Міжнародні норми в галузі охорони праці

Конвенція №181 про приватні агентства зайнятості, правовий статус яких визначається відповідно до національного  законодавства, і після консультацій з найбільш представницькими організаціями  працівників і роботодавців вимагає  від держави прийняття необхідних заходів для забезпечення адекватного  захисту працівників щодо: вільного об’єднання, проведення колективних  переговорів, мінімальної заробітної плати, доступу до соціального забезпечення і професіональної підготовки, безпеки  і гігієни праці, охорони материнства  і т.п.

Конвенція №142 (1975 р.) „Про розвиток людських ресурсів” зобов’язує державу-учасницю приймати і розвивати багатосторонні і скоординовані політику і програми професійної орієнтації і професійної  підготовки, які тісно зв’язані з зайнятістю, зокрема через державні центри зайнятості. Політика і програми враховують потреби, можливості і проблеми як на регіональному, так і на національному  рівнях; стадію і рівень економічного, соціального і культурного розвитку; взаємозв’язок між розвитком  людських ресурсів і іншими економічними, соціальними і культурними цілями. Ці програми призначені для підвищення здатності окремої особи усвідомлювати, індивідуально або колективно здійснювати вплив на виробниче і соціальне середовище. Вони стимулюють і дозволяють всім особам, на основі рівності і без будь-якої дискримінації, розвивати і використовувати свої здібності до праці в своїх власних цілях. 
Дія Конвенції №158 „Про розірвання трудових відносин” поширюється на всі сфери економічної діяльності і всіх працюючих по найму. Ця Конвенція визначає норми обґрунтування призупинення трудових відносин. У ній перераховано причини, які не є законною підставою для розірвання трудових відносин, наприклад членство у профспілках, намір стати представником найманих працівників, подача скарги, або участь в справі, відкритій проти підприємця за звинуваченням в порушенні законодавства, раса, стать, сімейне положення, релігійність, вагітність, політичні погляди, національність, соціальне походження, тимчасова відсутність на роботі в зв’язку з хворобою, або травмою.

Конвенція №159 (1983 р.) „Про професійну реабілітацію і зайнятість інвалідів” констатує необхідність розробки та здійснення національної політики в  галузі професійної реабілітації та зайнятості інвалідів. Вказана політика спрямована на те, щоб відповідні заходи щодо професійної реабілітації поширювались на всі категорії інвалідів, а  також на сприяння можливостям зайнятості інвалідів. У цій конвенції рекомендується проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і  працівників щодо здійснення вказаної політики і заходів, які необхідно  прийняти для сприяння співробітництву  і координації державних і  приватних органів, що займаються професійною  реабілітацією.

Ряд конвенцій присвячених  захисту трудових прав у галузі умов і охорони праці. Так, Конвенція  №1(1919 р.) визначала, що тривалість робочого часу не може перевищувати вісім годин  в день і сорок вісім в тиждень. Проте, в 1935 році Конвенція №47 прийняла рішення про скорочення робочого часу до 40 годин у тиждень. При  цьому передбачається, що встановлення 40-годинного робочого тижня не тягне  за ніякого зменшення заробітної плати. Години, відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого часу, Конвенція розглядає як понаднормовані, які допускаються лише в певних випадках і підлягають додатковій оплаті. 
У 1994 році Конвенція №175 вводить офіційний термін „працівник, зайнятий неповний робочий день” з рекомендацією не ідентифікувати його з працівником, який перебуває в умовах тимчасового безробіття, а також внаслідок процесів, що мають колективний характер внаслідок тимчасового скорочення нормальної тривалості робочого дня. Передбачені законом системи соціального забезпечення повинні бути пристосовані таким чином, щоб працівники, які зайняті неповний робочий, час користувались такими ж благами, як і основні працівники.

Конвенція №171 1990 року трактує  нічну працю, як будь-яку роботу, яка здійснюється в проміжку між  північчю і п’ятою годиною ранку  протягом семи годин підряд. Відповідно до неї працівникам надається  право на проходження безплатного  медичного обслуговування і на отримання  консультацій щодо того, як зменшити або  уникнути ризику для здоров’я, пов’язаного  з їх роботою. Безпеці і гігієні  праці присвячені Конвенція №155 (1981 р.) про безпеку і гігієну  праці, Конвенція №161 (1985 р.) про служби гігієни праці, Конвенція №174 (1993 р.) про недопущення крупних промислових  аварій, Конвенція №13 (1921р.) про свинцеві білила, Конвенція №115 (1960 р.) про  захист від радіації, Конвенція №136 (1971 р.) про бензол, Конвенція №139 (1974 р.) про професійні ракові захворювання, Конвенція №162 (1986 р.) про азбест, Конвенція №170 (1990 р.) про хімічні  речовини, Конвенція №119 (1963 р.) про  забезпечення машин захисним обладнанням, Конвенція №127 (1967 р.) про максимальний вантаж, Конвенція №148 (1977р.) про виробниче  середовище, Конвенція №176 (1995 р.) про  безпеку і гігієну праці на шахтах, Конвенція №167 (1988 р.) про  безпеку і гігієну праці в  будівництві, Конвенція №120 (1964 р.) про  гігієну в торгівлі і організаціях, Конвенція №127 (1929 р.) про вагу вантажів, що перевозяться на кораблях.

 

10.  ЄВРОПЕ́ЙСЬКИЙ СОЮ́З

 

Європе́йський союз — союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз , підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.

Мета ЄС

Створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта (Екю), від 1999року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Історія

Ідеї пан'європеїзму, що довгий час висувалися мислителями впродовж історії Європи, з особливою силою  зазвучали після Другої світової війни. У післявоєнний період на континенті з'явилися ціла низка організацій: Рада Європи, НАТО, Західноєвропейський союз.

Перший крок у бік створення  сучасного Євросоюзу був зроблений  в 1951: ФРН,Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснуванняЄвропейського об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС, ECSC — European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив з липня 1952 року.

З метою поглиблення економічної  інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) (EEC — European Economic Community) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом, Euratom — European Atomic Energy Community). Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, так що в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейські спільноти (ЄС — European Communities).

Процес розвитку і перетворення цих європейських співтовариств  в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний  рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення).

Україна і ЄС

У жовтні 2005 р. президент Єврокомісії Жозе Мануел Дурау Баррозу заявив, що майбутнє України — у ЄС. Проте 9 листопада 2005року в опублікованій новій стратегії ЄС було сказано, що вступ Румунії, Болгарії, Хорватії й інших країн колишньої Югославії може блокувати можливість майбутнього вступу України, Білорусі і Молдови. Комісар ЄС з розширення Оллі Рен заявив, що ЄС має бути обережним з надто великим розширенням і що наразі план розширення виглядає вкомплектованим. Очевидно, що відсутність формальної ініціативи самої України (і, відповідно, відсутність взаємних документальних зобов'язань щодо вступу України до ЄС) впливає на тональність європейських посадовців.

2005 року Президент України Віктор Ющенко заявив, що членство в ЄС є стратегічною метою зовнішньої політики України. Всі фракції у Верховній Раді України 5-го скликання 2006—2007 років (окрім комуністів — 5% місць) підтримують найшвидше приєднання до ЄС, зокрема перехід до більш тісних форм інтеграції (перший крок — створення зони вільної торгівлі відразу після вступу до СОТ, що було запропоновано ЄС у 2006). Деякі європейські політики та політологи вважають 2020 ймовірним роком вступу України до ЄС.

12 липня 2007 Європарламент у Страсбурзі ухвалив рішення висловити підтримку надання Україні перспективи членства в Євросоюзі. Відповідне рішення було прийняте за результатами обговорення доповіді депутата Міхала Томаша Камінські щодо мандату на переговори з Україною про нову поглиблену угоду.

 

11. СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ

 

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — міждержавне об'єднання більшості пострадянських країн.

Історія

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибіВіскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР(Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан,Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналасяГрузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД.14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності^[1].

Цілі організації

СНД засновано на засадах  суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями^[2].

Основні цілі організації:

• Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;
• Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;
• Забезпечення прав і свобод людини;
• Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;
• Взаємна правова допомога;
• Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації.

До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:

• Забезпечення прав і основних свобод людини;
• Координація зовнішньополітичної діяльності;
• Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики;
• Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку;
• Охорона здоров'я та навколишнього середовища;
• Питання соціальної і міграційної політики;
• Боротьба з організованою злочинністю;
• Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Кардашевский В'., Бондаренко А. Повышение производительности: европейский подход//Вопр. экономики. — 2000. — № 11. — С. 35—40.

2. Растимешин В., Куприянова Т. Управление производительностью: путь к росту // Человек и труд. — 1996. — № 8. — С. 70-73; № 9. — C. 67-69.

3. Фильев В. Управление ростом производительности труда // Экономист. - 1997. - № 3. - С. 60-66.

4. Я. О. Сєріков. Основи охорони праці: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - Харків, ХНАМГ, 2007. _ 227с.

5. Жидецький В.І. /. Основи охорони праці / В.І. Жидецький — Л.: Афіша, 2005. — 349 с.