Дійовий аналіз п'єси

 

МІНІСТЕРСТВО  КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА РЕЖЕСУРИ ТА ХОРЕОГРАФІЇ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДІЙОВИЙ АНАЛІЗ П’ЄСИ  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                             Реферат

                                             з режесури

                                             студента ІІ курсу

                                             заочної форми  навчання

                                             групи ТР-59к

                                             Шевчик Сергія

                                             Сергійовича 
 
 
 
 
 

Київ-2010

ВСТУП

         Актуальність теми. Кожен творчий працівник відчуває час від часу настійну потребу переглянути пророблену роботу, підвести підсумки, намітити для себе нові обрії. Вичерпуються знання, утилізуються навички, притупляється професійна гострота сприйняття, з'являється нарешті, небезпечна звичність у роботі. Виявляється, що в потоці буденних справ художник, яким би видом творчості він не займався, втрачає координати своїх можливостей. Якщо вчасно не вжити заходів, майстер може перетворитися в ремісника, байдужого до масштабних задач і високих цілей свого часу.

         Об'єктом аналізу є п‘єса в загальному розумінні.

         Завданням праці  є пошук шляху до глибинного освоєння театральних знань, виховання в собі режисера-мислителя, здатного до філософських узагальнень життєвих явищ, до образного відтворення реальної, ірреальної та уявної дійсності, це обов’язкове для сучасного режисера шляхом методу дійового аналізу п’єси.

         Запропонований робота, має на меті допомогти режисерам аматорських театральних колективів знайти шлях до освоєння основ театральної психологічної школи на базі творчої спадщини К.С.Станіславського, В.І.Немировича-Данченка, що в досить дохідливій формі подають в своїх працях український видатний режисер Володимир Неллі та соратниця Станіславського, видатний російський режисер і педагог Марія Кнебель.  
 
 
 
 
 
 

Дійовий аналіз п’єси.

         Що таке метод  дійового аналізу і чому саме Марія  Кнебель в книзі "Про дійовий  аналіз п’єси і ролі" описує даний  метод винайдений К.С.Станіславським?

         Якщо ми простежимо творчу біографію Станіславського, його діяльність як актора, педагога і  режисера, творця чіткого навчання про творчий процес актора, ми побачимо, що він був невгамовним шукачем, що не заспокоювався на знайденому, а безперервно шукав і удосконалював створене ним вчення.

         Відновлення прийомів творчого процесу, заміна застарілих новими, було однією з істотних рис його характеру, постійно шукаючого, прогресивного  художника, в самому широкому значенні цього слова, діяча.

         Запропонований Станіславським прийом роботи — метод дійового аналізу п'єси і ролі, органічно пов'язаний і послідовно випливає з усієї його попередньої сценічної і педагогічної діяльності.

         Для того щоб система  Станіславського й особливо його останні відкриття в області  нового репетиційного прийому — дійового аналізу п'єси і ролі, стали практично прийнятними, необхідно розібратися в причинах, що змусили Костянтина Сергійовича змінити звичні форми репетицій.

         Відомо, що Московський  Художній театр на початку роботи над п'єсою, звертався до так названого застільного періоду, тобто перед сценічними репетиціями розбирав п'єсу за столом.

         Під час застільного  періоду колектив виконавців під  керівництвом режисера піддавав ретельному аналізу всі внутрішні мотиви, підтекст, взаємини, характери, наскрізну дію, надзадачу твору і т.д. Усе це давало можливість глибоко вникати в драматичний твір, визначати його ідейні і художні задачі. Застільний період насамперед змушував актора входити у внутрішній світ героя п'єси, що і є основним при створенні спектаклю.

         Ця форма роботи Художнього театру, в свій час, стала  невід'ємною для всіх театральних  організацій нашої країни, від  великих театрів до найменших  колективів художньої самодіяльності.

         Удосконалюючи свій творчий метод, розвиваючи і поглиблюючи систему, Станіславський побачив і ряд тіньових сторін застільної роботи.

         Однією з них  була пасивність актора, що розвивається, і замість того щоб із самого початку  роботи активно шукати шлях, що зближає  його з роллю, став покладати відповідальність за створення цього шляху на режисера.

         І дійсно, під час  тривалого застільного періоду  активна роль переходить до режисера, що пояснює, розповідає, захоплює, а  актор звикає до того, що режисер-керівник вирішує за нього всі питання, зв'язані з п'єсою і його роллю.

         Виконавці часом  бувають задоволені, коли режисер  з перших застільних репетицій зіграє за них усі ролі. При такій формі  роботи виконавці неминуче стають пасивними, не міркуючи, виконують режисерські  вказівки, і тут, природно, порушується  творчий процес, при якому актор є свідомим творцем.

         Через усе життя  Станіславського червоною ниткою проходить  мрія про свідомого актора, про  актора-творця, що вміє самостійно осмислити  п'єсу, активно діяти в її запропонованих обставинах. Якщо в ранній період своєї  творчої роботи Станіславський радів піддатливості акторів, то пізніше він зрозумів, що така «піддатливість» наражає на зниження акторської самостійності, що акторська інертність — це великий негатив у мистецтві.

         На жаль, Станіславський, втілюючи метод дійового аналізу практично, не видав письмової праці про свій метод, що дало можливість деяким театралам ставитись до методу, як до експерименту і піддавати сумніву його серйозність і науковість. Марія Кнебель, яка працювала разом з великим режисером, випустила декілька книжок, в яких докладно описувала і захищала нові підходи до праці режисера і актора, відкриття К.С.Станіславського в області нового репетиційного прийому — дійового аналізу п'єси і ролі.

         Робота Марії Кнебель "Про дійовий аналіз п’єси  і ролі" майже не перевидавалась, (останнє перевидання 1982 року), вперше видана українською мовою.

         Цінність даної  роботи Марії Кнебель ще й в  тому, що не маючи на меті в повному  обсязі розкривати всю систему Станіславського, вона підкреслює в своїй праці, що для чіткого розуміння методу дійового аналізу п’єси і ролі необхідне вивчення усіх елементів сценічної творчості, які нам розкрив Станіславський.

         Тому вона вважала  за необхідне нагадати в своєму творі, що мав на увазі Станіславський, говорячи про запропоновані обставини, події, оцінку фактів, надзадачу, наскрізну дію, лінію ролі, етюдні репетиції, другий план, внутрішній монолог, бачення, характерність, слово у творчості актора, творчу атмосферу.

         Актор — провідне начало вистави  
Людина збирається в театр. Що її привабило? Чому вона вирішила подивитися виставу? Які причини примусили її замінити звичайне проводження часу відвіданням театру? Може, її заінтригувала «ефектна» назва п'єси? Спокусила гучна реклама, яскрава афіша, барвистий плакат? Може, її зацікавив романтичний світ героїв Пушкіна, Гюго, Шевченка, Шіллера чи Лопе де Вега? Чи вона хоче побачити у п'єсі Арбузова або Корнійчука своїх сучасників, зажити їхніми думками і почуттями, радощами й тривогами.

         Чи так це? Чи й  справді існують всі ці різноманітні причини і приводи для відвідання театру?

         Так, вони, безперечно, існують. Звичайно глядач іде в театр  дивитися, що грають (п'єсу) і як грають (виставу), переживати події вистави, брати участь у конфліктах, плакати  і сміятися, тріумфувати і сумувати разом з її героями, живими людьми. Не може бути сумнівів у тому, що основною принадною силою, яка приводить глядачів у театр, є вистава, і герой цієї вистави—людина, показана і розкрита актором. Актор — центральне, провідне начало вистави, що привертає серця, хвилює глядачів — старих і малих, шановних мужів і юних дівчат, генералів, піонерів, професорів, колгоспників.

         Але самі актори не можуть створити виставу. Вона — результат  об'єднаних зусиль і таланту багатогранного колективу працівників театру —  творчих і так званих технічних.

Театр — мистецтво колективне

         Самий зміст творчості  театру, його суть сконцентровані в  спільності, колективності, коли робота кожного члена театрального організму  тісно пов'язана з роботою кожного  окремого товариша й усіх разом.

         Все мистецтво театру побудоване на взаємозв'язку, на взаємодії всіх елементів і людей театру. Безперечно, основа театру — актор, роботу якого глядач бачить і творчість якого дає йому насолоду, актор, який безпосередньо несе глядачеві ідею драматурга.

         Але чого варта творчість актора, коли автор не напише п'єсу, а режисер не поставить вистави?! Якщо партнери не приділятимуть один одному уваги? Не слухатимуть? Не відповідатимуть на поставлені їм питання?

         Мистецтво театру «виникало  тільки там, де талант поета-драматурга діяв у поєднанні з талантом акторів. В основі вистави завжди лежала та чи інша драматична концепція, яка об’єднує творчість актора і надає сценічній дії загального художнього змісту»,— підкреслював один з найвидатніших театральних діячів нашої епохи К.С.Станіславський.

         У створенні вистави  бере участь армія митців: автор  — драматург, режисер, художник, композитор, актори.

         Кожен з них є  нібито самостійним творцем: письменник — автор п'єси, режисер — автор  постановки, художник — автор макета і ескізів декорацій та костюмів, композитор — автор музики, актори — автори образів дійових осіб.

         Проте п'єса, декорації  або музика, робота постановника-режисера — все це тільки складові частини  того твору театрального мистецтва, який називається виставою.

Цілісність вистави.

         Отже, для того, щоб  вийшла вистава, треба об'єднати, злити  докупи всі перераховані елементи, або, як їх називають, компоненти (складові частини, з яких утворюється вистава); проте об'єднати, зв'язати не механічно, не формально, а органічно, підпорядкувавши одній думці, одному задумові, утворивши синтез зусиль цих авторів, спрямованих до єдиної мети, виліпивши з цього дорогоцінного сплаву цілісний твір. Таким чином, автором вистави повинен бути названий творчий колектив, і це є першою особливістю театрального мистецтва.

         Необхідно відразу  ж пояснити: колективом не можна  вважати будь-яке об'єднання людей, навіть якщо вони роблять спільну  справу. Потрібен певний цемент, сила, що зв'язує, скріплює, перетворює групу  людей на колектив. Якщо люди об'єднані спільною метою, до здійснення якої вони прагнуть, якщо вони ставлять перед собою однакові завдання, якщо їхні вчинки пройняті єдиним устремлінням, єдиним світосприйняттям,— таку групу людей можна назвати колективом.

Жива  дія.

         На відміну від  скульптури, живопису, архітектури театр відображає дійсність в живій дії, маючи протяжність і в часі, і в просторі, що надає йому особливої виразності й сили впливу.

         Це друга особливість  театрального мистецтва.

         Матеріал  театрального мистецтва.

         Жива дія є виявом свідомості й волі живої людини, яка розкриває перед глядачем свою психологічну і психофізичну суть. Отже, матеріалом театрального мистецтва є жива, діюча людина.

         Це третя особливість  театрального мистецтва.

Спілкування актора з глядачем.

         Своєрідність взаємовідносин театру із споживачем полягає в живому, безпосередньому зв'язку між художником-творцем і глядачем. Живий актор виступає безпосередньо перед глядачем, даючи йому можливість сприймати не тільки витвір мистецтва (образ), але й самого художника (актора), який створює цей образ. Робота театру будується на постійній взаємодії, спілкуванні з глядачем.