Основні завдання юридичного відділу Львівської міської ради

 

19

Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власноавторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту  інтелектуальної власності в  Україні є низка спеціальних  законів: від 15 грудня 1993 р. "Про охорону  прав на винаходи і корисні моделі", від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та від 15 грудня 1993 р. "Про племінне тваринництво", від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права", від 25 червня 1993 р. "Про науково-технічну інформацію", від 21 січня 1994 р. "Про державну таємницю", від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу", від 5 листопада 1997р. "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" та інші.Тією чи іншою мірою стосуються інтелектуальної власності закони України: від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію"; від 21 грудня 1993 р. "Про телебачення і радіомовлення"; від 5 червня 1997 р. "Про видавничу справу", від 7 жовтня 1997 р. "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", від 13 січня 1998 р. "Про кінематографію", від 23 грудня 1998 р. "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", від 16 червня 1999 р. "Про охорону прав на зазначення походження товарів" та інші.У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою "Право власності та інші речові права", чим розробники Кодексу мали намір підкреслити соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права'.Приступаючи до визначення поняття інтелектуальної власності і права інтелектуальної власності, слід зазначити, що як таке поняття "інтелектуальна власність" поки що потребує доопрацювання. Недосконалість його полягає у тому, що цей вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридичне за допомогою документів, які гарантують майнові права. При цьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій та процесів матеріального виробництва. Лише в результаті зазначеної сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності2.Таким чином, з одного боку, наголошується на значенні врахування тієї обставини, що сутністю інтелектуальної власності є те, що вона стосується інтелектуальної, творчої діяльності, а з іншого, - не менш наполегливо вказується на значення легітимаційного моменту: результати творчої діяльності стають об'єктом правового регулювання лише тому, що такими їх визнає закон.

20

 Тобто хоча кожна  інтелектуальна діяльність за  своїм характером і змістом  є творчою, але не кожний  результат творчої діяльності  стає об'єктом права інтелектуальної  власності. Об'єктом останнього  визнається лише такий результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону Наприклад, вирішення технічного завдання є результатом творчого пошуку, але може не відповідати умовам патентоспроможності і, отже, не буде об'єктом права інтелектуальної власності. Отже, інтелектуальною власністю прийнято вважати лише ті результати інтелектуальної діяльності, яким закон надає правову охорону.             З урахуванням зазначеного, найпростіше визначити це поняття так: інтелектуальна власність - це власність (тобто ставлення як до своїх власних) на такі результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.Щодо поділу інтелектуальної власності на види існують деякі розбіжності. Так, відповідно до міжнародних угод (конвенцій) результати інтелектуальної діяльності поділяють на дві основні групи:

1) літературно-художня  власність (до неї відносять  твори літератури і мистецтва,  а також суміжних сфер);

2) промислова власність  (охоплює усі результати творчості  у галузі техніки).

Інший підхід закладено у Модельному цивільному кодексі для країн СНД. Він полягає у тому, що усі результати творчої діяльності поділяються на три групи:

1) об'єкти літературно-художньої  власності;

2) об'єкти промислової  власності;

3) засоби індивідуалізації  учасників цивільного обігу, товарів і послуг.

Саме друга з наведених  класифікацій визнана виправданою  і доцільною розробниками ЦК України  і закладена ними в основу концепції  регулювання інтелектуальної власності  у проектах ЦК 1996-1999 рр., де книга  четверта поділялася на три розділи з відповідними найменуваннями.

Проте у ЦК 2003 р. такий  поділ на розділи відсутній, а  відтак питання про концепцію  вітчизняного законодавства з цього  питання залишається відкритим.

 

 

 

 

21

 Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності

Суб'єкти права Інтелектуальної  власності - це особи, яким можуть належати права володіння, легітимації, користування, розпорядження та захисту прав на результати інтелектуальної, творчої  діяльності.

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути два види суб'єктів:

1) творець (творці) об'єкта  права інтелектуальної власності;

2) Інші особи, яким  належать особисті немайнові  та (або) майнові права Інтелектуальної  власності.

Творець - це особа, результати інтелектуальної, творчої діяльності якої є або можуть бути визнані об'єктами права інтелектуальної власності. Коло суб'єктів, які визнаються творцями, у законі (ст.421 ЦК) не визначене І не обмежене певними вимогами до їх віку, стану здоров'я, дієздатності тощо. У зазначеній нормі ЦК наведений лише приблизний перелік осіб, які створюють той чи інший об'єкт права Інтелектуальної власності: автор, виконавець, винахідник тощо. Звідси випливає, що для суб'єктів права інтелектуальної власності характерною є однакова дієздатність суб'єктів "творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи.Слід звернути увагу на те, що "творча правосуб'єктність" не збігається із загальною цивільною дієздатністю, яка за загальним правом настає з досягненням фізичною особою 18 років. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна особа. Інша річ, що здійснювати авторські права така особа може лише за допомогою інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника тощо).  Інші особи визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності, якщо відповідно до ЦК, іншого закону чи договору їм належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Наприклад, це може бути особа, якій автор відповідно до закону повністю або частково передав майнові права інтелектуальної власності - видавець літературного твору, який уклав відповідний договір з автором (ст.427 ЦК).Суб'єктом права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, за певних умов може бути також юридична чи фізична особа, де або у якої працює той, хто створив цей об'єкт.

 

22

Про це йдеться у ст.429 ЦК, яка розрізняє два випадки:

1) визначення суб'єктів особистих немайнових прав;

2) визначення суб'єктів  майнових прав.

Щодо особистих немайнових прав як загальне правило встановлено, що на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, такі права належать працівникові, який його створив. Водночас у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній чи фізичній особі, де або у якої працює творець.      У зв'язку з цим слід нагадати, що авторське право традиційно виходило з того, що у більшості випадків твір, створений у порядку виконання службового завдання, належить роботодавцю, з яким автор перебуває у трудових відносинах. Проте ст.429 ЦК підходить до вирішення цього питання з більш демократичних позицій, загалом надаючи перевагу інтересам працівника, що створив об'єкт права інтелектуальної власності.Слід підкреслити, що об'єктом права інтелектуальної власності не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва,суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом управління і видачі правоохоронного документа. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних міжнародних конвенцій і договорів.Відповідно до переліку об'єктів, що міститься у ст.420 ЦК, визначаються і види права інтелектуальної власності в Україні:

1) право інтелектуальної  власності на літературний, художній  та інший твір (авторське право) - гл.36 ЦК;

2) право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) - гл.37 ЦК;

3) право інтелектуальної  власності на наукове відкриття  (гл.38 ЦК);

4) право інтелектуальної  власності на винахід, корисну  модель, промисловий зразок (гл.39 ЦК);

 

23

5) право інтелектуальної  власності на компонування інтегральної  мікросхеми (гл.40 ЦК);

6) право інтелектуальної  власності на раціоналізаторську  пропозицію (гл.41 ЦК);

7) право інтелектуальної  власності на сорт рослин, породу  тварин (гл.42 ЦК);

8) право інтелектуальної  власності на комерційне найменування (гл.43 ЦК);

9) право інтелектуальної  власності на торговельну марку  (гл.44 ЦК);

10) право інтелектуальної  власності на географічне зазначення (гл.45 ЦК);

11) право інтелектуальної власності на комерційну таємницю (гл.46 ЦК).

Встановлення права  інтелектуальної власності охоплює  дві ситуації: 1) виникнення права  інтелектуальної власності; 2) набуття  права інтелектуальної власності. Залежно від того, про яку ситуацію йдеться, можна говорити про первинні (виникнення) і вторинні (набуття) способи встановлення права інтелектуальної власностіУ випадку виникнення права інтелектуальної власності йдеться про встановлення права інтелектуальної власності вперше - раніше його не існувало, а потім виникли відповідні правовідносини. У цьому разі підстави виникнення цивільних прав та обов'язків є первинними - вони виникають вперше. Це - створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, яке супроводжується у необхідних випадках вчиненням творцем легітимаційних дій (ст.И ЦК).У випадку набуття права інтелектуальної власності, воно виникає з підстав, що мають вторинний характер. Зокрема таке правоможна набути в результаті отримання необхідних документів, пра-вонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності Іншій особі тощо (ст.427 ЦК). У цьому разі підставою виникнення відповідних правовідносин вже є не тільки сам акт творчості (легітимований у необхідних випадках відповідно до вимог закону), а складна юридична сукупність (створення об'єкта права Інтелектуальної власності і подія - смерть автора і відкриття спадщини; створення об'єкта права інтелектуальної власності і право-чин, спрямований на його передачу, тощо).

 

 

 

 

 

 

24

Захист права  інтелектуальної власності

Захист права інтелектуальної  власності в Україні в останні  роки набуває усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих  прав стрімко зростають. Варто хоча б пригадати проблему виробництва  та реалізації неліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, а також пов'язані з цим ускладнення міжнародних торгових відносин у цій та суміжних сферах. З цих міркувань наслідкам порушення права інтелектуальної власності та захисту від порушень присвячена низка норм ЦК та спеціального законодавства.      Порушення права інтелектуальної власності можливе:

- у формі дій (посягання  на право інтелектуальної власності);

- у формі бездіяльності  (невизнання права інтелектуальної  власності органами, через які  у встановлених законом випадках має проводитися легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності);

- у змішаній формі  (невизнання права інтелектуальної  власності з наступним незаконним  використанням тим же суб'єктом  результатів чужої інтелектуальної, творчої діяльності).                                                                                        Порушенням права інтелектуальної власності визнається також ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної власності, що захищаються на території України, без дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, з порушенням цього права незалежно від того, захищалися чи захищаються ці об'єкти в країнах походження.Водночас навіть за наявності ознак порушення права інтелектуальної власності, дії, які законом визнаються правомірними, порушеннями права інтелектуальної власності не визнаються.Порушником права інтелектуальної власності може бути фізична або юридична особа. Вина порушника для кваліфікації дій чи бездіяльності як таких, що є порушенням права інтелектуальної власності, значення не має.Матеріальним наслідком порушення права інтелектуальної власності є поява контрафактних виробів, тобто продукції (товарів), вироблених з використанням об'єкта права інтелектуальної власності і реалізованих в межах України з порушенням права на них. Контрафактними вважаються також вироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням права суб'єкта інтелектуальної власності.Загальні засади захисту права інтелектуальної власності від порушень встановлені ч.З ст.418 ЦК, яка зазначає, що таке право є непорушним.

25

Воно належить його володільцю як природне право,внаслідок чого ніхто  не може бути позбавлений права інтелектуальної  власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.Відповідно до цих засад, які у свою чергу грунтуються на положеннях Конституції, захист права інтелектуальної власності здійснюється судом.Зокрема ст.432 ЦК встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст.16 цього Кодексу. Отже, для суб'єкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту:

1) визнання права (наприклад, визнання права інтелектуальної власності, визнання права використання відповідного об'єкта тощо),

2) визнання правочину  недійсним (наприклад, визнаная  недійсним ліцензійного договору);

3) припинення дій, які  порушують право (наприклад припинення використання твору без згоди його автора);

4) відновлення становища,  яке існувало до порушення  права (наприклад, вилучення і  знищення незаконно виданого  накладу літературного твору);

5) примусове виконання  обов'язку в натурі (наприклад,  вимога до видавця про виконання його обов'язку за договором про видання твору);

6) зміна правовідношення  (наприклад, зміна умов авторського  договору на вимогу автора  у вигляді реакції на порушення  з боку видавця),

7) припинення правовідношення  (наприклад, дострокове розірвання ліцензійного договору у випадку його порушення);

8) відшкодування збитків  та інші способи відшкодування  майнової шкоди;

9) відшкодування моральної  (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними  рішень, дій чи бездіяльності  органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

 

26

Суд може також захистити  цивільні права та інтереси, пов'язані  з інтелектуальною власністю, застосувавши спеціальні способи захисту права інтелектуальної власності та постановивши рішення про:

1) застосування негайних  заходів щодо запобігання порущенню  права інтелектуальної власності  та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску  через митний кордон України  товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного  обігу товарів, виготовлених або  введених у цивільний обіг  з порушенням права Інтелектуальної  власності (контрафактних виробів);

4) вилучення з цивільного  обігу матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;