Позаземні форми життя

     У таких спробах немає нічого несподіваного. Теологи і релігійне мислячі вчені завжди прагнуть пристосувати науку до релігії, обґрунтувати релігійні уявлення про світ за допомогою наукових даних. І особливо охоче використовуються для цього найбільш загальні положення науки, що мають світоглядний характер. Антропний принцип не був винятком. Однак усі спроби його релігійної інтерпретації не мають під собою абсолютно ніяких підстав. Використовується випробуваний прийом: перевернути все "з ніг на голову". З наукового положення про те, що у Всесвіті, який мав би інші властивості, людина не змогла б з'явитися й існувати, робиться зовсім незаконний висновок, що Всесвіт має саме такі властивості, щоб у ньому могла з'явитися й існувати людина.

     Чи  не слід у зв'язку з цим відмовитися  від антропного принципу? Цей висновок був би серйозною помилкою. Значення тих чи інших наукових положень залежить не від ставлення до них представників релігії, а виключно від їхнього наукового змісту, тобто від того, наскільки правильно вони відображають реальний світ.

     Що  ж до того спору навколо картини світу, який наука і релігія все-таки вели протягом багатьох сторіч, то по суті це завжди був спір про місце людини у світобудові. Стикалися не просто дві різні концепції будови Всесвіту, а два протилежних світогляди.

     По  суті спір завжди точився навколо того, чи створено світ і людину богом, і чи є людина безправною в цьому світі, яким керує божественний промисли, чи людина є продуктом натурального розвитку природи, істота, яка здатна активно пізнавати і перетворювати навколишній світ.

     Важлива роль астрономії у формуванні наукового  діалектико-матеріалістичного світогляду зумовлюється насамперед тим, що знання про Всесвіт становлять фундамент  наукової картини світу. І немає  сумнівів у тому, що роль ця в подальшому зростатиме.

     Протягом багатьох тисячоліть життя людини і людства було обмежене земними рамками. І хоч наші далекі предки займалися спостереженням світил, результати цих спостережень використовувалися виключно для розв'язання земних проблем.

     Зрозуміло, люди не могли не замислюватися над тим, яке місце посідають Земля і людство у світобудові.

     Проте тривалий час це питання, як ми вже  знаємо, розв'язувалося в релігійному  плані й тільки окремі, передові уми висловлювали геніальні здогади  про Землю і Всесвіт.

     Поступово з розвитком науки в умах передових мислителів визрівало переконання про те, що Земля - невід'ємна складова частина світобудови. В зародковому стані цю ідею можна знайти у творах давньогрецьких філософів, а в наступні сторіччя у працях Біруні, Улугбека, Коперника, Бруно, Галілея, Кеплера вона дістала дальший розвиток.

     З появою вчення Коперника стало ясно, що наша Земля - це небесне тіло, одна з планет Сонячної системи. Однак  уся практична діяльність людини ще тривалий час була пов'язана виключно з Землею.

     Особливо  глибоко ідея взаємозв'язку земного і космічного обговорюється й аналізується в дослідженнях К. Е. Ціолковського, О. Л. Чижевського і В. І. Вернадського. Доля істоти, тобто людини, твердив Ціолковський, залежить від долі Всесвіту. Потрібна така вища точка зору. Вузька точка зору може призвести до помилок.

     Під зовнішнім середовищем, говорив  Чижевський, ми повинні розуміти весь світ навколо нас. Це означає, що існують  позаземні фактори, які впливають, і можливо визначальним чином, на всю поверхню планети, на її атмосферу.

     Аналогічні  думки висловлював і академік Вернадський. Геологічні процеси, що відбуваються на Землі, твердив він, зумовлюються факторами космічного порядку.

     У середині XX сторіччя людина зуміла, нарешті, подолати земне тяжіння й почати освоєння космічного простору.

     З появою космічних апаратів ми не тільки стали обживати навколоземний космічний  простір, а й залучати космічні явища  у сферу своєї безпосередньої практичної діяльності.

     Глобальних  і навіть космічних масштабів  досягли й сучасні науково-технічні звершення. Виробнича і практична діяльність людей почала істотно впливати на земне середовище нашого життя. І не випадково однією з найважливіших проблем, що стоять у наш час перед земною цивілізацією, є проблема збереження навколишнього середовища.

     Усе це, разом узяте, дає підставу твердити, що людство вийшло на новий рівень свого науково-технічного і технологічного розвитку, — воно дедалі більшою мірою стає космічною цивілізацією. Па цьому рівні ми вже не можемо не брати до уваги ту обставину, що Земля — не відокремлений, ізольований маленький світ, а невід'ємна складова частина космосу. І ми дедалі глибше і виразніше починаємо усвідомлювати, що середовищем нашого життя в широкому розумінні є не тільки наша планета Земля і навіть не тільки наша Сонячна система, а й увесь наш Всесвіт.

     Сучасна наука виходить з необхідності цілісного сприйняття світу. А це означає, що ми повинні розглядати окремі фрагменти навколишньої дійсності не ізольовано один від одного, кожний сам по собі, а як єдину систему. Системний підхід, як ми вже не раз зазначали, допомагає зрозуміти, з яких частин складається ціле і що являє собою кожна частина зокрема, а також з'ясувати, як ці частини складаються в ціле, як вони пов'язані між собою, як впливає зміна будь-якої з них на стан інших і систему в цілому.

     Такий підхід особливо необхідний, коли йдеться  про земну цивілізацію. Не тільки багато які умови нашого життя, а  й саме існування земної цивілізації  великою мірою залежить від того, що являє собою наш Всесвіт, які  фізичні процеси і зміни в ньому відбуваються. Адже космічні явища можуть справити певний вплив на середовище, що нас оточує, на умови нашого земного існування.

     Як  ми вже знаємо, Всесвіт еволюціонує. Змінюється космічне середовище нашого життя. А це в кінцевому підсумку не може не позначатися й на стані земного середовища, яке безпосередньо нас оточує. Отже, глибоке вивчення законів еволюції Всесвіту і природи фізичних процесів, що відбуваються в ньому, необхідне не тільки для розширення і поглиблення наших знань про будову матерії, а й для обґрунтованого наукового прогнозування майбутніх станів планетарного середовища нашого життя.

     Але чи не передчасна постановка такого питання? Адже відомо, що еволюція Всесвіту навіть за космічними масштабами часу проходить  надзвичайно повільно і скільки-небудь істотні зміни у його стані можуть статися дуже й дуже не скоро.

     Останнє справедливе лише щодо стану Всесвіту в цілому. Що ж до процесів, які  відбуваються в ньому, то це зовсім не обов'язково плавні кількісні зміни - повільні, поступові, розтягнуті на мільярди років. На різних рівнях існування матерії за порівняно короткі проміжки часу у Всесвіті відбувалися і відбуваються глибокі якісні перетворення, нестаціонарні явища, що супроводжуються виділенням колосальної енергії, а в ряді випадків і вибуховими явищами. Повсюдно проходять також інші необоротні фізичні процеси, цілком порівнянні за своєю тривалістю з земними.

     Не  можна також забувати про те, що майбутнє починається сьогодні. І  людство вже зараз зобов'язане  замислюватися над тими проблемами, які на повний зріст можуть постати перед людьми в порівняно віддаленому майбутньому.

     Досить  важливу роль в історії розвитку земної цивілізації відіграв комплекс географічних наук. Ці науки допомагали людині освоювати нашу планету. Сьогодні виникає потреба в науці, яка вивчала б властивості космічного середовища нашого життя. Тепер такою наукою є астрономія та її найважливіший розділ - астрофізика.

     У той же час не можна не взяти  до уваги, що й астрономія і астрофізика  вивчають космічні процеси зі своєї  специфічної точки зору. Тому в майбутньому, очевидно, знадобиться наука, яка дослідила б, так би мовити, географічні аспекти космічних явищ.

     Можна припустити, що це буде комплексна наука, яка стане синтезом відповідних  розділів не тільки астрофізики й  географії, а й фізики, хімії, біології, кібернетики.

     Створення такої науки (деякі вчені пропонують назвати її астроекологією) матиме велике значення для прогресивного  розвитку земної цивілізації.

                                        АПАРАТ VOYAGER 

     Скоро два зонди-близнюка проникнуть туди, де не панують ні сонячне магнітне поле, ні викидається їм речовина. Вони виявляться там, де міхур геліосфери поступається місцем міжзоряному середовищі. Про близькість останньої з кордонів, які оточують Сонячну систему немов шари цибулини, повідав один з приладів на борту самого далекого в світі космічного апарату.

     Космічний розвідник Voyager 1 знаходиться зараз  на відстані 17,41 мільярда кілометрів від  Землі і майже в 116 разів далі від Сонця, ніж наша планета. Це самий  віддалений рукотворний об'єкт в  історії, і він просто вражає своїх  творців витривалістю.

     Коли в 1977 році американці запускали Voyager 1 і його близнюка Voyager 2, навряд чи хто передбачав, що навіть через 33 роки більша частина їхніх приладів залишиться в справності, а самі посланці планети, продовжуючи заглиблюватися в зоряну безодню, не припинять передавати наукові дані. Адже нині радіосигнал з того ж «Вояджера-1» йде до нас 16 годин і сім хвилин.

     «Вояджери»  були запущені так, щоб побувати близько  чотирьох планет-гігантів. Вивчення Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна, а також  їх лун і кілець було головним завданням місії. Але після її виконання вчені не припинили роботу з зондами, благо апаратура була в порядку, а запас енергії в ізотопних генераторах на борту цих машин розрахований до 2020 року.

     Останній  факт, до речі, означає, що у землян ще є шанс отримати з датчиків «Вояджер» корисну інформацію вже з відкритих просторів Чумацького Шляху (ілюстрація NASA / JPL).

     Обидва  апарати зараз знаходяться в  області, званої геліосферной мантією (heliosheath). Це район, де сонячний вітер  загальмований, а його рух носить турбулентний характер. У нього апарати № 1 і № 2 увійшли в грудні 2004 і серпні 2007 року відповідно, перебуваючи на відстані 94 і 84 астрономічних одиниць від Сонця (що говорило про спотвореній формі кордону ударної хвилі сонячного вітру).

     Voyager 1 віддаляється від Сонця зі  швидкістю приблизно 17 кілометрів  на секунду, його побратим під  номером два – трохи повільніше (округлено 15 км / с) (ілюстрація NASA / JPL).

     Геліосферная  мантія – це «прихожа» Сонячної системи. За космічними мірками зондам залишилося не так вже й багато до подолання геліопаузой – межі, яка відділяє Сонячну систему від міжзоряного простору, де панують вже не сонячний, а міжзоряний вітер і, відповідно, галактичне магнітне поле.

     Проте вже зараз Voyager 1 передав про серйозну зміну в навколишньому середовищі. Сонячний вітер, який всі попередні роки місії справно нісся в напрямку від нашого світила назовні (хоча і з різним темпом), тепер більше не просувається зовні. Його швидкість в цьому напрямку звернулася в нуль.

     Натомість частинки сонячного вітру почали переміщатися в поперечному напрямку, так що вони йдуть в сторону, в кінцевому рахунку формуючи гігантський «кометний хвіст» геліосфери. Останній витягується через рух Сонця крізь міжзоряне середовище. (Нагадаємо також, що «Вояджери» летять у бік голови цієї своєрідної «комети».)

     «Вояджери»  стали третім і четвертим космічними апаратами, що відлетіли за межі орбіт  всіх планет нашої системи. Першими  двома були «брати» Pioneer 10 (на малюнку) і Pioneer 11. Але «Вояджери» все ще передають інформацію, а останній контакт з «Піонерами» відбувся в 2003 і 1995 роках відповідно.

     Що  стосується видалення від Сонця  і Землі, то тут «Вояджер» з  одиничкою на борту обійшов всіх, хоча з даної четвірки зондів був  запущений останнім (ілюстрація NASA Ames Resarch Center).

     Вперше  датчики «Вояджера-1» зафіксували  радикальну зміну в сонячному  вітрі ще в червні нинішнього року. «Вчені знали про можливість коливань швидкості сонячного вітру і  почекали ще чотири місяці, щоб переконатися, що вітер дійсно сповільнилося до нуля», – говорить прес-реліз NASA.