Організація роботи з виконання бюджетів

Відомча класифікація видатків бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Ця класифікація теж відіграє важливу роль при програмному підході до формування бюджету. Саме вона детермінує структуру головних розпорядників, на основі якої визначаються підрозділи, відповідальні за виконання програм. Як уже зазначалося, існування одного відповідального виконавця програми є ключовою вимогою застосування програмно-цільового методу до формування бюджету. Водночас один організаційний підрозділ головного розпорядника може відповідати за здійснення кількох програм, що дає змогу здійснювати групування споріднених програм.

Із запровадженням програмно-цільового методу формування бюджету виникла необхідність у розробленні нової класифікації видатків бюджету — програмної. Саме ця класифікація є основою для складання та затвердження бюджету, її запроваджено в Україні з 2002 р. Відповідно до вимог частини третьої статті 38 Бюджетного кодексу України програмна класифікація видатків державного бюджету щорічно визначається у законі про Державний бюджет України. А функціональна класифікація, за якою раніше формувалися показники видатків бюджету, слугує для аналітичних цілей та порівнянності бюджету України з бюджетами інших країн. Тому поєднання програмної і функціональної класифікації є дуже важливим. Функціональна класифікація узагальнює всі програми відповідно до функцій держави — за напрямами діяльності.

Програмна класифікація використовується для планування видатків бюджету за програмами. При цьому чітко визначаються мета та завдання кожного розпорядника бюджетних коштів і передбачається подальше оцінювання ефективності їх використання.

Одночасно з розробленням програмної класифікації видатків державного бюджету виникла необхідність переглянути функціональну класифікацію видатків бюджету для приведення її у відповідність до міжнародних стандартів (нових стандартів статистики державних фінансів МВФ).

Кожна бюджетна програма за своїм змістом має стосуватися відповідного розділу функціональної класифікації, проте на відміну від функції, яка є загальною категорією, що визначає певний напрям діяльності держави, бюджетна програма повинна чітко визначати мету і завдання окремого головного розпорядника і давати можливість розробити показники виміру очікуваного результату в процесі її реалізації. При цьому сама назва бюджетної програми повинна окреслювати напрями витрачання бюджетних коштів. Наприклад, програма «Підготовка кадрів для агропромислового комплексу у вищих навчальних закладах» належить до однієї функції — «Освіта» та підфункції «Вища освіта», а її назва розкриває основний зміст заходу (програми) [6, c.79].

Структура коду програмної класифікації має такий вигляд:

1) І частина коду (перша, друга і третя цифри коду) визначає головного розпорядника (відповідний код діючої відомчої класифікації видатків державного бюджету);

2) II частина коду (четверта цифра коду) вказує на відповідальних виконавців у системі головного розпорядника (якщо відповідальним виконавцем є безпосередньо структурний підрозділ центрального апарату головного розпорядника, такою частиною коду є цифра «1», щодо всіх інших відповідальних виконавців використовуються цифри від «2» до «9»);

3) III частина коду (п'ята і шоста цифри коду) — показує бюджетну програму в межах одного відповідального виконавця. Якщо програма пов'язана з утриманням апаратів органів державної влади, ця частина коду визначається цифрами «01», усі інші — «02», «03», «04» і далі в межах одного відповідального виконавця;

4) IV частина коду (сьома цифра коду) — це напрям діяльності в межах бюджетної програми (код визначається цифрами від «1» до «9»).

Обов'язковою умовою є віднесення коду конкретної бюджетної програми до відповідного коду нової функціональної класифікації, що забезпечить можливість автоматичного групування показників бюджетних програм за функціональною класифікацією.

3. Класифікація кредитування бюджету:

Класифікація кредитування деталізує надання кредитів з бюджету та їх повернення. ІРаніше такі операції відображалися за економічною класифікацією видатків бюджету як «кредитування за вирахуванням погашення». Однак у 2003 р. до бюджетної класифікації було внесено відповідні зміни (та підготовлено ряд змін до Бюджетного кодексу України). Це пов'язано з тим, що за своєю економічною сутністю надання кредитів не відноситься до категорії видатків бюджету, оскільки кредитування не є безповоротним платежем для отримувачів коштів, як видатки бюджету. Надання кредиту відбувається на умовах строковості, платності та поверненості, тому економічний зміст таких операцій не відповідає суті поняття видатків з бюджету. Більше того, ці кошти при поверненні до державного бюджету через встановлені відповідною угодою терміни можуть бути і далі спрямовані на кредитування цієї самої програми або на інші бюджетні програми.

Тому, з метою більш прозорого відображення цих операцій та чіткого їх визначення, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» надання з бюджету та повернення до бюджету кредитів відображаються в окремому додатку № 4 до Закону, а не за економічною класифікацією видатків бюджету «Кредитування з вирахуванням погашення», як у минулі роки.

У бюджетні запити на 2004 р. було внесено зміни, згідно з якими кожна бюджетна програма деталізується лише за одним видом класифікації: або економічною, або класифікацією кредитування. Крім того, всі бюджетні програми, у тому числі й ті, що передбачають надання та повернення кредитів до бюджету, обов'язково відносяться до відповідного коду функціональної класифікації державного бюджету, що дає змогу групувати їх за напрямами спрямування коштів відповідно до функцій держави [10, c.11-12].

4. Класифікація фінансування бюджету:

Класифікація фінансування бюджету відбиває джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї категорії належать платежі з погашення основної суми боргу).

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:

а) фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;

б) фінансування за типом боргового зобов'язання — за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або про-фіциту.

5. Класифікація боргу:

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.

Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ВИКОНАННЯ ДОХІДНОЇ І ВИДАТКОВОЇ ЧАСТИН БЮДЖЕТУ

2.1. Організація і порядок виконання

дохідної частини бюджету

Основою успішного виконання бюджетів усіх рівнів є своєчасне і повне надходження доходів, яке забезпечується раціонально організованою системою їх стягнення. Система мобілізації доходів повинна забезпечити рівномірне, регулярне і стійке надходження коштів на рахунки бюджету, а також таке їх документальне оформлення, яке дало б змогу фінансовим органам мати своєчасну інформацію про виконання плану за доходами. Зарахування коштів на рахунки бюджету повинно здійснюватися в короткі терміни. Одночасно мають забезпечуватися відповідні зручності платникам.

Установленою системою стягнення доходів бюджету передбачено, що для переважної частини доходів обчислення сум платежів та їх перерахування у бюджет здійснюють самі платники. Це значно прискорює процес мобілізації доходів. Безпосередню роботу з обліку і контролю за правильним обчисленням, своєчасним і повним внесенням платежів у бюджет покладено на податкові органи.

Юридичні та фізичні особи вносять податки і збори до бюджету у безготівковій або готівковій формах через установи банків (у яких вони обслуговуються), установи Державного комітету зв'язку України, установи Державного ощадного банку України. Доходи зараховуються на рахунки бюджетів, відкриті в органах Державного казначейства України.

З 2001 р. в Україні встановлено такий порядок зарахування доходів до Державного бюджету, який передбачає відкриття рахунків у розрахунковій палаті органів Державного казначейства середньої ланки (Управління Державного казначейства України в АРК, областях, містах Києві і Севастополі). З 2002 р. такий самий порядок використовується і при зарахуванні доходів до місцевих бюджетів України. Тобто банк платника (юридичної і фізичної особи) перераховує грошові кошти через СЕП Національного банку України на рахунки для зарахування доходів, відкритих в органах Державного казначейства в розрізі відповідних територій та кодів бюджетної класифікації [3, c.320].

Органи Державного казначейства України здійснюють такі функції у процесі виконання дохідної частини бюджету держави:

— установлюють порядок відкриття та відкривають рахунки в управліннях ДКУ для зарахування податків і зборів до бюджетів;

— ведуть бухгалтерський облік доходів бюджету;

— здійснюють розподіл платежів до Державного бюджету відповідно до нормативів відрахувань та перераховують за належністю розподілені кошти;

— здійснюють відшкодування податку на додану вартість тощо.

Управління ДКУ щодня готує інформацію про доходи, які надійшли до бюджету і подає її:

1) Державному казначейству України;

2) відділенням Державного казначейства України в містах, районах і районах у містах;

3) державним податковим адміністраціям в АРК, областях, в містах Києві і Севастополі;

4) Міністерству фінансів АРК, Головним фінансовим управлінням обласних і м. Києва державних адміністрацій, фінансовому управлінню державної адміністрації м. Севастополя.

У свою чергу, ДКУ передає цю інформацію в Державну податкову адміністрацію України, а відділення казначейства — податковим інспекціям.

Кожного місяця працівники органів Державного казначейства проводять з податковими органами звірку доходів, які надійшли до Державного бюджету і місцевих бюджетів України. Про наслідки цієї звірки складається довідка, в якій зазначають види доходів відповідно до бюджетної класифікації, надійшло за місяць, надійшло з початку року, відхилення. Остаточне рішення про використання доходів, що надійшли до Державного бюджету України, приймає Державне казначейство України [4, c.105].

2.2. Організація, форми і методи фінансування

видатків бюджету

Видаткова частина бюджету являє собою, як уже зазначалося, зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об'єднанням та установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головне завдання щодо виконання видаткової частини бюджету — забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування.

Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої влади у сфері фінансової діяльності — Міністерством фінансів.

Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на рахунки розпорядників бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з казначейського рахунка (або рахунка відповідного бюджету), які відкриті в банківських установах і в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті.

Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування — це планові суми, в межах яких можуть здійснюватися видатки з бюджету.

Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільовим призначенням.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства (або банківські установи) перераховують кошти з казначейського рахунка (або рахунка бюджету) на рахунки розпорядників коштів. У процесі фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники бюджетних установ, які одержують у своє розпорядження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів [11, c.58].

Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступенів. За обсягом наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються: по державному бюджету — на головних, другого і третього ступенів, а по місцевих бюджетах — на головних і третього ступеня.

Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю економіки чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевих бюджетах — керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних державних адміністрацій, а по міських (міст районного підпорядкування), сільських і селищних бюджетах — голови цих рад.

До розпорядників коштів другого ступеня належать керівники підвідомчих міністерств і відомств, органів управління, яким, у свою чергу, підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

Наприклад, органи Державного казначейства України фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їхні керівники є розпорядниками коштів: голова Державного казначейства України — головним розпорядником коштів, начальники управлінь Державного казначейства в АРК, областях, містах Києві і Севастополі — розпорядниками коштів другого ступеня, а начальники відділень Державного казначейства у районах, містах і районах в містах — розпорядниками коштів третього ступеня.