Леонардо да Вінчі

     Міністерство освіти і науки україни

     Прикарпатський  національний університет  ім. В.Стефаника 
 
 

     Рецензія  на виставку творів художників мистецького  об’єднання «Нас Сім»,

     Що  выдбулося з                  за адресою:Виставковий  салон художнього музею,м.Івано-Франківськ 
 
 
 
 

     Виконала  

     Перевірила 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Івано-Франківськ

     2011 
Вступ 

     Розум живописця має бути подібним до дзеркала, що відбиває все розмаїття світу природи. Ці слова Леонардо да Biнчi стосуються не зовнішнього повторення форм, сприйнятих зором, а філософського осмислення, аналітичного вивчення побаченого, адже його пошуки як художника тісно перепліталися з пошуками вченого Леонардо найдосконаліше втілив тип «ідеальної людини Ренесансу», універсального генія. Художня творчість була лише частиною його діяльності, спрямованої до наукових відкриттів, технічного новаторства, експерименту як засобу індивідуального пошуку. у явлення про різнобічність його генія дає лист до Лодовіко Моро, правителя Мілана, - майстер називає архітектуру, скульптуру та живопис в останньому, десятому пункті, перераховуючи сфери діяльності, в яких можуть бути реалізовані його знання. Сучасники відзначали і його надзвичайну особисту чарівливість. «Пишною своєю зовнішністю, що являла найвищу красу, він прояснював кожну засмучену душу, а словами своїми міг схилити до «так» чи «ні» найтвердіше переконання. Одним своїм доторком він надавав краси та достойності найубогішому і найнедостойнішому приміщенню» розповідає Джорджо Вазарі, біограф італійських художників епохи Відродження. Далі він каже: «Філософствуючи про природу речей, він намагався розпізнати властивості рослин і наполегливо спостерігав за обертанням неба, бігом, Місяця і рухом Сонця» . Леонардо прагнув збагнути сутність кожного явища і всієї світобудови.

      Життя і творчість  Леонардо да Вінчі 

      Діяльність Леонардо да Вінчі (1452-1519) відбувалася на рубежі ХV -XVI століть. Його сучасники - Сандро Ботічеллі, П'єтро Перуджіно, Доменіко Гірландайо - повністю належать ХV століттю, тоді як художник з Вінчі вже у 1480-ті роки заклав основу мистецтва Високого Відродження. Він був на 23 роки старший за Мікеланджело, на 31 - за Рафаеля, які слідом за Леонардо утвердили піднесене уявлення про людину.

     Життя і творчість майстра пов'язані  з головним культурним центром Італії епохи Відродження – Флоренцією. Він народився 15 квітня 1452 року в невеликому містечку Вінчі (італійський прийменник «да» відповідає українському «з»; отже, буквально ім'я художника перекладається - Леонардо з Вінчі). Коли Леонардо виповнилося 15 років, батько, нотар П'єтро да Вінчі, привіз сина у Флоренцію і віддав на навчання до Андреа Верроккйо - скульптора, живописця, ювеліра. Його майстерня у другій половині ХV століття була осередком найпередовіших аналітичних пошуків, тут вивчали анатомію перспективу, оптику. Джорджо Вазарі розповідав: «Коли Андреа писав на дереві образ із зображенням св. Іоанна, що хрестить Христа, Леонардо намалював на ньому ангела, який тримає одіж і хоча був ще юнаком, виконав його так, що ангел Леонардо вийшов набагато кращим за постаті Верроккйо . Ангела зображено спиною до глядача, його голова обернута у профіль, рух тіла у просторі природний. Світлотіньове ліплення об'ємів здається особливо м'яким порівняно з жорстким рисунком постатей Іоанна Хрестителя, Христа, ангела праворуч. Вдивляючись у пейзаж, можна помітити фрагменти, виконані у різних живописних манерах: обриси гір примарні, тоді як пальма, скелі, дерева, качка, що летить, нібито окреслені чіткою лінією. Ангел, що стоїть на колінах, далекий пейзаж у картині Верроккйо, - це найраніші фрагменти живопису, виконані рукою молодого Леонардо. Працюючи разом з учителем, художник-початківець перевершив його, домігшись якісно нового звучання образів - глибокої поетичності. До цього ж часу (1473 рік) належить перший підписаний і датований твір Леонардо - рисунок «Вид на долину Арно поблизу Пізи».

     У 1472 році Леонардо вступив до товариств  святого Луки, яке об'єднувало живописців. Художник почав самостійну діяльність, однак зв'язок з учителем він підтримував  до кінця 1470-х років. Серед людей, з якими молодий майстер спілкувався  в той час і імена яких зустрічаються  у його записах, - автор кількох  підручників з арифметики Бенедетто  дель Абако; математик, астроном, лікар  і географ Паоло Тосканеллі; гуманіст, архітектор. автор трактатів про  живопис, скульптуру та архітектуру  Леон Баттіста Альберті. У перший флорентійський період Леонардо напружено працював як живописець, - «Благовіщення., «Портрет Джіневри Бенчі», «Поклоніння волхвів», «Святий Ієронім», «Мадонна Бенуа», «Мадонна з гвоздикою» створені до 1482 року. Багато його картин втрачено для нащадків, - Джорджо Вазарі описував цілий ряд робіт Леонардо, які не дійшли до нашого часу.

       Мабуть, найбільш ранньою роботою,  яку Леонардо виконав цілком  самостійно, є «Благовіщення», Євангельська сцена обарвлена світською осяйністю: юний архангел Гавриїл святобливо уклоняється Марії його тонкий профіль обрамовують тугі завитки елегантної зачіски. Легкий змах крил продовжено плавною лінією руки, і цей рух знаходить відповідь у жесті Марії: права рука її лежить на пюпітрі, сплеск лівої завершує духовний діалог між персонажами. Герої Євангелія живуть у світі чудовому і водночас реальному, - килим трави прикрашений квітами, зображеними з достеменністю ботаніка; глибину сценічного майданчика стверджено ракурсом різьбленого саркофага, ритмічним рустом будівлі; передню просто: рову зону завершують чіткі силуети кипарисів, і за ними, вдалині відкривається пейзаж - водний простір, місто на березі, вежі, маяки, і над усім підносяться огорнуті туманами гори.

     Уже в перших творах молодий, двадцятилітній художник досяг виразності у переданні  пластики руху, якої було набуто завдяки  постійним анатомічним штудіям Леонардо захоплено вивчав тектоніку людської постаті, прагнув зобразити її так, «щоб драпування не затуляли руху». У 1470-ті роки він малював вуглем та срібним олівцем на папері, а темперою - на полотні драпування тканин, що вторили тілу людини. Як розповідав Джорджо Вазарі, Леонардо не тільки «багато вправлявся у малюванні з натури»; він щоб мати можливість вдумливо штудіювати мотиви драпувань; виготовляв мoделi фігур, «одягав їх у м'які, просочені глиною шматки тканин». Приклад подібної роботи - створена у процесі збирання матеріалу для картини «Благовіщення» штудія драпування, що зберігається у Луврі.

       Митці епохи Відродження творили  у рамках релігійного живопису, проте відбивали у ньому конкретні враження від навколишньої дійсності. Єдиним світським жанром, що завоював право на існування ще у ХІХ столітті, був портрет. До нього Леонардо звертався протягом усього життя; його портрети свідчать про поступове осягання складного життя природи і людини. У «Портреті Джіневри Бенчі» уважний погляд молодої флорентійки, пейзаж із дзеркальною гладінню озера створюють піднесений і загадковий образ. Обличчя моделі обрамоване кільцями кучерявого волосся; подібним чином води сусідять з пухнастою глицею ялівцю. Ялівець - по-італійськи ginepro - натякає на ім'я моделі. На зворотному боці дошки його зображення повторюється: гілка ялівцю поєднана з вінком із лавру та пальми - ймовірно, це емблема Джіневри. Переплетення стебел зрізано знизу, - отже, формат картини попередньо був іншим, на фронтальному боці було зображено руки моделі; штудією яких, можливо, є рисунок із зібрання Королівської бібліотеки у Віндзорі.

     Світ  людини світ природи, взаємопроникні, єдині, які складають безмежний  всесвіт, були джерелом творчих імпульсів  для інтелекту, уяви людей епохи  Відродження. Людина, вільна у своєму волевиявленні, прагнула збагнути таємниці природи, цієї «вчительки вчителів». Подолання статики, гармонія як наслідок вічного руху, робота розуму і серця, виражена у міміці людини, положенні тіла у просторі, - ось, коло питань, відповіді на які Леонардо прагнув знайти, весь час спостерігаючи, роблячи штудії, зарисовки. У кожній картині майстер ставив перед собою нові завдання, розширюючи можливості живопису як засобу відображення світу в усій складності й повноті його буття. Рисунки, які він виконав наприкінці 1470-х років, варіюють і розвивають композицію «Мадонна з немовлям». Леонардо змінює у них пози персонажа та предмет, що пов'язує постаті. 3берігся аркуш із зошитів художника (Флоренція, Уффіці), у правому нижньому, дуже пошкодженому кутку якого є запис: « ... ня 1478 р. почав дві діви Марії». І цей рядок, і цілий ряд начерків дослідники пов'язують з картиною ермітажного зібрання «Мадонна Бенуа».

     Юна усміхнена мати тримає квітку хрестоцвіту (символ хресних мук Христа), немовля дивиться на квітку і тягнеться до неї рученятами.

     Перехресні  погляди та жести об'єднують дві  постаті так, що вони здаються нерозривними. Обличчя Мадонни виражає живу радість, материнську ніжність. Усмішка, що осяває обличчя, згодом стане улюбленим  прийомом Леонардо. Цілковите подолання  внутрішньої та зовнішньої скутості у вирішенні образів - головна особливість . Мадонни Бенуа, і це виділяє картину із загального потоку флорентійського мистецтва XV століття. І водночас майстер пов'язаний з XV століттям, з його характерними вирішеннями. Митці того часу в численних мадоннах втілювали індивідуальні уявлення про земну жіночу красу. Леонардо також створив образ, сповнений конкретної вірогідності: перед нами флорентійка, зачесана й одягнена за модою другої половини XV століття - волосся, заплетене в коси, відкриває і підкреслює високий лоб, легкі пасма спадають на плечі, комір зеленої сукні обшитий золотою тасьмою, на грудях - брош із гірського кришталю в обрамленні з дрібних перлин (подібну брош можна побачити ще у двох картинах Леонардо да Вінчі - у «Мадонні з гвоздикою» та «Мадонні у гроті», а також у творах Вероккйо та художників його кола). Крій рукава, широкого, з м'якими складками у передпліччі та вузького У зап'ясті, також відбиває моду XV столітті. Особливо любовно зображено квітку - центр композиції; світлі пелюстки квітки чітко вимальовуються на тлі огорнутого глибокою тінню плаття, до неї звернені погляди Мадонни та немовляти. Переплетення рук навколо хрестоцвіту - це і композиційний, і смисловий центр картини, що символізує єдність матері й дитини. У картині .Благовіщення., у Портреті Джіневри Бенчі, розташування постатей фронтальне. А в «Мадонні Бенуа» пози матері й дитини подані у незвичному для мистецтва XV століття складному тричвертному розвороті. Той же мотив, який переконливо передає положення тіла в глибинному просторі (одна нога перетинає площину картини, а друга ледь піднята і зігнута в коліні), зустрічається ще в декількох творах художника: у картинах «Поклоніння волхвів., «Свята Анна і Мадонна з немовлям» , у рисунку, який Карло Педретті відносить до останніх років життя Леонардо. Переконливо розроблений мотив двох звернених одна до одної постатей, жіночої та дитячої, створює настрій гармонійності й природності почуттів.

     Виникненню  кожного твору Леонардо передувало тривале збирання матеріалу, створення великої кількості начерків. У Британському музеї, в галереї Уффіці, у Луврі зберігаються малюнки, що їх спеціалісти вважають підготовчими до «Мадонни Бенуа». Потім наставав тривалий процес написання картини, він завжди був пов'язаний з пошуками нових вирішень, постановкою сміливих проблем, тому виправлення під час роботи були природними. Вивчення «Мадонни Бенуа. в лабораторії Ермітажу показало, що спочатку голова немовляти була більша, рукав плаття Марії мав складнішу форму, локони обрамляли обличчя, затуляючи праве вухо. Картини народжувалися на світ повільно, тому що писати для Леонардо означало вивчати. «Живопис - це наука і законна дочка природи», - стверджує він в одному з записів. У процесі створення картини змінювався і мотив руху руки немовляти, - це засвідчують документи про переведення живопису з дерева на полотно. Цю операцію картина перенесла у 1824 році, в той час вона зберігалася у зібранні астраханського купця О. П. Сапожникова. Його дочка Марія Олександрівна, у заміжжі Бенуа, була власницею картини на початку ХХ століття. Тоді-то, у 1908-1909 роках, петербурзькі шанувальники мистецтв уперше побачили «Мадонну з квіткою» на виставці, організованій журналом «Стapыe годы». У 1914 році Ермітаж придбав картину, яку звичайно називають «Мадонна Бенуа» - за ім'ям останніх власників. Донедавна були заплутаними відомості про те, як потрапив маленький шедевр Леонардо до Сапожникова. За родинними переказами, картину куплено у мандрівних італійських музикантів. Однак родинну версію заперечують дані Державного архіву Астраханської області, де зберігається «Реєстр картин пана Олександра Петровича Сапожникова», опублікований 1976 року. В ньому подано такі відомості про картину: «Божа матір, яка тримає передвічне немовля на лівій руці. Спершу написана на дереві, але поверхню її переклав на полотно академік Коротков 1824 року. Вгорі з овалом. Майстер Леонардо да Вінчі ... З колекції генерала Корсакова» . За тривалий час від року створення, 1478-го, до згадки у «Реєстрі» доля картини невідома.

        Близько 1480 року Леонардо дістав замовлення від монастиря Сан-Донато а Скопето поблизу Флоренції на вівтарну картину «Поклоніння волхвів». Багатофігурна композиція потребувала підготовчих штудій, ескізів. Один з перших начерків композиції зберігається в Луврі, на ній волхви, які прибули в далекий Віфлеєм, щоб піднести новонародженому дари, щільно оточили Мадонну. В картині художник обрав інше вирішення теми: юрба, що хвилюється й жестикулює, утворила півколо і перебуває на значній відстані від Марії, яка спокійно сидить з немовлям на колінах. Постаті Мадонни та трьох волхвів, які їй поклоняються, вписуються у врівноважену піраміду, і ця композиційна схема створює відчуття величної значущості того, що відбувається. В італійському живописі XV століття сюжет «Поклоніння волхвів» звичайно звучав як картина вceнародного свята. Леонардо, зберігши велику кількість персонажів, активно виділив смисловий центр - Богоматір з майбутнім рятівником світу, які піднесені над бурею людських пристрастей. Гармонія мислиться як наслідок рівноваги динамічних мотивів руху.

     Кожна картина Леонардо ставала одкровенням  для сучасників. Для автора творчий  процес був завжди трудомістким, він  забирав багато часу. Тривалість роботи здебільшого не задовольняла замовників, з якими у Леонардо часто виникали конфлікти: відомо, що ченці флорентійського  монастиря Сан-Донато, не дочекавшись  закінчення роботи майстра над вівтарним  образом, змушені були звернутися  до Філіппіно Ліппі.

     Картину «Поклоніння волхвів» не було закінчено, вона залишилася в стадії підмальовку: зображення виконано в одному коричневому кольорі. Уже в перший флорентійський період клалася живописна манера Леонардо да Вінчі, нова для XV століття: художник відмовився від традиційної темпери (непрозорої фарби, сполучним елементом якої є яйце), він звернувся до олійного живопису і здобув з нової техніки ті можливості, які в ній були закладені, олійні фарби давали змогу старанно моделювати об'єм і писати прозорими шарами (лесуваннями). Спочатку Леонардо писав одним кольором (сірим або коричневим) різної світлосили, ліпив форму, вирішував композиційну побудову. Домігшись досконалого світлотіньового зображення, він наносив на нього тонкими шарами вохристі, сині, зелені фарби, крізь які просвічував підмальовок. Завдяки цьому світ картини набував переконливості, однак не було сухості й різкості, властивих живописові XV століття. (У стадії підмальовку лишилися два твори, виконані на рубежі 1470-1480-х років, - «Поклоніння волхвів» та «Святий Ієронім»).