Згублене життя. До композиційного вивчення роману «Повія» Панаса Мирного

Грицько розповів Христі про бійку, говорив, що так  їм злодюгам і треба, що життя через  них немає, все треба замикати, нічого не вдержиш. 

Чіпка напився  і заснув.

ХХІ. Сон  у руку 

Сниться Чіпці  мати, дід Улас, убитий сторож. Охопив  його вогонь, досягав до всього тіла. Подивився він, а то не вогонь, а людська кров – прокинувся. 

Поглянув  навкруги – пусто. Стояв і молився. Лилися сльози. А товариство засіло у жида Оврама. Лушня пішов до Чіпки довідатися, що там, той його ледве не вбив. Лушня збрехав, що їх пов,язали і щойно відпустили. Чіпка повірив йому і сказав: “… А зробили таке зі мною… стережіться ж тепер..!   Годі гуляти!.. Станьмо й ми такими, як люди… А проте – свого не забуваймо!..” Сказав, що забере матір, згадав про Галю. Але душа його боліла помстою, серце гукало – оддячити, розум пашів – злом.

ХХІІ. Наука  не йде до бука 

Баба розповідала  Мотрі, як Чіпку було побито. Серце  в неї защеміло, боліло. Вона була тепер сердита на всіх людей. Чіпка пішов до матері. Домовилися, що зиму вона перебуде у баби, а потім перейдуть на нове хазяйство. Чіпка пішов у Крутий Яр – молотив там хліб. Весна. Чіпка з матір,ю коло хати пораються. До Великодня стояла хата, як чепурна дівчина. Мотря аж помолодшала. Чіпка полагодив хату, купив овець, зробив кошару, придбав сіна. Мотря радіє, купили корову. 

Зажив Чіпка  з Грицьком душа в душу. Ходять у  гості. Христі Мотря сподобалася, як рідна матір, а Мотря доглядала її сина Василя. Чіпка дедалі ставав смутніший, став часто пропадати на цілу ніч. А кругом Пісок чутки, що й про лихі вчинки: то там, то там – когось пограбовано, церкву обікрадено. 

Частина четверта.

ХХІІІ. Невзначай  свої 

Чіпка веселий, радий, робив корито для свиней. Увечері  пішов у поле, зустрівся з товариством, пішли разом до Гершка. Познайомився з Максимом, поїхали до нього награбоване відвезти. Сіли вечеряти. Зустрів там Галю. Після вечері поділили гроші та пішли спати. Один Чіпка не спав. Вийшов у сіни. До нього вийшла Галя. Зізналися один одному в коханні. Зранку поснідали і почали збиратися додому. Чіпка забув кисет, Галя дала йому інший, з шовку. 

Цілий тиждень лив дощ, сидів Чіпка вдома. Мати говорить про одруження. Пішов Чіпка до Галі спитати: чи піде за нього. Але Галя сказала, що вже засватана: що тоді москаль Сидір зостався у них, вони з батьком напилися та й домовилися. Галя просить Чіпку покинути таке життя, тому що тими руками, що недавно людей давив, буде жінку обіймати. Чіпка відповів, що він – отаман, і коли товариство почує, що той усе кинув, тоді йому не жити. Галя говорить, що все на ній награбоване, що давить воно їй, називає себе “розбишацькою дочкою”. Чіпка обіцяє, що все покине.

ХХV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі 

Настав вечір, а Чіпки немає. Пішов до Сидіра, дав йому грошей, щоб відмовився від Галі, та так напилися, що залишився ночувати там. Наступного дня пішов на хутір до Гудзя. Довго вони з Галею милувалися, мріяли. Потім – обідали, а ввечері пішов додому. Сказав матері, що буде одружуватися на Галі. Мотря засмутилася, бо знала її матір, але Чіпка заспокоїв, запевнив, що вона зовсім не схожа на матір. 

Увечері побіг  до Грицька прохати того у старости. Рано в цей день лягли з матір,ю спати.

ХХVІ. На своїм добрі 

У суботу заслав Чіпка старостів. У неділю були оглядини у хаті Чіпки. Матері одна одній одразу ж не сподобалися. Через тиждень – вінчання. На радощах Максим таке весілля  правив, що ніхто ніколи не бачив. Цілий тиждень гуляли. Грицько дивувався багатству, що Чіпці припало. Його заздрість розбирала. Завидували й люди. Мотря, як побачила невістку, чорні думки зразу збігли з її обличчя. Прийняла її, як дитину. Галя обнімала її, як матір. Багато добра навезла Галя, Максим подарував Чіпці трьох коней. Гарно, весело у хаті. Коло свекрухи, як коло рідної матері. Галя нашила їй очіпків, сорочок надарувала, сама коло хазяйства, Мотрі навіть не підпускала. Галя з Чіпкою, як голуби. Хлопець тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривавої стежки. Він ховався від своїх братчиків. 

Грицькові тепер не сором водитися з Чіпкою. Дружини їх потоваришували. Заможність Чіпки розбуркувала заздрість Грицькову. Христя ж завжди заступалася за Чіпку. Галя і Христя так уподобали одна одну, мов сестри. Після Різдва народився у Христі другий син. Галя стала хрещеною. Грицько сподівався, що сину буде добре від такої хресної матері. Христя ж дивилася на це, як на довічний зв,язок з Галею. Минула зима. Почав будувати новий будинок Чіпка. Страшне й прокляте дворище лоскотало тепер заздрісні очі людей. Чіпка перестав хліба робити, став по ярмарках їздити, полотна скуповувати та перепродувати. Від нього і пішли в Пісках “полотенщики”.

ХХVІІ. Новий вік 

Промайнула  воля. Василь Семенович помер. Тепер  став панувати син його – невеликого розуму, слабої волі. Накинули кріпакам землі. Чіпка тепер і у громаді  не останній, люди поважають. Де хрестини – Чіпку в куми. Став відомий  на цілий повіт. У Максима познайомився зі становим Дмитренком. Одного разу він  приїхав до Чіпки у гості, привіз новину про земство (вибрати гласних, а ті управу з себе, а управа –  заправляє всім). Уранці на майдані зібралася громада. Стоновий поїхав, а у Чіпчинім серці уже ворушилося бажання верховодити. Він радить людям не вибирати панів у громаду.

ХХVІІІ. Старе – та поновлене 

У Гетьманському  з,їхалися пани, писарі, голови, гласні. Був там і Чіпка. Позвали їх у горниці, почалися вибори. У гласні вибрали Чіпку. Він радів з того, що заробив людську шану. Але вийшло так, що там, де знайшов шану – загубив спокій та долю. Вибір його в управу нікому не був милий. Старшина на нього скоса дивилася. Шовкун знайшов “Дело об покраже пшеницы в коморах помещика Надворного Советника Василия Семеновича Польского и о прибиенин сторожа Деркача”. Дмитренко говорить Чіпці, щоб тікав з управи. Чіпка на це відповів: “… мене люди вибрали …мене люди й скинуть!” Через день прийшов приказ: “устранить гласного Варениченка по неблагонадежности”. Упала ця звістка, як грім. Чіпка їде в Гетьманське, до Пороха. Написав жалобу на пана. Минув тиждень. У предводітеля був бенкет. Принесли туди бумагу, що над ними почалося слєдствіє. Вирішили позбутися цього діла. Шовкун з Чижиком радилися, як би їм здихатися Пороха. 

Галя поїхала  до батька, бо той захворів. Наступного дня і Чіпка туди поїхав. Максим помер. 

А у Гетьманському  пани раділи, бо на Чіпчину жалобу прийшов одказ. Відкрилася земська рада. Туди прибули одні пани. Через тиждень чутка про раду оббігла весь повіт (прийнято закон про землю: у кого менше – платить більше). 

Чіпці не до того. Похорон, поминки. Дізнався про  раду, аж поблід увесь віз злості, кричав: “… а мужик – віл… ори, поки здужає! Дай йому полови, щоб не здох, – та знову запрягай… поки не впаде… А тоді здери з його шкуру на чоботи. Чорти, а не люди!” Дмитренко сказав, щоб не бунтував людей. Чіпка цілу ніч не спав, усе думав.

ХХІХ. Лихо не мовчить 

Явдоха перебралася  у Чіпчину хату. Матері не помирилися. Явдоха була горда. Мотря спочатку потакала їй, але не видержала. Почалися сварки, Галі було жалко Мотрі. Постійна гризня доливала отрутою й без того вже  отруєне життя Чіпки. Хата йому остогидла. Почав згадувати старе товариство. Грицько став нудним йому, почав  випивати, іноді й Галі діставалося. А Чіпка прийде додому – і п,яними руками пригортає до п,яного серця свою Галю. Завелися інші порядки в хаті, вона стала притоном гульні п,яної. Явдоха допомагала йому в його затіях. Коли прийдуть гості – Галя у куток заб,ється, Мотря на піч залізе. Грицько перестав до них ходити і Христі заборонив. Одначе та іноді бігала до куми та до Мотрі. У хаті горілка тепер господиня. Цілу ніч пропадають, а зранку цілу повозку везуть. Явдоха підтримувала Чіпку, а той, як звір, кидався на кожного заможного чоловіка. Галя – “розбишацька жінка”. Гидким та страшним здавався їй Чіпка. Несподівано померла Явдоха. Чіпка поїхав – три дні не було. Повернувся, везучи повні вози всякого добра. Мотря лаяла, він її вдарив. Уранці стара пішла у волость за те, що її “волоцюга побив”. Чіпка налив волосним, називав матір “сучкою” та грозився побити. Мотря злягла, Галя коло неї ходить. Плакали разом.

ХХХ. Так  оце та правда! 

Зима. Мотря  одужала. Чіпка нудиться, коли немає кого з товариства. Але раптом стук: Лушня, Матня, Пацюк та ще чоловік 7 з ними. Насміхалися з Мотрі. Випили і пішли на хутір до Хоменка. Повернувся, став умиватися. Зайшли інші. Мотря побачила на кожному кров. “Одсахнусь тебе.., мій сину, моє лихо,.. перед усім світом скажу…” Почула Мотря під вікном дитячий крик – дівчинка років десяти, у крові вся, боса, розповіла, що були у них розбишаки, всіх порізали, постріляли, одна вона втекла, а хату спалили. Пішли у волость. Народу назбиралося повен двір, усіх пов,язали. Галя прокинулася, побачила усю в крові дівчину і сказала: “Так оце та правда?! Оце вона!!!” – і залилася божевільним сміхом, тіло тряслося. Грицько про все розповів Христі, та побігла до Мотрі. Галя повісилася. 

Це було під осінь, на другий рік. До Сибіру на каторгу вели скованих людей. Зупинилися біля волості. Серед них був Чіпка з товаришами. Почали збігатися з усього села люди. Плакали люди, плакали розбишаки, навіки прощаючись з селом, з людьми. Один Чіпка не плакав. 

Мотрю взяв Грицько догодувати. Скоро вона й  померла. Коло Хоменкового хутора насипано могилу – вісім безневинних душ. Чіпчину хату опечатали, забили. А посеред села стоїть палац – там живе новий хазяїн Пісок – Данило Кряжов. 

Через декілька років Чіпчину хату купив жид Гершко і завів шинок. Але й досі продирає мороз поза шкурою гуляк, як глянуть вони на хрест, що геть-геть здалека чорніє над Ромоданом…