ПОЗАЗЕМНІ ФОРМИ ЖИТТЯ

     Останнім  часом у зв'язку з проблемою позаземних цивілізацій дістали  досить великого поширення  своєрідні білянаукові  міфи, у тому числі  міф про могутню  позаземну надцивілізацію, яка начебто свідомо  занесла життя  на нашу планету і продовжує спостерігати за нами чи й навіть незримо керувати ходом розвитку людства.

     Певним  поштовхом до появи й поширення  подібних білянаукових міфів є прагнення  деяких людей, іноді неусвідомлене, шукати і знаходити в будь-якому  нерозв'язаному питанні щось таємниче і сенсаційне.

     Людина  релігійна схильна бачити в ньому  прояв вищих, "потойбічних" сил. Матеріаліст же, зіткнувшись а  таємничим, навпаки, починав активно  шукати його природні причини. Зіткнення  з загадковими явищами завжди було стимулом до подальшого прогресу науки, до досліджень, що генерують нове знання.

     Коли  ж підійти до виникнення білянаукових міфів із соціальної точки зору, то у кінцевому підсумку в їх основі лежить одвічна надія деяких людей, що не вміють мислити з наукових позицій на розв'язання проблем, які хвилюють у даний момент людство, без їх власної практичної участі, якимось чудесним чином.

     Відштовхуючись  від цілком допустимої гіпотези про  можливість існування розумного  життя в інших космічних світах і користуючись тим, що сучасна наука якихось конкретних відомостей про позаземні цивілізації не має, деякі послідовники ідеї надцивілізацій і їхнього впливу на земне життя розвивають нічим не обґрунтовані уявлення про необмежену могутність інопланетян, про їх безмежні можливості, тощо, тобто фактично приписують їм статус надприродних сил.

     "Звичайно, можуть знайтися такі "радикально мислячі" уми, - писав С. Шкловський, - які саме виникнення життя на Землі і як підсумок його еволюції - появу розумного життя на ній - спробують пояснити свідомим втручанням позаземних розумних факторів. Розвиваючи подібні "ідеї" далі, неважко взагалі "пояснити" всю спостережувану картину світу дією "надрозумного" космічного фактора. Конкретним науковим запереченням проти такої суто релігійної концепції є хоч би уся 3-мільярдирічна історія еволюції життя на Землі, обумовлена іманентними причинами, які пізнані наукою (дарвінівський природний добір і мутації). Як і раніше, релігійні "уявлення в наші дні вступають у непримириму суперечність з наукою."

     Таким чином, сучасна білянаукова міфотворчість виростає в результаті фантастичного "роздування" деяких даних природознавства. Формально міф про надцивілізації - не релігія, але в його основі - невтримний і безвідповідальний відліт фантазії від реальної дійсності, від існуючого наукового знання. І хоча ситуації і об'єкти, які ця фантазія конструює, оголошуються повністю матеріальними, такими, що не мають ніяких ознак надприродного, по суті вони наділяються саме надприродними властивостями.

     Методичні міркування. Мабуть, немає іншої проблеми в сучасному природознавстві, яка такою мірою привертала б увагу учнів, як проблема позаземних цивілізацій. У цьому немає нічого поганого - захоплення будь-якою галуззю науки можна тільки вітати. Але це захоплення повинне "живитися" суто науковими даними. Зрозуміло, учні можуть проявляти інтерес і до науково-фантастичних творів, присвячених проблемі "космічних братів по розуму". Однак при цьому вони повинні вміти відділяти наукове від фантастичного.

     На  жаль, на практиці цей принцип реалізується далеко не завжди. Нерідко учні складають думку про ті чи інші аспекти проблеми життя і розуму у Всесвіті не на основі наукових даних, а під впливом сенсаційних повідомлень, які хоч зовні, можливо, й привабливі, але насправді не мають під собою абсолютно ніякого наукового ґрунту. Особлива небезпека полягає в тому, що, вкорінюючись у свідомості молодої людини, такі помилкові уявлення здатні деформувати її світогляд у бік релігії.

     Але, можливо, ідея про інопланетні надцивілізації та могутніх космічних пришельців - лише красива фантазія, покликана пробудити інтерес до сучасної науки, особливо в молоді? Може, не треба "вбивати мрію"? Чи не станеться так, що молода людина, взнавши суху й зовсім не романтичну правду, назавжди одвернеться від науки і взагалі втратить бажання прислухатися до її голосу? А захопившись наукою, вона з часом розбереться в тому, що правда, а що вигадка.

     Проте з такою точкою зору не можна погодитися. Перекручення наукової істини з метою  загравання, заради сумнівної надії  привернути таким чином увагу до науки ні до чого доброго привести не може.

     Навпаки, подібний підхід неминуче повинен завдати  незмірної шкоди вихованню діалектико-матеріалістичного  світогляду, наукового ставлення  до світу. Сила науки полягає в  тому, що вона несе людям правду. І сучасній людині необхідно навчитися цю правду належним чином сприймати і керуватися нею в практичній діяльності.

     Свідоме ж перекручення наукової картини  світу заради створення ілюзії цікавості  лише деформує світогляд і створює  в людей неправильне уявлення і про науку, і про навколишній світ. Мимоволі може скластися враження, що роль науки - у погоні за сенсаціями, за неймовірними відкриттями, в обов'язковому спростуванні загальноприйнятих уявлень.

     Тим часом цікавість науки - в іншому: розкриваючи об'єктивні закономірності природи і суспільства, вона дає людині справжнє знання про навколишній світ, можливість зрозуміти цей світ, визначити в ньому своє місце, дає розуміння причинно-наслідкових зв'язків, тобто саме те, чого не може дати білянаукова міфологія. Іншими словами, наука дає людині реальні цінності, а білянаукова міфологія постачав їй тільки ілюзії.

     Цікавість науки - і в атмосфері безупинного  пошуку, що пронизує її, у проникненні  в невідоме, нарешті, у тому, що наукові  відкриття перетворюються в технічні й технологічні звершення, які несуть практичну користь людям.

     Всесвіт і людство

     Ще  порівняно недавно вся практична  діяльність людей була обмежена суто земними рамками. Тепер становище  змінилося. Звершення людства набувають  глобальних і навіть космічних масштабів. У цих умовах ми вже не можемо ігнорувати ту обставину, що середовищем нашого проживання в не тільки Земля, а й увесь наш Всесвіт. Ми - частина Всесвіту і підпорядковуємося діючим у Всесвіті фізичним закономірностям. На цю обставину ще в п'ятдесяті роки звернув увагу радянський космолог А. Л. Зельманов: "Людина спостерігає і вивчає у навколишньому світі явища певного типу, бо явища іншого типу відбуваються без свідків".

     Згодом  англійський учений Картер, перефразовуючи відоме висловлювання Декарта, сформулював той самий принцип у парадоксальнішій формі: "Я мислю, тому Всесвіт такий, яким він є".

     Ці  твердження увійшли в сучасну  науку під назвою "принципу Зельманов - Картера" або "антропного принципу".

     Аналогічні  ідеї можна зустріти і в працях інших сучасних фізиків та астрофізиків. Так, видатний сучасний фізик, учень А. Ейнштейна Д. Уїлер в одній із своїх праць написав, що існуючого у Всесвіті порядку речей могло й не бути без людини, але, оскільки е людина, Всесвіт саме такий, який він є.

     Інший відомий учений - англійський астрофізик Ц. Девіс у своїй книжці "Простір  і час у сучасній картині Всесвіту" висловлює подібну думку про  те, що наявність життя накладає обмеження на властивості Всесвіту, - вони повинні бути тією чи іншою  мірою певними.

     Розуміти  все це треба так: в іншому Всесвіті, що має інші властивості, ми просто не могли б з'явитися й існувати. Саме існування людини і людства  зумовлюється й забезпечується певними  властивостями світобудови.

     Однією з найважливіших властивостей нашого Всесвіту, як ми вже знаємо, є його розширення, завдяки якому взаємні відстані між галактиками (точніше скупченнями галактик) з часом зростають. Внаслідок взаємного віддалення зоряних систем спостерігач, хоч би на якому із зоряних островів він не перебував,. виявить у випроміненні інших галактик так зване червоне зміщення спектральних ліній. Це явище, що відоме під назвою ефекту Доплера, виникає в тих випадках, коли джерело електромагнітного випромінювання від нас віддаляється. І чим більша швидкість віддалення, тим сильніший зсув спектральних ліній. У разі наближення джерела спектральні лінії зміщуються в бік фіолетової частини спектра.

     Здавалося б, характер руху галактик не повинен  мати для нас абсолютно ніякого  значення - адже ці зоряні системи знаходяться від Землі на величезних відстанях, у сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди світлових років. Проте насправді їх розбігання тісно пов'язане із самим фактом нашого існування.

     Справа  в тому, що червоне зміщення —  це зсув електромагнітного випромінювання в бік нижчих частот і більших довжин хвиль, А чим довша хвиля електромагнітного випромінювання, тим меншу енергію вона переносить. Таким чином, завдяки розбіганню галактик, їх сумарне випромінювання приходить до нас і в будь-який пункт простору дуже ослабленим.

     Якби  галактики зближувалися, то замість  червоного зміщення відбувалося  б фіолетове - зсув у бік жорстких короткохвильових випромінювань. У  цьому випадку густина випромінювання, а значить, і температура в  кожному пункті Всесвіту виявилася  б настільки великою, що можливість існування біологічного життя в такому Всесвіті була б повністю виключеною. Отже, ми не випадково живемо саме у Всесвіті, що розширюється, і спостерігаємо саме червоне зміщення у спектрах галактик.

     Але справа не тільки в розбіганні галактик. Серед величезного розмаїття фізичних величин, які входять до структури основних фізичних теорій, особливе місце посідають так звані фундаментальні сталі. До них належать швидкість світла у вакуумі, заряд і маса електрона, гравітаційна стала та деякі інші.

     Зокрема, фундаментальні сталі тісно пов'язані  з відомими сучасній науці чотирма типами фізичних взаємодій:

• ядерною, або сильною,
• електромагнітною,
• слабкою,
• гравітаційною.

     Коли  б фундаментальні константи мали інші числові значення, іншими були б і властивості, і структура Всесвіту. І в такому Всесвіті ряд умов, необхідних для утворення та існування живих структур, міг би виявитися нездійсненим.

     Таким чином, фундаментальні властивості  Всесвіту органічно сплетені з фактом існування життя і людини. Саме цю обставину й відображає антропний принцип.

     З усього сказаного випливає принципово важливий висновок: і життя як форма існування матерії, і його найвища стадія - людина - є природним породженням процесу еволюції Всесвіту. При цьому людину наділено вдатністю свідомо пізнавати і перетворювати навколишній світ. Уже сьогодні земне людство досягло настільки високого рівня розвитку, має такі глибокі наукові знання, такі широкі технічні й технологічні можливості, що воно вийшло на рівень звершень не тільки глобальних, а й космічних масштабів.

     Людина  змінює течію річок, створює нові моря, виводить на космічні орбіти штучні небесні тіла. Завдяки роботі збудованих людиною численних радіо- і телестанцій  радіовипромінювання Землі у  світовий простір зрівнялося за своєю інтенсивністю з радіовипромінюванням спокійного Сонця, тобто перетворилося на явище космічного порядку. Відкриваються грандіозні реальні перспективи дальшого освоєння космосу.

     Неважко бачити, що все це докорінно суперечить релігійним поглядам на місце людини і людства у світобудові. І це не просто логічна суперечність. Релігійна точка зору голослівна, її нічим не підтверджено. Навпаки, висновки науки ґрунтуються на тривалому процесі вивчення навколишнього світу, їх справедливість підтверджується всією практичною діяльністю людини.

     Методичні міркування. Сучасні теологи і  філософи-ідеалісти намагаються  тлумачити антропний принцип  на користь релігійних уявлень про  світ, зобразити справу так, що Всесвіт  нібито спеціально призначений для  появи й існування людини. Іншими словами, припускається, що Всесвіт створено надприродною силою з певною метою.

     Подібної  точки зору додержують і деякі  зарубіжні фізики та астрофізики. Вони намагаються пов'язати виникнення нашого Всесвіту, що має певні властивості, з необхідністю появи в ньому "спостерігача". Для виникнення Всесвіту потрібен "спостерігач", заявляють вони. Властивості Всесвіту такі, щоб забезпечити створення спостерігача. Наше становище у Всесвіті - привілейоване.