Бюджетно-податкова політика як інструмент антикризового управління в Україні

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА  ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА  АКАДЕМІЯ 
 
 
 

Індивідуальне завдання

З дисципліни: «Бюджетний менеджмент»

На тему: «Бюджетно-податкова політика як інструмент антикризового управління в Україні» 

Підготувала:

Студентка V курсу

Групи ДФ-07

Гринь А.В. 

Перевірила:

Роменська К.М. 
 
 
 

Дніпропетровськ

2011

БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА  ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

     Постановка проблеми. Сучасна фінансово-економічна криза продемонструвала системні недоліки чинної моделі економічної системи з її орієнтацією на надмірне споживання і використання кредитних ресурсів, прорахунки політики економічного лібералізму і впливу держави на розвиток фінансового сектору. У країнах, що розвиваються, світова фінансова криза оголила гіпертрофовану залежність їх економік від зовнішнього фінансування і засвідчила неспроможність національних фінансових систем забезпечувати поступальний економічний розвиток. В умовах зниження глобальної ліквідності, зменшення схильності міжнародних інвесторів до прийняття ризиків і повернення капіталів до місць їх походження багато країн-позичальниць зіткнулися із втратою доступу до зовнішніх джерел фінансування і зазнали масштабної втечі капіталів. В умовах глобальної фінансово-економічної кризи уряди країн світу розробляють та впроваджують державні антикризові програми та плани на коротко- і середньострокову перспективу. Ці програми включають комплекс заходів, спрямованих на виведення національних економік із кризового стану та стимулювання розвитку у посткризовий період.

     Аналіз  останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та практичні аспекти бюджетноо-податкової політики досліджували такі західні економісти: Г. Мінські, М. Фрідмен,Р. Дорнбуш, Ф. Мішкін, С. Фішер, а також вітчизняні науковці В. Василик, В. Туган-Барановський, С. Мочерний, К. Рудий та інші. Дослідженням бюджетно – податкової політики сьогодення в Україні займаються: Т. Богдан, В. Геєць, В. Литвицький, О. Пасхавер, В. Парнюк, А.Чухно та багато інших економістів та вчених-науковців.

     Метою статті є оцінка бюджетно-податкової політики та антикризових заходів національного господарства України та деяких країн світу, а також визначення основних проблем для української економіки в посткризовий період.

     Виклад  основного матеріалу. Протягом останніх сорока років фінансові кризи в десятках країн призвели до втрати близько 10-30% національних фінансових активів. Останнім прикладом фінансової дестабілізації є світова фінансова криза, що зародилася в США у 2007 році як криза нерухомості та поширилася по всьому світу, в тому числі і по українському фінансовому ринку, що призвело до тотальної макроекономічної кризи в усіх сферах економіки.

     У відповідь на поширення кризових явищ уряди багатьох країн світу  почали активно розробляли антикризові  програми. Одним із ключових напрямів антикризових заходів є використання інструментів бюджетно-податкової політики. Пакети бюджетно-податкового стримування  економіки були особливо значними в  Японії, США та азійських країнах  з ринками, що формуються. Країни ЄС, Африки і Латинської Америки застосовували  дані інструменти в менших обсягах. Фіскальні стимули позитивно  впливають на економіку вцілому, проте як показує практичний досвід у країнах з ринками, що формуються, у період дестабілізації фінансових ринків застосування фіскальних стимулів може призводити до суттєвого підвищення рівня процентних ставок, невід’ємним  компонентом яких є ризикові премії. Якщо при цьому довіра учасників  фінансового ринку до перспектив утримання макроекономічної стабільності у країнах є хиткою, а зростання  ризикової премії достатньо вагомою, то ефекти фіскальних стимулів стають негативними. Крім того, проведення стимулюючої  фінансової політики може мати небезпечні наслідки у країнах із великими проблемами у зовнішньому фінансуванні та значними обсягами зовнішніх боргових зобов’язань.

     Стосовно  бюджетно-податкової політики, то у розвинутих країнах збільшення дефіциту бюджету і нарощування державного боргу зазвичай позитивно впливають на економічну динаміку в короткостроковому періоді. Проте в довгостроковій перспективі підвищення реальних процентних ставок у результаті проведення експансійної фіскальної політики і зростання податкових вилучень, необхідних для обслуговування накопичених боргів, деформують економічні пропорції та знижують динамізм економічного розвитку

     Наступним напрямом здійснення антикризових заходів  було визначено посилення контролю за фінансовими установами (Спільна  декларація саміту країн Великої  двадцятки, який проходив у Лондоні 1-2 квітня 2009 року). Ця сама проблема порушувалася і на саміті в Піттсбурзі 24-25 вересня  того ж року. У межах більш жорсткої системи регулювання їхньої діяльності передбачається вжиття заходів для  попередження надмірного левериджу  банків і задекларовано необхідність збільшення резервів на покриття можливих ризиків, що формуються в період економічного піднесення. У розвинутих країнах  Великої двадцятки прямі бюджетні витрати на рекапіталізацію фінансового  сектору досягли станом на початок 2010 року 2,7% ВВП минулого року [1, с.6].

     Наведемо  приклади антикризових заходів в  окремих країнах світу (табл.1).

     Потрібно  зауважити, що ефективність реалізації антикризової політики прямо пропорційно  залежить від якості антикризових програм  і планів, механізму їх впровадження. Антикризові програми і плани  Європейського Союзу, Росії, Казахстану, Китаю характеризується комплексністю  та системністю складових частин, досяжністю поставлених цілей, помірною забезпеченістю фінансовими ресурсами. Антикризові програми і плани  ґрунтуються на засадах антициклічного регулювання засобами грошово-кредитної  та фіскальної політики. Основною перешкодою на шляху до відновлення економіки  є недостатність фінансових та інвестиційних  ресурсів.  
 
 
 
 

Таблиця 1. Інструменти реалізації антикризової політики окремих країн  світу 

     Державна  антикризова підтримка в країнах  ЄС включала такі заходи: вливання капіталу, викуп проблемних активів, поширення  державних гарантій на певні види зобов’язань фінансових установ, надання  ліквідності центральним банком і розширення схем гарантування депозитів. У широкому розумінні фінансові, економічні та соціальні втрати від  фінансової кризи перевищили 4% ВВП  прямої бюджетної підтримки фінансового  сектору чи 19% ВВП підтримки держави  у цілому. Станом на початок 2010 року кумулятивне падіння ВВП у  країнах Великої двадцятки, охоплених  проявами системної кризи, сягнуло 27%.

     Потрібно  зазначити, що посилення глобальної кризи та можливість формування її другої хвилі є наслідком слабкості  антикризових заходів, зокрема у  країнах ЄС. Спекулятивний капітал  пішов у Китай, де його обсяги з 2009 р. щокварталу збільшуються на 60 млрд. дол., що веде до наростання нового глобального  дисбалансу. Свій «внесок» у це роблять  і США, проводячи політику «дешевих»  грошей із метою врятувати свої банки  й економіку від катастрофи. Але  це тільки підсилює проблему відриву  монетарної сфери від реального  сектору та створює структурні передумови для нових кризових явищ, тобто  комплекс передумов майбутніх потрясінь  унаслідок істотних глобальних структурних  диспропорцій та прагнення суб’єктів  господарювання перекласти свій фінансовий вантаж і проблеми і реальному  секторі на конкурентів. Такі підходи  стали однією з причин народних бунтів у країнах Африканського континенту [3, с.4].

     З метою забезпечення конкурентоспроможності національних виробників Північної  Європи, як мінімум, на внутрішньому ринку  слід застосовувати у зовнішньогосподарських стосунках такі економічні важелі:

     - ввести, умовно кажучи, «кліматичний»  імпортний тариф, котрий підвищує  ціни на продукцію, що ввозиться,  до рівнів, які дозволили б  мати вітчизняним виробникам, що  природно мають додаткові витрати  у зв’язку з північноєвразійським  холодом і величезними просторами. Цей тариф може дещо компенсувати  додаткові енергетичні та транспортні  витрати, а також вирівняти норму прибутку, щоб вона була не менша, аніж в іноземних компаній;

     - встановити валютні обмеження  щодо руху капіталу, які діяли  стосовно багатьох розвинутих  країн майже до початку глобалізації  і котрі зможуть стримувати  відплив капіталу закордон. Ці  валютні обмеження стануть бар’єром  на шляху відтоку ресурсів  з Північної Євразії, зберігаючи  необхідні їй робочі місця  і засоби існування населення,  а також дадуть реальну можливість  знизити ставки відсотка до  рівня Заходу, що здешевить кредит. Центральні банки країн СНД,  діючи в умовах економічно  недоцільної відсутності валютних  обмежень щодо руху капіталу, змушені утримувати свою облікову  ставку на надмірно високому  рівні заради хоча б деякого  стримування відпливу капіталу  за кордон [4, с.41].

     У посткризовий період перед національною економікою нашої держави стоїть завдання забезпечити економічне зростання, а також переорієнтуватися на скорочення питомих витрат на соціальні  потреби. Завдання 2010 р. було особливим  – дотримання бюджетно-податнокої дисципліни, умови якої закладені в меморандумі МВФ. А в пакеті заходів на середньострокову перспективу передбачаються структурні, пенсійна реформи, у сфері ЖКГ, у банківському секторі, реалізація ефективної енергетичної політики, спрямованої на скорочення енергоспоживання, підвищення ефективності держави щодо забезпечення її доходів і скорочення непродуктивних витрат, забезпечення інституціональної облаштованості країни для реалізації пакета реформ із одночасним проведенням адміністративно-територіальної реформи, що націлена на підвищення відповідальності регіональних органів влади, а також реалізації заходів із дерегуляції економічного життя, що має на меті зниження рівня адміністративного контролю діяльності бізнесу шляхом підвищення транспарентності взаємодії бізнесу й держави, котра є запорукою перемоги над корупцією та контролю діяльності бюрократії. Все це разом розглядається як пакет заходів для формування умов забезпечення економічного зростання.

     Головні фактори ризику в бюджетно-податковій сфері України на 2011-2012 рр.:

     - загроза збереження негативної  тенденції попередніх років –  випереджальне зростання соціальних  витрат бюджету, особливо через  вибори до Верховної Ради у  2012 р. Зазначимо, що рівень соціальних  витрат в Україні (21,4% ВВП) перевищує  подібні витрати в розвинутих  країнах Європи (19% ВВП). Різниця у  2,4 % - це той мінімум, кий повинен  бути пере орієнтований на  інвестиції у основний капітал; 

     - низький рівень бюджетних інвестицій  у основний капітал, у т.ч.  інфраструктуру, хоча саме такі  витрати забезпечують найвище  значення бюджетного мультиплікатора,  досягнення якого є головним  завданням бюджетно-податкової політики  в умовах економічної кризи,  розв’язати котре без обмежень  соціальних виплат, пільг тощо  неможливо; 

     - очікуване зниження ставки податку  на прибуток і надання податкових  пільг є логічним кроком на  шляху підтримки національних  товаровиробників у середньостроковій  перспективі, але у короткостроковому  періоді призведе до зменшення  бюджетних надходжень [5, с.15].