Бюджетно-податкова політика як інструмент антикризового управління в Україні

     В Україні неприпустиме подальше нарощування  дефіциту бюджету, інакше доведеться не виконувати бюджетні зобов’язання або  ж збільшувати державний борг. Нарощування державного боргу може спричинити чергову макроекономічну  дестабілізацію, оскільки зменшиться потенціал залучення нових позик  та загроза відмови МВФ від  підтримки України. Великі борги  України можуть призвести до девальвації  гривні та погіршити ситуацію з торговельним балансом, від’ємне значення якого  вкотре збільшиться.

     Для відновлення збалансованості державних  фінансів в нашій державі необхідно  вжити заходів щодо переорієнтації бюджетних витрат із споживання на нагромадження, а саме підвищити  інвестиційну складову бюджетних витрат; зменшити частку соціальних витрат шляхом законодавчого скорочення соціальних виплат; реформувати видаткову частину Пенсійного фонду України; мінімізувати процес заміщення зовнішнього боргу банківського сектору державним боргом, що містить загрозу збільшення боргового навантаження на державу; підвищити ефективність податкового адміністрування, що забезпечить детінізацію доходів та збільшення надходжень до бюджету. Україні потрібно використати досвід європейських країн, які вживають заходів за зменшення соціальних витрат та збільшення державних доходів.

     В умовах загострення кризових явищ накопичені в НБУ ресурси й отримані від  МВФ позики нададуть можливість Україні  втримати хиткий стан фінансової стійкості, проте не забезпечить зростання  її економіки. В Україні в умовах фінансово-економічної кризи значні бюджетні кошти, зокрема запозичені державою, були використані на фінансування поточних витрат бюджету,а саме на забезпечення пенсійних виплат та виконання інших  соціальних зобов’язань держави. За рівнем витрат на соціальне забезпечення й соціальну допомогу Україна  значно випереджає розвинуті країни Європи.

Основними цілями бюджетно- податкової політики на 2011 рік є:

• створення сприятливих умов для розвитку виробництва, стимулювання сталої економічної і соціальної розбудови держави;
• надання послуг для задоволення суспільних потреб виходячи з принципу забезпечення їх надання з урахуванням реальних державних ресурсів;
• концентрація ресурсів бюджету на виконанні пріоритетних державних цільових програм, спрямованих на створення "точок зростання";
• створення умов для реалізації державної політики у сфері зовнішніх відносин.

Для досягнення зазначених цілей необхідно  виконати такі завдання:

• удосконалення бюджетно-податкового законодавства в частині забезпечення розвитку середньострокового бюджетного планування та програмно-цільового методу бюджетування, застосування сучасних форм і методів управління бюджетними коштами, державним та місцевим боргом, зміцнення фінансової основи місцевих бюджетів, удосконалення системи державного внутрішнього контролю та посилення відповідальності учасників бюджетного процесу;
• проведення податкової реформи для приведення податкової системи у відповідність з пріоритетами державної політики у сфері соціально-економічного розвитку, сприяння сталому економічному зростанню та активізації економічної діяльності шляхом посилення стимулюючої функції податкової системи.

Основними напрямами податкової реформи визначені:

• удосконалення інституційного середовища оподаткування, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників податків і зборів (обов'язкових платежів) перед законом, їх відповідального ставлення до виконання своїх податкових зобов'язань;
• установлення чітких правил регулювання взаємних зобов'язань держави і платників податків і зборів (обов'язкових платежів), дієвого контролю за їх дотриманням;
• поетапне зниження податкового навантаження на платників податків і зборів (обов'язкових платежів);
• здійснення заходів щодо легалізації доходів та майна, одержаних з порушенням податкового законодавства.

     Висновки. Реальна загроза макроекономічної нестабільності пов’язаної із фінансово-економічною кризою спонукає до прийняття й реалізації радикальних заходів для підвищення збалансованості державних фінансів із одночасним забезпеченням підтримки зростання внутрішнього попиту. З цією метою насамперед необхідно переспрямувати бюджетні витрати із споживання на нагромадження шляхом підвищення їх інвестиційної складової за рахунок збільшення фінансування інфраструктурних проектів. Також зменшити навантаження на бюджет шляхом прискорення реалізації пенсійної реформи та якомога швидшого зниження обсягів бюджетної підтримки Пенсійного фонду України. Перспективи розвитку грошово-кредитного ринку України визначатимуться конкретними діями уряду із залучення ресурсів для монетизації бюджетних витрат. Уряд повинен обрати прагматичний підхід, щоб не допустити розбалансування грошово-кредитного ринку шляхом максимального стримування припливу зовнішнього капіталу, який має ознаки спекулятивного, адміністративних і фіскальних заходів, проведення селективної валютної політики, яка перешкоджатиме спекулятивній мотивації іноземних інвесторів у цій сфері.

     Отже, фінансово-економічна криза одночасно  охопила основні сегменти фінансового  і реального секторів економіки  України. Це позбавляє державу запасу ресурсів, необхідних для нейтралізації  гострих невідкладних проблем. Жодна  з основних сфер економічної системи  неспроможна самостійно вирішувати свої проблеми у відриві від загального вектора подій. Заходи щодо нейтралізації  негативного впливу системного фінансового  ризику на економіку мають відповідати  таким принципам:

     а) недопущення надлишкової концентрації загального ризику в окремих секторах економіки, рівномірний розподіл ризикового навантаження і пов’язаних із цим  витрат і втрат між банківською  системою, реальним сектором, державою і домогосподарствами;

     б) розподіл фінансових ризиків у часі, трансформація найгостріших поточних ризиків у середньострокові, у  тому числі за рахунок зовнішнього  фінансування;

     в) активне використання державою існуючих інструментів і підойм для відновлення  довіри до грошової одиниці, банківські системи, а також між учасниками ринку;

     г) інтеграція і координація антикризових дій і заходів на основі підпорядкування  єдиній стратегії інституційної  реструктуризації фінансової системи [6, с.95]. 

Література 

     1.Богдан Т.П. Глобальна фінансова криза та виклики для економічної політики в посткризовий період / Т.П. Богдан // Фінанси України. – 2010. - №6 . - С.3-14.

     2. Бутук О. Антидепресивні заходи в умовах світової кризи / Олександр Бутук // Банківська справа. - 2010 р. - №2-3. - С.34-41.

     3.Геєць В.М. Посткризові перспективи та проблеми розвитку економік України й Росії (макроекономічний аспект) / В.М. Геєць // Фінанси України. – 2011. - №3. - С.3-18.

     4.Геєць В.М. Посткризові перспективи та проблеми розвитку економік України й Росії (макроекономічний аспект) / В.М. Геєць // Фінанси України. – 2011. - №2. - С.8-23.

     5.Олешко А.А. Антикризові програми і плани національних господарств:особливості реалізації та перші результати / А.А. Олешко // Економіка і держава. - 2010 р. - №1. - С.23-27.

     6.Яременко О. Тенденції посткризового розвитку фінансових інститутів / О.Яременко // Економіка України. – 2010. - №4. – С.88-95.