Механізм формування валютного курсу в сучасних умовах розвитку світового господарства. Коливання валютного курсу

    Вплив цін на валютні курси відображає теорія паритету купівельної спроможності, яка є варіантом закону однієї ціни, застосованим до міжнародних ринків. Згідно з цим законом, однаковий товар не може водночас провадитися в різних місцях за різними цінами. Якщо ціни будуть різними, то спритні перекупники та посередники скористаються з такої можливості – переміщуватимуть товари з дешевих ринків на ринки з відносно вищими цінами. Це вирівняє ціни на різних ринках.

    По-друге, номінальний валютний курс залежить від зміни рівня реальних процентних ставок у країні та за кордоном. Підвищення процентних ставок у країні порівняно з іншими країнами веде до зростання курсу її валюти. Вищі процентні ставки у країні означають, що резиденти інших країн прагнуть купити акції, облігації та інші фінансові активи цієї країни. Попит на валюту країни збільшиться, бо тільки за цю валюту іноземці можуть купити цінні папери даної країни. Тому курс валюти країни зростатиме відносно валют інших країн. Процентні ставки відіграють головну роль  у коливанні валютного курсу в коротко- і середньостроковому періодах.

    По-третє, динаміка номінального валютного курсу країни залежить від темпів зростання продуктивності праці в даній країні й за кордоном. Вищі темпи зростання продуктивності праці в даній країні ведуть до поцінування її валюти. І навпаки, нижчі темпи знецінюють її валюту.

    По-четверте, на номінальний валютний курс впливає стан платіжного балансу країни. Активний платіжний баланс створює імпульси до поцінування валюти, а пасивний – до знецінення.

    По-п'яте, валютний курс країни залежить від банківських інтервенцій – втручання її центрального банку в процес формування валютного курсу. Центральний банк може впливати на валютні курси через валютний ринок.

    Якщо  центральний банк країни намагається  підтримати курс своєї валюти, він посилено скуповує власну валюту, використовуючи свої резерви іноземних валют. У цьому разі центральний банк розширює попит на власну валюту, сподіваючись на підвищення її курсу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    4. Методи регулювання  валютного курсу.

    Стирання  об'єктивних меж коливань валютних курсів не означає, що відпала потреба утримувати їх на певному рівні. З крахом золотого стандарту була ліквідована основа, на якій грунтувалася свобода валютного обміну, сталість валютних курсів. Різкі коливання валютних курсів у нових умовах роблять більш ризиковими зовнішньоекономічні та кредитні операції. Негативний вплив коливання валютних курсів на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків викликає необхідність втручання державних органів у сферу міжнародних валютних відносин з метою обмежити ці коливання через операції центральних банків.

    Головними методами регулювання валютного  курсу є валютна інтервенція  та дисконтна політика.

    Валютна інтервенція - це пряме втручання  центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

    Здійснення  валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, і навпаки. Адже резерви  інвалюти для інтервенції обмежені, і продаж повинен поєднуватися з купівлею.

    Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на зниженому рівні для  здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою нарощування  експорту товарів за цінами, нижчими  за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу національної валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

    Для валютного демпінгу характерне:

    1) експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за національну валюту, куплену за поточним курсом, продає їх на зовнішньому ринку за іноземну валюту за цінами, нижчими за серед-ньосвітові;

    2) джерелом зниження експортних  цін є курсова різниця, яка  виникає при обміні вирученої іноземної валюти на національну за курсом, який за цей час зросте;

    3) вивіз товарів у масовому масштабі  забезпечує надприбутки експортерів.  Демпінгова ціна може бути  навіть нижчою за ціну виробництва  або собівартості. Однак експортерам  невигідна дуже занижена ціна, оскільки може виникнути конкуренція з національними товарами в результаті їх реекспорту іноземними контрагентами.

    Суть  дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу долара, що сприяло припливу у країну з 1980 до 1984р. 417 млрд. дол. США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних ставок у Західній Європі, тому що в цих країнах зменшилися капіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженні капіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни.

    Методами  валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць.

    Мета  девальвації - зниження офіційного курсу  для стимулювання експорту та стримування  імпорту. Наприклад, девальвації 30-х років були спрямовані не на стабілізацію валют, а на їх знецінювання з метою створення умов для валютного демпінгу. Після Другої світової війни протягом 1946-1973 pp. було проведено понад 500 девальвацій і тільки 10 ревальвацій. Практикуються також масові девальвації валют, що були, наприклад, у 1949 p., наприкінці 60-х - початку 70-х років.

    До  скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальвація супроводжувалася зниженням металічного вмісту валюти, а ревальвація - підвищенням. За умов "плаваючих" валютних курсів девальвація та ревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку. Тому термін "девальвація" у сучасному розумінні означає також відносно тривале зниження ринкового курсу валюти. У межах ЄВС з початку 80-х років 11 разів офіційно проводилися девальвації (французького франка, італійської ліри) і ревальвації (марки ФРН, голландського гульдена та ін.).

    У сучасних умовах девальвація та ревальвація  не є засобами стабілізації валютного  курсу. Вони являють собою лише метод  приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність з дійсним, що склався на ринку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     5. Коливання валютного  курсу.

    Оскільки  валютний курс є ціною грошової одиниці  конкретної країни, то під впливом  попиту та пропозиції він відхиляється від своєї вартісної основи (купівельної спроможності). На коливання валютного курсу впливають такі чинники:

    - зміна відносних темпів інфляції (зростання цін) і обсягу грошової  маси призводять до коливання  обмінного курсу. Тим самим  ціни на товари в двох країнах  є більш чи менш однаковими. Якщо темпи інфляції в країні нижчі, ніж за кордоном, цінність вітчизняної валюти зростає. Однак темпи інфляції й рівень цін слід розглядати не як єдиний, а як один з чинників, які впливають на обмінний курс валют, оскільки обмінні курси є в основному функцією обміну товарів на зовнішньому ринку, а інфляція стосується внутрішнього ринку;

    - платіжний баланс країни, який  пісумовує міжнародні операції  між резидентами своєї країни  та резидентами інших країн  і, в першу чергу, зміни експорту  й імпорту. Якщо країна експортує у вартісному виразі більше товарів та послуг, ніж імпортує, то вона буде отримувати більше валюти, ніж витрачає. В цьому випадку вартість національної валюти відносно інших валют зросте. При дефіциті торгового балансу відбувається зниження вартості національної валюти;

    - відмінності в процентних ставках.  Зміна процентних ставок впливає  на міжнародний рух капіталів  і на операції на валютних  ринках. Банки віддають перевагу  більш дешевим кредитам на  іноземному ринку позичкових  капіталів та розміщенню іноземної валюти там, де процентні ставки вищі;

    - спекулятивні валютні операції, пов’язані з погіршенням чи  покращенням позиції певної валюти  і стихійним рухом “гарячих”  грошей;

    - ступінь використання певної  валюти в міжнародних розрахунках;

    - прискорення чи затримка міжнародних платежів, пов’язаних з певними очікуваннями;

    - співвідношення державного і  ринкового регулювання динаміки  валютного курсу;

    - довіра до певної валюти, вплив  якої дуже значний в умовах  загальної нестабільності.

    При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту.

    При підвищенні курсу" національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується, що може призвести до стагнації експортних галузей національного виробництва. Імпорт, навпаки, розширюється. Стимулюється приплив у країну іноземних та національних капіталів, збільшується вивезення прибутків на іноземні капіталовкладення. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, вираженого в обезціненій іноземній валюті.

    Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти впливає на розвиток міжнародних  економічних відносин. Якщо внутрішнє  інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів з метою їх продажу на національному ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти випереджає внутрішнє, яке викликається інфляцією, то виникають умови для валютного демпінгу - масового експорту товарів за цінами, нижчими від середньосвітових з метою витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.

    Таким чином, зміни курсу валют впливають  на перерозподіл між країнами частини  сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках. За підрахунками, зниження на 20% курсу валюти країни, що має експортну квоту 25%, викликає підвищення цін товарів, які експортуються, на 16% і внаслідок цього зростання загального рівня цін у країні на 4-6%.

    В умовах плаваючих валютних курсів посилився  вплив їх змін на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно-економічному стані окремих держав. У результаті приплив спекулятивних іноземних капіталів у країну, курс валюти якої підвищується, може тимчасово підвищити обсяг позичкових капіталів та капіталовкладень, що використовується для розвитку економіки та покриття дефіциту державного бюджету. Відплив капіталів з країни призводить до їх нестачі, зменшення інвестицій, зростання безробіття.

    Наслідки  коливань валютного курсу залежать від валютно-економічного потенціалу країни, її експортної квоти, позиції в міжнародних економічних відносинах. Валютний курс є об'єктом боротьби між країнами, національними експортерами та імпортерами, джерелом міждержавних незгод. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     Координація дій у валютно-фінансовій сфері здійснюється як на рівні урядів країн, так і в рамках міждержавних валютно-фінансових організацій. Найбільш значну роль у сфері валютного регулювання відіграють щорічні економічні наради „сімки" провідних країн Заходу, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Банк міжнародних розрахунків у Базелі (БМР) та інші.

     Найважливішою організаційною ланкою світової валютної системи є створений у 1944 році на основі Бреттон-Вудських угод Міжнародний валютний фонд (МВФ). Ця наднаціональна валютно-кредитна організація призначена для впорядкування валютних відносин її членів, подолання національних валютних обмежень, створення міжнародної системи платежів по поточних операціях. МВФ здійснює контроль за виконанням країнами-учасницями його статуту, надає фінансову допомогу окремим країнам для покриття дефіциту платіжного балансу. МВФ є спеціалізованим представництвом ООН, він звітує перед Радою з економічного і соціального розвитку ООН, але не залежить від неї в питаннях членства, фінансів та штатів.