Державні соціальні стандарти

До державних соціальних нормативів у сфері забезпечення навчальними закладами включаються:

перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

нормативи граничного наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;

норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів.

Стаття 13. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються:

o        перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

o        показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

o        нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури.

Стаття 14. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту включаються:

перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами;

нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту.

Стаття 15. Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування

До державних соціальних нормативів у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування включаються:

      нормативи забезпечення населення побутовими послугами;

      показники якості надання побутових послуг;

      нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах громадського харчування;

      показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування.

Стаття 16. Гарантії забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів

Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

3.ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ В УКРАЇНІ

Формування соціальних стандартів є одним з базисних елементів соціальної політики держави та провідним чинником успіху держави у сфері соціального забезпечення. Стандарти необхідні:  державі - як інструмент управління; постачальникам – для підвищення конкурентоспроможності, споживачам – для визначення якості послуг, що їм надаються. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімального розміру заробітної плати, мінімального розміру пенсії за віком, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмірів державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Згідно з Державним класифікатором соціальних стандартів та нормативами, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 червня 2002 року № 293, передбачено впровадження державних соціальних стандартів і нормативів у таких сферах:

- доходи населення;

- соціальне обслуговування;

- житлово-комунальне обслуговування;

- транспортне обслуговування та зв'язок;

- охорона здоров'я;

- забезпечення навчальними закладами;

- обслуговування закладами культури;

- обслуговування закладами фізичної культури та спорту;

- побутове обслуговування;

- торгівля та громадське харчування;

- соціальна робота з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей.

Упродовж 2007 року в Україні відбувалися певні позитивні зрушення у сфері запровадження державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій. Так, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” було передбачено підвищення мінімальної заробітної плати до 81 % від рівня прожиткового мінімуму, у той час, як у 2006 році цей показник становив лише 73 %. Прийнятий Верховною Радою України Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб” передбачає введення з 1 січня 2009 року мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працюючих.

Згідно з Законом України „Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” з квітня 2007 року для визначення мінімального розміру пенсії вперше застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 %. Розмір мінімальної пенсії за віком досяг рівня прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність, і з 1 квітня поточного року склав 410 гривень. Протягом 2007 р. у зв'язку із зростанням середньої заробітної плати значно зріс коефіцієнт підвищення пенсій (для пенсій, призначених у 2005-2006 рр., зазначений коефіцієнт складає 68 % темпів зростання середньої заробітної плати). Проте таке підвищення пенсій не вирішило проблеми відставання розмірів раніше призначених від новопризначених пенсій. При аналогічних показниках стажу і заробітку пенсії, призначені до 2004 року, майже вдвічі відстають від розмірів пенсій, які призначаються в 2007 році.

Водночас, незважаючи на здійснені заходи у сфері соціального забезпечення, які спрямовані на посилення соціального захисту громадян, розміри окремих виплат залишаються нижчими від прожиткового мінімуму, зокрема - допомога малозабезпеченим сім'ям та допомога, що надається відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”. При цьому для розрахунку застосовується показник “рівень забезпечення прожиткового мінімуму”, який не передбачений законом України та занижує цей принципово важливий соціальний стандарт.

Попри існування системи мінімальних соціальних стандартів в Україні та поступове підвищення існуючих, діюча в Україні система державних соціальних стандартів не є цілісною і поки що не зорієнтована на конституційні норми, не забезпечує урахування міжнародних норм в галузі застосування соціальних стандартів. Діючі на сьогодні соціальні стандарти далекі від сучасних економічних реалій та застосовуються без урахування економічних можливостей держави.

Враховуючи, що на сьогодні практично девальвовані категорії соціальних мінімумів, які розроблялися ще в середині 90-х років, і відтоді підходи до їх розрахунків не змінювалися, соціальні стандарти покликані забезпечити системний підхід до вирішення соціальних проблем суспільства. На відміну від соціального мінімуму, стандарт – це гарантія високого рівня життя певної якості, яке держава зобов’язується забезпечити громадянам у відповідні терміни:

-   застосування соціальних стандартів дозволяє здійснити перехід від постатейного до подушного фінансування витрат на соціальні потреби, що має значно підвищити ефективність використання коштів, які спрямовуються на соціальний розвиток;

-   державні соціальні стандарти дають можливість обґрунтовано визначити розміри витрат бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів на соціальний захист і соціальне забезпечення населення, а також утримання соціальної сфери;

-   соціальні стандарти передбачають встановлення головних критеріїв якості послуг;

-   формування чітких стандартів надання послуг дозволяє значно коректніше оцінити фінансування багатьох галузей та прискорити їх реформування;

-   визначення можливості впровадження соціальних стандартів окреслює раціональні потреби й умови проведення реформи адміністративно-територіального устрою країни, критерії утворення адміністративно-територіальної одиниці: існування повного набору бюджетних установ, що надають соціальні послуги, їх завантаженість на рівні, що передбачена соціальними стандартами тощо.

Між тим, впровадження нових соціальних стандартів в практику надання соціальних послуг в країні відбувається досить повільно. Так, хоч сьогодні вже існує 13 проектів стандартів соціальних послуг, розроблених профільними міністерствами майже за всіма категоріями послуг, ці відомчі стандарти досі не затверджено  Міністерством юстиції України.

У цілому, на законодавчому рівні в Україні існують умови для реалізації положень державних соціальних стандартів. Правові відносини в цій сфері регулюються, зокрема, Законами України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, “Про прожитковий мінімум", “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" та іншими нормативно-правовими актами. Проте напрацьованій нормативно-правовій базі притаманні значні вади.

1. Чинне законодавство є надзвичайно громіздким та неузгодженим. Наприклад, у чинному “Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів” передбачено перелік лише безоплатних послуг, що надаються населенню. Платні соціальні послуги в Класифікаторі не передбачено, що суперечить Закону України “Про соціальні послуги”. Норми Закону України  “Про соціальні послуги", що приймався у 2003 році як рамковий, тому не містить механізмів реалізації, повною мірою не застосовуються, до того ж, чимало його статей вже застаріли. Так, Закон передбачає, що об’єми безоплатних соціальних послуг повинні відповідати державним стандартам соціального обслуговування, проте на сьогодні існує незначна кількість таких стандартів (головним чином на побутові послуги). Це обмежує перелік послуг, які можуть надавати комунальні установи.

2. Недостатньо ефективно виконуються навіть норми чинного законодавства, що досить показово на прикладі застосування такого базового державного соціального стандарту як прожитковий мінімум. На жаль, починаючи з 2002 p., коли в Україні вперше було офіційно затверджено розмір прожиткового мінімуму, процес його формування, встановлення та затвердження постійно супроводжувався жорсткими дискусіями політичного характеру, проте не підлягав змістовному удосконаленню. Відтак, зокрема,  прожитковий мінімум на 2007 рік було розраховано виходячи з наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 р., № 656. Згідно зі статтею 3 Закону України “Про прожитковий мінімум”, набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначаються у нормах споживання не менше одного разу на п'ять років. Експертною комісією з проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг на засіданні 14.07.2005 р. було схвалено нові набори, проте ці зміни при розрахунку прожиткового мінімуму на 2007 рік не враховано.

Крім того, величина прожиткового мінімуму не враховує низки життєво необхідних витрат: на будівництво чи купівлю житла або одержання його у найм, оренду, освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних навчальних закладах, платні медичні послуги тощо. Включення цих витрат у прожитковий мінімум відповідає принципам його формування, закріпленим в Законі України про прожитковий мінімум, а також міжнародним стандартам, визначеним Конвенцією МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики.

3. Унаслідок відсутності в законодавстві України поняття “стандарт якості” не працює механізм ліцензування (реєстрації) постачальників соціальних послуг, що існує в багатьох країнах. Ліцензування є гарантією відповідності роботи соціального працівника чинним стандартам та вимогам. У січні 2007  року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову, згідно з якою Міністерство праці та соціальної політики разом із облдержадміністраціями були визначені органами такого ліцензування. Проте фахівці, які здійснюють цю діяльність, мало обізнані як з механізмами ліцензування, так і з конкретними особливостями діяльності в багатьох сферах, що потребують ліцензування.

До того ж, існує потужне лобі недержавних організацій, які виступають проти такого ліцензування та вимагають упровадження перехідного періоду.

4. До цього часу Кабінетом Міністрів не прийнято рішення про затвердження Порядку розроблення та затвердження мінімальних державних стандартів якості соціальних послуг, розроблених на виконання Законів України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, "Про соціальні послуги”, а також Методичних рекомендацій з розроблення та затвердження стандартів надання соціальних послуг.           Не дотримуються вимоги статті 5 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, якою передбачено, що державні соціальні стандарти та нормативи формуються, встановлюються та затверджуються за участю та погодженням з іншими сторонами соціального діалогу.

5. Не виконана в повному обсязі норма Прикінцевих положень Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” щодо затвердження Урядом Державного класифікатора соціальних стандартів та нормативів. Зокрема, у сферах:

-      соціального обслуговування та забезпечення навчальними закладами затверджено та введено в дію близько 90% соціальних стандартів та нормативів;

- здійснення соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей, охорони здоров'я та житлово-комунального обслуговування затверджено 65-75 % норм та нормативів;