Рада приймає Закон  про державний бюджет, яким визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямками діяльності держави, розміри відрахувань місцеві  бюджети від загальнодержавних доходів і податків і т. і. До цих актів належить і щорічні рішення місцевих Рад народних депутатів. Важливу роль у регулюванні бюджетних відносин відіграють нормативні акти, якими встановлюються повноваження органів державної законодавчої влади і державної виконавчої влади.

Значне місце серед нормативних  актів, які регулюють бюджетні відносини, займають акти, що видаються Міністерством фінансів і Національним банком України.

Бюджетна  система України – сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права (Проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України). Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети міського самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст (у тому числі районів у містах) та їх об’єднань, що створюються згідно з законом (Проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу).

Десять років  тому був зроблений перший революційний крок у процесі формування бюджетів державного і місцевого значення, а саме ухвалений перший в історії  України Бюджетний кодекс. (21 червня 2001 р.) Суттєвим досягненням цього документу, було визначення чітких «правил гри» у формуванні місцевих бюджетів.

8 липня 2010 року  було прийнято Закон України  «Про внесення змін до Бюджетного  кодексу України» фактично –  нову редакцію документа, яка  набирає чинності 01.01.2011 р. (положення пункту 2 частини другої статті 60 та пунктів 3 і 5 частини другої статті 61 набирають чинності з 1 січня 2013 року).

1. Аналіз положень розділу І БКУ

Слід зазначити, що основною метою, призначенням та завданнями розділу  І БК України (Бюджетна система України та основи бюджетного процесу) є визначення та деталізація категорій і понять, на яких ґрунтується БК України; надання характеристики бюджетній системі та основам організації бюджетного процесу. Методологічне включення системи понять і категорій, їх чітке формулювання надає можливість однозначно тлумачити положення БК України всіма учасниками бюджетного процесу при формуванні й реалізації бюджетних відносин.

Згідно з поставленою  метою у вищезазначеному розділі  БК України послідовно розкриваються основні положення та розв’язуються такі завдання: - Визначення бюджетної термінології (понять, категорій)

• Розкриття основних принципів побудови й функціонування бюджетної системи
• Закладення  вимоги   використання   єдиної   бюджетної   класифікації   доходів  бюджету,
• Класифікації видатків та кредитування бюджету, класифікації фінансування.

У ст. ст.  5 – 13 оновленого БК України систематизовано  й упорядковано на постійній основі такі актуальні питання:

І. 1) з метою забезпечення фінансової самостійності місцевих бюджетів приведено у відповідність до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Європейської партії про місцеве самоврядування, положення щодо структурних складових ланок бюджетної системи України, що в перспективі дасть змогу місцевим органам влади виконувати делеговані і власні повноваження (ч. 2, 3 ст. 5);

      2) з метою забезпечення дотримання  вимог використання єдиної класифікації  доходів та взаємоузгодження  положень ст. 5 зі ст. 64, ч. 2 ст. 65, ст. 66, ст. 69, ст. 71 БК України зі складу місцевих бюджетів виключено «бюджети районів у містах» та закріплено їх за бюджетами місцевого самоврядування, й тим самим здійснено як уніфікацію бюджетної термінології, так і уточнення понять «місцеві бюджети» та «бюджети місцевого самоврядування» (ч. 2, 3 ст. 5).

ІІ. Запроваджені новації у ст. 9 «Класифікація доходів бюджету» нової редакції БК України забезпечили її змістовне вдосконалення та дотримання закладеної в  даному кодексі вимоги щодо використання єдиної класифікації доходів.