Музичні здібності

                                               Вступ

Незважаючи на досягнення психології і педагогіки музичної творчості, в цій сфері багато невирішених проблем. Музичну творчість заперечують ті, кого цікавлять питання загальної освіти. Окремі музиканти заявляють про неможливість творення музики без знань основ композиції, про небезпеку формування дилетантів. Вони вважають, що це  стоятиме на перешкоді конкретним музичним досягненням і не формує основних музичних здібностей, зокрема мелодичного і гармонійного слуху, відчуття ритму, музичних уявлень.           У формальному підході до справи, здібності можуть бути втрачені або залишатися невиявленими, і навпаки, творче відношення до праці підіймає здібності на більш високий рівень та обумовлює їх успішний розвиток.  Одна з гіпотез стверджує, що причина полягала в середовищі, яке стимулювало той або інший вид дарування, творчості, діяльності. Всі ці люди  належать до одного класу зі стійкими традиціями, підкріпленими соціальною спадковістю. У спілкуванні один з одним, у взаємному впливі один на одного, а також завдяки тому, що їх творчість була потрібна не тільки вузькому колу цінителів, але і широким масам вільного міського люду.             У чотирнадцятому столітті у Флоренції від восьми до десяти тисяч людей ходили в початкову школу, не менше тисячі в середню і від п́̕ ятсот до шестисот хлопців щорічно відвідували вищі навчальні заклади. Це сприяло розвитку здібностей.           Відродження – епоха масового звернення до культури, знань, мистецтва: масовій потребі в живописі і живописцях не тільки з боку меценатів. «Ця епоха попиту на освічених людей. У безлічі майстерень  обдаровані учні, змазавшись, обговорюючи, критикуючи, вчившись, створювали ту своєрідну атмосферу, при якій починається цінна реалізація творчості, при якій неминуче повинні спалахувати особливо обдаровані генії типу Мікеланджело і Леонардо.         Проблему розвитку здібностей досліджували Лейтес, С.П. Рубінштейн А.Н. Леонтьєв, Л.С. Виготський, К.В. Тарасова, Д.Б. Ельконін та інші.  Питання формуючих музичних здібностей вивчали Б.М. Теплов, Н.А. Ветлугіна.             Однак, в багатьох учнів середніх шкіл не розвинені музичні здібності. Тому об’єктом дослідження був процес музичного виховання учнів середніх класів.            Предмет дослідження – процес розвитку музичних здібностей учнів середніх класів на уроках музики та в позаурочний час.     Мета – обґрунтувати шляхи розвитку музичних здібностей учнів.   Для досягнення мети необхідно було вирішити наступні завдання:  1) розкрити сутність поняття музичні здібності;     2) на основі анілізу літературних джерел узагальнити шляхи розвитку музичних здібностей;           3)провести дослідну роботу в загальноосвітній школі і проаналізувати її результати;            4) розробити рекомендації щодо розвитку музичних здібностей учнів і в позаурочний час.           Методи діагностики – аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури, аналіз продуктів діяльності дітей.

                              І. Теоретичні основи дослідження     1.1. Сутність поняття «музичні здібності»  Поява нових якостей та здібностей свідчить про їх музичний розвиток. Під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої. Не взагалі різні індивідуальні особливості, а лише такі, що мають відношення до успішного виконання будь-якої діяльності або багатьох видів діяльності.  Поняття «здібність» не зводяться до тих знань і вмінь, які вже вироблені в даної людини.   Таким чином, «здібність» - це індивідуальні особливості, які не зводяться до наявних знань, навичок і вмінь, але можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих знань, вмінь і навичок.      У наукових працях дається визначення іншим індивідуальним відмінностям, у системі яких здібностей займають особливе місце. Здібності – індивідуально-психологічні особливості, які забезпечують їх більш чи менш високу здатність  до тих чи інших видів діяльності.     Під здібностями розуміються психологічні особливості людини, які успішно допомагають набувати необхідні вміння, знання, навички та використовувати їх у практиці. [45, 430]       Здібності розвиваються тільки в діяльності. Часто інтереси до того чи іншого виду діяльності вказують на здібності, які можуть проявитися у майбутньому.             Здібності – властивості, які не можуть розвиватися без активності самої людини й без її власних зусиль по регулюванню своєї активності. В цьому головна внутрішня умова їх становлення, зростання самобутності.  [20,11] Отже, здібності, які має кожна людина, розвиваються з її природних задатків, які знаходяться в скритному потенційному вигляді до тих пір, поки воно не почне займатися якою-небудь конкретною діяльність.    Здібність, яка не розвивається, якою людина на практиці перестає користуватися, з часом губиться. Тільки завдяки постійним вправам, які зв’язані систематичними заняттями різними видами людської діяльності (музика, технічна і художня творчість, математика, спорт тощо), ми підтримуємо в собі і розвиваємо подальші відповідні здібності. [27, 375]  Коли ми намагаємося зрозуміти й пояснити, чому різні люди, обставинами життя поставлені в одинакові умови, досягають різних успіхів ми звертаємось до поняття «здібності», гадаючи, що різницю в успіхах можна досить задовільно пояснити ними. [27, 275]      Здібність – стійкі індивідуальні психічні властивості людини, які є необхідною внутрішньою умовою її успішної діяльності: вони виявляються в тому, як людський індивід вчиться, набуває певні знання, уміння й навички, включається у творче життя суспільства. Під здібностями в спеціальному смислі розуміють комплекс психічних властивостей людини, які роблять її здатним до певного, історичного складеного виду професійної діяльності. Всебічний розвиток здібностей відкриє кожній людині доступ до різних професій і форм діяльності, і є однією з найважливіших задач суспільства за психологічним словником, здібності – це індивідуальні психологічні особливості, які являються суб’єктивною умовою успішного суспільства певного роду діяльності. Здібності не зводяться до знань, вмінь, навичок індивіда. Вони виявляються у швидкості, глубині і якості освоєння способів і прийомів діяльності.           Здібності людини розвиваються в процесі засвоєння нею суспільного досвіду, виховання і навчання, в процесі трудової діяльності.  [7, 135]  В здібностях поєднуються природне й соціальне. Природною основою здібностей є задатки. Задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості людини, на основі яких можна формувати найрізноманітніші здібності. Вони не мають соціального спрямування. [7, 135]        Задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості організму, головним чином його нервової системи її органів чуття. Виступають як природні органічні передумови розвитку здібностей людини в певному напрямі. Якщо людина має навіть особливі задатки, не розвиває їх через відповідну діяльність у неї не будуть розвиватися здібності. Здібності людини різноманітні і можуть розвиватися у різних напрямках. На основі одних і тих же задатків можуть розвиватися різні здібності залежно від умов життя і діяльності людини. [24, 129]        Здібності – властивість душі людини, яка розуміється як сукупність можливих психічних процесів та станів. Здібності представляють собою високий рівень розвитку загальних та спеціальних знань, вмінь та навичок, які забезпечують успішне виконання людиною різноманітних видів діяльності.            Здібності – це те, що не зводиться до знань, умінь та навичок, але пояснює їх швидке надбання, закріплення та ефективне використання на практиці. У філософському словарі здібності – в широкому смислі – психологічні властивості індивіду, які регулюють його поведінку та служать в його життєдіяльності.          Потенційно здібність представлена організацією морфологічних структур, придатних для вживання будь-якої діяльності. На основі одних і тих самих задатків, можуть розвиватись неоднакові здібності. Наприклад, на основі чудового слухового апарату можуть розвиватися здібності радиста, музиканта, настройщика музичних інструментів, однак відтінки цих здібностей різноманітні.         Обдарованість – якісно своєрідне поєднання здібностей, необхідних для виконання певного виду діяльності. Для успішного виконання діяльності крім здібностей людини необхідна ще й наявність знань, вмінь і навичок, які набуваються в процесі суспільно-трудової практики, і перш за все, в процесі виховання і навчання. Отже, знання, вміння і навички не тотожні здібностям. Властивості нервової системи відносяться до вродження передумов, формування, індивідуально-психологічних властивостей, тобто входить до складу задатків.            Слово задатки потребує пояснення. Довгі роки після народження непереривним зв’язком з оточуючим подовжується дозрівання розуму. Саме постійна взаємодія з тим, що її оточує, приєднання до людського образу життя, до людських знань – причина формування у неї на основі загальних можливостей мозку та індивідуальних задатків різноманітних здібностей. На відміну від здібностей задатки можуть тривалий час зберігатися і без спеціального тренінгу.. Таким чином, добра здорова пам’ять чи абсолютний слух можуть залишатися у людини на протязі всього життя на високому рівні й без занять живописом чи музикою, але в силу їх використання вони у більшість випадків виявляються марними.       Якщо словом здібності прийнято називати окремо психічні властивості, то обдарованістю називають своєрідне поєднання здібностей у людини, єдність, яку вони складають: словом «обдарованість» вказують так само і на високий рівень розвитку здібностей. І по відношенню до цього питання неможна упускати із зору суспільно-історичних змін як в самих видах діяльності, так і в оцінці їх успішності.        В українському педагогічному словнику, обдарованість – це сукупність здібностей. Визначальним в розвитку здібностей є умови життя і взаємодія з навколишнім середовищем.          Здібності й обдарованість формуються в ході життя, завдяки засвоєнню суспільного досвіду, і цей процес невід’ємний від власної активності зростаючої людини. В продовж життя, в діяльності у дитини розвиваються, його активність, і можливість її саморегуляції, що грає дуже важливу роль у розвитку здібностей.           Здібності, вважав Б.М. Теплов, не можуть існувати інакше, як в постійному процесі розвитку.         Кожному доводилося спостерігати, що в навчальних заняттях, в праці та творчості люди значно відрізняються один від одного по темпу просунення, по значущості та своєрідності досягнених результатів. Коли такого роду відмінності виступають при відносно рівному запасі знань, навичок й однаковому відношенню до діяльності, вони вказують на ті особливості психіки людини, які й називають його особливостями чи обдарованістю.            Наприклад, одна із здібностей до малювання – безпосереднє «схоплювання» пропорцій, співвідношення сприймаємих  зорових величин здібностей називають відчуттям ритму, яке необхідне для занять музикою й танцями.           Здібностями називають й деякі особливості пам’яті, наприклад хиткість та тривалість запам’ятовувати – ці властивості грають важливу роль в багатьох професіях й, звісно, у всякому навчанні.      Обдарованість – це індивідуальна особливість. В ній виступає індивідуально-своєрідне поєднання здібностей людини та неповторна своєрідність його особистості. Саме те індивідуальне у розумових рисах, з чим прийде дитина до наступної зрілості, і буде характеризувати її розвинуті розумові здібності.           Обдарованість – індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності. Необхідні для розвитку обдарованості природні задатки самі по собі не визначають її. Обдарованість розвивається в процесі засвоєння індивідом духовних і інших надбань людства, його творчої діяльності. Розрізняють обдарованість технічну, наукову, музичну, постійну, художню, артистичну та інші.           Високий рівень спеціальної обдарованості називають талантом. Говорять також про загальну обдарованість, маючи на увазі особливості людей, що виявляють здібності до різних галузей діяльності (Леонардо да Вінчі, Г.Сковорода, Т. Шевченко, та інші). Антинауковими є фаталістичні погляди на обдарованість як а властивість, що нібито випадіє на долю тільки деяких «обдарованих» індивідів.           Слід розглянути ще одне поняття – схильність. Схильність, тобто розположеність, прагнення до яких-небудь видів занять, - щось більше, ніж тільки цікавість до цих занять. Схильність настільки тісно зв’язані зі здібностями, що у багатьох випадках вони якби співпадають. Схильність – це прагнення, здібності – це можливості, але між тим і іншим – глибокий взаємозв’язок, постійний взаємовплив. [20, 11]      Талант – якісно вищий рівень здібностей особистості. Передумовою розвитку таланта є задатки людини, які можуть перетворюватися на реальність при наявності сприятливих соціальних факторів.    Талант – це поєднання різного ступеня генетично зумовленої обдарованості з працею. Формування таланту починається спершу як психологічне визначення природних задатків, схильність дитини до певного виду діяльності і, нарешті, - як високий вияв творчості у зрілому віці.  Талант є обов’язковою підструктурою геніальності.    Поняття талант у психологічному словнику визначено як сукупність здібностей (обдарованість), яка дозволяє отримати продукт діяльності, який відрізняється новизною, високою досконалістю і суспільною зачущостю. Вже у дитячому віці можуть виявитися перші ознаки таланту у галузі музики, малювання та інших видах мистецтва, нерідко рано проявляється талант до діяльності в галузі математики, лінгвістики, техніки. Разом з тим талант може проявлятися і в більш пізні роки. Формування й розвиток таланту у величезному степені залежить від суспільно-історичних умов життя і діяльності людини.           Талант може проявлятися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці й мистецтві, в самих різних видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення мають працездатність й працьовитість. Для талановитих людей характерна потреба у заняттям певним видом діяльності, це часто справжня пристрасть  до обраної справи. Поєднання окремих здібностей, які складають талант, у кожному випадку буває особливим, присутнє саме цій особі. [37, 363]  Звичайно види здібностей розглядають по їх направленості чи спеціалізації. В цьому плані звичайно розподіляють:загальні здібності – такі індивідуальні властивості особистості, які забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності; спеціальні – система властивостей особистості, які допомагають досягти високих результатів в будь-якій одній галузі діяльності. В музично-педагогічній практиці під основними музичними здібностями розуміють наступні три: музичний слух, почуття ритму і музична пам'ять .   Музичні здібності не існують незалежно одна від одної. Всі музичні здібності виникають та розвиваються в музичній діяльності дитини. Кожна з них пов’язана з певною стороною музичної діяльності і не може існувати «сама по собі» так само, як не може існувати одна сторона діяльності в цілому. Отже, мова повинна йти про те чи інше співвідношення між діяльностями.            На думку вчених, всіх дослідників музичні здібності можуть почати проявлятися раніше за інших. Ранні прояви музичності є одним з показників хорошої музичної обдарованості таких ранніх проявів в якійсь мірі показником слабкості чи, тим більш, «відсутність» музичних здібностей. По-перше, у багатьох дітей музичні здібності починають розвиватися лише в результаті планомірної педагогічної роботи, і це ні в якому разі не свідчить про слабкість цих здібностей.        Музичні здібності - індивідуальні психологічні властивості, обумовлюючі сприйняття, виконання, складання музики. В тому чи іншому степені музичні здібності проявляються майже у всіх людей.    Музичні здібності – індивідуальні психологічні властивості людини, що обумовлюють сприйняття, виконання творів музики, навченість в області музики. У тім або іншому ступені музичні здібності проявляться майже у всіх людей. Яскраво виражені музичні здібності називають музичною обдарованістю.            Психолог А.П. Ковальов визначає два рівні музичних здібностей:  а) рівень відображально-репродуктивний      б) рівень відображально-творчий        Учні, які знаходяться на першому рівні, мають високий рівень сприйняття знань , проте реалізують їх лише за певним зразком. На другому рівні школярі спроможні створити дещо нове, раніше не існуюче. Провідною рисою музичних здібностей є розвинуте творче уявлення, яке дає змогу визначити, узагальнювати або створювати оригінальну композицію. Отже, вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні задатки, які лежать в основі розвитку здібностей. Самі ж здібності завжди є результатом розвитку, що здійснюється в процесі виховання і навчання. О.М. Леонтьєв писав, що в процесі творчої діяльності з самого раннього віку формуються здібності здійснювати цю діяльність.        За Б.М. Тепловим поняття «здібність» включає три ознаки:   При організації процесу музичного виховання необхідно врахувати той факт, що музичні здібності найкраще розвиваються на основі анатомо-фізіологічних задатків у процесі різноманітної музичної діяльності. Педагоги різних країн сперечаються про те, чи потрібно навчати музиці всіх дітей, чи тільки особливо обдарованих. За теорією вітчизняної сучасної педагогіки музиці, як професії навчати учнів, що мають захоплення нею і особливо музичні здібності. Загальне музичне виховання повинно розповсюджуватись на всіх дітей, але головним завданням масового музичного виховання є не тільки навчання музики, скільки формування ії духовного світу.   Взагалі в музично-педагогічній практиці під основними музичними здібностями маються на увазі зазвичай наступні три види: музичний слух, відчуття ритму і музична пам'ять У термін «музичний слух» вкладається зазвичай дуже широкий і недостатньо певний зміст.     Музичний слух в широкому розумінні – це здатність розрізняти музичні звуки, сприймати, переживати і розуміти зміст музичних творів. Багато дослідників розрізняють звуковисотний, тембровий, динамічний, ритмічний, внутрішній, відносний, абсолютний, поліфонічний і архітектонічний слух. У чому їх психологічна відмінність і яка роль кожного з них в структурі музичної обдарованості? Чим пояснюється така велика кількість різновидів музичного слуху? Пояснюється це, по своєму складу, по-друге, різним рівнем функціонування слухової здатності.    Музичні звуки мають наступні якісні прояви:висоту, гучнісь, забарвлення, тривалість. Коли переважна увага звертається на зміну висоти звуку, то ми говоримо, що це прояв звуковисотного слуху: коли це відноситься до гучності, ми називаємо його динамічним слухом, коли ми відрізняємо звук рояля від звуку скрипки, ми відносимо це до тембрового слуху. Музика – явище цілісне і структурне. Воно складається з гармонії і мелодії, в які входять декілька або безліч організованих звуків. Тому мелодійний і гармонійний слух – це відповідно прояв слухових здібностей до сприйняття і осмислення всього музичного твору або окремих кріпних його частин називають архітектонічним слухом. Велика енциклопедія дає таке визначення здібностям: здібності індивідуальні особистості, які являються суб’єктивною умовою успішного виконання визначеного роду діяльності. Здатність до певного виду діяльності розвивається на основі природних задатків, зв’язаних з такими такими особливостями нервової системи,  як чуттєвість аналізаторів, сила, жвавість та урівноваженість нервових процесів. Для того, щоб здібності проявились, їх носію приходиться докладати багато труда. У музикантів наприклад, з’являються сенсорні синтези; які дозволяють їм перекладати образи музично слухових уявлень у відповідні рухові реакції.             В термін «музичний слух» укладається звичайно дуже широкий і недостатньо визначений зміст. Так як в музиці основним носієм смислу є звуковисотний та ритмічний рух, а тембровий по суті має підлегле значення, то в якості основи музичних здібностей, яка утворює ядро музичності, вчені приймають ті, які зв’язані зі сприйняттям та відтворенням звуковисотного та ритмічного руху.           У склад основних музичних здібностей може входити лише відносний, а не абсолютний звуковисотний слух. Аналізуючи основні форми музичного слуху – мелодійного та гармонійного, - вчені прийшли до висновку, що в основі їх лежать дві здібності: відчуття ладу (емоційний компонент музичного слуху) та здібність музичного слухового уявлення, (яку називають репродуктивним чи слуховим компонентом музичного слуху.    Безпосередньо запам’ятовування, пізнання й відтворення звуковисотного та ритмічного руху складають прямі проявлення музичного слуху і відчуття ритму.          Таким чином, вчені виділяють основні музичні здібності:відчуття ладу – здібність емоційно розрізнити ладові функції звуків мелодії. Цю здібність можна назвати емоційним чи перцептивним компонентом музичного слуху. Відчуття ладу утворює нерозривну єдність з відчуттям музичної висоти. Ладове відчуття безпосередньо проявляється у сприйнятті мелодій, в пізнанні її, в чутливості до точності інформації. У дитячому віці проявом його являється любов до слухання музики.        Здібність до слухового уявлення. Інакше цю здібність можна назвати слуховим або репродуктивним компонентом музичного слухання. Проявляється у відтворенні по слуху мелодії, у першу чергу у спів. Сумісно з ладовим відчуттям вона лежить в основі гармонійного слуху; на більш високих сходах розвитку вона утворює те, що звичайно називають «внутрішнім слухом», який утворює основне ядро музичної пам’яті і музичного уявлення.            Музично-ритмічне відчуття, тобто здібність активно переживати музику, відчувати емоційну виразність музичного ритму і точно відтворювати останній. В ранньому віці музично-ритмічне відчуття проявляється у тому, що слухання музики безпосередньо супроводжується тими чи іншими рухливими реакціями, що більш-менш точно передають ритм музики. Воно лежить в основі всіх тих проявів музичності, які зв’язані з сприйняттям та відтворенням часового ходу музичного слуху. Одночасно з ладовим відчуттям воно створює основу емоційної чуттєвості до музики.  Музичні здібності являють собою відносно самостійний комплекс індивідуально-психологічних властивостей. Вони можуть зберігатися після втрати розумових здібностей через психічні захворювання, а також бути присутнім у людей, що страждають самоумством. Іноді сукупність музичних здібностей позначають загальним поняттям «музикальність». По визначенню Б.М. Теплова, музикальність є комплекс індивідуально-психологічних особливостей, що вимагаються для занять музичною діяльністю. Однак таке визначення музикальності не враховує деяких тонких якісних характеристик цього явища. Коли говорять про музичні здібності, то мають на увазі звичайно «кількісний аспект», поняття «музикальність» відбиває якісний аспект психологічної взаємодії людини й музики. [31, 70]    Розвиток кожної зі здібностей обумовлено спеціальними задатками і вимагає формування адекватних функціональних систем, що повинне бети осмислене в теорії, і враховане практикою.       Взагалі в музично-педагогічної практиці під основними музичними здібностями маються на увазі зазвичай наступні три види:  музичний слух, відчуття ритму і музична пам'ять. У термін музичний слух вкладається зазвичай дуже широкий і недостатньо певний зміст.     Музичний слух в широкому розумінні – це здатність розрізнять музичні звуки, сприймати, переживати і розуміти зміст музичних творів. Багать дослідників розрізняють звуковисотний, тембровий, динамічний, ритмічний, внутрішній, відносний, абсолютний, поліфонічний і архітектонічний слух.  Таким чином, музичні здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які сприяють успішності в заняттях музикою, компоненти музичних здібностей:  музичний слух, музичне уявлення, музична пам'ять,  відчуття ритму.

                 1.2. Шляхи розвитку музичних здібностей.   Щоб успішно виховувати дітей, О.С. Бердніков пропонує вчителеві врахувати специфіку музики та особливості її сприймання школярами. Вирішення проблеми впливу на них музики ускладнюється тим, що для повноцінного естетичного сприйняття недостатньо лише самого факту сприймання. Учні, не не підготовлені до розуміння музики, ніколи не зможуть осягнути її образ-вибірковість, коли відкидаються незвичайні й складні для осмислення образи, ігнорується глибоке проникнення у зміст твору, народжується поверхове ставлення до музики.     Особливість музичного сприймання, яка має велике значення для керування цим процесом: вплив твору на слухача не припиняється із закінченням звучання враження від музики, думки і слухацькі образи вступають у складні взаємозв’язки з тим, що вже відоме, з минулим враженням. У цьому плані «чистого» сприймання взагалі не існує кожен твір у свідомості слухача живе у складній суперечності єдності з іншими, осмислення в контексті інших творів, як близьких, так і далеких від нього за змістом. Звідси – велике значення художніх творів паралелей та зіставлень у  навчальній діяльності. Значний вплив на результати сприймання виявляють відмінності у рівні музичної та загальної підготовки. Отже, незважаючи на істотну подібність вихідного рівня підготовки, учні одного класу володіють досить різними умовами для використання знань і вмінь, навичок сприймання, поведінки тощо.         Як забезпечити неповноцінний розвиток музичного сприймання учнів за шкільного уроку музики? Адже організовано-педагогічні впливи вчителя будучи оптимальними для одних учнів, водночас можуть виявитися неоптимальними для інших. Нагадуємо також про залежність сприймання денних чинників суб’єктивного плану. Це приводить багатьох учнів до впливу про неможливість оптимального формування музичного сприйняття в умовах класу.            Ключ до вирішення цієї проблеми запропонував Д.Б. Кабалевський констатуючи той факт, що діти мають різну підготовку й  неоднакові музичні здібності, він підкреслював, що у підході до учнів слід виходити не з їх здібностей і підготовки, а з наявного досвіду.      Формування музичного сприйняття починається з розвитку слухової спостережливості учнів, з виховання культури спостереження.   Система запитань і завдань, яка допомагає учням сприйняти твір, має реалізуватися в діалозі і спонукати до творчого різночитання музичного змісту. Запитання на уроці можуть ставитися не лише у вербальній формі, але й виражатися в жесті, виконанні, реакції вчителя і дітей на якість виконання тощо. Важлива правильна спрямованість запитань – не загострювати увагу на деталях, а спрямовувати дітей до їх внутрішнього світу, почуттів і вражень, породжених музикою. Важливо не тільки поставити доцільне запитання, але й почути відповідь, оцінити її оригінальність, суперечливість, особистісне забарвлення тощо.  Запитання ставиться у такій кількості, яка б дозволяла на них відповісти,прослухавши твір. Не варто ставити перед школярами багато завдань – їм важко схопити своєю увагою все, слідкувати за всім одночасно. У молодших школярів заняття, в тому числі й музичні, набувають важливого значення. Удосконалюється пізнавальна діяльність, увага на інтерес стають цілеспрямованими, розвивається спостережливість, націлена на виконання певних творчих завдань. Розвивається музичний слух, набуваються навички розрізняти і відтворювати напрям руху мелодії (пониження і підвищення звуків), тривалості звуків, зміни темпів і в музично-ритмічних рухах. У зв’язку з розвитком мислення і мови формується й удосконалюється вміння послідовно виконувати рухи досить складних танців, сюжетних і не сюжетних ігор.        У цей час свідомо проявляється інтерес і любов до музики, формується запас улюблених творів, змінюються навички слухання музики та її емоційного сприйняття. В процесі виконання пісень, ігор, танців, виконання колективних вправ, у школярів розвиваються вольові та емоційні якості, дисциплінованість, організованість, дружні взаємовідносини. У ході найпростішого аналізу музичних творів у них  удосконалюється пам’ять, поглиблюються уявлення про зміст музики, її форми, жанри, засоби виразності, музичні образи в цілому. Молодші школярі здатні оцінювати красу музики, емоційно-виразне виконання пісень, ігор, танців, як власних так і своїх товаришів, творчо підходити до музичної діяльності.   Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умов розвитку. Слід врахувати, що молодший шкільний вік потребує виявлення прихованих індивідуальних можливостей, які потрібно вчасно помітити і підтримати, оцінюючи творчі здібності справедливо, не занижуючи і не змащуючи їх.            На основі розвитку здібностей молодших школярів у процесі ігрової діяльності музично-естетичне виховання спрямоване на вдосконалення різноманітних якостей особистості учня, в процесі якого педагоги, спираючись на наукові дані фізіології та психології, повинні турбуватись про оптимальний вибір і співвідношення виховних впливів, оскільки від цього залежить їх ефективність.          У результаті аналізу педагогічної, мистецтвознавчої літератури було визначено, що для розвитку творчого потенціалу молодших школярів у музичній діяльності необхідно розвивати такі творчі здібності: пізнавальний інтерес до музики, творчу уяву і образно-асоціативне мислення, здатність до інтерпретації та імпровізації.         У дослідженнях психологів відзначається, що здібності, матеріальною основою яких є особливі якості нервової системи, що виробляють у них чи інших видах діяльності складають єдину динамічну систему. Здібності мають свою специфіку: їх формування передбачає свідоме, вибіркове перевтілення якостей нервової системи і відносності с тими вимогами,що представляє той чи інший вид праці.           Виходячи із специфіки формування здібностей в процесі творчої діяльності, вчені стверджують, що їх розвиток нерозривно пов’язують з поглибленням знань, з набуттям вмінь і навичок до дії. Матеріальною основою дій і навичок є тимчасові зв’язки, які утворюються в корі головного мозку, що доказане вченням І.П. Павлова. В свою чергу швидкість творення зв’язків, їх міцність і рухливість залежать від якостей нервової системи, які лежать в основі психічної діяльності складаючи індивідуальну характеристику особистості.          Н.О. Ветлугіна відзначала: якщо діти виховуються в дусі відгуку на все прекрасне в житті, якщо вони одержують різноманітні враження, займаються різноманітними видами діяльності, та їх спеціальні здібності до музики розвиваються плідно і успішно. Ці принципові положення беруть за основу при організації різних видів музичної діяльності дітей (3.90)    В.М. Верховинець розробив алгоритм підготовки і проведення музичних ігор. Етап підготовки включає утворення кола, чи рядочка, розучування пісні, призначення дійових осіб, ознайомлення з грою, вивчення танцювальних рухів. Оптимальною формою для проведення ігор представлялося коло, з якого легко утворити півколо, рядочок, маленькі кола. Коло – це незвичайна форма розташування дітей, а символ гармонійності та завершеності, воно єднає і приваблює дітей чимось світлим, чистим, що тішить душу дитячу, ніби погожа картина небосхилу, зірок, місяця, сонця (11.41)           В 70-х роках Д.Б. Кабалевський створив принципово нову систему занять, яка знайшла своє відображення в програмі з музики для ЗОШ. В основі програмі лежить тематична єдність – тематизм програми. Відповідно тематичної побудови в його програмі виділені і певні типи уроків музики:                - урок введення в тему;                                      - урок поглиблення теми;                         -у рок узагальнення;                           - заключний урок – концерт.         Д.Кабалевський стверджував: «Нехай вчитель буде вільним від влади схеми, яка потребує від нього стандартного графіку проведення уроку».   Методистами України, провідними вчителями музики були запропоновані і розроблені різноманітні , цікаві, корисні та демократичні теми уроків:            1) урок - вікторина          2) урок - оркестр            3) урок - конкурс            4) урок – подорож          5) урок – «круглий стіл»         6) урок – самопізнання         8) урок – картина галерея         9) урок - КВД тощо.          Кожний з цих уроків має свою мету, специфіку та методичну основу.  Наприклад: урок – вікторина, урок – оркестр проводяться в кінці півріччя з метою підсумувати знання учнів.       Урок – подорож вибудовується на відображенні в музиці картин природи («Подорож по морях та океанах», «подорож по Україні» і інші).  Урок «круглий стіл»  - це передусім слухання музики і бесіда про неї. Кожний урок музики має свою специфіку. При цьому головна мета одних – допомогти оволодіти певними засобами діяльності, інших – розвинути творчу уяву, здібності. Деякі з уроків підводять до великих роздумів про музику, а інші просто настроюють на веселий лад.   Рекомендовані типи уроків музики різнопланові. Запропонована типологія уроків не суперечить їй, що розроблена в дидактиці. Вчитель завжди усвідомлює головне дидактичне завдання уроку: чи то повторення музичного матеріалу, його закріплення, чи то набуття вмінь та навичок, засвоєння нових понять, закономірностей або ж прагнення до реалізації декількох дидактичних завдань, що має місце в комбінованому уроці…  Важливо відмітити, що проведені нетрадиційно уроки музики стимулюють творчість, як вчителя, так і його вихованців, створюють сприятливі умови для співробітництва учнів між собою і разом з учителем. Урок-концерт, - бажано проводити в кінці півріччя, навчального року. "Програма планується завчасно: учні на такому уроку можуть виконувати пісні, які навчилися за півріччя. Різновид цього уроку - концерт на замовлення: на прохання учнів вчитель виконує різні твори. Можливе і спільне виконання (учні з учителем) : у кожному класі є учні, які вчаться в ДМШ). Значимість таких уроків велика: це і повторення вивчених пісень і розширення музичного світогляду учнів. Солісти, що беруть участь у концерті вчаться поводити себе на сцені. Особливо цінним є те, що в процесі таких уроків у школярів формується просвітницький інтерес, тобто бажання виконати музику і розповісти про неї своїм однокласникам. А цей інтерес може стати стимулом до подальшої музичної освіти учня, розвитку мовлення, артистизму.          Також слід пам'ятати про складні психологічні особливості підліткового віку і про те, що кожному учневі треба дати можливість самоутвердитися. Якраз ці уроки і допоможуть в цьому. До таких уроків призначається ведучий (конферансьє).       Урок-інтерв'ю виник на основі концерту, який доповнюється бесідою з виконавцями.           Добре, щоб участь в уроці взяв хтось із професійних музикантів (учнів музичних закладів). У ролі інтрев'юєрів виступають самі учні. Вони не раз слухали інтерв'ю в різних телевізійних програмах, тому можуть зорієнтуватись і на уроці. Програму концерту на таких уроках необхідно узгодити з темою, що вивчається.         Уроки-інтерв'ю корисні і для тих, хто ставить запитання, і для тих, відповідає, і для тих, хто слухає. Такі уроки сприяють розвиткові мовлення, мислення вміння спілкуватися, вихованню культури поведінки.  Урок-конкурс базується на музично-виконавській діяльності учнів: співі грі, на музінструментах. Це може бути конкурс як виконавських колективів (класного хору, оркестру), так і солістів, співаків – інструменталістів.           Є діти, котрі люблять керувати співом, грою на інструмента - юні диригенти також можуть брати участь у конкурсі. З учнів класу обирається спеціальне журі, яке оцінює і коментує якість виконання музики. Учитель роз'яснює критерії оцінки: гарний ансамбль (ритмічний, тембровий та ін.), чітка дикція виразність виконання. Оригінальність аранжування. На цих уроках виконавці знову зазнають радості творчості, а їхні судді мають можливість проявити самостійність, уміння оцінити почуте та грамотно висловлювати свої судження.         З виховної точки зору, бажано, щоб склад журі на різних уроках змінювався. На урок-конкурс можуть бути подані і власні творчі роботи учнів - адже у кожному класі є свої поети і композитори. В цьому разі критерії оцінки поповнюються ще й відповідальністю музики і літературного тексту. Дехто, створюючи свої пісні виконують їх під власний акомпанемент (гітара, ф-но), Оцінюючи творчість учнів, треба бути вкрай тактовним, щоб не образити їх необережною реплікою.        Вчитель прагне передбачити, які твори назвуть школярі. Після їх слухання проводиться бесіда, в якій учні аргументують свої судження. Якщо вони затрудняються назвати відповідні музичні аналогії, вчитель пропонує два-три твори. Порівнюючи їх, кожен вибирає найбільш підхожий. В основі подібних уроків - синтез музики та образотворчого мистецтва. При цьому вчителеві не слід нав'язувати власні асоціації. Доцільно підвести школярів до розуміння багато значимості творів мистецтва та суб'єктивності їх сприйняття.            Такі уроки сприяють вихованню культури емоцій, розширенню світогляду, більш глибокому сприйняттю мистецтва.    Музичні здібності розвиваються не тільки на уроках музики, а і у позакласній музично-виховній роботі в сільській школі.    

Специфіка роботи вчителя сільської школи, особливості її змісту, форм організації навчання, методів роботи і умов, в яких здійснюється навчання та виховання багато в чому відрізняється від діяльності вчителя та учнів міської школи. Крім того, сам характер такої діяльності, її зміст нейтралізує, стирає різницю між дітьми різних вікових категорій, з яких, як правило, складаються малокомплектні класи у сільських школах.   Виходячи з вище названих принципів та з метою ефективного проведення музично-естетичної роботи з учнями на уроках музики та в позаурочний час вважаємо, що вчитель повинен взяти за основу музичний фольклор, який є основним засобом художньо-естетичного впливу на духовний світ сільських школярів, на сферу їх емоцій і почуттів, на їх морально-естетичне виховання. Народна музична культура повинна визначати зміст музично-естетичного розвитку молодших школярів, тобто стати основою знань, умінь і навичок, оволодіння якими необхідне для їх повноцінного духовного і інтелектуального розвитку.     В процесі освоєння зразків народної музичної творчості на уроках музики і в позаурочний час необхідно використовувати всі види музичної діяльності у тісному взаємозв'язку. У репертуар пісень для хорового співу слід добирати якомога більше календарно-обрядових пісень. Такі пісні мають ігровий характер, просту побудову, нескладну методичну лінію, інтонацію, простий метро- ритм і тому легкодоступні для вивчення саме у різновіковому класі.          Урок музики та позакласна музично-виховна робота в сільській школі залежить від багатьох умов і принципів, які визначають успішність роботи вчителя музики і якими йому необхідно керуватись в процесі художньо-естетичної діяльності. В сукупності своїй ці умови і принципи утворюють міцну навчально-методичну базу. Серед них слід назвати такі:   • Підбір музичного матеріалу для навчальної і виховної роботи з дітьми необхідно здійснювати з акцентом на музичний фольклор, який найбільш близький за естетичними запитами і смаками сільським школярам. Фольклор і пов'язана з ним система музичних знань, умінь і навичок учнів мають визначати основний зміст роботи вчителя музики сільської школи, забезпечувати принципи структурної єдності музичного виховання і освіти на етапах: учбовий матеріал - діяльність вчителя - його художньо-естетична орієнтація;

• Залучення дітей до пошуку інформантів і збору зразків  народної музичної творчості (пісень, інструментальних мелодій, ігор, театралізованих  дійств);

• Широке залучення до участі у позакласних музично-виховних заходах сільських музикантів- аматорів: співаків, скрипалів, бандуристів, цимбалістів, сопілкарів, гармоністів, бубністів і ін.;

• Масове залучення школярів до проведення календарно-обрядових  свят, театралізованих дійств і інших  культурно-мистецьких заходів;

• Проведення в рамках шкільного  уроку музики комплексного вивчення музичних та літературних фольклорних  джерел з метою формування в учнів  міцних асоціативних зв'язків між  народною музикою, літературою і  образотворчим мистецтвом;

• Індивідуальна музично-виховна  робота вчителя музики з учнями;

• Залучення до процесу  музично-естетичного виховання школярів батьків та людей старшого покоління;

• Безпосереднє спілкування  учнів з природою, флорою і фауною місцевості, регіону, краю;

• Тісна культурологічна  співпраця вчителя музики школи  з громадськими організаціями села, клубом, будинком культури, ДМШ/   Пріоритетним у такій діяльності є використання педагогічних можливостей партнерства, тобто співпраця з окремими митцями, художніми колективами, художніми інституціями. Таке партнерство є обов'язковою складовою художньо-естетичного виховання учнів сільської школи і такі стосунки необхідно підтримувати й розвивати.    Основні шляхи музичних здібностей:      Підбір музичного матеріалу для навчальної і виховної роботи з дітьми необхідно здійснювати з акцентом на музичний фольклор, який найбільш близький за естетичними запитами і смаками сільським школярам. Фольклор і пов'язана з ним система музичних знань, умінь і навичок учнів мають визначати основний зміст роботи вчителя музики сільської школи, забезпечувати принципи структурної єдності музичного виховання і освіти на етапах: учбовий матеріал - діяльність вчителя - його художньо-естетична орієнтація.  Залучення дітей до пошуку інформантів і збору зразків народної музичної творчості (пісень, інструментальних мелодій, ігор, театралізованих дійств). Широке залучення до участі у позакласних музично-виховних заходах сільських музикантів-аматорів: співаків, скрипалів, бандуристів, цимбалістів, сопілкарів, гармоністів, бубністів і ін.. Масове залучення школярів до проведення календарно-обрядових свят, театралізованих дійств і інших культурно-мистецьких заходів. Проведення в рамках шкільного уроку музики комплексного вивчення музичних та літературних фольклорних джерел з метою формування в учнів міцних асоціативних зв'язків між народною музикою, літературою і образотворчим мистецтвом.            На основі аналізу літератури можна стверджувати наступне: Музичні здібності - індивідуальні психологічні властивості, обумовлюючі сприйняття, виконання, складання музики. В тому чи іншому ступені музичні здібності проявляються майже у всіх людей.