Генезис, еволюція і етапи розвитку бюджетування у провідних країнах світу

 

МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Львівська державна фінансова академія

             Кафедра державних фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з предмету «Макрофінансове бюджетування»

на  тему:

«Генезис, еволюція і етапи розвитку бюджетування у провідних країнах світу»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 502 групи

Сцібаровська  О.В.

Перевірила:

Гураль  А.К.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів-2012 

Зміст

 

 

Вступ

1. Теоретичні аспекти функціонування міжнародних фінансових організацій
2. Особливості співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними установами
3. Проблеми та напрями розвитку співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

Вступ

 

В різних країнах  світу відомі різні назви методу бюджетування, який переносить наголос з ресурсів на результати з метою покращення прозорості бюджету і кращого розподілу бюджетних коштів. Це такі методи: «бюджетування, спрямоване на результати», «управління продуктивністю» або «покращення продуктивності», а також «програмно-цільове бюджетування».

Запровадження програмно-цільового методу (ПЦМ) в  бюджетному процесі набуває надзвичайної актуальності і в умовах інтеграції України до Європейського Союзу, оскільки підготовка бюджету на декілька років є однією з вимог до країн-членів ЄС та кандидатів на вступ до ЄС.

В умовах обмеженості  фінансових ресурсів, які держава  здатна спрямувати на економічне зростання, особливої актуальності набувають  питання вдосконалення процесу  бюджетування та програмно-цільового  методу формування бюджету щодо посилення важелів бюджетної політики як інструмента підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Протягом останніх років в Україні спостерігається  негативна тенденція розвитку процесу  бюджетування. Тому є надзвичайно  актуальним завданням вирішення  питань, які потребують наукових досліджень, зокрема оптимізація процесу управління бюджетними видатками, визначення їх структури та контроль за ефективним використанням бюджетних коштів.

Метою даної роботи є вивчення джерел формування доходів місцевих бюджетів, засобів їх підвищення з урахуванням зарубіжного досвіду і вимог сьогоденя.

Об’єктом дослідження виступає процес бюджетування в Україні та провідних країнах світу.

Предмет дослідження - це економічні відносини  щодо впровадження та використання бюджетування в системі фінансового управління держави.

Відповідно  до поставленої мети перед роботою  постають наступні завдання:

• розглянути сутність поняття бюджетування та основні проблеми цього процесу;
• визначити переваги програмно-цільового методу формування бюджету;
• виокремити основні надбання провідних країн світу в методології програмно-цільового бюджетування;
• висвітлити основні шляхи вирішення проблемних питань України в сфері бюджетування, на основі досвіду зарубіжних країн.

 

1. Теоретичні  аспекти бюджетування та основні проблеми цього процесу

 

Бюджетування  —це специфічна форма бюджетного менеджменту, його важлива складова, пов'язана з розробкою та аналізом бюджетів, окремих кошторисів і державних  програм на основі альтернативних варіантів.

Процес бюджетування став поступово поширюватися на різні сфери фінансів. Його становлення й розвиток на макроекономічному рівні у сфері державних фінансів значно вплинули на мікроекономічний рівень — корпоративні фінанси, управління фінансовою діяльністю суб'єктів господарювання. Цей вплив мав позитивні результати для фінансової практики та певні негативні наслідки для теорії фінансової науки.

У своєму розвитку методи, технології та процедури бюджетного менеджменту у країнах Заходу за останніх 50 років зазнали швидких  і суттєвих змін: від традиційного бюджету, бюджету від результатів (виконання), базового бюджетування, бюджетування "з нуля", бюджетування "sunset" до бюджету на основі цільових програм. Починаючи з 60-х років XX століття відбувається рішучий перехід до планування бюджету й управління ним на основі аналізу альтернатив. У зв'язку з цим останніми десятиліттями в західних країнах набули поширення програмно-цільові бюджети (в тому числі на середньо- й довгостроковий періоди), відомі також як бюджети пріоритетів. Вони призначені для реалізації загальнонаціональних стратегічних інтересів, відповідно до яких окремим відомствам, галузям, регіонам, програмам, проектам, грантам виділяються ліміти коштів. Західні економісти (Діккі Террі, Друрі К., Кінг Альфред М., Майєр Е., Райан Б., Фалуді А., Фостер Дж., Хан Д., Хорнгрен Ч.Т., Шим Джей К) дуже високо оцінюють систему програмно-цільового управління бюджетом. Деякі з них навіть вважають, що вона ознаменувала революцію у сфері бюджетного менеджменту. Найбільш інтенсивний розвиток система програмно-цільового управління бюджетом і споріднені з нею технології дістали у Сполучених Штатах Америки та країнах Західної Європи. Великого значення набули питання програмування бюджету, у тому числі на середньо- й довгостроковий періоди.

Таким чином, на сьогоднішній день вважається, що найсучаснішою, найбільш прогресивною й ефективною формою бюджетування є програмно-цільове бюджетування.

Світова практика виділяє такі головні елементи програмно-цільового  бюджетування, як:

1. стратегічне  планування діяльності органів державної влади та його складова фінансове стратегічне планування (перший етап циклу бюджетування);

2. середньострокове  бюджетування, що визначає певні  часові фіскальні рамки для  оптимального розподілу ресурсів  у середньостроковій перспективі за програмами (другий етап циклу бюджетування);

3. система моніторингу  й оцінки бюджетних програм  і результатів діяльності їх  виконавців (основою для останньої є стратегічні плани).

Технічними  інструментами програмно-цільового  бюджетування є:

1) стратегічний  план головного розпорядника  бюджетних коштів;

2) середньострокові  фіскальні рамки (обсяги доходів,  видатків і джерел фінансування  дефіциту на середньострокову  перспективу);

3) бюджетна  програма, що є інструментом реалізації  бюджетування, який систематизує цілі та очікувані результати від витрачання бюджетних коштів;

4) показники  виконання, що відбивають безпосередні  результати (від реалізації програми) та кінцеві результати діяльності  органів державної влади (показники  реалізації стратегії).

Недоліком програмно-цільового  бюджетування є досить докладний  періодичний аналіз усіх програм, що потребує значних людських ресурсів і часто фінансових витрат. До моменту  завершення аналізу та прийняття  управлінських piшень може виникати невизначеність щодо майбутнього фінансування програм.

 Аналіз досвіду  багатьох країн із запровадження  програмно-цільового бюджетування  допомагає зробити висновки, що  наведені нижче.

1. Програмно-цільове  бюджетування є дуже важливим, та лише одним зі структурних  елементів цілої низки реформ державного управління, спрямованих на поліпшення діяльності державних установ.

2. Запровадження  програмно-цільового бюджетування  передбачає наявність ефективної  системи фінансового контролю, звітності  та аудиту. Обов'язковим елементом є побудова систем моніторингу та оцінки програм і діяльності їх виконавців.

3. Є труднощі  при вимірюванні результатів.  У деяких випадках вплив програми  може виявити себе лише через  якийсь час після виконання  певних завдань програми (або  програми в цілому), і тому інколи результативність окремих етапів реалізації програми може бути непоказовою або помилковою.

4. Програмно-цільове  бюджетування впроваджується поступово:  окремі його елементи спочатку  вводяться й перевіряються, а  з часом, тобто з розвитком  самого процесу бюджетування, модифікуються. Країнам, які першими запровадили цю форму бюджетування (США, Австралія), знадобилося багато років для розробки ідей та втілення їх у життя, крок за кроком. І сьогодні вони постійно вдосконалюють цю систему.

5. Майже всі країни, що переходили до програмно-цільового бюджетування, мали складнощі, пов'язані з недооцінкою поставлених завдань, браком спеціально підготовленого персоналу в міністерствах та відомствах, і в першу чергу в бюджетному департаменті міністерства фінансів, а також підтримуючих інформаційних систем.

 

2. Зарубіжний досвід щодо особливостей запровадження програмно-цільового бюджетування

 

Застосування  елементів програмно-цільового методу в країнах, що межують з Україною, також свідчить про зацікавленість до впровадження цього методу бюджетування та демонструє їх певні досягнення. Успіхів у застосуванні ПЦМ досягли Румунія та Болгарія, в яких законодавчими актами регулюється поступовий перехід до практики складання бюджету за програмно-цільовим бюджетуванням. Значні кроки в цьому напрямку здійснили Росія та Казахстан

Кожна з цих  країн має свої надбання в методології  програмно-цільового бюджетування. Різниця в підходах спричиняється  різницею політичних завдань кожної країни, бюджетними інституціями та організацією бюджетного процесу, різницею у наявності ресурсів.

В США програмно-цільовий метод бюджетування був спочатку запроваджений на рівні Федерального уряду, а сьогодні застосовується урядами штатів і міст. Всі 50 штатів США мають вимоги щодо застосування елементів ПЦМ, в тому числі стратегічного планування, моніторингу і оцінки ефективності використання коштів. В той же час кожен штат має власний підхід при формуванні та виконанні бюджету за програмно-цільовим методом. Наприклад, вони використовують різні процедури для розробки показників виконання, звітності про ефективність виконання, а також для розподілу ресурсів між програмами.

Вивчаючи досвід США і розуміючи, що традиційний  підхід до бюджету не відповідає усім потребам сучасного уряду, з середини 1970-х до початку 1990-х років більшість демократичних країн запровадили основні риси програмного-цільового бюджету, а саме:

• планування бюджету на 3-5 років;

• класифікацію витрат за програмами;

• встановлення вимірюваних завдань для таких програм;

• вимірювання та оцінка виконання цих завдань за допомогою відповідних індикаторів.

У деяких випадках стимулом до реформування бюджетної  системи стала фінансова криза, яка змушувала уряд розглянути нові способи прийняття рішень стосовно доходів і витрат. У багатьох випадках програмно-цільове бюджетування і пов'язані бюджетні реформи були частиною більш широкого пакету реформ державного управління.

В Австралії  сьогодні при підготовці бюджету  за ПЦМ, в загальній сукупності дій (кроків бюджетного процесу), учасники бюджетного процесу у відповідності з програмно-цільовою методологією здійснюють наступне:

• уряд визначає кінцеві результати в вигляді суспільно важливого ефекту, який він має наміри досягти в кожній конкретній галузі;

• міністерства та відомства, в свою чергу, визначають цілі, які вони мають наміри досягти з метою максимального сприяння досягненню намічених урядом результатів;

• міністерства та відомства розробляють систему показників з метою оцінки соціальної та економічної ефективності своєї діяльності, подальшого підвищення своєї результативності і відповідальності за кінцеві результати;

• Міністерство фінансів здійснює перспективні оцінки витрат та готує плани бюджету за програмами у розрізі видатків та доходів на поточний рік та три наступні роки; середньостроковий план є основою для розробки щорічного плану.

Особливості запровадження програмно-цільового бюджетування в Австралії:

• впродовж років бюджет складався, подавався на розгляд у Парламент та оприлюднювався у двох варіантах одночасно: за постатейним методом та ПЦМ;

• керівники галузевих міністерств наділені значною свободою щодо управління ресурсами;

• розробляються плани проведення оцінки виконання кожної програми (час проведення, методи оцінювання та ін.); оцінка результатів має безпосередній вплив на прийняття рішення щодо подальшої реалізації або припинення програми.

Зарубіжні експерти визначають, що досвід запровадження ПЦМ в Австралії можна оцінювати як позитивний завдяки тому, що:

• бюджетні реформи мали значну підтримку уряду;

• ПЦМ впроваджувався як складова комплексної реформи бюджетного процесу;

• чітко були визначені відповідальні за здійснення реформ, і ключову роль в цьому відігравало Міністерство фінансів.

Недоліки:

• занадто неконкретне визначення цілей окремих програм ускладнює процес їх оцінки, і, відповідно не надає адекватної основи для прийняття управлінських рішень;

• готується недостатньо інформації про виконання програм, і це не дозволяє вчасно реагувати на негативні наслідки та вносити зміни до програм. Тому останні дії, які планується здійснювати в Австралії щодо вдосконалення методології застосування ПЦМ - це надання більш докладної інформації про програми і, відповідно, їх оцінка.