Механізм формування та обслуговування державного боргу

   По-перше, це 2011 і 2012 роки з відповідно 33,1 та 31,1 млрд. грн. виплат. У 2013 році Україні  необхідно виплатити 42,5 млрд. грн., у 2015 році – 34,2 млрд. грн. При цьому слід зазначити, що у разі зростання економіки, навіть середніми темпами (4-5% в рік), то 34,2 млрд. грн. у 2015 році будуть набагато меншими, ніж 33,1 млрд. грн. у 2011 році у відносному показнику. Згадаємо уже цитованого А.О. Сігайова про те, що державний борг зростає у тому разі, якщо він росте у відносному вимірі, тобто він збільшується швидше, ніж валовий національний продукт. Тому значний вплив на ці процеси матиме економічна конюнктура у майбутньому.

Структура ДГДБ за відсотковими ставками, яка  свідчить про вразливість до відсоткового ризику станом на 31.12.2010 р. має такий  вигляд (рис. 5).

Рис. 5. Структура державного та гарантованого  державою боргу за видами відсоткових  ставок

Доброю призвісткою є переважання фіксованої ставки державного боргу – 56,6% у структурі ДГДБ. Фіксована ставка не є вразливою до відсоткового ризику. Ставка МВФ також не містить в собі значного ризику, оскільки практично не змінюється і коливається в межах 3,5% річних. Так, у 2008 році МВФ виділив Україні кредит stand by на 2,5 роки у розмірі 10 млрд. СПЗ (еквівалент 15,15 млрд. доларів США) під 3,5%, а у 2008 році кредит на 16,5 млрд. доларів США МВФ надав Україні під 3,75%. Ставка LIBOR (London Interbank Offered Rate) на сьогоднішній момент і у короткостроковій перспективі також не містить і не міститиме відсотковий ризик. Навпаки, з 2008 року

   Вісник  Сумського національного  аграрного університету Серія “Фінанси і  кредит”, 2010. №2 LIBOR тільки знижувався. Якщо в грудні 2007 р. ставка LIBOR за один місяць становила 5,02% річних, то станом на кінець жовтня 2010 року 0,26% річних. Пояснюється це тим, що LIBOR залежить від облікової ставки ФРС США. Оскільки у США облікова ставка ФРС становить від 0 до 0,25% залежно від банку, то відповідним чином поводилася і ставка LIBOR. Таким чином, ставка LIBOR на сучасному етапі, навпаки, є полегшенням з точки зору виплати державного боргу для України.

   Так, як зазначає А.О. Касич фахівці МВФ  дослідили взаємозвязок боргу та темпів росту економіки. Коли країна тільки отримує доступ до кредитних ресурсів вплив на економічне зростання буде позитивним. Однак, коли сума боргу досягає певної точки В, загальний ефект заборгованості стає негативним і стан країни стає гірниш, ніж за умови відсутності боргу. При цьому автори з МВФ чітко визначають точку В: борг починає здійснювати в цілому негативний влпив на економічне зростання при рівні 160-170% величини експорту і 35-40% ВВП. В середньому відмінності в темпах економічного росту економіки між країнами з низькою заборгованістю (менше 100% експорту та 25% ВВП) та високою заборгованістю перевищують 2% в рік [13, с. 4].

   При цьому в Україні показник відношення ДГДБ до ВВП не досяг рівня 60%, в 2009 році цей показник становив 34,7% (рис. 6).  

Рис. 6. Відношення ДГДБ України  до ВВП на кінець відповідних років  

При цьому необхідно зазначити, що при  ухваленні Бюджетного кодексу України  жодного пояснення, чому саме такий  рівень встановлено не було наведено. При встановлені граничного рівня  для країни необхідно враховувати, що подібні цифри прийнятні для держав із розвинутими внутрішніми ринками та високими кредитними рейтингами на міжнародних ринках, але для країн, що не мають таких переваг – неприйнятні.

   Так, згідно з результатами досліджень МВФ, які наводить Т. Вахненко, за останні 30 років 35% дефолтів було оголошено країнами, рівень державного боргу яких перевищував 40% ВВП, а 55% дефолтів мали місце у країнах з рівнем державного боргу до 60% ВВП. Середнє значення державного боргу у році оголошення дефолту, становило 50% ВВП [14, с. 34].

   Т. Вахненко в результаті аналізу даних  з використання економіко-математичних методів, вважає, що в Україні гранично допустимий рівень боргу – 35% ВВП [14, с. 45]. Вважаємо, що слід в цілому погодитися з цим виходячи, зокрема з кредитних рейтингів України (табл. 3)

Таблиця 3

Динаміка  кредитних рейтингів  України (боргових зобов’язань) станом на 16 вересня 2010 р.

   Кредитні  рейтинги України знаходяться на низькому рівні й не дотягують  до рейтингів інвестиційної категорії. Всі рейтинги України знаходяться у спекулятивній категорії і жоден не досягає ВВВ. В цілому, якщо узагальнити, рейтинги Україні означають, що існує можливість розвитку кредитних ризиків, особливо в результаті негативних економічних змін, існують значні кредитні ризики, однак при цьому залишається обмежена "подушка безпеки". На даний момент фінансові зобов’язання виконуються, але здатність продовжувати виплати залежить від стійкості і сприятливої ділової та економічної кон’юнктури.

   Для того, щоб орієнтуватися в оцінках  кредитної якості суверенних боргів на ринках, що розвиваються, часто використовують індекс EMBI+ (Emerging Markets Bond Index Plus), який розраховується компанією J.P. Morgan і є основним індексом облігацій ринків, що розвиваються. Цей індекс більшість інвестиційних менеджерів використовують при оцінці ринкової ситуації, і саме на нього найчастіше посилаються аналітики при обговоренні ситуації на ринках, що розвиваються. Індекс EMBI+ є важливим індикатором ринку боргів. Багато великих інвесторів, ухвалюючи рішення про придбання облігацій країни, звертає увагу на спред країни по EMBI+. Спреди індекса характеризують різницю в доходності облігацій країн, що розвиваються і американських держпаперів. Вимірюється в базисних пунктах, 100 б.п. = 1%.

   Станом  на 08.10.2010 року спред EMBI+ Україна становить 535 б.п. (рис. 7) [16].

Це  означає, що Україні пропонують позичати на 5,35 відсоткових пунктів в рік  більше порівняно з держпаперами США. При цьому українські ризики все ще залишаються переоціненими, адже спред EMBI+Global становить 271 б.п. Тому, ОВДП

України уже третю сесію підряд продаються з високим попитом, незважаючи на постійне зменшенням доходності за ними.

Рис.7. Спред EMBI+Україна  за остінній рік  
 

2.2. Механізми скорочення  зовнішньої заборгованості  в умовах боргової   кризи

      Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості яка проя вляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати  з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну мтруктури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

      Традиційним методом зменшення боргу є  його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

      Найпоширенішою  є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшання боргового тягара пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

      Зараз загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

• Викуп боргу – надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів. .викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх нормальної ціни.
• Капітальзація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.
• Конверсія “борг - борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старим, при збережені номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.

      Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами  оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу  країною-боржником означає останнє погашення її зобов’язань перед кредиторами.  Втім, зазначені методи зменшення боргового тягара мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченям валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.  

ВИСНОВКИ

     З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

     Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

     Внутрішній  державний борг – заборгованість  держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

     Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

     Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

• збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;
• циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
• скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;
• вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий  інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

     Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

       Список  використаної  літератури

1. Закон України Про Державний бюджет України на 2005 рік // Фінанси України -2005. - №5.
2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Паякін Ю.І. Основи економічних знань. – К.: Вища школа. – 1998. – с.544.
3. Д’яконова І.І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації //Фінанси України. – 2001. - №11. – с.34-39.
4. Д’яконова І.І. Причини та фактори бюджетного дефіциту // Банківська справа. – 2002. - №3. – с.47-50.
5. Д’яконова І.І. Удосконалення методів регулювання доходів і видатків державного й місцевого бюджетів // Фінанси України. – 1999. - №3. – с.125-129.
6. Економічна теорія: у 2-ох кн. Кн.1. Макроекономіка: Навч. посібник /За ред. З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. – К.: Заповіт, 1997. – 408с.
7. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Навч. посібник для вузів. – 2-е видання. – К.: Наукова думка, 2002. – 304с.
8. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Регіональна економіка: Навч. посібник для вузів. – К.: Наукова думка, 2000. – 304с.
9. Закон України “Про бюджетну систему України” //Правові аспекти приватизації в Україні. – К., 1996. – с.51-52.
10. Кухарець А.В. З історії бюджету //Фінанси України. – 1998. - №2. – с.113-115.
11. Мельничук С. Державному бюджету економічне обґрунтування //Фінанси України. –  2002. - №6. – с.14-27.
12. Механізм фіскальної політики //Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підруч. – К., 1999. – с.169-193.
13. Опарін В.М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи в Україні //Фінанси України. – 2000. - №9. – с.126-133.
14. Організація виконання державного бюджету //Фінанси України. – 1998. - №3. – с.37-45.
15. Основи економічної теорії: політичний аспект: Підручник /Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каліщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – 2-е видання, перероб. і допов. – К.: Вища школа. – Знання, 1997. – 743с.
16. Павлюк К.В. Проблеми формування бюджету розвитку //Фінанси України. – 2000. - №1. – с.59-65.
17. Радіонова І.Ф. Податково-бюджетна політика. Проблема дефіциту державного бюджету та державного боргу //Загальна економіка: Підруч. для ліцеїв і гімназій. – К., 1995. – с.277-290.
18. Радіонова І.Ф., Бурлай Т.В. Модель дефіциту бюджету України //Фінанси України. – 1998. - №9. – с.9-15.
19. Редіна Н.І., Гордєєва Л.П. Дефіцит бюджету й основні шляхи його подолання в Україні //Фінанси України. – 2000. - №5. – с.93-97.
20. Ротов А.І. Формування державного бюджету України //Фінанси України. – 2003. - №9. – с.18-21.
21. Сочко К. Принципи бюджетної політики: Лекційно-практ. Курс. – Ужгород, 2004.
22. Cтатистичні дані державного комітету статистики України за 2003-2005 рр.