Бюджетна система та бюджетний устрій

Встановлення принципів  побудови бюджетної системи.

Розмежування доходів  і видатків між ланками бюджетної системи.

Визначення характеру  і форм взаємовідносин між бюджетами.

Теоретично можливі  три варіанти відокремлення видів  бюджетів:

- створення єдиного бюджету для всієї країни;

- створення окремих регіональних бюджетів;

- створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і децентралізованих видів бюджеті.

Бюджетний устрій України  визначається  з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Статтею 3 Закону України «Про бюджетну систему України», який втратив чинність з прийняттям Бюджетного кодексу 2001 р. деється слідуюче визначення поняттю бюджетний  устрій  -  це  організація  і  принципи   побудови бюджетної  системи,  її  структури,  взаємозв'язок  між   окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного  устрою  і  адміністративно-територіального поділу України.

Важливим напрямом бюджетного устрою є розмежування доходів  і видатків між бюджетами. Це розмежування ґрунтується на певних засадах, які

обумовлені багатьма факторами, насамперед фінансовою моделлю суспільства, основами побудови податкової системи  і системи доходів бюджету, врівноваженістю  територіального розвитку, форм власності. Кожна країна, вибираючи ту чи іншу модель бюджетного устрою, встановлює і певну систему розподілу доходів і видатків між бюджетами, яка виходить з розподілу видатків.

Розподіл видатків між  бюджетами ґрунтується на більш  сталих засадах, бо визначається самим  призначенням того чи іншого бюджету. Його основу становить розподіл функцій та повноважень між рівнями державної влади й управління. Видатки загальнодержавного характеру фінансуються із центрального бюджету, видатки регіонального значення — з відповідних місцевих бюджетів. Тобто все залежить від того, як оцінюється значення тих чи інших видатків.

У процесі розподілу видатків можуть застосовуватися два підходи. Перший передбачає розподіл за територіальною ознакою — місцезнаходження об'єкта фінансування. Другий виходить із відомчого  підпорядкування — фінансування ведеться з бюджету того рівня, до котрого належить орган управління, якому підпорядкований об'єкт фінансування.

Розподіл доходів між  бюджетами є похідним від розмежування видатків між ними і має забезпечити  надійність та стабільність дохідної бази бюджетів усіх рівнів. При цьому можливості мобілізації доходів на кожному рівні мають безпосередньо залежати від зусиль відповідних органів влади та

управління. Вони повинні  також мати дійові важелі впливу на забезпечення надходження закріплених за ними податків, на платників цих податків. Інакше ці органи не зможуть вести ефективну фінансову політику у сфері доходів і повністю залежатимуть від некерованих ними процесів.

Розмежування доходів  між бюджетами може здійснюватися  двома основними методами. Перший — закріплення за кожним бюджетом певних доходів. Він властивий насамперед бюджетному устрою, що виходить з принципу автономності. Закріплення може відбуватися шляхом повного передання того чи іншого доходу у конкретний бюджет або через визначення стабільних нормативів розподілу окремих доходів між двома чи кількома бюджетами.

Нормативи установлюються як у твердо фіксованих розмірах у відсотках  від загальної суми надходжень, так  і шляхом розподілу ставок податків. При цьому, як правило, фіксується розмір ставки, за якою здійснюються платежі до центрального бюджету, і максимальна ставка. Ставка надходжень до місцевих бюджетів установлюється місцевими органами влади в межах максимальної ставки і ставки, за якою здійснюються платежі до центрального бюджету. Такий механізм дає можливість місцевим органам самостійно регулювати свою дохідну базу і впливати на платників.

Другий метод розмежування доходів між бюджетами, який припустимий  лише за умови застосування принципу єдності бюджетної системи, полягає в установленні системи бюджетного регулювання, тобто здійсненні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів виходячи з їхніх потреб. При цьому всі доходи поділяються на дві групи: закріплені і регулюючі. Закріплення окремих доходів загалом відбувається так само, як і при попередньо розглянутому методі. Від регулюючих доходів щорічно встановлюються для кожного бюджету індивідуальні нормативи з метою збалансування цих бюджетів або вирівнювання їх дохідної бази. Бюджетне регулювання є способом централізованого керівництва складанням, затвердженням і виконанням бюджету.

Важливою складовою бюджетного устрою є організація між-бюджетних  взаємовідносин. За напрямом ці взаємовідносини  бувають вертикальні й горизонтальні. Вертикальні взаємовідносини виникають  між бюджетами різних рівнів. При цьому існує правило, згідно з яким взаємовідносини виникають тільки між безпосередньо пов'язаними бюджетами, тобто такими, що розташовані поруч у вертикальній структурі. Взаємовідносини через один чи кілька рівнів не допускаються. Горизонтальні взаємовідносини складаються між бюджетами одного рівня.Залежно від характеру організації взаємовідносин вони бувають регламентовані й договірні. Регламентовані виникають і здійснюються тільки відповідно до чинних законодавчих та інструктивних документів і характеризуються чіткими правилами їх здійснення. Договірні ґрунтуються на відповідних домовленостях двох органів влади чи управління. При цьому окремі елементи таких взаємовідносин теж можуть регламентуватись, але виникають вони лише на підставі угоди.

 

4. Структура бюджетної системи України 

Бюджетна система складається  з державного бюджету України, республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів (Таблиця 1.).

Таблиця 1. Бюджетна система  України

 

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет об’єднує області обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. В свою чергу селищні та сільські бюджети  створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України.(Таблиця 2.).

Таблиця 2. Зведений бюджет України

 

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

Провідне місце в  бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у галузі соціального захисту, на будівництво, утримання центральних органів державної влади і управління.

Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини  фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і містами республіканського підпорядкування. Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування програм та заходів, здійснюваних органами місцевого самоврядування.

Останніми роками спостерігається  тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну систему. Але в  умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі  фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому.

Світовий досвід свідчить, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зростати, і бюджет в цьому  плані є найдосконалішим засобом  для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50 % валового внутрішнього продукту. Уся проблема в тому, як знайти виважені форми і методи цього перерозподілу, що в умовах України є одним з найважливіших завдань. В державі досі не навчилися ефективно використовувати бюджетний механізм в управління економікою.

Важливою умовою успішного  функціонування бюджетної системи  має стати поглиблення реформи  бюджетних відносин між центральними та регіональними рівнями влади  на основі розмежування відповідальності за вирішення економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків та доходів. Реалізація цього положення вимагає визначення розміру адміністративно-територіальних утворень. Це має здійснюватись з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових ресурсів, створюваних на відповідній території, перерозподільних міжрегіональних процесів.

З метою забезпечення загальнодержавної і міжнародної  порівнянності бюджетних даних, створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, здійснення належного контролю за ходом виконання бюджетів, за своєчасним і повним надходженням платежів по видах доходів та платників, а також за цільовим використанням коштів суворо в межах затверджених асигнувань була розроблена система бюджетної класифікації.

Надмірна централізація  у витрачанні бюджетних коштів, як і звуження фінансових можливостей  органів місцевого самоврядування, мають однакові негативні наслідки. Тут потрібна науково обґрунтована концепція розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи. Визначальними при її обґрунтуванні мають стати фактори ефективного витрачання коштів, посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю субєктів підприємництва, встановлення залежності між розміром бюджетних витрат і результатами економічної діяльності в регіонах.

Нові економічні відносини  потребують змін і в бюджетній  системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:

зберегти бюджетну систему  і бюджетний устрій до виходу з  економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі  з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріорітетних напрямків виробництва, стабілізації національної валюти;

при збереження централізованої  бюджетної системи надати право  місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять  від комунальної власності підприємств  через податки, регулюючи бюджети  за рахунок загальнодержавних податків та доходів;

надати самостійність  місцевим бюджетам, консолідувавши у  бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання  стосовно збереження бюджетної системи  та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжуються зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між ланками бюджетної системи, що, безперечно є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукання додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на підтримку діючих установ охорони здоровя, освіти, культури та фінансування інших заходів передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, і останні змушені будуть скорочувати видатки за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров'я, що дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття консолідованого  бюджету, до складу якого входять  усі види бюджетів бюджетної системи, пов’язане із значним навантаженням  на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридично врегульовану сукупність Державного бюджету, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формування бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежить від стану виробництва. Звичайно, одним із важелів досягнення цього має бути ефективна податкова система.

Система оподаткування  має забезпечити оптимізацію  структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Реформування податкової системи має базуватися на принципі збереження доходної частини бюджету і забезпечення обовязковості та рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами, недопущення будь-яких проявів дискримінації до окремих платників або категорій платників податків, а також стосовно оподаткування товарів вітчизняного чи іноземного виробництва.

У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати  соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування доходної та видаткової частини бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку України.

Особливої актуальності набувають сьогодні питання, пов’язані  з розширенням бази і прав місцевих органів влади щодо формування доходів своїх бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів. З цією метою необхідно переглянути чинне законодавство про місцеві податки та збори, розширити коло обєктів оподаткування, встановити перелік місцевих податків, обовязкових до сплати на всій території України.

У зв’язку з цим  хотілося зупинитись на тих проблемах, без розвʼязання яких неможливо  говорити про стабілізацію у бюджетній  сфері, про економічний розвиток взагалі.