Історія Казначейства

ПРЕДМЕТ:

 

«ІСТОРІЯ КАЗНАЧЕЙСТВА»

 

 

 

 

План

 

 

І. Джерела  поповнення Державного бюджету. Види данини.

 

 

П. Державна скарбниця  Богдана Хмельницького. Джерела поповнення державної скарбниці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Джерела поповнення Державного бюджету.  Види данини.

Поняття про державний  бюджет

  Державний бюджет (англ. budget - сумка) - це фінансовий план видатків держави та джерел їхнього покриття (за рік).

  Згідно із Законом України "Про бюджетну систему України", бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади.

  Ідеологією формування бюджету національної економіки виступає визначення джерел і сум надходжень коштів до нього, державних видатків та шляхів покриття дефіциту бюджету.

  Завданням державного бюджету є підтримка ринкової рівноваги і стимулювання розвитку окремих сфер та галузей національної економіки.

  Держбюджет як список державних доходів і видатків за певний період (фінансовий рік) має бути затверджений у законодавчому порядку.

  Через державний бюджет розподіляється близько 70% національного доходу країни. Сутність держбюджету визначається соціально-економічним ладом, природою, завдання і функціями держави.

  Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети.

  Сума всіх бюджетів бюджетної системи називається зведеним бюджетом.

  На першому етапі відбувається процес складання проекту держбюджету, Кабінет Міністрів України не пізніше ніж 15 вересня подає його на розгляд Верховній Раді України.

  На другому етапі - розгляд і затвердження проекту бюджету на сесії Верховної Ради.

  На третьому етапі - виконання і складання звіту про виконання (покладено на Кабінет Міністрів України). Фактично виконання бюджету починається з 1 січня і завершується 31 грудня кожного календарного року.

  Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Доходи бюджету.

  Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст.

  Була загальновійськова казна, до якої надходили прибутки від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачалися на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів тощо.

  У 1990 р. прийнято Закон "Про бюджетну систему України", згідно з яким державний бюджет складається з двох ланок - загальнодержавного бюджету і місцевих бюджетів. За ними закріплені доходи та видатки.

До основних джерел доходів відносять:

- податки;

- платежі за використання природних  ресурсів (воду, землю);

- неподаткові надходження (від  приватизації);

- доходи від операцій з капіталом;

- офіційні трансферти;

- цільові фонди.

Податки.

  Основним джерелом поповнення державного бюджету є податки. Податки забезпечують близько 90% доходів держави. Розглянемо                  їх суть детальніше.

  Податки - це обов'язкові платежі (примусові), стягувані державою та місцевою владою з фізичних та юридичних осіб.

Податки виконують дві основні  функції:

- розподільчу - є інструментом  перерозподілу грошових доходів  держави;

- фіскальну - формування державних  фондів.

  Вони є основним об'єктом податкової політики. Вона, в свою чергу, ґрунтується на застосуванні певного інструментарію. Розглянемо його.

1. Механізм оподаткування, тобто визначення суб'єктів та об'єктів оподаткування. Суб'єкти оподаткування - ті, хто сплачує податки, фізичні та юридичні особи. Об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо.

2. Види податків .Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України. Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. До прямих податків відносять:

- податки особисті на: прибуток громадян (неоподаткований мінімум становить 17 грн, податкова ставка становить 13%), прибуток корпорацій (прибуток підприємств в Україні оподатковується із ставкою 25%), майно, спадок, приріст капіталу;

- реальні податки:  на землю, промисловий, з капіталу (цінних паперів).

Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять у їх ціну. Це податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, ліцензійні збори.

- акцизи - це непрямі податки, що входять у ціни товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на:

 а) індивідуальні - коли оподатковується кожна одиниця товару;

 б) універсальні - коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

- податок на додану вартість - його ставка в Україні становить 20%, формально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить до бюджету від них, фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг.

- мито - це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

  Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки, і навпаки.

Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування (одиниця виміру об'єкта оподаткування для земельного податку - гектар тощо). Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види:

- пропорційна, коли  ставка оподаткування однакова  і не залежить від розмірів  доходу;

- прогресивна, коли  ставки оподаткування зі збільшенням  доходу зростають;

- регресивна, коли податкова  ставка зі збільшенням доходу  знижується.

  За законодавством України податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні  податки:

- податок на прибуток  підприємств;

- акцизи;

- ПДВ;

- податок на доходи  фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- податок на нерухоме  майно;

- рентні платежі;

- податок з власників  транспортних засобів;

- податок на промисел;

- збір за спеціальне  використання природних ресурсів;

- збір за забруднення  навколишнього середовища;

- плата за землю;

- збір на обов'язкове  страхування;

- відрахування у пенсійний  та соціальні фонди. 

Місцеві податки:

- податок з реклами;

- готельно-курортний  збір;

- комунальний податок;

- за проїзд транзитного  транспорту;

- використання символіки;

- ринковий збір;

- збір на припаркування  автотранспорту;

- збір за видачу  ордера на квартиру;

- збір за участь  на бігах на іподромі;

- збір за участь  у грі на тоталізаторі;

- збір за проведення  місцевого аукціону.

  Особливе місце серед інструментів фіскальної (податкової) політики є податкові пільги. Найбільш розповсюджені в практиці ДРЕ такі види податкових пільг:

- неподатковий мінімум  об'єкта оподаткування;

- вилучення з-під оподаткування  частини об'єкта оподаткування  (амортизаційні відрахування, витрати  на НДДКР тощо);

- звільнення від сплати  окремих суб'єктів оподаткування;

- зниження податкової  ставки;

- відмінусування від  податкової бази;

- податковий кредит;

- повернення податків (повне або часткове).

Основні принципи сучасної податкової політики:

- ефективність, що визначається регулювальною і стимулювальною функціями податків;

- справедливість - передбачає недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств;

- корисність - стягнені з працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат;

- оптимальне співвідношення між економічною ефективністю та справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із заробітної плати таких податків, які підривали б зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці;

- ефективність адміністрування - витрати на управління мають бути мінімальними;

- економічна обґрунтованість податків - розміри податків повинні встановлюватися на основі показників розвитку економіки країни та її фінансового стану;

- стабільність податкового законодавства - податки не повинні змінюватися протягом бюджетного року;

- рівняння та унеможливлювання дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання;

- рівномірність сплати - податки повинні сплачуватися в певний термін;

- гнучкість - податкове законодавство повинне вчасно реагувати на зміни соціально-економічного життя держави без порушень стійкості податкового законодавства;

- інфляційна нейтральність;

- недопущення подвійного оподаткування одного й того самого об'єкта оподаткування;

- доступність та однозначність норм податкового законодавства;

- гласність - офіційне опублікування відомостей про суми зібраних податків та їх витрачання.

Платежі за використання природних  ресурсів.

  Збір за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання. Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів. Збори за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів належать до витрат виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

  В Україні плата за використання природних ресурсів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Плата за землю. Вона справляється за одиницю площі залежно від функціонального призначення земельної ділянки. Так, за землі сільськогосподарського призначення (орні землі, косовиці, пасовища) справляється плата у розмірі 0,1 % від економічної оцінки землі у формі земельного податку (для земель під багаторічними насадженнями — 0,03 %). За використання земель населених пунктів встановлено плату у розмірі 1 %, а за вилучення земель під непрофільне використання — 5 %.

Плата за використання водних ресурсів. Загальна ставка плати складається із суми двох ставок плати:

— за використання води як природного ресурсу та формування доступних для використання водних ресурсів у системі водозабезпечення;

— забір води, її очищення та розподіл між водокористувачами  у системах водоподачі.

  Нормативи плати за водні ресурси диференційовані за бесейновим принципом. Для водокористувачів встановлюються ліміти на використання водних ресурсів. Для населення і комунального господарства ставки плати за воду нижчі, ніж для промислових підприємств. Є суттєві особливості при визначенні зборів за спеціальне водокористування для підприємств гідро-електроенергетики, вантажного транспорту, пасажирського флоту.

  Плата за використання мінеральних ресурсів. Вона включає кілька видів платежів і зборів. Об'єктом плати виступає фактичний обсяг використаних мінеральних ресурсів. У цілому плата за використання мінеральної сировини стягується за кожну одиницю видобутої мінеральної речовини, а нормативи плати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Крім того, підприємства, які здійснюють видобуток корисних копалин, справляють інші платежі: