Методи і засоби врегулювання міжнародних суперечок

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ 

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 

Кафедра філософії і соціології 
 
 
 
 
 
 
 

САМОСТІЙНА  РОБОТА

з дисципліни «Політологія»

на тему: «Методи і способи врегулювання міжнародних суперечок» 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка ЕПЗ групи, III курсу,

спеціальності «Економіка підприємства»

Коротенко К. О. 
 
 
 
 
 
 
 
 

м. Мелітополь

2011 рік

      Звіт  про виконання індивідуального  навчально-дослідного завдання з дисципліни «Політологія і соціологія»/Коротенко  К. О. студента – Мелітополь: ТДАТА, 2011, - 16 с. 
 

Анотація  звіту 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рецензент ст. _______гр. ______курсу _____________________________

                                                (прізвище та ініціали)

 

 

ПЛАН 
 

ВСТУП           4 

1. ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНИХ СУПЕРЕЧОК    6 

2. МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ВРЕГУЛЮВАННЯ     8

     МІЖНАРОДНИХ СУПЕРЕЧОК 

2.1. Застосування сили        8 

2.2. Мирні засоби врегулювання міжнародних суперечок   9 

ВИСНОВОК          14 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ     16 
 
 
 
 
 

 

ВСТУП 

     Практика  міжнародного співробітництва свідчить, що більшість міжнародних зобов’язань  виконується належним чином, але, керуючись  стародавнім прислів’ям „Si vis pacem para bellum” (хочеш миру – готуйся до війни), потрібно завжди пам’ятати  про те, що існує безліч обставин, які можуть вплинути або завадити належному виконанню міжнародних  зобов’язань, а тому вже під час  свого волевиявлення сторонам слід добре продумати та передбачити  шляхи вирішення можливих суперечок  та зазначити, яким чином вони захищатимуть власні права шляхом внесення відповідних  пунктів у документ, що укладатиметься.

     Необхідність  дотримання та належного виконання  укладеного зобов’язання, без чого не можуть існувати нормальні міжнародні відносини, існувала ще в період рабовласницького ладу. Наприклад, Рим, котрий мав велику договірну практику, бачив можливість посилення могутності своєї держави  також у дотриманні прийнятих  на себе договірних зобов’язань, цим  самим примушуючи до того ж своїх  контрагентів. Так установився принцип  „pacta sunt servanda” (договори повинні дотримуватися).

     У період феодалізму держави надавали багато уваги питанням виконання  міжнародних договорів, що одержувало своє відображення в різного роду урочистих церемоніях і клятвах. Однак як при рабовласницькому ладі, так і при феодалізмі порушення  міжнародних зобов’язань було дуже частим явищем, про що свідчить існування  експлуататорських держав.

     Усі держави, вступаючи у світове  співтовариство, беруть на себе зобов’язання здійснювати свою міжнародну діяльність відповідно до основних принципів міжнародного права. Одним із таких принципів  є обов’язок держав вирішувати свої “міжнародні спори мирними способами  таким чином, щоб не піддавати  загрозі міжнародний мир і  безпеку і справедливість ” (п. З  статті 2 Статуту ООН).

     У другій половині XIX ст. перед європейськими державами виникло питання необхідності отримання гарантій виконання зобов’язань сторонами з метою зміцнення економічних і політичних відносин, а тому наприкінці XIX - на початку XX ст. у практиці держав поширилося підписання багатосторонніх угод щодо врегулювання цих питань. У нашій країні, так само як і в інших країнах, чимало досліджень й окремих статей, присвячених проблемі мирного розв’язання міжнародних спорів, з’явилось саме після Другої світової війни.

     Проте з моменту закінчення Другої світової війни на планеті спостерігалося більше 100 збройних конфліктів, включаючи  такі великі, наприклад, як війни Ізраїлю  із сусідніми арабськими державами, участь СРСР у громадянській війні  в Афганістані, війна західних країн  проти Іраку, збройне втручання  країн Заходу в громадянську війну  в Югославії, а також збройні  конфлікти в Закавказзі, Молдові і Чечні.

     Отже, актуальним на сьогоднішній день залишається подальше дослідження теоретичних та практичних питань пов’язаних із мирними засобами вирішення міжнародних суперечок, тому метою нашої роботи є дослідження особливостей правових засобів вирішення міжнародних суперечок у забезпеченні міжнародного співробітництва.

 

1. ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНИХ СУПЕРЕЧОК

 

   Співпраця і протистояння держав, що існують  в сучасному світі, відмінність  інтересів і потреб суб'єктів  міжнародних відносин часто знаходять  віддзеркалення в міжнародних суперечках і конфліктах. Під поняттям суперечки (конфлікту) мається на увазі відсутність згоди в поглядах і оцінках, що стосуються реальних інтересів сторін.

   Відповідно  до Статуту ООН міжнародні суперечки діляться на:

- ситуацію, тобто конфлікт, що у випадку  його розвитку може загрожувати  міжнародному миру і безпеці  (наприклад, ситуація з Іраком);

- спір, тобто ситуацію, у випадку розвитку якої не виникає загрози міжнародному миру і безпеці, наприклад коли сторони пред’явили одна одній взаємні претензії (спір Англії з Іспанією з приводу Гібралтару). У спорі завжди є учасники, у яких претензії завжди сформульовані і збігаються з предметом спору. При цьому держави свої претензії обґрунтовують законними інтересами і нормами міжнародного права.

     Якщо  претензії держав не збігаються з  предметом спору, то вони так і  залишаються претензіями, без надії  інституціоналізації (формування і  розвитку) спору (наприклад, претензії  Японії на російські острови південної  частини Курил). Міжнародний Суд  ООН відзначав, що “односторонні  претензії не утворюють спору  ”.

     Дотримання такому розподілу дозволяє уміло знаходити засоби вирішення. У разі суперечки, що загрожує безпеці і миру на Землі, Рада Безпеки має можливість втрутитись та приймати рішення, обов'язкові для конфліктуючих сторін.

     У теорії міжнародних відносин існує  ділення на спори юридичні і політичні. Спори політичні мають місце  тоді, коли відсутні правові рішення, які могли б стати основою  залагоджування суперечки. Політичними  спорами вважаються такі розбіжності, які зачіпають честь та життєві  інтереси держави. В той же час  під юридичними розуміють спори, які можна і необхідно вирішити за допомогою права. Мета такої класифікації — виокремити суперечки, які здатен вирішити суд як орган, що за своєю природою тільки застосовує право, але не створює його. Утім ця класифікація вважається занадто академічною через відносний характер відмінності між цими видами спорів. Дійсно, навряд чи міжнародний спір може бути виключно правовим, тому що він завжди має політичний вимір; з іншого боку, зіткнення політичних інтересів суб’єктів міжнародного права має вирішуватися на основі норм міжнародного права.

 

2. МЕТОДИ  ТА ЗАСОБИ ВРЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ СУПЕРЕЧОК

 

     Поява суперечки приводить в дію різноманітні засоби її рішення. У разі гострих форм конфлікту виникають тенденції до загрози застосування сили. Допущення озброєних зіткнень, навпаки, є крайньою формою врегулювання міжнародних відносин. У наш час сторони найчастіше досягають задоволення своїх цілей за допомогою мирних засобів вирішення конфліктів.

     Розглянемо кожен із спосіб вирішення суперечок. 

1. Застосування  сили

     Термін "сила" у сфері міжнародних відносин слід розглядати в трьох аспектах: військовому, економічному і політичному. У вирішенні гострих міжнародних конфліктів виділяється тенденція до використання сили військового характеру. Вона залежить від потенціалу сусідів, існуючих союзів або політичного розставляння сил в даному регіоні.

     Військова сила є похідною від рівня озброєних сил держави, стану промисловості, темпів технологічного розвитку, сировинних та людських ресурсів, організації і інфраструктури, а зрештою - від швидкості і об'єму засвоєння суспільством досягнення науки і техніки.

     Військова сила держави (групи держав) виконує  внутрішню і зовнішню функції. У внутрішній області завданням армії є збереження безпеки і порядку. Вона може також виконувати виховні, організаційно-економічні завдання. У зовнішньополітичній області володіння військовою силою є гарантом національної безпеки. Військовий потенціал служить захисту і збереженню цілісності території, а також соціально-політичного правопорядку, що склався, оберігає колективні та індивідуальні інтереси, часто в союзі з іншими країнами. Озброєні сили можуть стримувати потенційного агресора як фактом свого існування, так і шляхом протидії можливому нападу.

     Військова сила впливає в міжнародних відносинах:

     — самим фактом свого існування;

     — шляхом її демонстрації;

     — загрозою її застосування;

     — застосуванням.

     Факт  володіння військовою силою складає  важливий елемент престижу держави, а також дії на інші суб'єкти міжнародних  відносин. Демонстрація сили кваліфікується як загроза застосування сили. Вона може також доводити факт переваги або рівноваги сил.

     Серед різних форм прояву загрози застосування сили деякі з них є типовими. Це проголошення моменту підвищення міри бойової готовності, концентрація військ, оголошення мобілізації, пересування  військ до прикордонних районів, відправлення військових кораблів до берегів іншої  держави або проведення маневрів в прикордонних районах.

     Використання  сили може полягати в блокуванні портів і прибережної зони або бомбардуванні  території, в проведенні агресивної інтервенції на території іноземної  держави.

     Загроза застосування сили і використання сили протиречить міжнародному праву. Згідно Декларації ООН міжнародне право повністю виключає використання сили як засоби врегулювання міжнародних суперечок. Відповідно до п. 3 статті 2 Статуту ООН усі члени Організації Об’єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, і справедливість. 

2. Мирні засоби врегулювання міжнародних суперечок

     Одним з перших в історії міжнародних  відносин актів міжнародного права, засуджуючим і таким, що забороняє війни, як інструмент політики, став антивоєнний договір, підписаний в Парижі 27 серпня 1928 р. і відомий як Пакт Бріана-Келлога (по прізвищах міністрів закордонних справ Франції і Англії). Після Другої світової війни якнайповніше і докладно проблеми врегулювання суперечок розглядаються в кодексі правил, який увійшов до Декларації Об'єднаних Націй, де в статті 33 п.1 перераховані засоби мирного залагоджування спірних питань. Державам надана свобода вибирання таких засобів. Тут названі: переговори, посередництво, узгодження, арбітраж, судовий розгляд, звернення за сприянням до релігійних організацій.

     Міжнародні  спори повинні вирішуватись на основі рівноправ'я держав. І лише в разі відсутності прогресу у вирішенні питання, при загрозі міжнародному миру і безпеці Рада Безпеки може призвати сторони до залагоджування суперечки за допомогою вказаних їм засобів.

     Відповідно  до міжнародного права мирні засоби вирішення суперечок розділяються на групи:

     а) засоби, що не мають обов'язкової сили для конфліктуючих сторін: переговори, добрі послуги, посередництво, комісії з розслідування і узгодження точок зору сторін;

     б) засоби, що зобов'язують сторони: арбітраж, міжнародне судочинство;