Договір на відкриття термінового депозитного рахунку, його реквізити і умови

Мотиви збереження вкладником коштів на ощадних рахунках – резерви на непередбачені витрати, накопичення грошей і створення капіталу. Розрізняють цільове збереження грошей і збереження без визначеної цілі.

На практиці існують такі можливості вилучення вкладу:

-                     без попереднього повідомлення;

-                     після попереднього повідомлення, але до закінчення його терміна;

-                     після закінчення терміна попереднього повідомлення.

Прикладом ощадних вкладів, адаптованих до специфічних умов українського ринку, є накопчувальний депозитний вклад. Він складаєтся на термін один рік із наступною автоматичною пролонгацією і передбачає вільне довкладення коштів у будь-який момент без обмежень. Відсотки нараховуються щомісяця.

Вкладник має право отримання в будь-який момент раніше нарахованих відсотків. При розірванні договору по закінченні мінімального строку вкладнику виплачується сума вкладу і нараховані за строк збереження проценти. За 5 банківських днів вкладник повинен попередньо повідомити про розірвання вкладу. При цьому вилучити частину коштів без закриття рахунку не можна.

Взагалі ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях.

Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках, які відкриваються банком кожному клієнту. Особливістю функціонування вкладів до запитання є те, що гроші, які зберігаються, можуть бути у будь-який момент зняті готівкою з відповідного рахунка або перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банках. За діючою практикою вітчизняні банки здебільшого не здійснюють плати за залишками на поточних рахунках до запитання, оскільки розміри цих залишків є дуже нестійкими та слабо прогнозованими.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішують у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здіснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Комерційні банки у своїй діяльності використовують різні форми термінових вкладів (депозитів). Однією з найпоширеніших є сертифікати, які поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитні сертифікати – документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні відсотки.

Ощадний сертифікат – документ, що видається тільки фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський вклад та надає право власнику на отримання відповідної суми внеску і відсотків.

Депозитні та ощадні сертифікати випускаються банками як на обумовлений термін, так і до запитання. Вони можуть бути іменними та на пред’явника. Банківський сертифікат – цінний папір, який може вільно продаватись / купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення необхідності в наявних коштах власник сертифіката може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринку цінних паперів без загрози значної втрати від зниження відсоткової ставки, але з урахуванням терміну, що залишився до моменту погашення сертифіката.

Депозитна політика комерційного банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, доходності і ризику. [19]

В банківській практиці існують такі загальні критерії оптимальності депозитної політики:

       зв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

       диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

       сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

       диференційований підхід до різних груп клієнтів;

       конкурентноздатність банківських депозитних продуктів.

У роботі комерційних банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази комерційного банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог: по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників; по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку.

2. Правові засади здійснення депозитних операцій комерційними банками

З огляду на тенденцію збільшення вкладних (депозитних) операцій і з метою забезпечення їх стабільності та гарантованості назріла нагальна потреба у більш детальному врегулюванні цього питання, і українське законодавство не стоїть на місці. Так, замість лише двох статей в Цивільному кодексі УРСР 1963 р. (ст. 384 та ст. 386) стосовно вкладів громадян у кредитних установах та зверненню стягнення на ці вклади, новий Цивільний кодекс України містить вже цілу главу, присвячену банківським вкладам.

Крім того, вкладні (депозитні) операції так чи інакше регулюються:

♦ Законами України:

                  «Про Національний банк України» від 20.05.99 р. №679-XIV;

                  «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-III;

                  «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р. №2346-Ш;

                  «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.09.2001 р. №2740-ІП;

                  «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.2001 р. №1201-XII

                  «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96 р. №448/96-ВР;

♦ підзаконними нормативно-правовими актами НБУ:

                  Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. №516, зареєстрованою в Мінюсті України 29.12.2003 р. №1256/8577;

                  Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. №492, зареєстрованою в Мінюсті України 17 грудня 2003 р. №1172/8493.

Згідно ЦКУ за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), яка надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За визначенням, наведеним у пп. 7.1.1 ст. 7 Закону про платіжні системи, вкладний (депозитний) рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент відповідно до умов договору.

Стаття 1 Закону про банки визначає вклад (депозит) як кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їхніх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Майже тотожне визначення міститься і в підзаконному акті – Положенні. Водночас воно передбачає можливість внесення як депозитного вкладу не лише коштів у валюті України чи іноземній валюті, а й банківських металів, якими згідно зі ст. 1 Закону про Нацбанк є золото, срібло, платина, а також метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів.

Договір банківського вкладу за своєю суттю є різновидом договору позики, оскільки кошти передаються вкладником, який є кредитором, банку – боржнику. Проте за договором позики боржник після передання йому коштів стає їх власником, тоді як за договором банківського вкладу таких відносин речово-правового характеру не виникає.

Договір банківського вкладу є двостороннім, реальним та сплатним. Двосторонність цього договору означає, що його сторони мають взаємні права та обов'язки. Реальним він є тому, що зобов'язальні правовідносини за ним виникають тільки після внесення вкладником коштів на депозитний рахунок. Оплатність такого договору полягає втому, що, незважаючи на будь-які обставини, банк зобов'язаний виплатити вкладнику проценти або дохід в іншій формі (винагороду за договором), у тому числі і в разі дострокового розірвання договору на вимогу вкладника (банк також має виплатити проценти, але зазвичай у меншому розмірі, обумовленому договором).

Сторонами договору банківського вкладу є банк та вкладник.

Банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Вкладником можуть бути будь-які фізичні (утому числі малолітні – віком до 14 років, неповнолітні – віком від 14 до 18 років) та юридичні особи, а також інші утворення, які є учасниками цивільних правовідносин відповідно до обсягу їх правосуб'єктності.

При відкритті депозитного рахунку одночасно з паспортним документом обов'язково потрібно надати довідку податкового органу про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків.

Малолітні та неповнолітні вкладники, які самостійно уклали договір банківського вкладу та внесли на нього кошти, мають право розпоряджатися зробленими вкладами також самостійно, на свій розсуд. Однак право розпорядження вкладом, внесеним на їх ім'я іншою особою, вже обмежене, оскільки для його реалізації необхідна згода батьків (опікунів, піклувальників).             

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором. Це означає, що банк зобов'язаний приймати вклади від кожного громадянина, хто до нього звернеться, на умовах, однакових для всіх вкладників.

Договір банківського вкладу укладається в письмовій формі, яка вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Отже, договір банківського вкладу може бути укладений як шляхом складання одного документа у двох примірниках (по одному для кожної із сторін), так і шляхом видання вкладнику – фізичній особі ощадної книжки, вкладнику – фізичній чи юридичній особі ощадного (депозитного) сертифіката або іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами.

Залучення банком вкладів (депозитів) підтверджується:

         договором банківського рахунку;

         договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

         договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

         договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами.

Укладення договору банківського вкладу відбувається шляхом відкриття депозитного (вкладного) рахунку. Депозитний рахунок визнається різновидом банківського рахунку, а тому багато в чому правила відкриття його, що містяться в інструкції, є актуальними і для депозитного рахунку.

Залучення депозитів може здійснюватися шляхом випуску (емісії) цінних паперів – ощадних (депозитних) сертифікатів та їх розміщення (продажу) серед фізичних чи юридичних осіб. Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним.

В ощадних сертифікатах має бути зазначено такі реквізити: найменування цінного папера – «ощадний сертифікат», найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), найменування або ім'я держателя сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку.

Ощадні сертифікати можуть бути строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Обіг іменних сертифікатів законодавством про цінні папери заборонений, а продаж (відчуження) їх іншим особам є недійсним.

Укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення коштів на її рахунок за вкладом може підтверджуватися ощадною книжкою, в якій вказуються найменування та місцезнаходження банку, номер рахунку за вкладом, усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунку, а також залишок коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк.