Мистецтво Середніх віків

    Особливістю романських храмів є наявність під  хором перекритих склепінням крипт (невеликі підземні приміщення, де зберігаються реліквії, а також призначені для поховання). Спорудам такого типу властивий похмурий інтер’єр, вони щедро прикрашені фресками, присвяченими священній історії (наприклад, церква Сен-Савен у Франції).

    Колона  поступово втрачає своє призначення як опорний елементі використовується як декорація в арках, при діленні вікон.

    Характеринм явищем романської церкви є клуатри  – прямокутні в плані двори, що прилягають до монастирських церков, по боках яких тягнуться галереї  з декорованими аркадами. Архітектурні пам’ятники романського періоду розкидані по всій Зах. Європі, але найбільше їх у Франції. Найбільшою в Європі того часу була церква абатства Клюні – довжина 127 м, ширина – 40 м., 5-нефна. Висота центрального нефа – 30 м.

    Формується  тип житла феодала – замок. Він складається із двору, в центрі якого – масивна вежа. Вона мала декілька поверхів. Нижній – комора, 2-й – житло, 3 – для охорони і слуг, підземелля – в’язниця, дах – для дозору (Німеччина, Франція).

    З розвитком торгівлі й ремесла  в 11-12 ст. важливого значення набувають міста, зокрема в Італії, Нормандії, Німеччині. Вони оточувалися стінами, ровом. Житло міщан будувалося в 2 поверхи. Нижній з арко, що виходила на вулицю, був майстернею чи крамницею. Верхній – помешкання. Собори тут схожі на фортеці.

    Романський  період – період розквіту монументального  живопису і відродження скульптури. Проте скульптура використовується лише для прикрашання храмів, тому існує лише у формі рельєфу. Центральним  образу скульптурних творів був Христос  як грізний суддя. Людська фігура втрачає матеріальність, її об’ємність мало виражена, пропорції довільні.

    Основний  матеріал скульптури – камінь. У  Центральній Європі – місцевий піщаник, в Італії – мармур.

    Різнобарвні фрески покривали стіни храму, склепіння, підлогу.

    Подальший розвиток худ. культури пов'язаний з  її готичним періодом. На цей час  у Зах.Європі зросла велич монархій, втратили владу монастирі, проте  церква залишається основною ідеологічною силою.

    Готичний  художній стиль з часом витісняє романський. Готика – це пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Початково готика виникає у Франції внаслідок еволюції місцевої форми романського стилю.

    Готичне мистецтво пов’язане з розвитком міст. З к. 12 ст. в містах будуються торговельні приміщення, ратуші, собори, біржі, суди. Основною прикрасою міста був собор, який будувався десятки, а інколи сотні років. Він різко відрізнявся від романтичного храму. По-перше, собор призначений не тільки для богослужіння, а й для міських зібрань. Це вимагало розширення його площі. Головна відмінність готичного храму полягає в його місткості, висоті, нарядності. Основу його становили опорні каркаси, внутрішні колони, стовпи, завдяки чому стіни перестали бути опорою споруд, їх прорізають великі стрілчасті вікна, їх наповнювали нішами, галереями. Появляються вітражі. Висота вежі сягала 150 м.

    Готичний  собор часто асиметричний і неоднорідний у своїх частинах. Кожен з його фасадів зі своїм порталом індивідуальний.

    Спільні для готичного періоду якості в різних країнах Зах.Європи проявлялися по-різному. Так, Франція наділила готичні споруди пропорційністю, відчуттям міри, чіткістю. В Англії вони дещо заважкі, композиційно перевантажені, складні, виділяються багатством декору. Німеччина надала готичним спорудам містичного, абстрагованого хар-ру. В Іспанії готичні елементи поєднувалися з мусульманською основою, а в Італії готика забарвлена ідеями Відродження.

    В архітектурі Франція займає основне  місце. Найбільшим храмом ранньої готики є Собор Паризької Богоматері – 5-нефний храм уміщував до 9 тис. осіб. Прикладом переходу до зрілої готики є Шартрський собор і собор у Реймсі (Кузьміна), в якому відчувається тяжіння до вертикалізму всіх ліній.

    Німецька  готична арх-ра склалася пізніше, ніж  французька. Німецькі храми простіші у плані. Особливістю німецької готики є одновежові храми, увінчані високим шпилем (наприклад,  Фрейбургський собор (Кузьміна).

    Готика  Англії виникла дуже рано, ще в к. 12 ст. і має певні відмінності. Тут слабо розвинені міста, тому будівництво пов’язане з монастирями. Англійський собор будувався на полях, він розтягнений в ширину, невисокі склепіння. Домінантою собору є велика вежа на середньо хресті (собор у Вестмінстері, Солсбері (3-нефний довж. 140 м). Кентерберійський собор (12-15 ст.) – головний готичний собор Англії.

    Готична архітектура тісно пов’язана  зі скульптурою, в якій набуває значення статуарна пластика. Виробляється певний канон композиції, відповідні сюжети призначені для відповідних місць  будівлі. Так, у вівтарній частині  зображуються сцени життя Христа, на південному фасаді – Нового Заповіту, на північному – Старого, на західному – «страшний суд» і «кінець світу». Фігури подовжені, статуї відділяються від стін, набувають округлого об’єму.

    Найбільшою  точкою розквіту готичної скульптури є декор Реймського Собору (Франція, іл..Кузьміна). У німецьких соборах скульптурний декор застосовується у внутрішній частині і він різноманітніший за матеріалом: не тільки камінь, але й дерево, бронза. Характерними  особливостями монументальної скульптури Німеччини є індивідуалізація образів і драматизм оповіді. Так, на центральному порталі Магдебурзького собору є зображення п’яти дів, що сміються і 5, що плачуть, які передають складні відтінки людських почуттів.

    Готичні собори прикрашалися і живописом, що представленого вітражним мистецтвом, вівтарними розписами, мініатюрами.

    Місце фресок зайняв вітраж – живопис  зі шматків скла (пізніше – живопис  по склу). Головною ознакою раннього вітража є інтенсивна кольорова  гама основних кольорів: червоний, синій, жовтий. Із сер. 13 ст. поєднують різні кольори скла і утворюють складний колір: червоний і синій – бузковий.

    Вітражі присвячуються релігійним сюжетам, історичним подіям. Кращими зразками готичних вітражів є вітражі Реймського собору, соборів Парижа.