Писанкарство Гуцульщини

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківська  державна академія дизайну та мистецтв

Кафедра теорії і історії мистецтв

 

 

 

 

 

Писанкарство  Гуцульщини

 

Контрольна  робота з дисципліни «Історія ДУМ»

 

 

Виконав:

Миронова Н.,

студентка 3 курсу спеціалізації «Мистецтвознавство»

Керівник:

Сушко В.А.,

к.і.н.,

ст. викладач кафедри  ТІМ

 

 

 

 

Харків-2013

 

 

ЗМІСТ

контрольної роботи

1. Вступ…………………………………………………..………………3
2. Історія виникнення писанки………………………….……………5
3. Писанкарство Гуцульщини……………………………………...…7
4. Центри писанкарства Галицької Гуцульщини…………………10

 

ДОДАТКИ……………………………………………………………….16

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………17

 

 

 

1. Вступ

 

Писанка – це неповторне багатство. Його треба берегти, як безцінний  скарб! Нам слід пишатися ним перед  усім світом.

О.Довженко.

Пташине яйце, розписане  мініатюрним орнаментом, називають  писанкою. Назва її походить від  слова “писати”, тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами.

Писанка – одна зі стародавніх  форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали  свої прагнення, віру.

Писанка – це символ весни, сонця, повернення природи до життя.

Багато народів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, навіть зародком усього всесвіту.

Звідки ж пішла традиція оздоблювати  яйце в Україні?

Досліджуючи матеріали археологічних  експедицій з вивченням трипільської культури (V-ІІ тис. до н.е.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках.

Так зображена н малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині. Їх поєднують благально піднесену догори руки та інші характерні елементи.

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в Х-ХІІІ ст.

Запроваджуючи християнство на Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, в  тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збігалося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа.

Звичайне   куряче  яйце  недовговічне,  тому   в    Київській      Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьох поколінням милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мотивом сосонки – яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається  після зими і пленяться, сповіщаючи про прихід весни.

Улюбленим кольором майстрів був жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого  коричневому або чорному тлі. Такі писанки можна побачити у  Державному музеї історії України.

Татаро-монгольська навала на Русь припиняє діяльність ремісничого цеху, який р5епродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. У цей період поступово розвивається писанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за регіонами. За період ХІІІ до другої половини ХІХ ст. у писанкарстві майже не виникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною ХІХ – початком ХХ ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення.

В Україні писанки виконують  обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов’язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни.

Матеріалом для писанки є  пташине яйце. За технікою виконання  сучасній писанці передувала крашанка – яйце пофарбоване в один колір  рослинними фарбами. Пізніше з’явилася  крашанка, яка побутує й до цього  часу.

Яйце опускають у фарбу, потім крапають на нього гарячим воском.

Коли віск вихолоне, яйце кладуть  у темнішу фарбу. Після цього  яйце опускають у гарячу воду, де віск сходить з нього залишивши  різної величини і форми крапочки по кольоровому тлі.

Із кінця ХІХ ст. поряд із писанками  створюються дряпанки і мальованки.

Дряпанка – це крашанка, на якій орнамент видряпано голкою або металевим  стержнем.

Мальованка – це яйце, розписане  фарбами за допомогою пензля.

Часто в оздобленні писанок використовують  поєднання двох і більше прийомів розпису ( крашанка, мальованка, дряпанка).

У 80-х роках ХХ ст. до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління. У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок  має Львівський музей, етнографії та художніх промислів України – понад 11000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, в Санки-Петербурзі в музеї етнографії, в музеях Праги, Кракова.

У наш час мистецтво писанок  чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буянням насичених фарб, викликаючи загальне захоплення.

Писанкарство вважається одним  із найцінніших різновидів українського декоративного розпису.

1.1. Історія виникнення писанки.

     Писанки мають дохристиянське походження і зародилися в язичницьку давнину. Крашані (крашанки, галунки) та орнаментально розписані (писанки) пташині яйця увійшли в обряди багатьох народів світу. За віруваннями, писанка є джерелом зародження життя, початком Всесвіту.

Стародавні римляни, фінікійці, древні греки, індійці, перси вважали, що Всесвіт виник з яйця. У грецьких міфах, які записав Геродот, розповідається, що Всесвіт виник із чарівного яйця птаха Фенікса, яке було відкладене у святилищі Геліоса. У стародавніх єгиптян яйце було символом миру і родючості. До зародження християнства індуси вважали яйце колискою світу. Перси розмальовували яйця і дарували їх на Новий рік. Стародавні римляни на початку трапези з’їдали варене яйце, що було символом починання доброї справи. Яйце римляни використовували як предмет, на якому жерці передбачали майбутнє і ворожили.

У слов’янських народів під час  весняних польових робіт яйце відігравало  роль символу родючості землі. Вони брали яйця і розкидали їх у  борозни, щоб родючою була земля. Білоруси під час будівництва житлового будинку закладали яйця в стіни, щоб були щасливе життя, добробут, мир і злагода у домі. Стародавні слов’яни клали яйце померлому в домовину, щоб забезпечити спокій у потойбічному світі. Так роблять народи Африки, Індонезії, Нової Зеландії: кладуть яйце померлому в домовину для поховання.

Майже у всіх народів світу є традиція приносити яйце (писанку, крашанку) на могили померлих предків або давати “перед душі” померлого.

Є найдавніші згадки використання писанок  у лікуванні хворих та в іграх. Про продовження традицій свідчить той факт, що в окрузі Більча Золотого на Галицькому Поділлі (відомого через знахідки трипільської культури) ще і зараз розписують на писанках такі ж спіралі, як на вазах з неоліту.

Із  прийняттям християнства почалося переосмислення релігійних звичаїв. Немає в Європі такої держави, де б перехід із дохристиянства у християнство пройшов так гармонійно, як в Україні. Християнство не тільки не знищило велику частину давніх звичаїв та обрядів солярного культу, але й дало їм нову християнську інтерпретацію.

Так, сире розписане яйце в доісторичних часах несло значення життя, що у  вигляді пташеняти проривається крізь шкаралупу, в християнському розумінні стає символом Воскреслого  Ісуса Христа, який, перемігши смерть, дарує людству вічне життя.

Існує переказ, що свята Марія Магдалина  незабаром після вознесіння Ісуса  Христа на небо відправилася в Рим. Там вона з’явилася до імператора Тіверія зі словами “Христос Воскреснув”, піднесла йому червоне яйце і почала проповідувати про Христа.

Не  тільки в Україні, “в Греции, в России, в Азии, в Египте, в Ливии, словом, во всем мире, где только есть Православная Церковь, везде и красят, и освящают, и раздают красные яйца во дни  Пасхи. Везде православные христиане  лобзают друг друга лобзанием  святым и дарят друг другу простой знак радости своей”.

У монастирі поблизу Фессалоників (Греція) зберігається пергаментний рукопис, написаний в Х столітті, який містить  церковний статут. У кінці, після  молитов на Паску, є такі слова: “читаються також молитви на благословення яєць і сиру, і ігумен, цілуючи братів, роздає їм яйця і говорить: “Христос Воскрес!”

Богослови пояснюють і значення червоного  забарвлення пасхального яйця: з  одного боку, червоний колір повинен  бути знаком радості і веселощів  з приводу радісного християнського свята, а з іншого – він повинен нагадувати християнам про потоки пролитої за нас священної крові Боголюдини.

 

1.2. Писанкарство Гуцульщини.

 

Дослідження географії народних художніх промислів на Галицькій Гуцульщині є особливо актуальним, адже відновлення традицій домашнього ремесла та народного промислу вирішить низку соціальних, екологічних, економічних та духовних проблем для гірського населення.

     Очевидно, що програма відродження та організація народних художніх промислів потребує глибокого аналізу всіх аспектів індивідуального виробництва (умов праці, наявність сировини, форми збуту), які залежать від географії ремісничих осередків та мистецьких традицій кожного села.

Особливу  роль серед народних художніх промислів  відіграє писанкарство. В сучасному трактуванні “писанка” – розмальоване Великоднє куряче або декоративне, звичайне дерев’яне, яйце; символ сонця, відродження, любові й краси; предмети язичницької та християнської культур.

Галицька  Гуцульщина – особливий етнічний реґіон України, адже тут в силу багатьох обставин, а, основне, в умовах особливостей географічного середовища сформувався специфічний побут та спосіб господарювання, збереглася унікальна духовна культура та мистецькі традиції.

Перші відомості про писанки в Гуцульщині ми знаходимо у працях Вінцента Кадлубека (Wincenty zwany Kadlubkiem), (блаженний, бл. 1150-1223 рр., пол. хроніст, краківський єпископ 1208-18), 1764 р. беатифікований (оголошений блаженним); “Kronika polska” від легендарних часів до 1202 р.

Писанки в Гуцульщині розписують переважно жінки, дівчата (писанкарки) у Великий 40-каденний піст перед Великоднем. Як правило, на село їх є декілька осіб. У с. Космачі Косівського району Івано-Франківської області писанки вміє розписувати майже кожен другий житель села. В 20-30-х роках минулого століття тут налічувалося більше 50 писанкарок.

Сам розпис писанок став народним художнім промислом у Галицькій Гуцульщині, де використовують класичну “воскову”  технологію для нанесення орнаментів на яйце. Технологія розпису писанок воском не є складною. Для цього потрібні фарби, віск і лієчка, прикріплена на паличці (писачок). Спочатку на яйце за допомогою писачка наносять розтопленим воском візерунок, потім яйце занурюють у фарбу. Для одержання багатоколірного орнаменту яйце знову розписують воском і повторно занурюють у фарбу. Так цей послідовний процес повторюють стільки разів, скільки потрібно кольорів ввести у розпис, при цьому кожний наступний раз яйце занурюють у темнішу фарбу, де остання стає тлом писанки. Після висихання фарби, яйце очищують від воску. Гуцульські писанкарки для розпису писанок розробили ряд природних фарб, які виготовляють із рослин.

Крім  класичної “воскової” технології, використовують інші способи виготовлення писанок. Мальованки — це розмальовані пензликом писанки. В основному на мальованках переважають квіткові та геометричні мотиви. Квіткові мотиви, як правило, писанкарки беруть з навколишнього середовища. Для розпису використовують фарби: гуаш, акварель, темпера у олійні.

Дерев’яні писанки — виготовляють із дерева груші, берези, явора, бука, ялини. В останні роки виготовленням дерев’яних писанок займаються не лише майстри, але й сувенірні цехи та приватні підприємці.

Різьблені писанки. Виточені на токарному верстаті дерев’яні писанки (моделі) зафарбовують у однорідний колір, після чого за допомогою долота наносяться різьблені лінії та орнаменти. В багатьох випадках у різьблені орнаменти заливають кольорову фарбу. Такі писанки виготовляють у селах Річці, Яворові, Брустурах Косівського району.

Писанки з  випалюванням. Дерев’яні моделі писанок, виточених на токарних верстатах, розписують за допомогою металевих писачків різних форм і конфігурацій. Цей металевий писачок нагрівають на вогні або закріплюють в електричний пальник. Також використовують електроолівець для випалювання. Після нанесення орнаменту дерев’яну писанку покривають прозорим лаком для збереження обвугленого орнаменту.

Дерев’яні різьблені  та інкрустовані писанки. На дерев’яні моделі писанок, виточених на токарних верстатах, за допомогою спеціальних інструментів (доліт) наносять орнамент. Така різьба на писанках називається сухою різьбою.

Інкрустовані писанки прикрашають  орнаментами, використовуючи такі матеріали, як пофарбовану заздалегідь дерев’яну  заготовку, перламутр, бісер, латунний та мосяжний дріт тощо. Поверхню писанок лакують або полірують за допомогою лаку чи політури. Виготовляють такі писанки у Косові, Річці, Яворові, Брустурах та Прокураві.