Міжнародні норми в галузі охорони праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. МІЖНАРОДНА АГЕНЦІЯ З АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

 

Міжнаро́дна агенція  з томної енергії або МАГАТЕ є провідним світовим міжнародним урядовим форумом науково-технічної співпраці в області мирного використання ядерної технології.

Цілі і напрямки діяльності

Статут Міжнародної агенції  з атомної енергії (МАГАТЕ) ухвалили 26 жовтня 1956 року на міжнародній конференції, яку проводили в штаб-квартирі ООН. Агентство почало існувати у Відні з 29 липня 1957 року. 14 листопада 1957 року Генеральна Асамблея ухвалила угоду щодо відносин між МАГАТЕ і ООН.

Згідно з Статутом двома  основними цілями діяльності МАГАТЕ є контроль за мирним використанням  атомної енергії і забезпечення того, що допомогу МАГАТЕ не буде використано  у військових цілях.

МАГАТЕ встановлює стандарти  ядерної безпеки і захисту  довкілля, надає країнам-членам технічну допомогу, а також заохочує обмін  науковою і технічною інформацією  щодо ядерної енергії.

Однією з важливих функцій  Агентства є забезпечення того, що ядерні матеріали і обладнання для  атомних станцій не використовуватимуть  для військових цілей. Система безпеки  МАГАТЕ базується на суворому контролі за використанням ядерних матеріалів, які здійснюють на місцях інспектори МАГАТЕ.

МАГАТЕ надає поради і  практичну допомогу урядам різних країн  щодо здійснення програм використання атомної енергії. Головна ціль цих  програм — сприяти передачі навичок і знань для того, щоб країни могли здійснювати атомні програми ефективніше і безпечніше. Агентство пропонує радників й обладнання, навчає спеціалістів.

МАГАТЕ збирає інформацію стосовно кожного аспекту ядерних  технологій і поширює її за допомогою  своєї Міжнародної ядерної інформаційної  системи у Відні. Разом з ЮНЕСКО Агентство керує Міжнародним центром теоретичної фізики в Трієсті, Італія, а також утримує три лабораторії для вивчення можливого практичного застосування принципів ядерної фізики. Агентство співпрацює з ВОЗ щодо проблем використання радіації в медицині і біології.

Нерозповсюдження  ядерної зброї

Найважливіший напрям діяльності МАГАТЕ — забезпечення нерозповсюдження ядерної зброї. У 1968 році 102 країни підписали договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). За Договором про нерозповсюдження ядерної зброї на МАГАТЕ покладена перевірка виконання зобов'язань його учасників. Контрольні функції Агентства — так звані гарантії МАГАТЕ — мають за мету не допустити в країнах, що не володіють ядерною зброєю, переключення атомної енергії з мирного застосування на створення ядерної зброї. Перевірка може відбуватися тільки на основі угоди з державою, в якій повинна проводитися інспекція. Ухвалення гарантій є добровільним. Контроль МАГАТЕ розповсюджується на десятки країн світу, включаючи держави з розвиненою ядерною промисловістю. У добровільному порядку під гарантії Агентства поставили ядерні установки США, Великобританія, Франція, Китай,Росія. Гарантії МАГАТЕ розповсюджуються також на 95% ядерних установок за межами п'яти вищеназваних держав. До теперішнього часу діє 225 угод про гарантії з 141 державою.

Структура організаціїї

Керівними органами МАГАТЕ є Генеральна конференція, Рада керівників, Секретаріат.

Генеральна конференція — найвищий орган агентства. Складається з представників всіх країн, що входять в організацію, обирає Раду керівників і контролює роботу секретаріату, обирає генерального директора.

Генеральна конференція  скликається один раз на рік.

Рада керівників складається  з 35 розпорядних директорів, є виконавчим органом агентства. Він правомочний  ухвалювати рішення, обов'язкові для виконання всіма країнами-членами МАГАТЕ. Рада керівників зазвичай збирається п'ять разів на рік.

Секретаріат — адміністративний орган, має в своєму складі відділ ядерної енергії і безпеки, що відає питаннями ядерної енергетики і реакторів, ядерною безпекою, захистом довкілля і науково-технічною інформацією, відділ наукових досліджень ізотопів, відділ технічної співпраці і відділ адміністрації. На Секретаріат, який очолює Генеральний директор, покладається обов'язок здійснення програми МАГАТЕ після її затвердження Радою і Генеральною конференцією.

Генеральний директор обирається строком на 4 роки.

Штаб-квартира МАГАТЕ розташована  у Відні. Крім того, МАГАТЕ має регіональні відділення в Торонто, Женеві, Нью-Йорку і Токіо, лабораторії в Австрії і Монако і дослідницький центр в Трієсті, яким управляє ЮНЕСКО.

З 1997 року організацію очолював Мухаммед аль-Барадаї (Mohamed ElBaradei) — професійний дипломат з Єгипту. На це пост він був переобраний двічі — в 2001 і 2005 роках.

2 липня 2009 Рада керівників Міжнародного агентства з атомної енергії вибрала новим гендиректором організації японця Юкіо Амано.

Станом на листопад 2010 року агенство нараховувало 151 країну учасницю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ

 

Міжнародна організація  праці (МОП)  — спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. У 20 столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

Загальна інформація

В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій  трудящих та представники урядових структур. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою  установою ООН. Сьогодні членами МОП є 183 країни.

МОП приймає різні конвенції  і розробляє рекомендації, а також  встановлює міжнародні стандарти у  сфері праці, зайнятості, професійної  підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я.

Представництво  МОП в Україні

МОП активно працює в Україні  з початку 90-х років. МОП вже  здійснила проекти пов'язані з  аналізом стану соціальної політики, кризового стану ринку праці  в Україні (1995 рік), розвитком соціального партнерства. Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу Урядові в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.

Нині МОП спільно з  ПРООН та іншими агенціями здійснює в Україні важливі проекти, які  пов'язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці  та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального партнерства і діалогу.

8. КОНВЕНЦІЇ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ МОП

 

Конвенції та рекомендації МОП, основні нормативні документи, прийняті Міжнародною організацією праці (МОП), за допомогою яких забезпечується реалізація її цілей і завдань. КіР МОП відносяться до головних інструментів впливу МОП на практичну соціально-трудову політику в країнах-учасницях. Розробка КіР контроль за їх застосуванням в даний час, як і раніше, переважають у діяльності МОП. За 1919 - 1993 рр.. прийнято 174 конвенції і 181 рекомендація. Юридична природа цих документів різна. Конвенції є різновидом міжнародно-правових договорів, що передбачають їх ратифікацію парламентами або іншими законодавчими органами держав і подальше дотримання країнами-членами МОП. Рекомендації не вимагають ратифікації, вони грають роль орієнтирів при виробленні країнами-членами політики, розробці національного законодавства та практичних заходів у соціально-трудовій сфері. КіР МОП служать мінімальними стандартами для держав-членів і не повинні використовуватися з метою погіршення становища трудящих і умов підприємницької діяльності. З моменту вступу конвенції в силу дана держава зобов'язана вжити всіх необхідних заходів (закони, підзаконні акти тощо), щоб гарантувати її дієвість, хоча воно має право відмовитися від її подальшого застосування шляхом денонсації. У Статуті МОП визначена чітка система контролю за дотриманням державами-учасниками положень, зафіксованих в її конвенціях. Ця система передбачає регулярне надання доповідей урядами держав-учасниць, а також спеціальні контрольні процедури, засновані на розгляді цих доповідей і скарг. Доповіді з найбільш важливих конвенцій, які належать до основних прав людини у сфері праці, представляються один раз в два роки, а по ін конвенцій - один раз на чотири роки.

 

 

9. ОСНОВНІ КОНВЕКЦІЇ МОП

 

Одним з головних напрямків  діяльності МОП є нормотворчість. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці. 
Конвенції приймає Генеральна конференція більшістю голосів присутніх делегатів. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами – членами МОП і з цього моменту накладає певні зобов’язання як на ті держави, що ратифікували її, так і на держави, що не ратифікували конвенції. Для окремої держави – члена МОП конвенція стає юридично обов’язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації). У випадку ратифікації країною конвенції вона зобов’язана прийняти законодавчі акти для її реалізації і раз на 2-4 роки готувати доповіді про вжиті заходи щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава несе зобов’язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики щодо такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для її пізнішої ратифікації. Кожна конвенція після ратифікації діє протягом 10 років. Будь-яка країна за тих чи інших обставин може її денонсувати. Якщо ж цього не сталося, то конвенція продовжує термін своєї дії на наступний період.

Рекомендація не є міжнародним  договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією  ввести відповідні норми в національне  законодавство. Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення  конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми. Рекомендація подається уряду держави  – члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття закону або іншого нормативно-правового  акта набули юридичної сили.

МОП приймає міжнародно-правові  акти в сфері праці у таких  напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення професійних організацій тощо.

Систематизовані Конвенції  і Рекомендації МОП утворюють  Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП  прийняла біля 200 Конвенцій і Рекомендацій з широкого спектра питань у сфері  праці. Це – основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці  або техніка безпеки і гігієна  праці.

Право на працю – одне з основних прав людини. Уперше це право  було проголошено у Загальній  Декларації прав людини в 1948 році. Ст. 23 Декларації проголошує, що кожна людина має право на працю, вільний вибір  роботи, справедливі і сприятливі умови праці, належні умови професіональної  підготовки, соціальний захист, соціальну  та медичну допомогу, самостійність, соціальну інтеграцію та участь у  житті суспільства.  Міжнародному пакті про економічні, соціальні  й культурні права зазначається, що право на працю – це право  кожної людини отримати можливості заробляти  собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Міжнародно-правові акти про працю  підкреслюють неприпустимість примусової праці. Європейська конвенція про  права людини (1959 р.), Конвенція МОП  №29 про примусову або обов’язкову  працю (1930 р.) визначають примусову працю  як будь-яку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи  під загрозою покарання, якщо тільки ця особа не запропонувала добровільні  послуги. При цьому зазначається, що не є примусовою праця, що застосовується в зв’язку з надзвичайними (непереборними) обставинами, внаслідок законів  про обов’язкову військову службу, а також те, що виконується внаслідок  судового вироку. Конвенція №105 про  скасування примусової праці вказує на неприпустимість примусової праці  як засобу політичного впливу (виховання) або як міри покарання за наявність  чи за висловлення політичних поглядів (переконань), протилежних встановленій політичній, соціальній або економічній системі. Саме ці дві конвенції (№29 і №105) ратифікувала найбільша кількість держав (Конвенцію №29 ратифікували 143 держави, а Конвенцію №105 – 129 держав).

Конвенція №87 (1949 р.) про свободу  асоціації і захист права на організацію  встановлює право всіх працівників  і підприємців на створення і  вступ в організацію за своїм  вибором без отримання попереднього дозволу і визначає ряд гарантій діяльності без втручання органів  державної влади. У цьому контексті  виділяється Конвенція №98 про  застосування принципів права на організацію і ведення колективних  переговорів, яка передбачає захист від антипрофспілкової дискримінації, захист організацій працівників  і підприємців від взаємного  втручання, а також заходи по сприянню колективним переговорам.

Основний принцип міжнародно-правового  регулювання праці – рівність у здійсненні прав і свобод людини. Рівність у праці виключає дискримінацію, під якою розуміється будь-яка  відмінність, недопущення або перевага, що встановлюється за ознакою раси, статі, релігії, іноземного, соціального  походження, віку, сімейного стану, що приводять до порушення рівності можливостей в галузі праці і  занять. На це, наприклад, вказують такі конвенції МОП, як Конвенція №111 про дискримінацію в галузі праці  й занять (1958 р.), Конвенція №100 про  рівну винагороду чоловіків і  жінок за працю рівної цінності (1951 р.).

Конвенція №122 про політику в галузі зайнятості (1964 р.) спрямована на сприяння повній зайнятості для  стимулювання економічного зростання  та розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій  силі. 
Державна політика зайнятості має бути спрямована на створення умов для забезпечення роботою всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає її, забезпечити свободу вибору зайнятості з урахуванням рівня економічного розвитку країни. Для забезпечення стабільної зайнятості й недопущення свавілля підприємців у актах МОП встановлено, що звільнення з ініціативи підприємця можливе лише за наявності законних підстав, які пов’язані зі здібностями, поведінкою працівника або виробничою необхідністю. Не є законними такі підстави для звільнення, як членство у профспілці, виконання функцій представника працівників, подання скарги або участь у справі, порушеній проти підприємця, раса, стать, сімейний стан, вагітність, віросповідання, політичні погляди, національність, вік.

Конвенція № 88 (1948 р.) визначає коло діяльності служб зайнятості, зокрема допомога в працевлаштуванні, зміні професії, інформації щодо ринку  праці та його еволюції, а також  заходи, які ця служба повинна здійснити. Конвенція №96 про платні бюро по найму передбачає дозвіл від компетентного  органу влади і підлягають його контролю. При цьому вони не мають права  надавати платні послуги, які перевищують  тариф, що був установлений або схвалений  контролюючим органом.