Історія досліджень трипільської культури

Вже на початку 20-х років XX ст. постало питання: коли і хто відкрив трипільську культуру? На одному із засідань Трипільської комісії ВУАК у 1926 р. М. Я. Рудинському доручили дослідити це питання.

 На жаль, результати  виконання цього доручення поки  що в архіві знайти не вдалося.  Але показовий факт — члени Трипільської комісії — деякі з них були добре знайомі (і працювали) ще з Вікентієм Xвойкою — не могли прийти до одностайного висновку щодо питання встановлення приорітету в цій галузі.

Нині в Україні  прийнято починати розповідь про  трипільську культуру з відкриттів Вікентія Xвойки, зроблених ним наприкінці XIX ст., у 1896—1897 рр., неподалік від Києва, в околицях містечка Трипілля, або з його розкопок на Кирилівських висотах в Києві у 1893 р.

Останню дату прийняли за початок дослідження і 1993 р. було відзначено сто років відкриття трипільської культури.Однак реальна історія археологічних досліджень трипільської культури на території України налічує майже сто тридцять років, тобто починається в 70-ті роки дев'ятнадцятого століття.  

Звичайно, знайдені тоді старожитності ще не були названі трипільськими, через те що поняття «трипільська культура» було введене в науковий обіг лише через 30 років — наприкінці XIX — на початку XX ст. 

Можливо, зацікавлення дописемною історією зросло в останню чверть XIX ст. під впливом суттєвих змін у поглядах на доісторичну Європу, які сталися внаслідок сенсаційних розкопок Генріха Шлімана в Трої, Мікенах та інших місцях. Адже саме ці археологічні сенсації були тлом, на якому відбулися перші розкопки пам'яток трипільської культури. 

Отже, відкриття і назва трипільської культури пов'язані з Київщиною та дослідженнями київського археолога В. Xвойки. З кінця XX століття вживається термін культура (культурна спільність) Трипілля-Кукутень, бо ці дві культури визнані феноменом давньої історії Карпато-Балкано-Дніпровського регіону у добу енеоліту.

 Але територія, на якій поширена трипільська культура, від часів її відкриття і до сьогодні завжди належала різним державам, вірогідно саме це спричинило появу трьох назв: Кукутень в Румунії, мальованої кераміки в Галичині та на Буковині і трипільської культури на Поділлі, Черкащині та Київщині.

Наприкінці XIX —  напочатку XX століття, коли культура Кукутень, поширена від Карпатських гір  до Пруту, почала вивчатися в Румунії1, аналогічні пам'ятки було відкрито на теренах двох імперій — Австро-Угор-ської та Російської.

 Здається, це було досить важливим фактором в історії дослідження трипільської частини трипільсько-кукутенської спільноти. Адже переважна частина «трипільської» території від Дністра до лівобережжя Дніпра нині пов'язана з теренами незалежної держави України, територію якої наприкінці XIX та у першій половині XX століття було поділено між згаданими імперіями.

 Менша за  площею, яку займає, але не за  значенням для дослідження, частина трипільської ойкумени зосереджена у Молдові та Румунії. 
 

Відкриття трипілля

Перші речі з  трипільських пам'яток Середнього Придніпров'я потрапили до музейних збірок ще у 50-ті роки XIX століття, однак розкопки почалися лише у 1893 р. з досліджень київського археолога Xвойки В. В. на Кирилівських висотах у Києві (Хвойка, 1901).

Результати досліджень на Кирилівських висотах були опубліковані лише 1899 р. поряд з даними про розкопки 1896— 1898 рр. біля сіл Трипілля, Верем'я, Жуківці, Щербанівка 
 
 
 

Проблема  походження трипільської культури

Існують різні думки  щодо походження трипільської культури. За В.Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення (предки слов’ян), яке жило на території Середньої Наддніпрянщини. Чи є така думка абсолютно вірною? Адже автохтонна культура, яка існувала до трипільської, була відкрита лише у 40-50х роках ХХ століття українським археологом В.Даниленком, і лише тоді стало можливим говорити про її спорідненість з трипільською.

Крім того, за П.Третьяковим, прослов'яни у IV-III тисячоліттях до н.е. існували на північніших землях. Тому, напевно, гіпотеза В.Маркевича та В.Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, і трипільська культура – не що інше, як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною.

 Внесок до цієї теорії зробив і В.Збенович, який приєднався до думки своїх попередників, але доводив відсутність впливу буго-дністровської культури, що також цілком можливо.Крім такої, можна виділити ще одну гіпотезу. На думку Ф.Біляшівського, О.Спіцина та В.Городцова, “культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу”.

 Історик радянського часу М.Марр стверджує, що предками трипільців є пелазги, які прийшли з Північного Кавказу Чорним морем, а до того ще були “сусідами” етрусків, що мешкали на території Південного Кавказу.

Періодизація  трипільської культури

За В.Хвойкою трипільська  культура є містком між епохами  каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв’язаний з кам’яним віком, другий – з віком мідним. Перший – період примітивності у формах посуду, використання знарядь праці з кременю або каменю.

У цей час більше розвинено землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво. Селилися здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Для цього поселення характерні такі поселення, як Лука-Врублевецька, Бернашівка на Дністрі, П’янишків коло Умані, Ленківці, Солончани та інші. Другий - період використання знарядь праці і зброї з міді, менш примітивної кераміки.

Крім того, вже починають закріплюватися патріархально-родові відносини, хоча є думка, що такі відносини виникли раніше внаслідок того, що чоловіки вже тоді грали велику роль у скотарстві та полюванні, крім того, лісний характер землеробства потребував великих затрат сил, що було неможливо для жінки. Найбільш великими поселеннями того часу були Усатове (біля сучасної Одеси) і коло Городська (Житомирська область).[3]

Існує також інший  тип періодизації Т.Пассека, який складається  з трьох етапів: раннього, середнього і пізнього в залежності від зародження, розквіту чи занепаду цивілізації. Ця періодизація стосується трипільсько-кукутенської спільноти, частиною якої є культура, яку я досліджую.

Як  зникла трипільська  культура

Ще й досі неясно, як зникла трипільська культура. Радянські  вчені Т.Пассек і Т.Білановська  взагалі обминають це питання, говорячи тільки про взаємозв’язки трипільців з племенами середньодніпровської культури на Сході, Волинсько-Подільської мегалітичної культури – на заході, пізньострічкової і шнурової кераміки на північному заході.

Мені відома поки що одна теорія зникнення трипільців. Це змішення їх з іншими племенами. Якими? За В.Г. Збеновичем це нібито племена середньодніпровської культури на сході, оскільки їх кераміка та побутові речі дуже схожі на ті, що вироблялися колись трипільцями.[5]

Житла

На території Трипілля зустрічалося два типи жител.

По-перше, це землянки. Землянками називалися заглиблені житла глибиною 0.6-1.5м, які складалися з жилої частини і господарських ям. У плані ці “будівлі” нагадували напіввісімку чи вісімку. Стіни їх були пологі, дно нерівне. У кожному з таких жител знаходилось по два-три вогнища.

По-друге, це наземні  глинобитні житла. Це був великий  будинок метрів у 20, що складався  з 4-5 кімнаток-камер, у кожній з яких була піч. Також було 2 камери без  печей: одна – «сіни», інша – комора для зерна. У камері з піччю  наліво проти печі містилося підвищення з посудом, проти входу – жертовник у формі грецького хреста, а над ним – маленьке округле вікно. Техніка будівництва таких жител була на високому рівні розвитку. Місце для будівництва згладжували, а потім на цю поверхню клали деревяні плахи, які обмазувались глиною, інколи декілька раз. Потім цю глину обпалювали. Покрівля мала 2 схили і обмазувалась соломою. Такі будівлі нерідко розташовувались колом, що могло вказувати на існування у трипільців перших релігійних вірувань.

Призначення цих  жител ще й досі неясне. Так, В.Хвойка вважав, що глинобитні житла були спорудженнями  поховного характеру, « домами мертвих». За В.Збеновичем, навпаки, глинобитні будівлі були стаціонарними житлами трипільців, а землянки будувались лише на ранньому етапі заснування поселення

Господарство

Землеробство

Ця галузь господарства була найрозвинутішою у трипільців, особливо в ранній період. Навіть тоді оброблялося не менш як чотири види сільськогосподарських культур (в основному пшениця, жито, овес). Участки знаходилися близько від поселень. Було відоме мотичне землеробство.

Крім мотик, вироблених з лосячого чи оленячого рога, використовувалися  і серпи, але їх знайдена невелика кількість, тому, можливо, землероби здебільшого збирали колосся руками. [8] Звичайно, екстенсивне ведення господарства призводило до виснаження грунтів, і тому трипільцям приходилося кожні 30-60 років залишати засновані поселення й освоювати нові землі.

Для переробки продуктів  землеробства використовувалися зернотерки, які складалися з двох частин, вернього і нижнього каменів. Ймовірно, що це було роботою для жінок, і доказом  тому є знайдені у трипільських хатах  фігурки жінок, які мололи зерно (див. зноску 9).

Скотарство

Звичайно, землеробство завжди залишалось для трипільців основним видом господарства, але воно завдяки  нечастим врожаям не могло повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно з землеробством  розвивалося скотарство, а також такі невідтворюючі види господарства, як рибальство, мисливство, збиральництво.

Про існування скотарства свідчать знахідки кісток тварин. Так, на Коломийщині знайдено кістки биків, а також корів і овець (хоча їхня кількість була значно меншою), а в Халеп’ї та Усатові – свиней.

 Також ймовірно, що на той час уже був  приручений кінь, а також собака. Про існування скотарства свідчить  і знаходження таких керамічних  виробів, як сосуди зі стінками  в дірках. Ймовірно, що вони використовувалися для виготовлення творогу й сиру.

Також, крім кісток, було знайдено міфологічні зображення таких істот. Так, наприклад, це фантастичні  фігури биків з кігтями з Петрен, виконані чорною фарбою, що свідчить, можливо, про те, що у трипільців,як і в  середземноморських народів, існував культ бика.

Полювання

Ця галузь господарства грала помітну роль на ранньому етапі  розвитку трипільської культури, хоча меншу в порівнянні з полюванням. Про це нам говорить той факт, що кісток диких тварин знайдено в  два рази менше ніж домашніх (див. зноску 13). Полювали трипільці в основному на благородного оленя, лося, косулю, бобра, зайця, використовуючи при цьому такі знаряддя, як наконечники стріл з кременю, скребки, кам’яні сокири-клини.

Займалися також  і рибальством, і це теж було характерно більш на ранньому етапі, оскільки для цього були сприятливі умови (поселення біля річок). Ловили здебільшого щук, сомів, осетрів.

Збиральництво

Трипільці збирали  в основному черепашки прісноводних молюсків, залишки яких знайдено в  купах сміття біля будинків, які ще називають “черепашковими купами”. Очевидно ці черепашки варили, а потім їх мясом годували свиней.

 У давнину черепашки  використовувались також для  розпису, прикрас.Збиралися також  жолуді, які сушилися в закритих  печах, розтиралися на зернотерках і домішувалися в тісто.

Прядіння  та ткацтво

Ця галузь була безпосередньо  зв’язана зі скотарством, і тому логічно, що, як і скотарство, набула свого  розвитку у пізній період трипільської культури. Уже тоді тканини підкладалися під дно керамічних виробів, щоб їх легше було виліпити (Петрени), була відома в’язка простого панчішного типу, а матерії вироблялися двох видів – полотна і килими; також, ймовірно, трипільці вміли плести сіті.

Кераміка

Кераміка трипільців є однією з найкращих у світі, а керамічні вироби – просто витвір мистецтва для того часу.

Керамічний посуд  того часу виготовлявся з гончарської  глини з домішками кварцового піску і черепашок прісноводних молюсків. Він ліпився без гончарського кола на твердій основі, товщина  його днища переважала товщину стін, а самі стіни були нерівномірної товщини і не завжди правильної форми. Великий посуд ліпився з двох окремих частин. Зовнішня поверхня була рівною і вкривалася нанесеною до розпису і обпалення червсоною фарбою.