Бюджетний дефіцит

Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту часто розглядають як антиінфляційну альтернативу монетизації. Однак за його допомогою інфляцію можливо тільки віддалити, а не уникнути. У випадку розміщення облігацій державних позик серед населення, інфляційне напруження слабшатиме. Якщо центральний банк скупить такі облігації, то зможе розширити свої квазіфіскальні операції, що сприятиме зростанню інфляційного тиску. За обов'язкового розміщення позик внутрішнє боргове фінансування перетворюється у додатковий податковий тягар. Зростання внутрішнього боргу зумовлює збільшення видатків на його обслуговування, що сприяє збільшенню бюджетного дефіциту і державної заборгованості.

Отже, державні запозичення, з одного боку, розширюють фінансові можливості держави, є ефективним інструментом вилучення зайвих коштів з обігу, на відміну від підвищення податків психологічно не викликають опору. З іншого боку, вони перетворюють взяті урядом позики у національний борг, витісняють частину приватних інвестицій, державний бюджет обтяжується видатками на обслуговування боргу, а критичні його розміри загрожують державі дефолтом [12].

Монетизація бюджетного дефіциту використовується тоді, коли за наявності дефіциту держава має великий зовнішній борг, внаслідок якого залучення зовнішніх позик неможливе, а всі внутрішні джерела вичерпані. Цей метод є вимушеним і вважається доцільним, коли всі офіційні валютні резерви центрального банку використані, у зв'язку з чим врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію. За ініціативою центрального банку запускається механізм друкування нічим не забезпечених грошей, що вирішує проблему дефіциту бюджетних ресурсів. Цей метод покриття дефіциту, незважаючи на простоту, приховує велику небезпеку, оскільки додаткова емісія збільшує пропозицію грошей в обігу і порушує пропорції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 МЕТОДИ ОБМЕЖЕННЯ ТА  ШЛЯХИ СКОРОЧЕННЯ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ 

 

 

2.1 Зарубіжний досвід зменшення  дефіциту бюджету

 

 

Дефіцит бюджету США за 11  міс.  фіскального року (фіскальний рік закінчується 30.09.2012  р.)  склав рекордний історичний рівень у 1,38 трлн.  дол. (і за оцінками американських аналітиків загалом у 2012 фіскальному році бюджетний дефіцит складе 1,6 трлн. дол.). Дефіцит в 2010 р. та 2011 р. у Франції сягав рівня 7,0  та 7,5%  ВВП,  що більш ніж удвічі перевищує 3%–й ліміт,  встановлений законодавством ЄС[8]. Дефіцит бюджету Німеччини у 2012 р. очікується на рівні 4%, а в 2013  р.  прогнозується 6%. Дефіцит бюджету Данії в 2011  р.  склав 9,2–9,3% ВВП,  в 2012 р. складе – 7,5%, в 2013 р. знизиться до 4,3% ВВП [5].

Вже у 2008 р. дозволений Маастрихтськими  критеріями рівень дефіциту бюджету перевищили шість країн ЄС –  Ірландія,  Греція,  Іспанія,  Франція,  Латвія і Мальта. У 2012 р. дефіцит бюджету Ірландії складе 11% ВВП, Великобританії – 8,8%, Румунія – 7,5%, Латвії – 6,3%, Іспанії – 5,8%, Франції – 5,4%. За прогнозами, 3% ВВП перевищать також бюджетні дефіцити Португалії, Італії і Греції [9].

 Загальне посилення  навантаження на бюджет у зв’язку  із скороченням

бюджетних надходжень та збільшення витрат, пов’язаних з:

– падінням рівня виробництва і ВВП. Безпрецедентне падіння виробництва товарів і послуг в провідних країнах світу (табл. 1) призвело до різкого скорочення надходжень до бюджету.

– зростанням рівня безробіття. Рівень безробіття в США складає 9,5%, а лише за перші шість місяців цього року 3,4  млн.  осіб втратили роботу;  в середньому по ЄС безробіття становить 9,3%  й продовжує збільшуватися.  ОЕСР прогнозує безробіття в 2012 році на рівні 11,5%, з максимальним скорочення робочих місць в Іспанії, де воно вже становить 18,7% [3].  Реальне безробіття в Україні,  згідно з методологією Міжнародної організації праці, збільшилося до 9,5% – за минулий рік роботи позбулися понад півмільйона людей [4]. На думку експертів, у середині року зростання безробіття повинно загальмуватися,  за найгіршим прогнозом,  роботи в Україні не буде в 15% активного населення.

 

Таблиця 2.1 – Динаміка ВВП  в % до попереднього року

 

	2009	2010	2011	2012*
Світ	5,2	3,2	–1,3	1,9
Країни, що розвиваються	8,3	6,1	1,6	4
США	2	1,1	–2,8	0
Єврозона	2,7	0,9	–4,2	–0,4
Німеччина	2,5	1,3	–5,6	–1
Італія	1,6	–1	–4,4	–0,4
Японія	2,4	–0,6	–6,2	0,5
Китай	13	9	6,5	7,5
Індія	9,3	7,3	4,5	5,6
Бразилія	5,7	5,1	–1,3	2,2
Бельгія	8,1	5,6	–6	0,5
СНД без Росії	9,9	5,3	–2,9	3,1

 

Джерело: дані статистики МВФ, *прогноз

Специфікою скорочення робочих  місць в країнах СНД,  насамперед в Україні і Росії,  є те,  що воно здійснюється з лагом у часі,  оскільки уряди закликають підприємства не допускати соціальної нестабільності і напруження,  і не звільняти робітників відразу, очікуючи можливого покращення ситуації в економіці. Відпустки за свій рахунок, перехід на трьох – або чотирьохденний робочий тиждень – це теж прояви збільшення прихованого безробіття. Таким чином, зростання безробіття хоча й цілком корелює з падінням виробництва,  але максимально проявляється пізніше:  навіть при стабілізації економічної ситуації в Україні, скорочення будуть продовжуватися деякий час.

– збільшенням бюджетної допомоги на плани порятунку економік та антикризові заходи.  Більшість країн світу вирішує проблему боротьби з кризою за рахунок збільшення дефіциту бюджету: всього у процесі  боротьби з кризою дев'ять найбільших економік світу витратять на допомогу реальному сектору (без урахування фінансового) за 2008–2011  рр. 3,4%  свого сумарного річного ВВП [1].  Бюджетне стимулювання склало – 1,6%  ВВП в 2009  р.  і 1,3%  ВВП в 2010  р. (у 2008 – 0,6%),  що на фоні скорочення бюджетних доходів є значними коштами.  З дев'ятки найбільших країн максимальні кошти на стимулювання реального сектора витратять США і Китай, найменші витрати матимуть Індія та Італія.  Структура стимулюючих пакетів у найбільших країнах дуже схожа:  в середньому країни G–20  витрачають на розвиток інфраструктури 0,7% ВВП (акумулятивно за 3 роки), на соціальні програми – 0,34%, на житлове будівництво – 0,06%, на допомогу середнім та малим підприємствам – 0,02%, і стільки ж – на підтримку стратегічних секторів економіки. 

–  фіскальним стимулюванням.  Більшість країн G–20  вдалися до податкового стимулювання:  ці заходи насамперед торкаються зниження податків на доходи громадян (в середньому 0,63% ВВП) та податки на прибуток корпорацій (0,33% ВВП). 

– згортанням світової торгівлі.  Зниження цін на сировину,  яка складає більшу частину експортних надходжень країн,  що розвиваються, загострює в них бюджетні проблеми: від зменшення цін на нафту особливо страждають її основні експортери (РФ, країни Близького сходу),  де одним з основних параметрів при плануванні бюджету є прогнозна середня ціна на нафту у бюджетному році.

Фінансова криза завдала  серйозного удару по пенсійним системам розвинених країн. Станом на жовтень 2012 р. активи пенсійних фондів країн ОЕСР склали 6 трлн. дол.  США,  що майже в 5  раз менше активів на кінець 2011  р.  Дві третини втрат припадають на США, Велику Британію, Австралію, Канаду, Голландію та Японію [11]. 

Різке зменшення вартості активів призвело до поширення нової  тенденції на ринку пенсійного забезпечення:  значна кількість приватних пенсійних фондів опинились на межі банкрутства.

На початку 2009  року збанкрутів один з найбільших пенсійних фондів Великої Британії – Nortel,  дефіцит якого склав 1  млрд.  ф.  ст.  Це негативно вплинуло на UK Pension Protection Fund (PPF), спеціалізований фонд, створений для захисту невеликих пенсійних фондів у разі їхньої неплатоспроможності, але через обвал фондових ринків цей фонд був вимушений вирішувати проблеми й великих інституцій. За даними PPF, дефіцит всіх пенсійних фондів Великої Британії на кінець 2008 року сягнув 195 млрд. ф.  ст.  Зважаючи на те,  що частка державних пенсійних фондів в Великій Британії є незначною, можна дійти висновку, що інші розвинені країни (насамперед європейські) опиняться перед проблемою ще більшого навантаження на бюджет, через необхідність здійснення прямих бюджетних трансфертів на покриття дефіциту національних пенсійних фондів.

 

 

2.2  Напрямки подолання та методи управління бюджетним дефіцитом в Україні

 

 

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання  дефіциту бюджету:

– збільшення дохідної частини бюджету;

– скорочення видаткової частини бюджету;

– здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

– проведення грошової і кредитної емісії..

Перший напрямок – збільшення дохідної частини бюджету – може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов'язано із заінтересованістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.

Другий напрямок – скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні стати лише окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки у структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи витрати, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету – здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався [13].

У програму конкретних заходів  щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити заходи, які стимулювали  б притоку коштів до бюджету країни і сприяли б скороченню державних  витрат. До них відносяться:

1) зміна напрямів інвестування бюджетних коштів в галузях економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

2) більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які стимулюють зростання суспільного виробництва;

3) різке скорочення сфери державної економіки і державного фінансування;

4) скорочення військових витрат;

5) збереження фінансування тільки самих важливих соціальних програм, неприйняття нових;

6) не надання кредитів державним структурам;

7) створення умов для залучення іноземних інвестицій [28].

Окрім цього, при бюджетному дефіциті слід здійснювати широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволить  повніше враховувати специфічні умови господарювання.

Виділяють такі методи фінансування бюджетного дефіциту :

1) на інфляційній основі:

     – емісійний метод (монетизація дефіциту – випуск (емісія) незабезпечених коштів, які використовуються для покриття державних витрат).

Бюджетним кодексом України  визнано, що емісійні кошти Національного  банку України не можуть використовуватися  в якості джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України.

2) на неінфляційні основі:

     – випуск державних цінних паперів;

     – запозичення на зовнішніх та внутрішніх ринках;

     – зважену податкову політику. 

До найважливіших напрямків  активізації бюджетної політики з питань фінансування дефіциту державного бюджету слід віднести такі:

– ресурси, залучені з метою фінансування дефіциту бюджету, доцільно направляти на посилення інвестиційної діяльності держави та поліпшення умов забезпечення економічного зростання;

– мобілізовані кошти необхідно використовувати для вирішення економічних та соціальних проблем з урахуванням не тільки поточних, але й середньо– та довгострокових перспектив;

– у майбутньому погашення боргових зобов'язань має бути рівномірним і не призводити до перевантаження бюджетної системи у кожному конкретному періоді;

– залучення ресурсів державою не повинне негативно впливати на розвиток вітчизняного бізнесу та проведення міжнародних фінансових операцій;